Державне регулювання

Уподобання та переваги споживача.

35.Криві байдужості та їх властивості.Карта кривих байдужості.

36.Умови рівноваги споживача.

37.Сутність та умови підприємницької діяльності.

38.Підприємство та його функції в ринковій системі.

39.Організаційно-економічні форми та види підприємства.

40.Економічні періоди функціонування підприємства.

41.Мотивація поведінки підприємства в умовах ринкового господарювання.

42.Витрати виробництва:сутність.види та фактори,що визначають їх динаміку.

43.Стратегія підприємства в умовах недосконалої конкуренції.

44.Зміст процесу суспільного відтворення,його види та динаміка.

45.Система національних рахунків:сутність та методологічні принципи побудови.

46.Способи виміру валового національного продукту.(ВНП)

47.Економічне зростання,його типи та рушійні сили.

48.Сукупний попит:цінові та нецінові фактори.

49.Сукупна пропозиція:цінові та нецінові фактори.

50.Сукупність і типи інфляції.Соціально-економічні наслідки інфляції.

51.Причини виникнення і види безробіття.

52.Природа та специфіка циклічності економічної динаміки.Види циклів.

53.Необхідність та сутність державного регулювання в ринковій економіці.

54.Форми та методи державного регулювання економіки.

55.Інструменти грошово-кредитного регулювання економіки.

Державне регулювання.

57.Об*єктивні передумови становлення та сутність сучасної світового господарства.

58.Світовий ринок і міжнародна торгівля.

59.Міжнародна валютна система та етапи її еволюції.

60.Глобалізація світогосподарських зв*язків та загально цивілізаційні проблеми людей.

1.ЗАРОДЖЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Основним джерелом задоволення людських потреб є економіка,оскільки саме вона створює для цього необхідні умови.

Економіка в сучасних умовах існує у 3 значеннях:1)народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;2)сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання продукції, утворюючи певну економічну систему;3)економічна наука, що вивчає народне господарство в цілому.

Економіка як сукупність суспільних відносин, як народне господарство є об’єктом вивчення економічної науки.

Економічна наука-сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися в 16 та 17 ст., коли ринкове господарство почало набувати загального х-ру.

16-17ст-МЕРКАНТИЛІЗМ. Основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей(золотих, срібних). Представники:А.Монкретьєн, Т.Манн, Д.Юм.

17-18ст-ФІЗІОКРАТИ. Перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Джерелом багатства вважали тільки працю у СГ виробництві. Промисловість, транспорт і торгівля-безплідні сфери і не прибуткові для суспільства. Пр:Ф.Кене, А.Тюрго, В.Мірабо.

КЛАСИЧНА ПОЛІТ.ЕКОНОМІЯ -виникла з розвитком капіталізму.засновники-У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо зосереджують увагу на аналізі економ.явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економ.природу багатства, капіталу, доходів. Вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

МАРКСИЗМ -(політ.економія праці)-засновники-К.Маркс, Ф.Енгельс досліджують систему законів капіталістичного сус-ства з позицій робітничого класу. Зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували концепції додаткової вартості, грошей, відтворення, земельної ренти.Положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих,неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження.

МАРЖИНАЛІЗМ -теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Використовує кількісний аналіз, економіко-матем. методи и моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економ.дій індивіда.Пр:К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс.

НЕОКЛАСИЦИЗМ -заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією.Пр:А.Маршалл,А.Пігу, Л.Мізес.

МОНЕТАРИЗМ -теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грощовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економ. рівноваги, розвитку виробництва.

КЕЙНСІАНСТВО -обґруновує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ -пр:Т.Веблен, Дж.Коммонс, У.Мітчелл розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом економ,політ, соціологічних та соц.-психологічних факторів. Об’єктами вивчення є інститути(держава, корпорації, профспілки, правові, морально-етичні норми, звичаї).

НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ -узагальнююча концепція(пр.:Д.Хікс,П.Самуельсон)обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економ.теорії.

2.ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ,ЇХ ПІЗНАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

Економ категорії – це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узаг вигляді вираж суттєві властив екон явищ і процесів.

Економ закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, постійно повторювані причинно-наслідкові взаємозв’язки і залежності екон процесів і явищ. Закони вираж сутність економ відносин.

Система екон законів бувають:

Всезагальні: функціонують у всіх економічних системах.

Загальні: функціон у кількох екон системах, де існують для них відповідні економічні умови.

Специфічні: функціон лише у межах однієї економічної системи.

Стадійні: функціон на окремих стадіях даної економ сист.

Економічні принципи- теоретичні узагальнення, що мають певні допущення, усереднення, які відображ заг тенденції розв екон сист.

Існує дві форми пізнання та використ економ законів.

Емпірична. Коли люди, не знаючи сутності економ законів, використ їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практ діяльності.

Наукова. Коли люди, пізнавши і розкривши сутність економ законів, використ їх свідомо, а отже більш ефективно у своїй економ діяльності.

3.МЕТОДОЛОГІЯ,ТЕОРЕТИКО-ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Метод - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.
Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.

Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.
Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.
Метод наукової абстракції набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.
Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.
Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.
До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод, який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.
В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.
Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.
Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ.

4. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМ ТЕОРІЇ.

Основні функції економічної теорії: теоретико-пізнавальна, методологічна, практична, прогностична.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Методологічна функ полягає в тому, що економ теорія виступає методолог базою для ін. економ наук.

Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення.

Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

5.СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ,ЇЇ СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ.

Економічна система- це сукупн взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утвор певну цілісність, економ структуру сусп..

Цілі економічної системи: з ясувати що виробляти, як виробляти і для кого.

Основними структурними елементами є: продуктивні сили, економічні відносини і механізм господарювання.

Продуктивні сили – це сукупність зосабів виробн., працівників, науки, інформації, що забезп створ матеріальних і духовних благ, необх для задов. потреб.

Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Господарський механізм склад із сукупності форм і методів регулюв економ процесів та сусп. дій господарюючих суб’єктів.

Типи економ сист: традиційна, командна, ринкова, змішана.

Традиційна характ багато уклінністю форм, збереженням натурально-общинних форм господарюв, відсталою технікою, ручною працею, нерозв інфраструктурою.

Ринкова характ пануванням приватної власності на інцест ресурси, передб велику кількість виробників і покупців, свободу вибору підприємницької діяльності, однаковий доступ до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.

Командна базується на пануванні держ власності, одержавл і монополізації народного госп, централізов плануванні, не визнає конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйняття НТП, дефіцит.

Змішана характериз такими рисами: високим рівнем розв прод сил і розвиненістю інфраструктури; різноманітністю форм власності; поєдн ринков механізму з держ методами регулюв економіки.

6.НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

Національна модель ринкової економіки — система господарювання, що склалася у конкретній країні.

В силу об'єктивних і суб'єктивних причин, у країнах з ринковою економікою по-різному формувалася система господарювання. Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську, слов'янську, південнокорейську та інші.

Американська модель — це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках ХХ століття, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Вона заснована на тому, держава сприяє підприємницькій діяльності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Здійснюється розширення інформаційного і комунального секторів економіки, ріст внутрішнього попиту перевищує ріст ВНП, значно зростають інвестиції. За рахунок часткових пільг і допомог для малозабезпечених громадянам створюється прийнятний рівень життя.

У суспільстві зростає рівень соціальної диференціації. Для цієї моделі характерний високий рівень продуктивності праці і важливість досягнення особистого успіху. Держава підтримує стабільну кон'юнктуру і економічну рівновагу. Серед всіх інших моделей вона вважається найефективнішою.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіки має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій».

Ця модель у 60-80 рр. ХХ ст. була характерна для скандинавських країн, і в першу чергу Швеції, том і отримала таку назву. Вона дозволила у ці роки скандінавським країнам досягти найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, зокрема у розподілі ВВП на соціальних витрат держави, за ступенем рівномірності в розподілі доходів, зближенню рівнів оплати праці, зниженням кількості осіб, які перебувають нижче офіційної риски бідності.

Проте ця модель почала знижувати свою ефективність уже в першій половині 80-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати. Темпи економічного зростання стали різко падати.

Виникає необхідність вдосконалення скандинавської моделі — лібералізації економіки, перегляду стратегії розвитку, дерегулювання, приватизації і посилення ролі ринку.

Саксонська (німецька) модель — модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. Держава приділяє особливу увагу розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Для подолання негативного впливу ринку і капіталу створюється особлива інфраструктуру, яка стимулює конкуренцію.

Японська модель — модель регульованого корпоративного капіталізму. Для неї характерний дуже високий рівень розвитку національної самосвідомості, переважання інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях. Держава визначає і створює сприятливі умови для господарської діяльності найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення промислового зростання Японії у 1950–1960 роки також було пов'язане імпортуванням нових технологій, нарощуванням обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низькими витратами на виробництво продукції. Рівень заробітної плати і, відповідно, рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.

У кінці 1990-х років в Японії частіше почали виникати кризові ситуації. Під впливом американської моделі господарювання відбувається лібералізація економіки, падає рівень внутрішньокорпоративного духу. Одним із результатів цього є суттєве наближення рівня життя людей до найбільш розвинених країн Європи.

В останні роки почали говорити про «слов'янську» модель економічного розвитку, маючи на увазі Україну і Росію. Характерними рисами цієї моделі є те, що зберігається високий рівень державної власності навіть і після приватизації, особливо у важливих галузях народного господарства. Малий і середній приватний бізнесу дає порівняно невеликий вклад в економіку. Зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності. Проходить постійний перерозподіл прав власності без участі економічних чинників.

Існує перевага фінансового капіталу над промисловим. Перехід до ринкових відносин в різних галузях економіки проходить нерівномірно. Якщо грошово-кредитна сфера розвивається в напрямку розвинених ринкових країн, то в сільському господарстві, в основному, зберігаються колишні, застарілі форми організації виробництва.

Характерний високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості, неповага до закону і недовіра до будь-якої влади. Значна частина населення схильна до державного патерналізму (визнання значної ролі держави в перерозподілі доходів населення) і суспільних форм привласнення (безкоштовних освіти, медичного обслуговування тощо).

7.ВЛАСНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим.

Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це

конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує свій антипод — категорію "відчуження".

Відчуження — це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Отже, процес привласнення і відчуження — це дві діалектичні сторони сутності відносин власності. Суперечність в системі "привласнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку

відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.

Таким чином, сприймаючи видимість відношення людини до речі, власність завжди виражає зв'язок: відношення "власника" до"невласника".

Відносини власності утворюють певну систему, що містить

у собі три види відносин

— відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

— відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

— відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити:

Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності:

Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

8.ТИПИ І ВИДИ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертик.-істор. підхід визначає історичні форми власності.

Первіснообщинна. Для неї характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва.

Рабовласницька. Характ абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробн., результати праці і працівника (раба).

Феодальна. Передб абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична. Характ концентрацією прав власн підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого працівника, який має особисту свободу.

Горизонтально – структурний підхід. За цим підходом існ два типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користув і розпорядж об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фіз.. чи юр.) особі.

Суспільна власність означ спільне привласн засобів виробн. і його результатів. Сусп власність існує у двох формах: державній і колективній.

Державна власність – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядж власністю здійсн органи державної влади. Держ власн поділ на муніципальну і загальнодержавну.

9.ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ.

Економічну систему визначають по – різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому – як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому – економічна система- сукупність економічних відносин між суб єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з вивчень відбиває якусь одну із сторін категорії, юо складність об єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.

Як і будь – яка інша система, економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і

взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкісь зв язків між господарюючими суб єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Керованість економічної системи – це сукупність об єктивних і субєктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарючих суб єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета - вільний всебічний розвиток особистості. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Економічна модель – не більше за формалізований опис системи. Вона відбиває астрактні уявлення про найістотніші риси процесу чи об єкта. Модель відбиває економічну дійсність певною мірою спрощено, оскільки грунтується в основному на базових категоріях системи. Виділяють три основні моделі економічних систем: традиційна, ринкова, центрально – керована.

Традиційна система властива раннім етапам розвитку суспільства, доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною мірою залежали від природних чинників. Знання, що не стало наукою, грунтувалося на спостереженнях. Поступово накопичувався досвід господарювання, який закріплювався на звичаях і традиціях. На господарське життя великий вплив мала церква, яка колонізувала накопичуваний досвід. Традиції підтримувалися релігійною вірою. В економічній структурі традиційної системи домінувало натуральне господарство, ринкові відносини мали нерегулярний характер, ще не стали загальними.

В окремих країнах існувала й інша організація суспільства, що одержала назву азіатського способу виробництва. Він існував в Індії, Китаї, Єгипті, а також у країнах американського континенту – Мексиці, Перу – держави інків та ацтеків. Основу азіатського способу виробництва складали землеробські громади. Державні структури (деспотії) зосередили у своїх руках власність на землю і воду, привласнювали додатковий продукт. Більш пізні деспотії допускали приватне володіння, обробку землі та купецького капіталу. Це забезпечувало життєздатність та стабільність азіатського способу виробництва на тривалих відрізках історичного розвитку. Нині деякі економісти розглядають азіатський спосіб виробництва історичним попередником центрально – керованої системи.

Центрально – керована система характеризується монополією державної власності, розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільних товарно – грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного й економічного центру усіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств, значної частини додаткового продукту. Ідеальним типом ценртально – керованої системи є монополія. Вона створюється там, де складаються умови, які дають змогу суттєво затруднити вихід на ринок фірмам-конкурентам. такі бар'єри можуть створюватися масштабами виробництва, котрі диктуються сучасною технологією; природною обмеженістю ресурсів; доцільністю задоволення потреб з одного джерела, а також патентами, ліцензіями, що закріплюють включне право фірмим на виробництво і продаж продукту.

Ринкова система характеризується свободою вибору, різноманітністю форм власності, розвитком ринкових відносин. Ринкові відносини охоплюють практично всі сфери життєдіяльності суспільства, хоча і не з одинаковою інтенсивністю. Економічні процеси піддаються як внутрішньому(через співвідношення попиту і пропозиції) так і зовнішньому впливу(регулююча роль держави).

10.ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА:СУТЬ,СТРУКТУРА,КЛАСИФІКАЦІЯ.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

11.СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ.

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.
Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

12.ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється,

відновлюється.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об'єктивних економічних законів.

Суспільне виробництво поділяється

Матеріальне виробництво — сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги

Нематеріальне виробництво — сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія

Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу сфера нематеріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва.

13.ОСНОВНІ ФАКТОРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ*ЯЗОК.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію

14.ВАРІАНТНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОН.РЕСУРСІВ І ПРОБЛЕМА ВИБОРУ.

15.ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇЇ ПОКАЗНИКИ.

Економічне зростання — це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва

Економічна ефективність — це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції

Соціальна ефективність — це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини

Показники економічної ефективності: Продуктивність праці, Екологоефективність, Трудомісткість, Матеріаловіддача, Фондовіддача, Матеріаломісткість, Фондомісткість, Капіталомісткість.

Показники соціальної ефективності виробництва Розмір ВВП та НД на душу населення, Частка фонду

споживання вНД, Рівень життя населення, Якість життя населення, або ІРЛ

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого

ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

16.ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ.

Форма суспільного виробництва-це певний спосіб організації господарської діяльності.

Основні форми організації суспільного виробництва:натуральна і товарна.

Першою формою було натуральне господарство.

Основні риси натурального господарства:

1).Замкнутість економічної діяльності. Кожнагосподарська одиниця відокремлена від інших,спирається на власні виробничі та природні ресурси,забезпечує себе всім необхідним для життя,тобто є самодостатньою.

2).Грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці. Законом його розвитку,є просте відтворення.

3).Відмінність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотних зв’язків.

4).Панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях(первісна община,латифундія рабовласника,маєток феодала).

Натуральне господарство-тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Товарне виробництво-це така форма організації спільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво є відкритою економічною формою господарства.Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу.

Причини виникнення і функціонування товарного виробництва:

Наявність суспільного поділу праці,за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності.

Наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною

основою відокремленості господарюючих суб’єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності(колективна,акціонерна,змішана).

Типи товарного виробництва: просте, розвинуте.

Просте товарне виробництво- це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва- це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватій власності, найманій праці й машинній індустрії.

17.ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.
Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.
Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо.
Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад, транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою літаків, поїздів та автомобілів.Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).

18.ВАРТІСТЬ,КОРИСНІСТЬ.ЦІННІСТЬ:ЗМІСТ ТА СУЧАСНІ ТРАКТУВАННЯ.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.
З'ясування природи другої властивості товару - вартості - є більш складним. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.
Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.
Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.
Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари сумірними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукти праці. Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.
Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі-це все праця взагалі.
Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо детальніше.
Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

19.ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ І ПРИРОДИ ГРОШЕЙ.

Гроші мають багатотисячолітню історію. Це складний і найважливіший елемент ринкової економіки. Зрозуміти економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння причин їх виникнення та закономірностей розвитку. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

Раціоналістична Пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів

Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як "штучну соціальну умовність", а Дж.К. Гелбрейт вважає,що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — "продукт угоди між людьми".

Еволюційна Стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну Еволюційна концепція вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рі- кардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

Гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалентна, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

20.ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ.

Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей

Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.

Функція грошей як міри вартості в епоху золотих та повноцінних паперових грошей реалізується через

масштаб цін. Масштаб цін — це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.

Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу. Паперові гроші — це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань мім; суб'єктами економічних відносин.

На основі цієї функції виникли кредитні гроші — вексель, банкнота, чек.

Еволюція функцій грошей. Важливим аспектом пізнання функцій грошей є принцип їх еволюції. Гроші не можна розглядати як щось незмінне. Під впливом розвитку ринкових відносин деякі функції ускладнюються, змінюються або відмирають, а замість них приходять нові, більш адекватні умовам, що склалися. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та механізм їхньої взаємодії.Еволюція форм грошей відбувається в напрямі руху від повноцінних грошей (товарних, металевих з дорогоцінних металів), що мали власну реальну вартість, до неповноцінних і дематеріалізованих грошей (білонні монети, банкноти, депозитні, електронні), які набувають вартості опосередковано, виключно через сферу обігу. Процес еволюції функцій грошей та їхніх

форм триває й дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

21.ПОНЯТТЯ РИНКУ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ.

Ринок — система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Є два сектори економіки: ринковий і неринковий

Враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини сусп-ва, суб’єктами ринку практично стають всі учасники суспільного вир-ва (держава, іноземні фірми та громадяни, громадяни України, різні установи та організації, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об’єднання)

Основні суб’єкти ринкової економки:

1. Домашнє госп-во —власники екон. ресурсів(пропонують на ринку ресурсів фактори вир-ва); отримують доходи від проданих ресурсів; використовують доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих потреб.

2. Підприємці —пред’являють попит на ресурси; пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного секторів, так і для домогосподарств; інвестування отриманих доходів.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а) економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціти, квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одерржання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління.

Якщо суб’єти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть неконкурентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.

Під структурою ринку розуміють кількість і потенціал покупців та продавців, співвідношення між покупцями і можливостями їх споживання, з одного боку, і продавцями, їх здатністю створювати товари і надавати послуги, з іншого боку. Оскільки кількість і потенціал покупців і продавців не однакові на різний товар і в різних регіонах, виникають різні типи ринкових структур, або моделі ринку. Аналіз кожної з них - дуже складна річ. Тому в економічній літературі розглядаються тільки деякі укрупнені ринкові структури (моделі). Досліджуються, в основному, чотири моделі ринку, які найбільш чітко відрізняються між собою: ідеальний або чисто конкурентний ринок, чисто монопольний, монополістично конкурентний і олігополістичний.

Ці ринкові структури відрізняються між собою:

- кількістю фірм і часткою кожної з них у ринковому обсязі попиту або

пропозиції;

- ступенем однорідності продукції на ринку;

- можливістю входження нових фірм на ринок та виходу з нього;

- умовами взаємодії продавців і покупців між собою, можливістю

домовленості між учасниками ринку;

- можливістю отримання необхідної інформації для визначення поведінки на ринку.

22.КОНКУРЕНЦІЯ:СУТЬ.ВИДИ ТА РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Конкуренція (від лат. concurrere — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами

господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

слід розподілити конкуренцію на види за певними критеріями

Критерії класифікації:

За галузевотериторіальною ознакою,

За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили,

За методами конкурентно і боротьби

Види конкуренції

— внутрішньогалузева;

— міжгалузева;

— міжнародна

— досконала (чиста);

— недосконала (монополія,

монополістична

конкуренція, олігополія)

— цінова;

— нецінова;

— чесна;

— нечесна

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу. Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з

галузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція.

Міжнародна конкуренція — це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

23.РИНКОВИЙ ПОПИТ ТА ФАКТОРИ,ЩО ЙОГО ВИЗНАЧАЮТЬ.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ.+24.ПРОПОЗИЦІЯ ТА ЇЇ ЧИННИКИ.ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ.

Еластичність попиту і пропозиції

Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю.

Кілкісна еластичність вимірюється показником, який назтвають коефіцієнтом еластичність (Е).

Коефіцієнт еластичності – це відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої.

Розрізнають еластичність за ціною, доходом і перехресну еластичність.

Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації:

1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін;
2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту.

У першому випадку попит називають еластичним, а в другому - нееластичним.
Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі).
Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

* це товари першої необхідності;
* для них важко знайти замінники;
* вони відносно недорогі;
* покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо.
Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:

Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1).
Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника.
На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1).
Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:

На відміну від Еп, Епр має плюсове значення.
Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.

Закон попиту і пропозиції.

Закон попиту - це закон, який передбачає, що із зростанням ціни на товар зменшується кількість товару, яку хоче придбати населення, а із зменшенням ціни на товар. То кількість товару, що купується населенням, зростає.
Пропозиція - це сукупність товарів за певною ціною, які готові виготовляти і продавати виробники.
Розрізняють індивідуальну і ринкову пропозицію.
Індивідуальна - це товари одного виробника, які пропонують для реалізації.
Ринкова - це пропозиція, яка визначається як сума всіх індивідуальних пропозицій.
На зміну пропозиції мають вплив:
- цінові;
- нецінові фактори.

Цінові- обсяг продукції, які готові випустити виробники.
Нецінові - це витрати виробництва, технічний прогрес, організація ринку. Організація реалізації товарів, стабільність законодавства. Очікування економічних змін.
Закон пропозиції - це закон, який стверджує, що із зростанням ціни збільшується кількість товару, які готові виробити виробники, а із зменшенням ціни на товар, кількість товару. Що виробляється виробником, зменшується.

25.ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ,ЇЇ РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ.

Інфраструктура ринку – сукупність інститутів ринку, які
обслуговують і забезпечують рух матеріальних і нематеріальних цінностей.

Основними елементами ринкової інфраструктури є: торгово-
промислові палати, біржі (товарні, фондові, праці), служби маркетингу,
брокерські, страхові, аудиторські, інвестиційні, холдингові компанії тощо.
Торгово-промислова палата – це міжнародна суспільна або державна
організація, що сприяє розвитку економіки і торгівлі, в першу чергу –
зовнішньоторгових відносин між країнами. Вони допомагають об'єднати
ділові круги фірм, установити торгові зв’язки, надають необхідну
інформацію учасникам торгових операцій.
Біржа –– регулярно функціонуючий, організаційно
визначений оптовий ринок однорідних товарів, на якому укладаються
договори купівлі-продажу великих партій товару.
В залежності від виду товарів, якими торгує біржа, розрізняють біржі:
товарні, фондові, валютні, універсальні і біржі праці.
Товарна біржа – установа, в якій здійснюються оптові угоди з купівлі-
продажу товарів за зразками і стандартами на основі попередньої біржової
експертизи.Служби маркетингу– це сукупність
спеціалізованих компаній, агентств і організацій, різноманітна діяльність
яких пов’язана з ринком товарів, послуг і цінних паперів. Брокерські компанії – це брокерські фірми, контори, представництва, асоціації, які створені для спільного
надання посередницьких послуг при проведенні торгових, біржових
операційСтрахові компанії – це комерційні організації, які надають послуги в
царині страхування, виступають у ролі страховщиків майна і життя своїх
клієнтів.
Аудиторські компанії – це комерційні організації, які здійснюють
незалежну фінансову і бухгалтерську експертизу, контроль за діяльністю
господарюючих суб’єктів, аналітико-консультативні послуги. Інвестиційні компанії – це кредитно-фінансові установи акціонерного
типу, які акумулюють грошові засоби приватних інвесторів, що залучаються
через продажу їм власних цінних паперів. Холдингові компанії – це акціонерні корпорації, які використовують
свої капітали для придбання акцій інших компаній.Товарна біржа має права юридичної особи, формує оптовий ринок і
забезпечує можливість здійснення оптових договорів і біржової торгівлі в
формі відкритих публічних торгів. Товарні біржі мають такі переваги:
- контрагенти добровільно вибирають один одного;
- ціни формуються під впливом попиту і пропозиції;
- торги пров