Проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності підприємства

Зміст

Вступ

1. Проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності підприємства.

2. Організаційно-економічна необхідність і змістова характеристика діяльності виконавчого органу управління акціонерним товариством.

3. Сучасна державна політика оплати праці. Механізм державного регулювання оплати праці та соціального захисту.

4. Соціально-економічне значення і системи показників ефективності відтворення та використання основних фондів.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Важливим завданням управління підприємством є визначення політики та філософії діяльності підприємства. "Зверхні принципи діяльності" (філософія підприємництва) включають такі головні вимоги відносно відношення менеджерів до учасників підприємницької діяльності, зокрема, їх готовність нести відповідальність за працівників підприємства та вкладників капіталу; оточуючого середовища, зокрема, відповідальність за відношення до громадськості та екологічного середовища; соціально-технологічних змін; підприємницького ризику, зокрема, їх готовність або неготовність до ризику. Розрізняють структурну політику (підприємства) та політику процесу. До структурної відносять політику: створення перспективного та діє спроможного підприємства; правової форми; політику, що визначає відношення власника до підприємства; коопераційну політику, що займається співробітництвом різних підприємств; політику концентрації та розукрупнення; політику ліквідації. Політика процесу включає цілі, засоби та шляхи функціонування окремих сфер діяльності підприємства. Зокрема, сюди входять: політика придбання (розпорядження сировиною, допоміжними і необхідними для виробництва матеріалами та запасними частинами, а також платними послугами); інвестиційна політика відносно обладнання (використання, утримання та відбраковка обладнання); кадрова політика (набір, зайнятість, оплата праці, підвищення кваліфікації та звільнення зайнятих у виробництві); фінансова політика (виплата та покриття необхідних витрат); виробнича політика (організація системи виробництва, розміри партій виробів, послідовність їх обробки); політика звітності про діяльність підприємства. "Філософія підприємства" визначається загальними формулюваннями, що положенні в основу цілей його діяльності. Філософія підприємства пояснює його існування і діяльність, дає характеристику його управління і основні уявлення про те, чим, власне, підприємство повинно бути. Перейдемо до конкретизації поняття «діяльність підприємства».

Проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності підприємства.

Підвищення ефективності діяльності підприємства є життєво важливим. Менеджмент підприємства, а особливо його власники, мають здійснювати постійний моніторинг ефективності діяльності. Менеджери отримають винагороду саме за ефективне економічне управління, а власники прагнуть до максимальної віддачі від вкладеного капіталу та досягнення успішного функціонування бізнесу. На певних етапах розвитку підприємства такий моніторинг має різні цілі. Якщо після завершення першого року функціонування новоствореного підприємства інвестору цікаво, чи не помилився він у своєму інвестиційному рішенні, то оцінка ефективності в подальшому має на меті визначення рівня привабливості такого підприємства (можливо, для сторонніх інвесторів, у разі потреби в залученні додаткового капіталу). На основі оцінки здійснюється пошук резервів зростання ефективності, з'ясовується доцільність перспектив розвитку існуючого бізнесу або необхідність переорієнтації підприємницьких зусиль. Здійснити моніторинг ефективності можна за допомогою показників ефективності діяльності підприємства. Проблема визначення економічної ефективності діяльності підприємства пов'язана з визначенням відповідного критерію ефективності і формуванням системи показників. Визначення загальної ефективності діяльності підприємства вимагає врахування багатьох чинників. Можна розробити показники ефективності використання для кожного виду ресурсів або спільно для всіх ресурсів. Розраховані показники порівнюються з показниками за попередній період, який називають базовим, або із її новим значенням дохідності капіталу на ринку. Оцінка ефективності проводиться з певною метою (оцінювання розвитку бізнесу, оцінювання доцільності інвестування капіталу) для конкретних споживачів такої інформації (власники підприємства, менеджери, інший персонал), на певному рівні в межах підприємства (можна оцінювати ефективність діяльності підприємства в цілому, а можна - ефективність використання окремих груп його активів), на підприємствах різних розмірів та організаційно-правових форм, публічних (цінні папери яких обертаються на ринку) і непублічних. Використовують декілька методичних підходів оцінки ефективності. Традиційний підхід. Базується на класичній моделі Дюпона "Рентабельність капіталу", передбачає оцінку ефективності на основі двох груп показників: узагальнюючих - показників першого рівня, які характеризують ефективність діяльності підприємства в цілому, порівнюючи результативні показники з витратами усіх ресурсів, та показників другого рівня, які оцінюють ефективність використання окремих видів ресурсів підприємства. Багаточинниковий підхід. Пропонується в науковій економічній літературі, проте рідко застосовується на практиці. Передбачає використання агрегованих індексів ефективності, що є складними і важкими для інтерпретації, а тому і не стали загальновизнаними. У стратегічному плануванні важливу роль відіграють цілі підприємства (організації, фірми, компанії), які є критерієм оцінювання досягнутих результатів, ухвалення рішень про доцільність чи необхідність конкретних змін щодо внутрішньої політики підприємства і його поведінки на ринку. Цілі підприємства (організації, фірми, компанії) — сформульовані у процесі стратегічного планування конкретні кінцеві результати, яких підприємство прагне досягти через певний проміжок часу. На відміну від місії, яка задає загальні орієнтири, напрями розвитку підприємства, що визначають сенс його існування, цілі фіксують кінцеві етапи, до яких воно прагне. З обґрунтування цілей, як правило, починається робота над формуванням стратегії підприємства, оскільки заради їх досягнення воно формується, функціонує і розвивається як соціальна система. У цілях реалізуються об’єктивні і суб’єктивні чинники стратегічного управління організацією, адже вони повинні відповідати об’єктивним законам, без чого не будуть реальними, а значить — і досяжними. Водночас цілі є продуктом свідомості, формулюються людьми і відображають їхні інтереси. В українській мові на означення бажаного майбутнього вживається і поняття «мета» — те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти. Менеджмент вважає це поняття ширшим за смисловим обсягом від поняття «ціль». Відповідно мета управління підприємством відображає його майбутній стан за певними критеріями. Таким критерієм, наприклад, може бути підвищення конкурентного статусу на ринку. Ця мета може конкретизуватися в таких цілях, як збільшення обсягів продажів, утвердження на певному сегменті ринку, підвищення конкурентоспроможності продукції на конкретних регіональних ринках тощо.
Досягнення цілі пов’язане з певними організаційними, матеріальними, фінансовими затратами, зусиллями людей, тому вона повинна бути належно вмотивованою, в іншому разі витрати на її досягнення можуть виявитися марними.
Тривалий час головною метою суб’єктів господарювання були багатство, прибуток. Із загостренням конкуренції такі цілі втратили свою значущість, головним стало збереження позицій у конкурентному середовищі, у системі економічних відносин. Причина цього полягає не тільки в конкуренції, а й у тому, що поряд з комерційними організаціями функціонують і некомерційні. Наприклад, громадські організації, до яких можна віднести і біржі, метою яких не є збагачення, однак вони сприяють збільшенню прибутку інших, у даному разі брокерських контор, що функціонують при них. Цілком ігнорують прибуток як мету діяльності різноманітні благодійні організації, фонди. Усе це сприяє усвідомленню соціального призначення, підвищенню соціальної відповідальності бізнесу, який все частіше вимушений зосереджувати свої ресурси, зусилля і на вирішенні проблем суспільства. Крім того, більшістю великих організацій на сучасному етапі керують не власники, а наймані менеджери, доходи яких не у всьому залежать від величини прибутку. їх цілі далеко не завжди пов’язані зі збагаченням, а часто з професійною самореалізацією, досягненням суспільного визнання. Наприклад, менеджером американської автомобільної компанії «Крайслер» славнозвісним Лі Якоккою керувало насамперед амбітне бажання подолати кризу, в якій опинилася ця компанія, вивести її на новий рівень розвитку. Не менш суттєвим є і те, що в сучасній економіці прибуток залежить не тільки від уміння продати створений товар, а й від здатності запропонувати споживачам те, що їм потрібно на певний момент, що користується попитом, задовольняє суспільні потреби. Хто краще справляється з таким завданням, той і може розраховувати на більший прибуток. Тому прибуток розглядається не як мета діяльності, а як необхідна умова подальшого розвитку, джерело інноватики. Цілі не лише визначають поведінку суб’єкта господарювання, а й впливають на елементи системи менеджменту: зміст основних видів управлінської діяльності (функцій), вибір способів впливу на об’єкт (методів), організаційну структуру й процес управління, набір і розміщення кадрів та ін. Для цього вони повинні бути конкретними, вимірюваними (інакше неможливо визначити ступінь їх досяжності), здійснимими (в іншому разі вони дезоргані-зовують виконавців), володіти великим потенціалом, надихати, вселяти надію, стимулювати колективний та індивідуальний розвиток. У системі управління організацією мета і цілі виконують особливо важливі функції. Передусім вони відображають філософію організації, концепції її діяльності і розвитку. Оскільки види діяльності є основою загальної й управлінської структури організації, то цілі визначають їх характер та особливості, впливають на поточну діяльність як усієї організаційної системи, так і окремих працівників, служать для них орієнтирами у навколишньому світі.
У зв’язку з цим закономірно, що цілі є основою критеріїв для визначення проблем, прийняття рішень, контролювання й оцінювання результатів діяльності, матеріального і морального заохочення співробітників. За певних умов цілі, незалежно від того, реалістичні вони чи ілюзорні, об’єднують навколо себе ентузіастів і їх послідовників, спонукають їх добровільно брати на себе додаткові обов’язки, докладати зусиль до їх виконання. У процесі формулювання цілей доводиться думати не лише про стратегічні інтереси організації, а й про суспільний резонанс, який спричинює її діяльність, адже офіційно проголошені цілі мотивують в очах громадськості необхідність існування конкретної організації. Особливо ретельно потрібно аргументувати стратегічні цілі, якщо діяльність підприємства може спричинити несприятливі наслідки для суспільства, наприклад забруднення навколишнього середовища.
Дуже суттєвими є вимоги до цілей — їх реалістичність, адекватність об’єктивним обставинам, досяжність за певних умов. Завищені, нездійсненні цілі дезорієнтують людей, породжують нездорові настрої й очікування, необгрунтовані претензії; занижені — розхолоджують, унеможливлюють реалізацію потенціалу організації. Оптимально сформульовані цілі мають бути гнучкими, здатними до трансформації й коригування відповідно до розвитку умов діяльності організації. Загальні цілі здатні об’єднати людей, якщо вони виражатимуть їх сукупні інтереси, внаслідок чого кожен вважатиме цілі організації і своїми. Усвідомлення працівником того, що із досягненням цілей організацією він реалізовує і власні цілі, створює додаткові мотивації, стимулює старання, від чого, як правило, виграє справа й отримує користь він.
Цілі мають бути сумісними одна з одною у часі, відтворювати єдність у просторі, відображати спільність інтересів суспільства, колективів та індивідів. Вони не повинні провокувати конфлікти, кризові ситуації, не можуть бути руйнівними (наприклад, примусові акціювання, приватизація). Хибні, деструктивні цілі можуть завдати організації непоправної шкоди (приклади відносно вдалого формулювання цілей і типові недоліки при цьому подано в табл. 1.1).

Приклади формування і цілей табл.1.1

Підприємницька діяльність різноманітна, складається з багатьох напрямів, видів і форм, яким відповідають певні місії. їм притаманні стратегічні бачення, що окреслюють можливі шляхи реалізації підприємницьких ідей і конкретизуються в цілях. Вони можуть стосуватися різних сфер життєдіяльності підприємства, а тому мати різний зміст, часову перспективу; їх суб’єктами можуть бути підприємство загалом і окремі структурні ланки, що дає підстави класифікувати їх за багатьма критеріями (табл. 1.2).

Види цілей підприємства табл.1.2

Класифікація цілей не вичерпується вище наведеними критеріями. Залежно від сфери, на яку вони поширюються, розрізняють цілі:

а) загальні (глобальні) — стосуються всієї організації, відображають концепцію, основні напрями розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу. До системи загальних цілей відносять генеральну (провідну, основну, корінну ціль, наближену за своїм змістом до мети, яку іноді необгрунтовано вважають місією), а також кілька економіко-організаційних (цілей, що розкривають і конкретизують зміст генеральної цілі). Економіко-організаційні цілі орієнтовані, як правило, на досягнення фінансової стабільності, забезпечення оптимальної рентабельності, завоювання конкретних ринків, розроблення нових напрямів розвитку, залочаткування видів діяльності;

б) специфічні — сформульовані на основі загальних цілей та орієнтирів для основних видів, напрямів діяльності, структурних підрозділів тощо. Визначають їх у кількісних та якісних показниках. Специфічні цілі можуть бути операційними (сформульовані для окремих працівників) й оперативними (стосуються окремих підрозділів). Спільна вимога для них — стратегічна спрямованість. Наприклад, ціллю менеджера, маркетолога може бути оволодіння методами стратегічного аналізу. Цілі підрозділів є масштабнішими, значущішими. Приклади типових формулювань цілей підрозділів промислового підприємства наведено у табл. 1.3.

Цілі підрозділів промислового підприємства табл.1.3

З огляду на існуючий стан, перспективи, характер діяльності підприємства можуть бути передбачені:

а) цілі зростання — досягнення певних темпів зростання обсягів виробництва, продажу продукції, обсягів доходу, величини прибутку, рентабельності. З огляду на темпи зростання підприємства і галузі, їх класифікують як швидкі, стабільні, сповільнені. Ціль швидкого зростання — прагнення забезпечити суттєво вищі, ніж у галузі, темпи зростання; стабільного зростання — намагання забезпечити розвиток підприємства на рівні галузевих темпів, не втрачаючи здобутий ринок і не здобуваючи на ньому нових позицій; сповільненого зростання — сигналізує про певні деструктивні процеси на підприємстві або про передбачувану переорієнтацію на інші ринки;

б) цілі стабілізації — полягають у забезпеченні функціонування підприємства на рівні економічних показників галузі, до якої воно належить, зі збереженням досягнутих позицій на ринку;

в) ціль скорочення — налаштовує підприємство на повільніший розвиток порівняно із галузевими темпами, на обмеження ринкового сегмента. Вибір її може бути спричинений певними проблемами підприємства або із тактичних міркувань.

Як свідчить економічна практика, підприємства, які мають амбітні, правильно зорієнтовані в часі, вдумливо розраховані на можливості всіх підрозділів цілі, успішно розвиваються, легше долають кризові ситуації, досягають відчутніших результатів на ринку, мають більш стабільні, згуртованіші колективи, оскільки в цільових координатах легше вибудовувати плани, мобілізувати ресурси, оцінювати результати.