РОЗДІЛ 1. Необхідність, функції і структура державного сектору економіки

ВСТУП

Важливим елементом національної системи підприємництва є державний сектор економіки і державне підприємництво. Отже, одним з аспектів державної підприємницької політики є управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентно-здатності національної економіки.

Державний сектор виник з перших днів існування державності. Вже з моменту зародження держави суспільство усвідомлювало необхідність державного втручання. Багато великих економістів відстоювали теорію максимального невтручання держави в економіку, але неможливо уявити собі державу яке не здійснювало б податково-бюджетну політику, регулювання соціальних та економічних процесів у суспільстві. На сьогоднішній момент гострою проблемою нашої держави є його роль в економічній системі. Ця проблема визначає необхідність вивчення функціонування державного сектора економіки, вплив держсектора на протікання ринкових процесів в Україні.

Актуальність теми визначається сучасними тенденціями збільшення державного втручання в усі сфери життєдіяльності, особливо в економічну сферу. У деякій мірі це пов'язано зі світовою фінансовою кризою і неспроможністю приватного капіталу задовольнити потреби мешканців. Видима сьогодні централізація державної влади знаходить свій вияв у поведінці держкорпорацій, що монополізують основні сфери економіки країни. Багато інструментів економічної політики нашої держави знаходяться в стані становлення. З розвитком ринкових відносин та підвищенням рівня їх зрілості, з більш повним приведенням у дію рушійних сил ринкового механізму буде зазнавати зміни і державне регулювання економіки. Сьогодні справедливо підкреслюється необхідність вдосконалення системи державного регулювання ринкової економіки. Нині діюча система склалася в надзвичайних обставинах ломки віджилих економічних і соціальних відносин. Проблеми бюрократизації та корупції так і не вийшли на нову стадію їх вирішення.

Дані питання широко представлені як у вітчизняній, так і зарубіжної літературі. Окремі питання, присвячені проблемам фінансової діяльності підприємств державного сектору в умовах ринку, відображені в роботах М.Д. Білик,Є.А.Удовицької,В.М.Мотриченка,А.І.Колганова,М.Х.Корецького,ІО.Луніної та ін. Серед зарубіжних авторів розглядають дану проблему Дж. Стігліц, С. Фішер, Е. Аткінсон і багато інших.

Метою даної роботи є визначення проблем функціонування державного сектору економіки України та шляхи його підвищення.

Об'єктом даного дослідження є державний сектор, а предметом - зміни структури та обсягу державного сектора економіки, а також основні напрямки його функціонування.

Загалом робота містить 3 розділи. В першому розділі надано загальну характеристику необхідності державного сектору. В другому – аналізовано стан державного сектору економіки. В третьому розділі описано шляхи модернізації державного сектору України та економіки загалом.

Інформаційною базою для написання є статті періодичних наукових видань, підручники, навчально-методичні посібники. Були використані також сайти державних організацій. Дана література дає змогу встановити суть та значення державного сектору економіки України.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі використовувались наступні методи дослідження: абстрагування, порівняння, частковий аналіз та спостереження, а також статистичний метод - для розкриття першого розділу, а саме розгляд розвиток державного сектору, як форми впливу на економіку в цілому, аналіз статистичної інформації для другого розділу; узагальнення, моделювання для розкриття третього розділу - узагальнення всіх реальних можливостей існування державного сектору на сучасному етапі розвитку економіки, виявлення можливих проблем та шляхів їх вирішення.

РОЗДІЛ 1. Необхідність, функції і структура державного сектору економіки

Економічна роль держави почала набирати ваги і посилюватися під впливом поступового розвитку продуктивних сил, суспільного розподілу праці, виробничих і організаційно-економічних відносин. Економічні функції держави об’єктивно обумовлені, перш за все, необхідністю правового закріплення відносин між багатими і бідними та захисту об’єктів власності багатих. Зміна соціально-економічних систем (первісна община, рабовласництво, феодалізм, капіталізм), а іноді і етапів їх розвитку, тим чи іншим чином сприяли підсилюванню чи послабленню економічної ролі держави. Такий хвильовий вплив держави на економічне життя суспільства відбивався в наукових дослідженнях, поглядах і позиціях, в яких знаходимо намагання їх осмислити. На перших етапах розвитку економічних функцій держави та їх подальшої еволюції наукові погляди набували здебільшого суб’єктивного характеру, що позначалося на економічній політиці держави. Встановлено ту закономірність, що з самого початку розвитку економічних функцій держава не тільки створювала, а й юридично закріплювала права великої приватної власності. Лише згодом, під впливом зростання суспільної свідомості та появою і розвитком соціалістичних (соціалізованих) соціально-економічних відносин держава починає діяти і в інтересах більшості населення країни. Така тенденція в наші дні набуває сили сталої, і посилюється з переходом до постіндустріального суспільства, що має інституціональну структуру.

Важливим аспектом економічної політики держави є забезпечення дієвої моделі управління державним сектором, котрий має здійснювати позитивний вплив на конкурентоспроможність національної економіки в цілому. При цьому в рамках загальної моделі управління державним сектором слід визначитися із застосуванням відповідних певних організаційно-правових форм господарювання (тобто, моделей управління залежно від типів суб’єктів господарювання) [2, с 312].

Аналіз концепцій економічної ролі держави з позицій їх еволюції і сучасності показує, що наукові погляди на державу трансформувалися згідно і внаслідок становлення самої держави та змінювалися по мірі визрівання суспільних (економічних) потреб. Геніальні здогадки відносно ролі держави в економіці зустрічаються вже у давніх учених і учених середньовіччя, які слід вважати предтечею наукових теорій і концепцій щодо цього. Сучасні концепції з державної тематики приблизно з ХVШ ст. формувалися за основними напрямами економічної науки: класична політична економія (включаючи марксизм), неокласицизм, кейнсіанство і неокейнсіанство, інституціоналізм і неоінституціоналізм. Слід визнати, що менш за все уваги приділялося теорії відносин, форм, прав державної власності та державному сектора економіки, за винятком марксистської економічної теорії, що є основою комуністичної (соціалістичної) ідеології. Існуючі теорії і концепції держави як суб’єкту економічних відносин з’явилися і почали поширюватися з середини ХХ ст., що викликано реальними процесами втручання держави в економічне життя суспільства [13,с. 221].

Наявність державних підприємств вважається виправданим у наступних випадках, коли:

– в рамках приватного сектору не можуть бути досягнуті умови макроекономічного оптимуму (насамперед у випадках природних монополій), а також коли мова йде про необхідність містити низькорентабельні або капіталомісткі, але потрібні для суспільства виробництва й підприємства, куди приватний сектор іти не хоче (інфраструктура, екологічні підприємства, деякі види наукомістких виробництв тощо);

– держава прагне контролювати ті галузі, які воно вважає важливими для економіки або оборони країни, особливо якщо виникає загроза переходу відповідних фірм під повний контроль ТНК;

– держава хоче мати у своєму розпорядженні інструменти регулювання господарської діяльності або модернізації економіки через відповідні програми в сфері НДДКР;

– необхідно забезпечити міжгалузевий перерозподіл ресурсів, якщо приватні господарюючі суб'єкти не в змозі це зробити;

– потрібне проведення цілеспрямованої регіональної політики, пов'язаної з освоєнням нових територій і розвитком відсталих районів, створенням там нових виробництв, об'єктів інфраструктури й додаткових робочих місць [1, с.401].

При цьому сектор державних підприємств можна вважати оптимальним не стільки внаслідок його економічної ефективності, скільки завдяки ефективному виконанню покладених на нього суспільно-корисних функцій.

В розділі визначено, що в Україні на сьогодні практичні дії держави з регулювання економіки або відстають від економічної теорії, або реалізуються всупереч теорії, або являють собою чисто суб’єктивний характер, однією з причин чого є слабке законодавство з економіко-правових питань, тобто є результатом дій влади, зокрема уряду, програми якого часто змінюються разом із зміною самих урядів.

Проведене дослідження відносин і прав державної власності засновано, по-перше, на аналізі процесу її виникнення і розвитку за етапами еволюції суспільства, по-друге, на співставленні державної і приватної монополії, по-третє, на аналізі акціонерної і корпоративної форм власності та їх взаємного впливу на державну власність, по-четверте, на принципах персоніфікації прав державної власності в України. Таке дослідження дозволило дістати тих наступних висновків, що:

ü державна власність виникла і поступово розвивалася поряд із іншими формами власності на основі розвитку продуктивних сил, суспільного розподілу праці і т. п. процесів;

ü відповідно до етапів розвитку державної власності модифікувалися й теоретичні погляди учених, хоча і натепер немає їх єдності;

ü суттєвого прискорення і поширення свого впливу на економіку державна власність набула за умов державно-монополістичного капіталізму (як і державно-монополістичного соціалізму), де прийняла вигляд економічної монополії;

ü доцільним виявилося дослідження ефективності державної і приватної монополії в аспекті переходу до постіндустріального чи інформаційного суспільства, коли очевидним стає потреба у посиленні державної власності на інформацію;

ü відносини власності реалізуються через їх персоніфікацію, і з цієї точки зору персоніфікація відносин державної власності потребує удосконалення через розмежування двох груп суб’єктів (менеджери і решта найманих працівників) та інституціональні обмеження [14, с.15-21].

Якщо навіть обмежитися переліченими в табл. 1 характеристиками, то можна виявити наявні переваги державної монополії порівняно з приватною. Проте, слід мати на увазі ту обставину, що практичне втілення цих властивостей двох монополій має певні «перекоси»: державна монополія містить в собі загрозу бюрократії і навіть криміналу на державному рівні; приватна монополія має тенденцію до розширення діяльності та впливу не тільки на немонополізований сектор економіки, а й на державні структури, а також тенденцію до запровадження заборонених законом видів діяльності. І хоча останнім часом спостерігається намагання державних монополій звільнитися від впливу приватних монополій, зв’язок між ними існує більш тісний, ніж цього потребує об’єктивний процес розвитку як національних економік, так і світового господарства. Натомість визначено державну власність: вона являє собою відносини, що складаються в суспільстві з привласнення частки національного багатства країни, яке дозволяє державі на основі застосування владних повноважень з реалізації прав власності привласнювати економічні результати функціонування цієї частини з метою спрямування їх на задоволення суспільних потреб (інтересів).

Таблиця 1