Мал. 1 карта території Гетьманщини в 2 половині XVII століття – на початку XVIII століття

САМОСТІЙНА РОБОТА

З дисципліни

“Історія України ”

Виконали:

студентки групи Право – 2

Біловус Ю.,Кужель Х. В.,

Фрияк Х.М.

Перевірив:

Викладач Козюра А.А.

Золочів 2015

Мал.1 Карта території Гетьманщини в 2 половині XVII століття – на початку XVIII століття

Словник понять і термінів до теми «Україна в 2 половині XVII століття»

1) АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР’Я 1667 р. − російсько-польська угода, укладена 30.01 (9.02) в с. Андрусові біля Смоленська на 13,5 років про припинення польсько-московської війни 1654-1667 рр. за рахунок поділу України навпіл − по Дніпру. Лівобережжя залишалося у складі Росії, Правобережжя, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі; Київ мав залишатися в московських руках на 2 роки (ця умова Москвою невиконана); Запорозька Січ залишалась під спільною владою обох держав. Тим самим було санкціоновано роз’єднання України та влаштування нових російсько-польських зовнішньополітичних планів.

2) «АПОСТОЛ» − перша друкована книга в Україні. Видана у лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.

3) БАЗАВЛУЦЬКА СІЧ − адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1594-1638 рр., розташований на острові біля гирла р. Базавлук. З нею пов’язана діяльність П. Сагайдачного, М. Дорошенка; тут формувалися загони, що ставали ядром козацьких повстань С. Наливайка, М. Жмайла, Т. Федоровича (Трясила), І. Сулими, Д. Гуні, Я. Острянина. Після розгрому козацького повстання 1637-1638 рр. зруйнована і перенесена поляками (тепер це місце вкрите водами Каховського водосховища).

4) БАТУРИН − місто на р. Сейм у Чернігівській області, під час Хмельниччини сотенне містечко Батуринської сотні Стародубського полку. У1669-1708 рр. − резиденція гетьманів Лівобережної України (Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи). 1663 р. підписано Батуринські статті; 1708 р. − московські війська під командуванням О. Меншикова захопили і зруйнували місто, знищили його населення – жінок, дітей, пристарілих, козацьку старшину розіп’яли на хрестах. 1750-1764 рр. − резиденція гетьмана К. Розумовського. Цінні пам’ятки: палац К. Розумовського, парк і будинок В. Кочубея.

5) БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 р. (Статті Богдана Хмельницького) − договірні умови, що визначали правове й політичне становище Козацької держави (Війська Запорозького) під протекторатом московського царя; укладені в результаті переговорів козацького посольства з московським урядом 13-27.03 (23. 03-6. 04). Військо Запорозьке зберігало широке самоврядування, встановлювався 60-тисячний козацький реєстр, збір податківна користь царської скарбниці доручався гетьманським урядовцям, встановлювалися розміри платні козакам і старшині, московський уряд обіцяв розпочати війну проти Польщі, гетьман був зобов’язаний повідомляти царя про свої зовнішні контакти і не вступати без його дозволу в переговори з польським королем і турецьким султаном. Статтями й окремими царськими указами підтверджувалися права, привілеї та вольності Війська Запорозького, української шляхти, духовенства.

6) БЕРЕСТЕЙСЬКА БИТВА 1651 р. − поразка козацько-селянського і татарського війська Б. Хмельницького та хана Іслам-Гірея III від польської армії під м. Берестечком на Волині. У вирішальний момент татари відступили, силоміць вивезли з собою гетьмана. Після 10 днів облоги І. Богуну вдалося вивести основні сили козаків через болота, решту війська розгромлено. Поблизу Берестечка − музей-заповідник «Козацькі Могили» (дерев’яна церква 1650 р.; храм-пам’ятник із криптою з останками загиблих козаків, споруджений у 1912-1914 рр.).

7) БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 28. 09. 1651 р. − договір, укладений між польсько-шляхетським урядом і Б. Хмельницьким у Білій Церкві після Берестейської битви. За Білоцерківським договором в Україні відновлювалася польсько-шляхетська влада; польській шляхті поверталися маєтності; козацький реєстр скорочувався з 40 тис. до 20 тис; козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство; гетьман позбавлявся права дипломатичних зносин з іншими державами і зобов’язувався розірвати військовий союз з кримським ханом. У зв’язку з нападом Польщі на Україну в травні 1652 р. Хмельницький анулював Білоцерківський договір.

8) БРЮХОВЕЦЬКИЙ ІВАН МАРТИНОВИЧ (1623 - 1668 рр.) – гетьман Лівобережної України в 1663-1668 рр. З 1648 р. при дворі Б. Хмельницького в ролі «старшого слуги» займався вихованням гетьманича Юрія, виконував дипломатичні доручення. З 1659 р. перебував на Запорозькій Січі, тоді ж обраний кошовим отаманом. У 1661 р. прийняв титул кошового гетьмана. Протягом 1662-1663 рр. – один із головних претендентів на на гетьманство в Лівобережній Україні. Москвофільські заяви І. Брюховецького забезпечили йому підтримку царського уряду. На «Чорній раді» під Ніжином (1663 р.) проголошений гетьманом. Наказав стратити іншого претендента – Я. Сомка, вчинив розправу над опозицією. У вересні 1665 р. першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви. Невдалі спроби І. Брюховецького припинити колонізаторську політику російського уряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Прагнучи втримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою. 7 червня 1668 р. біля Диканьки відбулось об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого лівобережні козаки жорстоко вбили І. Брюховецького. За наказом гетьмана П. Дорошенка його тіло було перевезено до Гадяча і там поховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

Мал.2 І. Брюховецький

9) БУЛАВА − 1) старовинна дерев’яна або металева холодна зброя у формі палиці з кулею-голівкою або у формі восьмигранника, шестигранника, груші тощо; вживалася як символ військової влади правителів стародавніх Єгипту і Месопотамії, країн Сходу, Західної Європи, використовувалась на Русі; 2) один із козацьких клейнодів (у реєстровому козацькому війську), оздоблений гербом, прикрашений прізвищем або вензелем власника, − символів найвищої гетьманської влади, яку врочисто вручали кожному новообраному гетьману; козацьких отаманів в Україні XVI-XVIII ст., а також турецьких пашів.

10) БУНЧУК − 1) військова регалія, важливий атрибут гетьманської влади, жезл у козацькому війську, який мав вигляд палиці з кулькою зверху, від якої звисали довгі пасма кінського волосся та дві срібні китиці; 2) прикраса та шумовий інструмент (з дзвіночками-підвісками вгорі) у військових оркестрах, ще допомагає віддавати чіткий ритм музики та крок строю. Мал. 3 Гетьманські клейноди

11) ВАСАЛІТЕТ (в пер. з лат. − «слуга») − система відносин в середні віки в Західній Європі особистої залежності одних феодалів-васалів від інших (сеньйорів). На цій основі вибудовувалася феодальна ієрархія. На своєрідних заходах − васальній залежності − Україна уклала військово-політичний союз з Московією 1654 р. (Переяславська угода, «Березневі статті» Б. Хмельницького). Богдан Хмельницький і його соратники щиро вірили в те, що союз з Московією 1654 р. − двостороння угода між сюзереном (Московською державою) і васалом (Україною). Але швидко «Березневі статті» стали порушуватися. Московський цар у 1656 р. порушив домовленості з Україною, зрадивши її, уклавши Віленське перемир’я з Польщею.

12) «ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ» − історичний документ, який є політичним меморіалом гетьмана Пилипа Орлика, написаний у 1712 р. і присвячений охороні національно-державних прав українського народу. На основі великої кількості фактів П. Орлик показує, що Україна з часів Б. Хмельницького є вільним, незалежним князівством, стани якого вільно обирали гетьманів згідно своїм уподобанням, але сусідні держави Московія, Польща) часто з цим не рахувалися і робили все, щоб Україна була залежною від них. Орлик цей документ писав для європейських держав, показуючи їм особливість української історії, зокрема її політичного влаштування, відмінність його від московської самодержавно-деспотичної системи і від польської монархії.

13) ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ (? - 1663 рр.) – видатний український гетьман (1657-1659 рр.) шляхетського походження. Служив упольському війську. У битві під Жовтими водами (1648 р.) потрапив у татарський полон, з якого його викупив Б. Хмельницький. За життя Б. Хмельницького був генеральним писарем при гетьмані, а по смерті Б. Хмельницького став гетьманом України. Талановитий політичний діяч і полководець, патріот України. У 1658 р. підписав українсько-польський договір під назвою «Гадяцький трактат», за яким Україна звільнялася з-під московської залежності. У 1659 р. під Конотопом розбив московське військо, яке прийшло в українські землі з завойовницькими цілями. У жовтні 1659 р. на «Чорній раді» його було усунуто від гетьманства і повернуто до влади Ю. Хмельницького. Після цього Іван Виговський перебував на польській службі. У 1664 р. за наказом свого особистого ворога – тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Тетері – був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

14) ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ: 1) офіційна назва Запорозької Січі та її збройних сил у ХVІ-ХVШ ст. (Військо Запорозьке низове); 2) офіційна назва реєстрового козацького війська в Речі Посполитій з кінця ХVІ ст.: (Військо Запорозьке низове реєстрове); 3) одна з назв Козацької держави ХVІІ- ХVШ ст. та її збройних сил.

15) «ВІЧНИЙ МИР» 1686 р. − мирний договір між Московською державою і Річчю Посполитою, підписаний у Москві, який підтверджував умови Андрусівського перемир’я 1667 р., вступ Московської держави до антитурецької «Священної ліги». Цей договір став актом остаточного міжнародно-правового поділу Української держави на дві частини (Правобережжя залишилося під владою польського короля, Лівобережжя − московського царя). Проти «Вічного миру» рішуче виступив гетьман І. Самойлович, який розпочав активну діяльність, спрямовану на об’єднання Правобережжя з Лівобережжям.

Мал.4 Титульна сторінка «Вічного миру»

16) ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ 1658 р. − угода гетьмана Івана Виговського з польсько-шляхетським урядом про унію (об’єднання) України з Польщею та Литвою. Трактат було укладено в м. Гадячі. Козацька старшина зіткнувшись з московським абсолютизмом, воліла тепер мати державні відносини з конституційним польським королем. За Гадяцьким трактатом Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств (Велике князівство Руське) повинна стати вільною й незалежною державою, входити на рівних у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Козакам забезпечувалися соціальні права, Брестська церковна унія скасовувалася, а православна віра мала бути зрівняна в правах з римо-католицькою вірою Гадяцький трактат практично не було втілено в життя.

17) ГАЙДАМАК (або ГАЙДАМАКА − від тюрк. «неспокійна, бунтівлива людина») − учасник визвольного руху (переважно селянин) проти польської шляхти (назва «гайдамака» вперше зустрічається в 1712 р., нею охрестиш: представників народних рухів польські письменники кінця ХVШ ст.), український повстанець-месник на Правобережній Україні. Отже, гайдамаччина, таким чином, − стихійні народні заворушення на соціальному грунті у ХVШ ст. на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у 1734-1738, 1749-1750 та 1768 роках (останнє відоме під назвою «Коліївщина» − від слова «кол (кіл)», якими були озброєні повстанці). Його визначні ватажки − Максим Залізняк та Іван Гонта. Гайдамацький рух охопив Київщину, Поділля, Карпати. Правда, повстанці гайдамаками, коліями називались лише на Київщині, український народ на Поділлі називав їх дейнеками (левенцями), у Карпатах − опришками. Найславнішим із усіх опришків, ім’я якого залишило глибокий слід у народній поезії, був Олекса Довбуш; він виступив на історичній арені під кінець 30-х років ХVІ-ХVII ст.

Мал.5 Район поширення Коліївщини

18) ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ − виборча особа при гетьмані в Україні XVI-XVIII ст.; вища категорія військового товариства. Головний обов’язок Генерального бунчужного − берегти і захищати у походах та битвах гетьманський бунчук. У мирний час виконував дипломатичні та ревізійні доручення гетьмана.

19) ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОБОЗНИЙ − один із вищих чинів в українському козацькому війську, член генеральної старшини, що відав обозом та артилерією. Під час військових походів, як правило, виконував функції наказного гетьмана.

20) ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОСАВУЛ − один із вищих чинів в українському козацькому війську. В Українській державі другої половини XVI-XVIII ст. виконував функції ведення козацьких реєстрів, спорядження військових оглядів, командування окремими підрозділами під час походів; командування охотницькими (найманими) полками тощо. На цій посаді перебувало, як правило, двоє осіб. До основних функцій належали також урядові доручення судового, поліційно-охоронного та дипломатичного характеру.

21) ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР − член генеральної старшини, один із вищих цивільних урядовців в Українській державі другої половини XVII-XVIII ст. У віданні Генерального писаря була Генеральна військова канцелярія, в якій зберігалися найважливіші державні документи − дипломатичне й таємне листування, матеріали старшинських рад тощо.

22) ГЕНЕРАЛЬНИЙ ХОРУНЖИЙ − один із вищих чинів в українському козацькому війську. Його основна функція − охорона прапора козацького війська. Виконував також різні доручення гетьмана, старшинської ради, пізніше − розпорядження Малоросійської колегії, пов’язані головним чином із судовою та адміністративно-військовою діяльністю.

23) ГЕТЬМАН (в пер. з польок. − «начальник») 1) в Україні ХVІ − першої полов. ХУІІ ст. − керівник реєстрових козаків; з 1648 р. − голова України і командуючий козацьким військом; з 1657 р. − гетьмани Правобережної України (до 1704 р.) і гетьмани Лівобережної України; з 1708 р. гетьман, що призначався царським урядом; у 1722-1727 і 1734-1750 рр. гетьмани не призначалися, а у 1764 р. були скасовані; 2) у Польщі в ХV-ХVІ ст. командувач найманими військами, а в ХVІ-ХVШ ст. − усією армією; 3) командувач військовими формуваннями українських козаків у ХVІ- ХVШ ст., обсяг владних повноважень якого різко зріс у часи Визвольної війни в процесі утворення в Україні незалежної держави. У руках гетьмана Б. Хмельницького зосереджується вся повнота влади − військової, адміністративно-господарської, судової. Він видавав універсали, командував військом, очолював старшинську раду і здійснював посадові призначення, визначав напрямки зовнішньої політики держави. Усього в українській історії налічується близько ста осіб, які з більшим чи меншим правом іменувалися гетьманами.

24) ГЕТЬМАНЩИНА − напівофіційна назва значної території України, де з середини XVII ст. (з 1667 р. по 1764 р.) поширювалася влада гетьманського уряду (нинішнє Поділля, Київщина, Чернігівщина, частина Полтавщини та Сумщини). Це поняття означало суспільно-політичний лад, територію. Після «Вічного миру» 1686 р. між Росією та Річчю Посполитою термін «Гетьманщина» вживався щодо всієї Лівобережної України разом із Києвом. У 1667-1764 рр. Гетьманщина входила до складу Російської імперії на договірних началах, які визначали автономні політичне, правове, фінансове і військове становища України, та перебувала в умовах Московської централістичної політики. Згідно з цим державним договором, зберігалися військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом, а також збройні сили − козацтво. Гетьманщина поділялася на десять полків. Характерною рисою ментальності українця з Гетьманщини середини ХVІП ст. була любов до науки, прагнення здобути освіту, яка цінувалась «паче золота і срібла». Молодь Лівобережжя, переборюючи всілякі труднощі, йшла вчитися. Проте, у 60-ті роки ХVІІ ст. розпочався наступ на автономію, особливо посилився він у період царювання Петра І. Після скасування інституту гетьманства (у 1764 р.), а на початку 80-х років і полкового адміністративного територіального устрою, назва «Гетьманщина» стала вживатися лише як науково-історичний термін. Останній оплот автономії, волі і демократії, національної незалежності і притулку всіх утікачів від кріпацтва− Запорозька Січ − була захоплена й зруйнована у 1775 р.

25) ДЕПОРТАЦІЯ − примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного або судового рішення. В Україні набула поширення з кінця XVII ст. Депортації піддавалися небажані царизмові гетьмани, кошові отамани, непокірні козаки та селяни, демократичні діячі. В часи сталінського режиму було депортовано значну кількість української інтелігенції, також (за неповними даними) близько 800 тис. «розкуркулених» селян.

26) ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ (1627 - 1698 рр.) – гетьману країни (1665 - 1676 рр.), один із найвидатніших діячів її історії. Народився в Чигирині в козацькій родині. Здобув ґрунтовну освіту. Активний учасник Визвольної війни українського народу, один з найближчих соратників Б. Хмельницького і продовжувач його справи. Ставши гетьманом на Правобережжі, рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу приєднати до Гетьманщини західний регіон. У червні 1668 р. домігся возз’єднання Козацької України, гетьманом якої був обраний. В умовах спровокованої Запорожжям й сусідніми з Україною державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але, невдоволений укладеним між Портою і Польщею Бучацьким договором, який перекреслював його політичні плани, переорієнтувався на на Московію і Польщу. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження. У березні 1677 р. вивезений до Москви, 1679- 1692 рр. – в’ятський воєвода. Останні роки провів у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту, де й похований. Могила збереглася до нашого часу.

27) ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ (1776-1828 рр.) − нова Січ, створена частиною колишніх запорозьких козаків після ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) в турецьких володіннях у гирлі Дунаю в Добробуджі. Становище козаків у Туреччині було тяжким. Вони повинні були брати участь у війнах на боці Османської імперії. 18 травня 1828 р. їм було дозволено повернутись на батьківщину, так як у 1828 р. під час російсько-турецької війни частина козаків на чолі з кошовим Й. Гладким перейшла на бік росіян, після чого турки ліквідували Задунайську Січ, а з козаків Гладкого було сформовано Азовське козацьке військо.

28) «ІСТОРІЯ РУСІВ» − видатний твір невідомого автора, історичний і політичний, реалістичний, але і легендарний, навіть романтичний, який з’явився, очевидно, до 90-х рр. ХVІІІ ст., за думкою інших − дата його написання − початок XIX ст. Він дає картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини ХVІІІ ст. (до 1769 р.). Головна думка − природне моральне і історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток. Боротьба українського народу за визволення − основний зміст книги. Багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Взагалі ж автор писав швидше за все не історію України, а своє бачення цієї історії.;а авторським задумом «Історія Русів» поділяється на 2 періоди: до татарської і навали (коротко) і після неї (докладно).

29) КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ − навчальний заклад, започаткований Київською братською школою (1615) і лаврською школою, 1631 р. київським митрополитом Петром Могилою, який злився 1632 р. в Києво-Могилянську колегію. Царськими указами 1694 і 1701 років було визначено статус академії як провідного культурно-освітнього центру. Курс навчання тривав 12 років. В академії працювали видатні професори: І. Гізель, Ф. Прокопович, С. Яворський. Серед вихованців − С. Полоцький, І. Самойлович, Г. Сковорода. Академія не готувала молодь до професійної діяльності (за винятком священицької), зате давала високу освіту, формуючи культурологічний прошарок, на якому виростала українська культура XVIII ст. З кінця XVIII ст. Академія поступово втрачає свою провідну роль, зазнає русифікаторського тиску. У 1817 р. закрита. Її функції перебрали Київська духовна академія (1819) та Київський університет (1834 р.). Після проголошення незалежності України, у 1992 р., створено Національний університет «Києво-Могилянська академія».

30) КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА ХVІІ-ХVІІІ ст. (ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ, ГЕТЬМАНЩИНА) − українська держава, що утворилася під час Хмельниччини 1648-1657 рр. Спершу охоплювала Київщину, Чернігівщину, Брацлавщину, частину Волині. Провідна верства − козацтво, згодом утвердилася старшинська олігархія на чолі з гетьманом. 1654 р. Козацька держава прийняла протекцію московського царя Олексія. Після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) період громадянських війн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу Козацької держави по Дніпру між Річчю Посполитою та Московією (Андрусівське перемир’я 1667 р., Вічний мир 1686 р.) Автономна Козацька держава (Гетьманщина) збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви. Після невдалого виступу гетьмана І. Мазепи в союзі зі шведським королем Карлом XII (1708-1709 рр.) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини. 1764 р. імператриця Катерина II скасувала посаду гетьмана, у 1775 р. знищила Запорозьку Січ. Рештки української державності російська влада ліквідувала на початку 1780-х років.

31) КРІПОСНЕ ПРАВО (КРІПАЦТВО) − форма феодальної залежності селян: прикріплення їх до землі і підкорення адміністративній і судовій владі феодала. У Західній Європі кріпосне право було скасоване в XVI-XIX ст., на Лівобережній Україні − у 1648 р., а через 130 років Катерина II повторно закріпачила українських селян. Панщина перевищувала 200 днів на рік. Скасовано кріпосне право в Галичині, на Закарпатті та Буковині в 1848 р, в Росії та Україн і − у 1861 р., Однак залишки феодально-кріпосницьких відносин в царській Росії (і Україні) зберігалися до революції 1917 р.

32) МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ (1639 - 1709 рр.) – гетьман України, політичний діяч і дипломат. Народився на Київщині в шляхетській українській родині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, згодом – у Варшаві в єзуїтській колегії. Кілька років жив за кордоном – у Німеччині, Франції, Італії, Нідерландах, де вивчав дипломатію, військову справу та мови. У 1659-1663 рр. був на службі при дворі короля Польщі, виконуючи дипломатичні доручення. В Україну повернувся у 1663 р., а в 1669 р. став командиром особистої охорони гетьмана П. Дорошенка. У 1682 р. призначений генеральним осавулом при лівобережному гетьмані І. Самойловичу. У 1687 р. на раді старшин його обрали гетьманом України. На початках свого гетьманства зумів здобути прихильність московського царя Петра І та його двору. Проте дбав про збереження у Гетьманщині прав і вольностей. Здійснював політику об’єднання українських земель на основі станової держави західноєвропейського зразка з одночасним збереженням традиційного козацького устрою. Турбувався про інтереси козацької та аристократичної верхівки, що викликало незадоволення у нижчих верств населення. Незадоволений політикою московських можновладців, потайки шукав союзу з Річчю Посполитою та Швецією, сподіваючись з їх допомогою відновити незалежність України від Московщини. При цьому жорстоко розправлявся з політичними конкурентами з числа козацьких ватажків. Після поразки шведсько-українського війська у Полтавській битві (1709 р.) разом зі шведським королем Карлом ХІІ відступив у землі, контрольовані турками. Помер у 1709 р. в передмісті Бендер. Похований у Святогорському монастирі румунського міста Галаца.

33) ОПРИШКИ – назва селян-повстанців Західної України, які у XVIII ст. розгорнули активну боротьбу проти соціальних утисків.

34) ОРЛИК ПИЛИП (1672 - 1742 рр.) − генеральний писар в уряді гетьмана І. Мазепи (1707-1709 рр.), автор поезій, книг, політичних маніфестів. Обраний гетьманом Війська Запорозького в еміграції (1710 р.). Між П. Орликом і козацькою старшиною було укладено угоду під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», що в історіографії отримала назву «Конституція Пилипа Орлика». Перебуваючи у політичній еміграції, шукав підтримки провідних європейських країн у відновленні самостійної Української держави. Конституція Орлика 1710 р. визначала державний устрій України як суверенної держави, вирішення поточних державних питань гетьманом спільно з Радою Генеральної старшини; виборність посадових осіб; принципи фінансової, податкової, аграрної політики; недоторканість особи, її відповідальність тільки перед судом; відновлення Української Православної Церкви. Конституція діяла до 1714 р. на Правобережній Україні, заклавши основи республіканського правління в Україні. Хоч Конституція 1710 р. не ввійшла в життя на всій території України, однак мала велике значення як дороговказ, у якому напрямі мали йти державні реформи, національно-державне будівництво, забезпечення державного суверенітету.

35) ПОСПОЛИТІ − узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан, підсусідків і т ін.) в Україні XV-XVIII ст. З розвитком товарно- грошових відносин і подальшим виділенням міщанства й купецтва в окремі стани ця назва поступово закріплюється лише за селянством. Юридично за посполитими не визнавалося права власності на землю. Схоже значення зі словом «посполиті» мали терміни «поспільство» або «поспольство».

36) «ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ» − колегіальний орган адміністративно-політичного управління Гетьманщиною, створений за вказівкою російського уряду в 1734 р. після смерті гетьмана Д. Апостола. До складу «Правління гетьманського уряду» увійшли на принципах рівності троє росіян і троє українців. З обранням у 1750 р. гетьманом К. Розумовського орган було ліквідовано. Проводив проросійську політику, спрямовану на подальше обмеження української автономії.

37) ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (1681 - 1736 рр.) − письменник, учений, культурно-освітній діяч. Народився в Києві у небагатій родині крамаря Церейського. Навчався в Київському і Римському єзуїтських колегіумах. Закінчив Київську академію. У 1704 р. вступив до Київського братства, постригся в ченці і став професором, а згодом ректором Київської академії. В 1716 р. за наказом Петра І переїхав до Петербурга, де фактично став на чолі Російської православної церкви. Активний прихильник реформ Петра І, був його головним помічником у духовних справах.

38) РУЇНА − історіографічна назва трагічного занепаду української козацької держави у другій половині XVІI ст. в результаті поразки Народної революції та поділу України на Правобережжя та Лівобережжя. Ускладнення внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин на рубежі 50-60-х років XVII ст. призвело до поляризації пропольско та промосковсько орієнтованих сил, що проявилось у 1663 р, в утворенні двох гетьманатів. Спроби гетьманів до їх об’єднання не дали.результату. Після невдачі програми Петра Дорошенка (1676 р.) правобережний гетьманат припинив своє існування. Політичний статус лівобережного гетьманату поступовоМ.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко обмежувався російською імперською політикою. Загострення соціального протистояння, нездатність старшини визначити характер влади, а обраних ними гетьманів − політичної лінії, постійне втручання у внутрішні справи з боку Московії, Речі Посполитої, Туреччини та Кримського ханства − усе це спричинило до підпорядкування козацької держави Російській імперії. Руїна започаткувала основні втрати в політичному, господарському та культурному житті України й програмувала їх на майбутнє. Кожний гетьман України погоджував засади управління з московським царем, і таким чином зростала тенденція обмеження державного суверенітету козацької республіки.

39) САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ (? - 1690 рр.) – козацький діяч. Походженням із духовенства. Освіту здобув у Київському колегіумі. Змолоду у козацькому війську. В 1669 р. обирається генеральним суддею лівобережного козацького війська, в 1672 р. – гетьманом Лівобережної України. У 1668 р. підтримав гетьмана І. Брюховецького й узяв участь у повстанні проти засилля російських воєвод в Україні. В 1677-1678 рр. Керував полками у війні проти Туреччини. В 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної та Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолив козацькі полки в першому Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі. Засланий до Тобольська, де перебував до кінця життя.

40) СІРКО ІВАН ДМИТРОВИЧ (? - 1680 рр.) − подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Після своєї смерті вважався характерником. Учасник Хмельниччини. Іван Сірко народився приблизно між 1605-1610 рр. Іван Сірко провів десятки військових операцій проти Османської імперії та Кримського ханства; боровся проти гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницькою, П. Тетері; 1668 р. підняв повстання проти московських воєвод і бояр у Слобідській Україні; деякий час підтримував П. Дорошенка. Після Андрусівського договору 1667 р. зайняв виразно антимосковську (й разом з тим антипольську) позицію. Не зважаючи на свою ворожість до турецько-татарського світу, довгий час підтримував гетьмана Петра Дорошенка, з яким потім розійшовся. Мав великі зв’язки і впливи на Лівобережній і Слобідській Україні, на якій посідав маєток; якийсь час був полковником (титулярним) ніжинським (від Дорошенка) і харківським. 1672 р. претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську (мабуть, головно за підтримку Дорошенка й зв’язки з Степаном Разіном). По поверненні з московскької неволі (1673 р.) до кінця життя лишився противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя й в ім’я їх встановлюючи звя’зки то з Польщею, то навіть з Туреччиною і Кримом. 1675 р. здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім- паші, які вдерлися на Україну. Оспіваний у народних піснях, думах, переказах. Уродженцеві м. Мерефи Харківської області кошову отаману Війська Запорізького Іванові Сірку поставлено пам’ятник.

41) СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА (СЛОБОЖАНЩИНА) − регіон, що утворився на території Дикого Поля між кордонами трьох держав − Московії, Речі Посполитої та Кримського ханства − протягом XVII-XVIII ст. Назва походить від найбільш поширених населених пунктів − слобід. Слобожанщина займала територію сучасних Харківської, Сумської та суміжних з ними частин Воронезької, Донецької, Луганської та Курської областей. У середині XVII ст. тут було створено п’ять Слобідських полків − Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський, Острогозький. 18 січня 1765 р. указом Катерини II на території Слобідської України було створено Слобідсько-Українську губернію, а замість Слобідських полків – п’ять гусарських полків. У 1780 р. названа губернія була ліквідована і натомість створено Харківське намісництво. У 1796 р. губернія була знову відновлена і проіснувала до 1835 р. Того ж року вона перейменована на Харківську губернію. На всіх етапах свого історичного розвитку Слобідська Україна залишалася невід’ємною частиною України.

42) СОТНИК – особа, яка очолювала адміністративно-територіальну та військову одиницю – сотню, а іноді невеликий загін з 2-3 сотень. З XVIII ст. сотника здебільшого призначала місцева царська адміністрація. Поступово ця посада, як і полковника, перетворилася на довічний і навіть спадковий привілей. Як символ своєї влади Сотник після призначення на посаду отримував сотенне знамено – хоругву, яка зберігалася в церкві, а під час походу перевозилася з сотнею. Після ліквідації автономного устрою в Слобідській Україні цю посаду було ліквідовано.

43) ТЕТЕРЯ (МОРЖКОВСЬКИЙ, МОШКОВСЬКИЙ) ПАВЛО ІВАНОВИЧ (прибл. 1620 - 1671 рр.) – гетьман Правобережної України в 1663- 1665 рр. Один з найвизначніших дипломатів в урядах Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, переяславський полковник (1653-1658 рр.). Походив зі шляхетського роду, мав добру освіту. Перед 1648 р. був канцеляристом Бродського суду м. Луцька, з 1649 р. – писар Переяславського полку. Протягом 50-х років брав участь майже в усіх міждержавних переговорах, що відбувалися в Чигирині, виїжджав з дипломатичними місіями до інших країн. Один з авторів «Березневих статей» (1654 р.), Гадяцької угоди (1658 р.), Слободищенського трактату (1660 р.). У ранзі гетьмана підтримував похід Яна Казимира на Лівобережжя (1663-1664 рр.), намагаючись об’єднати Україну під єдиною булавою і зверхністю польського короля. Зазнавши поразки від повстанців на чолі з Василем Дрозденком (1665 р.), зрікся гетьманства і виїхав до Польщі, захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди, перейшов у католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніжинського, чигиринського. Але незабаром у Павла Тетері почалися суперечки й процеси за маєтки з польськими магнатами. Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки польського уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Яси), а звідти до Адріянополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 р. або на початку 1671 р.) (отруєний кольськими агентами).

44) УКРАЇНСЬКА ЗАХИСНА ЛІНІЯ – система укріплень, збудованих у 1731-1733 рр. в Україні для оборони південних кордонів Російської держави від турецько-татарської агресії. Починалася від Дніпра і проходила по річках Орелі й Берестовій, далі йшла по р. Береці до її впадіння у р. Сіверський Донець. Довжина лінії становила понад 285 км. Через кожні 15-25 км було споруджено земляні фортеці. Більша частина укріплень (12 з 16) була розташована на території нинішньої Харківщини. Їх залишки зараз є пам'ятками історії зразками фортифікаційних споруд XVIII ст. (наприклад Тамбовська фортеця): фрагменти валу можна побачити на території міста Первомайського.

45) УНІВЕРСАЛИ − адміністративно-політичні акти (про виступ у похід, про роздачу землі, про закріпачення селян), які видавались королями, гетьманами у Польщі в XV-XVIII ст., в Україні − в XVII-XVIII ст. На Україні гетьманські універсали військового характеру розсилались у полки, а земельні - оголошувались на площах і в церквах.

46) ХАРКІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ − навчальний заклад ХVІІІ- першої чверті XIX ст., другий за значенням після Києво-Могилянської академії навчальний та науковий центр України, створений за її взірцем; заснований 1722 р. як слов’яно-латинська школа у Бєлгороді; 1726 р. переведений до Харкова; 1731 р. отримав статус колегіуму. До колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів. Вивчалися: слов’яно-руська, церковнослов’янська, латинська, давньогрецька, староєврейська мови, історія, географія, основи математики, катехізис, піїтика, риторика, філософія, богослов’я. У 1768 р. при колегіумі було відкрито додаткові класи з викладанням німецької та французької мов, математики, інженерної справи, живопису, музики, архітектури. В колегіумі викладали Г. Сковорода, А. Ведель і ін., а навчалися відомі діячі науки та культури, серед яких − російський поет М. Гнєдич, перекладач «Іліади» Гомера на російську мову. У 1841 р. внаслідок церковних реформ перетворився на духовну семінарію.

47) ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН-ЗІНОВІЙ МИХАЙЛОВИЧ (1595 - 1657 рр.) – український гетьман, видатний державний діяч і полководець. У 1648 р. очолив національно-визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетського гноблення України. Засновник української козацької держави. Народився в шляхетській родині. Вчився спочатку в українській школі, а згодом – у львівському єзуїтському колегіумі. Під час Хотинської війни разом з батьком брав участь в поході польського війська до Молдавії, де під Цецорою потрапив до турецького полону. По звільненні з полону деякий час перебував на Запоріжжі, а пізніше служив у Чигиринському полку реєстрових козаків писарем, а згодом сотником; деякий термін обіймав посаду писаря Війська Запорозького, потім знову служив чигиринським сотником. Брав участь у козацько-селянських повстаннях 30-х років ХVІІ ст. Зазнав кривди й переслідувань з боку польської влади. Наприкінці 1647 р. разом прибічниками втік на Січ, де його було обрано гетьманом. Звідти почалося народне повстання проти поляків. Під керівництвом Б. Хмельницького здобуті блискучі перемоги, розбудовувалася українська державність. Через складну геополітичну ситуацію змушений був укласти Переяславський військо-політичний союз. Намагався усіляко зміцнювати суверенітет України в умовах постійних зазіхань на нього з боку московського царизму. Помер 1657 р. Похований в Суботові.