Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона є першим відомим кодифікованим збірником юридичних норм українського народу

На думку багатьох науковців детальне ознайомлення з текстом Руської Правди вказує на те, що найголовнішим її змістом є народні звичаї. Звичаї ці ввійшли в Російську Правду безпосередньо або у формі так званих "статутів" і "уроків" російських князів, що у своїй законодавчій діяльності базувалися, власне, на тодішніх народних звичаях; деякі ж звичаї ввійшли в Російську Правду разом із судовими рішеннями, що були занесені туди її упорядниками. Але, крім російських правових норм, на Руській Правді частково відбився і вплив візантійського, хоча норми візантійського, у порівнянні з головним національним елементом Руської Правди, мають характер лише одиночних рецепцій.

Головний зміст Руської Правди складається з норм карного і цивільного права.

До норм карного права ставляться артикули про такі злочини, як убивство, татьба (крадіжка), підпалювання, нанесення ран і т.п. До норм права цивільного ставляться постанови про спадщину, опіку, про відсотки і т.п. Чимало в Руській Правді є норм процесуального характеру. Якоїсь певної системи викладу всіх зазначених вище норм права в Руській Правді непомітно, але, як це відзначає справедливо професор Сергійович, з огляду на, те що, що убивство сильніше інших злочинів уражав тодішньої людини, убивство в складі артикулів "Правди" стояло на першому місці, із нього, власне, і починається Руська Правда.

У зв'язку з зазначеним, необхідно роздивитися окремі положення карного права, що існували на момент написання Руської Правди.

Історики і вчені підкреслюють, що з введенням на Русі християнства, під впливом нової моралі відбувалася заміна язичницьких понять про злочин і покарання. Так, у сфері карного права Древньої Русі виявлявся приватний характер християнсько-візантійських правових норм, заснованих на римському приватному праві. Найбільше ясно така заміна виражалася в княжих статутах і в Руській Правді, де будь-який злочин визначався не як порушення закону або княжої волі, а як "образа", тобто заподіяння матеріальної, фізичної або моральної шкоди якійсь особі або групі осіб. За цю образу винний повинний був виплатити певну компенсацію. Таким чином, карне правопорушення не відрізнялося в законі від цивільно-правового.