Європейський вимір якості навчання: основні підходи

Згідно з концепцією Болонської декларації, яка сповідує принцип інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на ВНЗ. Але оцінювання якості на рівні ВНЗ не достатньо, тому необхідна і зовнішня незалежна експертиза. У світовій практиці застосовуються різні підходи до оцінювання якості роботи ВНЗ: репутаційний (на основі експертних оцінок), результативний (за об’єктивними показниками) і загальний, який має базуватися на технології ТQМ – Total Quality Management. Кількість підходів може бути більшою: традиційний (престижність ВНЗ), науковий (відповідність стандартам), менеджерський (задоволення клієнта), споживчий (сам споживач визначає якість), демократичний (користь вищого закладу для суспільства)

Якість освіти повинна гарантуватись державою і відповідати міжнародним вимогам. Завдання забезпечення (гарантування) якості вищої освіти є багатоплановим і включає: - наявність необхідних ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних, інформаційних, наукових, навчально-методичних тощо), вирішальним з яких є кадри.; - організацію навчального процесу, яка найбільш адекватно відповідає сучасним тенденціям розвитку національної та світової економіки та освіти; - контроль освітньої діяльності ВНЗ та якості підготовки фахівців на всіх етапах навчання та на всіх рівнях (рівні ВНЗ, державному рівні, міжнародному (європейському)). Історично сформувались “англійська” модель якості освіти, яка базується на внутрішній самооцінці академічної спільноти, і “французька” модель, що ґрунтується на зовнішній оцінці ВНЗ з погляду його відповідальності перед суспільством. “Американська” модель поєднує ці підходи і, здається, є найбільш прийнятною.