Сутність автономії вищого навчального закладу

Автономія університетів є однією з найстаріших форм самоврядування, яка ще від часів середньовіччя сприяла перетворенню їх у найбільш вагомі чинники суспільного наукового прогресу. Запровадження університетської автономії передбачає децентралізацію й демократизацію управління ВНЗ, демократизацію навчального процесу, підвищення відповідальності ВНЗ за якість освіти, а також за результати своєї праці перед суспільством, відповідальність за впровадження і дотримання академічних свобод і цінностей у ринковому суспільстві

Реальна автономія університету передбачає його незалежність від політичних партій, громадських та релігійних організацій, розмежування прав, повноважень та відповідальності держави, органів управління освітою і вищого навчального закладу на користь останнього. Це забезпечує йому довгоочікуваний режим інституційної та академічної свободи, правоздатності, тобто адекватну сукупність прав і обов’язків, чого бракує чинному законодавству. Разом з тим, держава залишає за собою право конструктивної співпраці з ВНЗ і контролю відповідності їхньої місії загальнонаціональним пріоритетам через систему зовнішнього моніторингу якості освітніх послуг та засобами фінансового регулювання за підсумками моніторингових дій.

Істотна відмінність автономного університету від звичайного полягає в тому, що він повністю відповідає за якість своєї професійної діяльності перед суспільством - щонайперше, в особі власної академічної та студентської спільноти, далі перед споживачем освітніх послуг, місцевою громадою і т.д. Реалізується це шляхом постійного моніторингу освітньо-наукової практики ВНЗ з широким висвітленням його результатів у ЗМІ через систему наглядових і піклувальних рад, асоціацій випускників, об’єднань батьків студентів, органи студентського самоврядування тощо.

Надається право самостійного прийняття остаточних рішень щодо присудження наукових ступенів і вчених звань, визначення внутрішньої структури, штатного розпису і чисельності працівників, співвідношення студентів і викладачів у межах фонду заробітної плати, збільшення до 50% обсягу вибіркової частини змісту освітньо-професійних програм за рахунок скорочення обсягів та переліку дисциплін нормативного блоку, встановлених галузевими стандартами вищої освіти, запровадження нових міждисциплінарних спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», встановлення особливого порядку переведення та поновлення студентів з метою стимулювання їхньої мобільності.