Оцінювання основних засобів

Облік і оцінка основних засобів здійснюються в натуральному і вартісному вираженні.

Оцінка в натуральному вираженні провадиться шляхом щорічної інвентаризації; служить для розрахунку виробничих потужностей, визначення технічного складу і деяких показників використання окремих видів машин і устаткування.

Вартісна оцінка провадиться для визначення загальної величини основних засобів і їхньої структури, розрахунку різних показників використання основних засобів і розрахунку амортизаційних відрахувань.

Розрізняють наступні види вартісної оцінки основних засобів:

1) первісна – фактична собівартість основних засобів у сумі коштів чи справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) об'єктів основних засобів.

Первісна вартість складається з таких витрат:

· суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

· реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкти основних засобів;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

· витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

· витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

· інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудування, дообладнання, реконструкція тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта;

2) відновлювана – це вартість виробництва аналогічних основних засобів у сучасних умовах, вона усуває вплив цінового фактора.

На практиці відновлювальна вартість визначається шляхом переоцінки діючих основних засобів з урахуванням їх фізичного і морального зносу.

Переоцінка основних засобів на підприємстві дозволяє:

· об'єктивно оцінити правдиву вартість основних засобів;

· більш правильно і точно визначити витрати на виробництво і реалізацію продукції;

· більш точно визначити величину амортизаційних відрахувань;

3) залишкова – являє собою різницю між первісною чи відновленою вартістю і сумою зносу, яка визначається по величині амортизаційних відрахувань за весь минулий період служби даного об'єкта основних засобів. Таким чином, це та частина вартості основних засобів, що ще не перенесена на вартість виробленої продукції;

4) ліквідаційна – сума коштів чи вартість інших активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації), за винятком витрат, пов'язаних із їх продажем (ліквідацією).

Питання до самоперевірки:

1. У чому сутність основних засобів і яка їх роль у розширеному відтворенні?

2. Які існують види оцінок основних фондів?

Приклади тестових завдань:

1. У процесі виробництва основні засоби підприємства:

а) змінюють свою матеріально-уречевлену форму та цілком переносять свою вартість на готову продукцію;

б) зберігають свою матеріально-уречевлену форму та цілком переносять свою вартість на готову продукцію;

в) змінюють свою матеріально-уречевлену форму, а свою вартість поступово переносять на готову продукцію;

г) зберігають свою матеріально-уречевлену форму, а свою вартість поступово переносять на готову продукцію.

2. Яка ознака лежить в основі поділу основних засобів на активну і пасивну частини?

а) паспортна потужність;

б) цільове призначення;

в) ступінь спрацьованості;

г) характер участі у виробничих процесах.

3. Основні засоби при зарахуванні їх на баланс підприємства у разі придбання або будівництва оцінюються за:

а) переоціненою вартістю;

б) залишковою вартістю;

в) первісною вартістю;

г) вартістю, яка амортизується.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Фактори, що впливають на структуру основних виробничих фондів?

2. Теоретико-методологічні основи та практика оптимізації строків експлуатації виробничого устаткування та транспортних засобів.

Література [10, с. 56-65; 11, с. 163-170; 13, с. 100-105; 18, с. 13-20; 20, с. 5-9; 21, с. 159-163; 22, с. 60-66; 24, с. 136-141; 26, с. 89-93; 27, с. 121-26; 30, с. 24-25].