Принцип диференціації та інтеграції, який виступає в якості критерію розвитку структури психіки.

Згідно з ним, розвиток йде від «стану відносної глобальності... до станів великої диференційованості та ієрархічної інтеграції...». У розвитку психіки постійно відбувається ускладнення та відгалуження (диференціація) психічних функцій і властивостей, а при реалізації та довільному підключенні - їх об'єднання і взаємозв'язок (інтеграція).

Психічний розвиток відзначається такими закономірностями:

- гетерохронність: нерівномірний, хвилеподібний характер розвитку окремих психічних процесів особистості. Для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Це періоди – сенситивні.

- асинхронність: різні психічні функції мають різні сенситивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

- диференціація та інтеграція психічних процесів. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки шляхом накопичення новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом – наочно-дійове мислення і уява. Інтеграція – зміцнення та розширення зв’язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага, пам’ять, управління емоціями.

- зміна співвідношення детермінант психічного розвитку.

- пластичність: здатність психіки до змін, яка з віком знижується. Так, дитина до 2-3х років може оволодіти будь-якою мовою незалежно від соціального оточення, від раси, національності. Але у шкільному віці засвоєння нової мови значно ускладнюється. Пластичність виявляється також у компенсації певних недоліків одних властивостей посиленим розвитком інших. Наприклад, послаблені зір чи слух спричиняють посилення дотику, нюху.

- стадіальність: вікові етапи розвитку мають певну послідовність і взаємопов’язані.

Виокремлюють основні фактори (провідні детермінанти) розвитку людини:

1)спадковість – індивідуальні властивості організму (задатки, особливості функціонування організму, обмін речовин).

2)середовище – суспільні, матеріальні, духовні умови існування людини. Впливає на розвиток соціальних властивостей особистості.

3) активність – діяльний стан організму, фактор взаємодії спадковості і середовища. Впливає на розвиток індивідуальних і соціальних властивостей особистості на основі засвоєних нею цінностей, моральних норм поведінки.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л. С. Виготський)

Поняття про вік. Основні підходи та критерії вікової періодизації (К. Бюлер, Б. Заззо, П.П. Блонський, З. Фройд, Л. Кольберг, Е. Еріксон, Ж. Піаже, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін та ін.).

Вік — якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною кількістю змін, які складають у сукупності своєрідність структури особистості на даному етапі її розвитку.Існують різні підходи до періодизації психічного розвитку залежно від уявлень учених про зміст періодів, їх часові межі, важливі сторони розвитку. Згідно з періодизацією психічного розвитку, визначеною Л. С. Виготським, можна виокремити три групи періодизацій: за зовнішнім критерієм, за одною чи кількома ознаками дитячого розвитку, на підставі кількох істотних особливостей цього розвитку.

Перша група характеризується побудовою періодизації на підставі зовнішнього, не пов'язаного з самим процесом розвитку критерієм. Це, зокрема, періодизації, створені за біогенетичною ознакою. Відповідно до них, онтогенез у короткому і згорнутому вигляді повторює філогенез. Тому процес індивідуального розвитку дитини вибудовується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства. В.Штерн відзначає що дитина у перші місяці свого життя знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччі досягає стадії вищого ссавця - мавпи; потім початкових ступенів людського стану; розвитку первісних народів; починаючи зі вступу до школи засвоює людську культуру - спочатку у дусі античного і вітхозаповітного світу, пізніше (у підлітковому віці) у дусі середньовікового фанатизму і лише в зрілості піднімається до рівня культури Нового часу.

Іншим прикладом є періодизація Р.Заззо, в якій етапи дитинства співпадають зі ступенями системи виховання і навчання дітей. Стадія раннього дитинства триває до 3-х років, після неї починається стадія дошкільного віку (3-6 років), основний зміст якої складає виховання в сім'ї чи дошкільному закладі. Наступна стадія - стадія початкового навчання (6-12 років), на якій дитина набуває основних інтелектуальних навичок; стадія навчання в середній школі (12-16 років), коли вона одержує загальну освіту; і пізніше - стадія вищої чи університетської освіти. Оскільки розвиток і виховання взаємопов'язані і структура освіти ґрунтується на базі великого практичного досвіду, межі періодів, встановлені на підставі педагогічного принципу, майже співпадають з переломними моментами у дитячому розвитку.

У другій групі періодизації використовується внутрішній критерій. Таким критерієм стає один бік розвитку, зокрема, розвиток кісткової тканини у періодизації П.П.Блонського, і розвиток дитячої сексуальності у З.Фрейда.

Павло Петрович Блонський обрав об'єктивну, легкодоступну для спостереження ознаку, пов'язану з істотними особливостями конституції зростаючого організму - поява та зміна зубів. Дитинство поділяється на три епохи: беззубе дитинство (до 8 місяців - 2 - 2,5 років), дитинство молочних зубів (приблизно до 6,5 років) і дитинство постійних зубів (до появи зубів мудрості).

Зиґмунд Фрейд вважав головним джерелом та рушійною силою людської поведінки несвідоме, насичене сексуальною енергією.

З.Фрейд: Критерієм періодизації психічного розвитку Зиґмунд Фрейд вважав особливості психосексуального розвитку. Стадії розвитку пов'язані зі зміщенням ерогенних зон - тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення.

Оральна стадія триває до 1 року, ерогенною зоною є слизова оболонка рота і губ. Дитина одержує задоволення, коли ссе молоко, а за відсутності їжі - власний палець або якийсь предмет. Всі бажання немовляти не можуть бути задоволені, з'являються перші обмеження. Тому в кінці стадії з'являються друга інстанція - Я. Формуються такі риси характеру, як ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність всім, що їй пропонують.

Анальна стадія триває від 1-го до 3-х років, ерогенна зона зміщується в слизову оболонку кишечника. У цей період дитина привчається до акуратності, виникає багато вимог і заборон, у результаті чого інтенсивно розвивається Я, визначальним стає принцип реальності. Починає формуватися третя інстанція - Над-Я як втілення соціальних норм, внутрішня цензура, совість. Розвиваються акуратність, пунктуальність, впертість, агресивність, скритість, схильність до накопичення та інші риси.

Фалічна стадія триває від 3-х до 5-ти років і бактеризує вищу міру дитячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною виступають геніталії. Якщо до цього часу дитяча сексуальність спрямовувалася на себе, то зараз діти починають відчувати сексуальну прив'язаність до дорослих людей, хлопчики до матері (Едіпів комплекс), дівчатка до батька (комплекс Електри). Це час найбільш строгих заборон та інтенсивного формування Над-Я. Розвиваються такі риси як самоспостереження, розсудливість та ін.

Перериває сексуальний розвиток дитини латентна стадія, яка триває від 5 до 12 років. Потяги, які виходять з Воно, добре контролюються. Дитячі сексуальні переживання витісняються, інтереси дитини спрямовуються на спілкування з друзями, шкільне навчання тощо.

Генітальна стадія починається з 12 років і відповідає власне статевому дозріванню. Об'єднуються всі ерогенні зони, з'являється прагнення до нормального сексуального спілкування. Воно підсилює свою активність, і особистості доводиться боротися з його агресивними імпульсами, використовуючи механізми психологічного захисту.

Третя група періодизацій виокремлює періоди вікового розвитку на підставі кількох істотних особливостей цього розвитку. Прикладом є періодизації Л.С. Виготського та Д.Б. Ельконіна.

Автори використовують три основні критерії вікової періодизації:

1) соціальну ситуацію розвитку;

2) провідну діяльність;

3) центральне вікове утворення.

Перше запитання, на яке варто дати відповідь, вивчаючи динаміку будь-якого віку, — зазначає Л.С.Виготський, — це запитання про суть соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація розвитку — своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і оточуючою її дійсністю, перш за все соціальною.

Новоутворення - це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період.

Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом новоутворень, що виникають у свідомості дитини — суть і зміст критичних періодів.

Д.Б.Ельконін стверджує, що не можна здійснювати періодизацію за однією ознакою. Він виділяє основні принципи побудови вікової періодизації. Зокрема, вказує на те, що варто враховувати закономірності розвитку психіки. В психічному розвитку можна виділити епохи, стадії, фази.

В основу періодизації психічного розвитку дитинства Д. Б. Ельконін взяв обгрунтовані Л. С. Виготським критерії - соціальну ситуацію розвитку і психічне новоутворення, а також провідну діяльність, виділену А.Н. Леонтьєвим, як механізм розвитку. Етапи психічного розвитку визначені наступні.
I. Дитячий вік (до 1 р.):
- соціальна ситуація розвитку - батьки;
- новоутворення - потреба в спілкуванні, емоційне пожвавлення (комплекс пожвавлення), прямоходіння;
-провідна діяльність - безпосередньо-емоційне спілкування з мамою.
II. Раннє дитинство (1-3 р.):
- соціальна ситуація розвитку - сім'я;
- новоутворення - мова, наочно-дієве мислення, засвоєння моральних норм;
- провідна діяльність - предметно-маніпулятивна діяльність.
III. Дошкільний вік (3-7 років):
- соціальна ситуація розвитку - однолітки;
- новоутворення - уява, супідрядність мотивів;
- провідна діяльність - сюжетно-рольова гра.
IV. Молодший шкільний вік (7-11 років):
- соціальна ситуація розвитку - школа;
- новоутворення - довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія;
- провідна діяльність - навчальна діяльність.
V. Підлітковий вік (12-16 років):
- соціальна ситуація розвитку - однолітки;
- новоутворення - почуття дорослості, критичність мислення, потреба в самоствердженні;
-провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування.

VI. Ранній юнацький вік (16-18 років):
- соціальна ситуація розвитку - дорослі і однолітки;
- новоутворення - світогляд, самовиховання, професійне та особистісне самовизначення,

- провідна діяльність - навчально-професійна діяльність.

…………………………………………………………

Теорія трьох ступенів розвитку дитини. Автором її є австрійський психолог Карл Бюлер (1879—1963). За його твердженням, три ступені розвитку дитини (інстинкти, тренування, інтелект) пов’язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням відносин з оточенням, а й з перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), з розвитком зумовленого дією переживання задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення «з кінця на початок» процесу діяльності дитини. Перший ступінь розвитку (інстинкти) характеризується тим, що насолода виникає в результаті задоволення інстинктивної потреби, тобто після виконання дії. На другому ступені (тренування) задоволення переноситься на процес здійснення дії («функціональне задоволення»). На ступені інтелекту, коли існує передбачуване задоволення, відбувається перехід його «з кінця на початок», що є основною рушійною силою розвитку поведінки дитини.

Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.

Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення.

Періодизація розвитку моральної свідомості Лоренса Колберга.

Л.Колберг досліджував моральні судження та етичні уявлення дітей різного віку. З'ясувалося, що на різних вікових етапах діти по-різному розв'язують моральні проблеми. Учений розглядав розвиток моральної свідомості як послідовний процес. На підставі узагальнення значного експериментального матеріалу він виокремив шість стадій розвитку, об'єднавши їх у три рівні.

Перший - доморальний рівень. Норми моралі виступають для дитини як щось зовнішнє. Дитина дотримується правил, встановлених дорослими, з чисто егоїстичних міркувань. Спочатку вона орієнтується на покарання і поводить себе "добре", щоб його уникнути (І стадія). Потім вона починає орієнтуватися і на заохочення, очікуючи одержати за свої правильні дії схвалення або іншу нагороду (II стадія).

Другий рівень - конвенційна мораль (від конвенція - домовленість, угода). Джерело моральних приписів для дитини залишається зовнішнім. Але вона вже намагається поводити себе певним чином через потребу у схваленні, у підтримці гарних стосунків зі важливими для неї людьми.Орієнтація у своїй поведінці на виправдання очікувань і схвалення інших характерна для III стадії, на авторитет - для IV. Цим визначається нестійкість поведінки дитини, залежність її від зовнішніх впливів.

Третій рівень - автономна мораль. Моральні норми і принципи становлення стають власним досягненням особистості, тобто переходять у внутрішній план. Вчинки визначаються не зовнішнім тиском чи авторитетом, а власною совістю. Спочатку виявляється орієнтація на принципи суспільного благополуччя, демократичні закони, прийняті на себе зобов'язання перед суспільством (V стадія), далі - на загальнолюдські етичні принципи (VI стадія).

Періодизація вікового розвитку за Ж. Піаже. Періодизація Піаже присвячена виключно когнітивному розвитку, яке автор абсолютизував і вважав основою всієї психічного життя людини.Основна мета розумної поведінки або мислення людини - адаптація до навколишнього середовища. Способи такої адаптації Піаже називає схемами. Схема являє собою повторювану структуру або організацію дій в типових ситуаціях. Схема може складатися з найпростіших рухів, включати в себе досить складні комплекси рухових вміння, навичок і розумових дій.Операція – тут розуміється уявна дію, що має важливу властивість - оборотністю, яка полягає в тому, що, виконавши відповідну дію, дитина може повернутися до його початку шляхом здійснення зворотної дії. Основні механізми, за допомогою яких дитина переходить з однієї стадії розвитку на іншу, - асиміляція, акомодація і рівновага. Асиміляція - це дія з новими предметами відповідно до вже сформованих вмінь і навичок. Акомодація - це прагнення змінити самі вміння та навички відповідно до змінених умов. Рівновага між цими процесами означає їх оптимальне поєднання.

Ж. Піаже виділив чотири стадії інтелектуального розвитку дітей:

1. сенсомоторна стадія, Від народження дитини до 18-24 місяців (з народж.-1,5-2лет):

Психологічне відділення дитини себе від зовнішнього світу. Пізнання себе як суб'єкта дії. Початок вольового управління власною поведінкою. Розуміння стійкості, сталості зовнішніх об'єктів. Усвідомлення того, що предмети продовжують існувати і перебувати на своїх місцях і тоді, коли вони безпосередньо не сприймаються за допомогою органів почуттів.

2. доопераційна стадія, Від 18-24міс. до 7 років.:

До кінця сенсомоторної стадії розвитку дитина з істоти стає суб'єктом, здатним до елементарних символічних дій. Основна характеристика доопераційної стадії - початок використання символів, в тому числі слів. Таким чином, відбувається засвоєння мови, уявлення предметів і їх образів словами.

3. стадія конкретних операцій, Від 7 років до 12 років.

Відбувається виникнення елементарних логічних міркувань щодо об'єктів і подій.Класифікує об'єкти по окремим істотним ознаками. Діти, які досягли цього рівня розвитку, вже можуть давати логічні пояснення виконуваних дій, здатні переходити з однієї точки зору на іншу, стають більш об'єктивними в своїх оцінках. Діти цього віку здатні об'єднувати предмети в класи, виділяти з них підкласи, позначаючи словами виділені класи і підкласи. Не можуть міркувати, користуючись абстрактними поняттями

4. стадія формальних операцій, після 12 років.

На стадії формальних операцій, яка, починаючись з 12 років, триває протягом усього життя людини, індивід засвоює справжні поняття, проявляє гнучкість мислення, демонструє оборотність розумових операцій і міркувань. Характерна особливість цієї стадії - здатність міркувати, користуючись справжніми абстрактними поняттями.