Тваринний світ

· На капусті я вродився і капустою живився, на капусті я умер, та ізнов ожив тепер. Тільки вже не той я став, що в капусті плазував, а літаю, бо прегарні крила маю. (Метелик-капустянка).

· Зимою спить, літом бринить, понад садами літає, солодку збирає. (Бджола).

· Я труд поважаю, все літо літаю, у поле, до гаю, збираю медок із різних квіток. Кого не злюблю, того жалом колю. (Бджола).

· Хто над нами догори ногами? (муха).

· Ніс довгий, а голос дзвінкий. (Комар).

· Я на тілі смуги маю, здобич в глибині шукаю, хижими зубами хрусь – стережись мене, карась. (Щука).

· У зеленому жакеті галасує в очереті, хоч і плавати мастак, а не риба і не рак. (Жаба).

· Хто хвіст залишає, а від ворога тікає? (Ящірка).

· В'ється вірьовка, на кінці головка. (Змія).

· Бідовий хлопчина в теплій сорочині, по дворах стрибає, крихти підбирає. (Горобець).

· Не людина, а живе в хатинці. (Шпак).

· Біла латка, чорна латка по дереву скаче. (Сорока).

· Швидко скрізь цей птах літає, безліч мушок поїдає, за вікном гніздо будує, тільки в нас він не зимує. (Ластівка).

· Сам вечірньої години заховався в кущ калини та на дуду голосну грає пісню чарівну. (Соловей).

· Всі в блакитнім піджаку, в рожевій сорочці, в нас узимку по садку гуляють, як гості. (Снігурі).

· В мене є великий хвіст, я співаю як артист. Спів мій радісний усюди люблять слухати всі люди. (Соловей).

· Що воно за дивна птиця? Світла денного боїться… Дзьоб крючком, великі очі, і не спиться їй щоночі. Ху-ху-ху – кричить вона. Відгадали? Хто? (Сова).

· Вірно людям я служу, їм дерева стережу, дзьоб міцний і гострий маю, шкідників ним здобуваю. (Дятел).

· Які ноги, такий ніс; по болоту ходить скрізь, хату на хаті має, жабам рахунок знає. (Лелека).

· Хто гнізда свого не має, яйця іншим підкидає, та у лісі в холодку все кує: ку-ку-ку-ку? (Зозуля).

· Невеличка, сніжно-біла, що її в небесну шир люди радісно пускають сповістити всіх про мир. Кожний з нас цю пташку знає, її назву відгадає. (Голуб).

· Без сокири і без рук, а дім будує. (Пташка).

· Хоч не шию я ніколи, а гілок завжди доволі. (Їжак).

· Хто в землі метро будує і всю зиму там полює? (Кріт).

· Влітку сіренький, а взимку біленький, довгі вуха має, швидко в лісі стрибає. (Заєць).

· Не ходжу я, а скакаю, бо нерівні ноги маю. Через поле навмання перегнав би я коня. Я страшенний боягуз, всіх на світі я боюсь. (Заяць).

· Сіреньке, маленьке, хоч якого кота з місця стягне. (Миша).

· Хоч мала сама на зріст, та великий має хвіст. Як намисто оченята… Хто це, спробуй відгадати. (Білка).

· Пухова руденька шуба із сосни стирка на дуба. Хвіст у неї як мітла, а сама на зріст мала. Очі сяють як намисто, мов дві цяточки вогнисті, в неї хата гарна, тиха, взимку повненька горіхів. В лісі любить вона жити; відгадайте, хто це, діти? (Білка).

· Улітку гуляє, взимку спочиває. (Ведмідь).

· Буркотливий, вайлуватий, ходить лісом дід патлатий, одягнувся в кожушину, мед шукає і малину. Влітку любить полювати, а узимку в лігві спати. Як зачує він весну – прокидається від сну. (Ведмідь).

· Полем, лісом він гасає, овечок хапає та всіх лякає. (Вовк).

· У темнім лісі проживає, довгий хвіст пухнатий має, а як вийде полювати – бережись, мишва хвостата. (Лисиця).

· За хатиною в садочку у зеленому віночку та в червоних намистах стоїть дівка молода. І збігаються всі діти щоб на неї поглядіти: за намисто кожен – смик. Та й укине на язик. (Вишня).