Доказове право й теорія доказів

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального судочинства є забезпечення захисту прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб, швидке і повне розкриття злочину, викриття винуватих, правильне застосування закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний.

Рішення завдань може бути досягнуто лише при глибокому, всебічному дослідженні обставин справи.

Діяльність відповідних державних органів щодо збирання, дослідження і оцінки доказів, достовірне встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи прийнято називати доказуванням, а сукупність процесуальних норм, що встановлюють підстави й порядок доказування цих фактів, доказовим правом.

Доказування представляє собою невід'ємну частину кримінально-процесуальної діяльності, тому доказове право органічно входить до системи норм кримінально-процесуального права як важлива її частина.

Основні риси, що характеризують кримінально-процесуальне право, властиві й доказовому праву. До доказового права відносяться норми, які встановлюють:

а) поняття, мету та предмет доказування;

б) поняття та систему доказів;

в) умови належності й допустимості доказів;

г) принципи оцінки доказів;

д) особливості окремих слідчих і судових дій щодо доказування, а також особливості збирання і використання окремих видів доказів;

є) повноваження й обов'язки органів розслідування, прокурора, суду щодо доказування;

ж) права й обов'язки щодо участі у доказуванні обвинуваченого, потерпілого й інших учасників процесу;

з) особливості доказування у деяких категоріях кримінальних справ.

Норми доказового права виражають закономірності процесу пізнання у сфері кримінального судочинства і тому регламентують не тільки порядок, а і зміст цього процесу.

Норми доказового права у кримінально-процесуальному кодексі не виділені у самостійни й розділ, оскільки доказування здійснюється на різних стадіях процесу і пов'язано з багатьма інститутами процесуального права.

Досліджуючи всю сукупність норм доказового права, їх можна умовно поділити на загальну і особливу частину.

До загальної частини доказового права слід віднести норми, що визначають поняття та систему доказів, поняття, мету та предмет доказування; регулюють належність і допустимість доказів, принципи оцінки доказів, права й обов'язки суб'єктів доказування.

Норми особливої частини доказового права визначають завдання, порядок, зміст слідчих і судових дій щодо збирання доказів, їх закріплення (фіксації), дослідження і перевірки, особливостей збирання, закріплення, дослідження, перевірки окремих видів доказів.

Джерелами доказового права є: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс, окремі закони України: Про прокуратуру, Про адвокатуру, Про міліцію, Про оперативо-розшукову діяльність, Про статус суддів тощо.

В основі доказового права лежать певні принципи, тобто основні положення.