Зношування й амортизація основних засобів

У процесі експлуатації основні засоби зношуються й втрачають частину своєї вартості.

Зношування – це втрата основними засобами своїх фізичних і техніко-економічних якостей.

Існує два типи зношування: моральне і фізичне:

Під фізичним зношуванням розуміється втрата основними засобами своїх первісних якостей.

Основні види фізичного зношування: природне і експлуатаційне.

Природне зношування – відбувається постійно в результаті впливу природних факторів: корозії металу, зміни характеристик міцності, окислювання тощо.

Експлуатаційне зношування або зношування в результаті експлуатації засобів: стирання робочих поверхонь, порушення міцності системи „верстат – пристосування – інструмент – деталь”.

Рівень фізичного зношування основних засобів залежить від: первісної якості основних фондів; ступеня їхньої експлуатації; рівня агресивності середовища; рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу; своєчасності проведення планово-попереджувальних ремонтів.

Сутність морального зношування полягає у втраті цінності основних засобів, втраті вартості до їхнього фізичного зношування, до закінчення терміну їх корисного використання.

Моральне зношування проявляється у двох формах.

Перша форма морального зношування полягає в тому, що відбувається знецінювання машин такої ж конструкції, які випускалися раніше, внаслідок здешевлення їх відтворення в сучасних умовах.

Друга форма морального зношування полягає в тому, що відбувається знецінення старих машин, фізично ще придатних, внаслідок появи нових, більше продуктивних і технічно вдосконалених.

Амортизація – процес поступового (продовж строку корисного використання) переносу вартості, що амортизується, на вироблену продукцію з метою накопичення коштів для повного відновлення (реновації) зношених основних засобів.

Вартість, що амортизується, – первісна (переоцінена) вартість основних засобів за винятком їхньої ліквідаційної вартості.

Норма амортизаційних відрахувань – частина вартості основних засобів, що повинна бути перенесена на готову продукцію продовж року.

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, продовж якого основні засоби будуть використовуватися підприємством або з їхнім використанням буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції.

Об'єктом амортизації є всі основні засоби за винятком землі.

Нарахування амортизації здійснюється продовж строку корисного використання об'єкту, що встановлюється підприємством при зарахуванні цього об'єкта на баланс і припиняється на період його реконструкції, модернізації, дообладнування й консервації.

Нарахування амортизації здійснюється щомісяця, починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, що йде за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Після реалізації продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних засобів, надходить в амортизаційний фонд. Цей фонд використовується для придбання нових основних засобів замість зношених для їхньої реновації або відновлення.

Амортизація виконує дві основні функції (залежно від сфери використання й мети):

· економічну – полягає у фактичній компенсації коштів, витрачених на придбання основних фондів. У цьому випадку амортизаційні відрахування відбивають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва й відносяться на витрати виробництва;

· податкову – полягає у фінансовій компенсації основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань і отримання податкової знижки. Фіскальна амортизація повинна суворо регламентуватися й нараховуватися в точній відповідності з нормами й правилами, установлених законодавчо.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:

1) прямолінійного, відповідно до якого річна сума амортизації визначається розподілом вартості, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації й річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею й результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відношення ліквідаційної вартості об'єкта до його первісної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації й річної норми амортизації, що обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, та подвоюється;

4) кумулятивного, відповідно до якого річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, й кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, які залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, відповідно до якого, місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється відношенням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Розглянуті вище методи можна розділити на дві більші групи: не прискорена амортизація й прискорена амортизація.

Неприскореною амортизацією вважається така система її нарахування, що забезпечує, щоб протягом усього економічно раціонального терміну служби засобів праці накопичена сума амортизаційних відрахувань максимально відповідала реальним темпам втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. При використанні цих методів тривалість амортизаційного періоду повинна дорівнювати економічно раціональному терміну служби засобів праці. До неприскореної амортизації можна віднести прямолінійний і виробничий методи її нарахування.

До недоліків рівномірного нарахування амортизації можна віднести:

· свідомо фіксовану незмінну величину амортизаційного періоду;

· недостатньо стимулюючий вплив на підвищення ефективності використання основного капіталу;

· можливу недоамортизацію через недостатнє урахування впливу морального зношування;

· недостатнє врахування умов внутрішнього використання основного капіталу.

Прискореною амортизацією вважається така система її нарахування й порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років або всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання накопиченої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Прискорена амортизація має дві переваги: більш швидке відтворення основних засобів; зниження податкових витрат підприємства.

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.