Забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері

Діяльність Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки[ред. • ред. код]

При Раді національної безпеки і оборони (РНБО) діє Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки. До основних її завдань, зокрема, належить аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики ^[8]

Укази Президента України[ред. • ред. код]

23 квітня 2008 р. Віктор Ющенко своїм наказом № 377/2008 ввів в дію рішення РНБО "Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України". Відповідно до цього указу уряд, зокрема, мав:

· розробити і внести у шестимісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект Концепції національної інформаційної політики, яка визначатиме основні напрями, засади і принципи національної політики, механізми її реалізації та пріоритети розвитку інформаційної сфери;

· затвердити державну програму формування позитивного іміджу України;

· виділити фінансування на інформаційно-роз'яснювальну діяльність культурно-інформаційних центрів при закордонних дипломатичних установах України, розширити мережу таких центрів;

· затвердити заходи щодо розширення вітчизняного мовлення на території інших держав іноземними мовами;

· вжити невідкладних заходів щодо забезпечення присутності програм вітчизняних телерадіоорганізацій у багатоканальних мережах інших держав.

Результатом виконання цього указу стало, зокрема, створення РНБО Доктрини інформаційної безпеки України - сукупності основних офіційних поглядів на мету, задачі, принципи й основні напрямки забезпечення інформаційної безпеки держави. Віктор Ющенко затвердив її у липні 2009 р. В підготовці і обговоренні документу було задіяно понад 30 органів державної влади, наукових установ, враховано понад 200 конкретних пропозицій, у тому числі від представників громадських організацій, експертного середовища. В ньому сказано, що в інформаційній сфері України вирізняються такі життєво важливі інтереси держави:

· недопущення інформаційної залежності, інформаційної блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур;

· ефективна взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при формуванні, реалізації та коригуванні державної політики в інформаційній сфері;

· побудова та розвиток інформаційного суспільства;

· забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку України;

· формування позитивного іміджу України;

· інтеграція України у світовий інформаційний простір.^[9]

В цьому ж було документі визначено принципи забезпечення інформаційної безпеки України:

· свобода збирання, зберігання, використання та поширення інформації;

· достовірність, повнота та неупередженість інформації;

· обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону;

· гармонізація особистих, суспільних і державних інтересів;

· запобігання правопорушенням в інформаційній сфері;

· економічна доцільність;

· гармонізація українського законодавства в інформаційній сфері з міжнародним;

· пріоритетність національної інформаційної продукції.

Вступ. Сучасні процеси трансформації міжнародних відносин і геополітичного мислення суттєво впливають на формування нових підходів до національної безпеки, як однієї з центральних проблем геополітики держави. З переходом до постіндустріального суспільства значно посилюється роль таких невоєнних чинників національної безпеки, як стан її інформаційних систем, розвиненість стратегічно важливих галузей науки, загальний культурно- освітній рівень населення, міра його соціальної захищеності тощо. Сучасне суспільство – це цивілізація, в основі розвитку і існування якої лежить особлива нематеріальна субстанція, що умовно іменується “інформацією”, яка має властивість взаємодії, як з духовним, так і з матеріальним світом людини. Нині, головний ефект глобалізації, що відчувається, – стискування навколишнього світу в просторі та часі. Світ стає суб’єктивно “меншим”, доступнішим, процеси в ньому протікають швидше і більш того – вони відбуваються одночасно, технічні засоби дозволяють дізнаватися про події за допомогою обміну інформацією в будь-якому ку- точку практично в режимі реального часу. Інформація перетворилася з абстрактного поняття в один із найкошто- вніших об’єктів Всесвіту. А розвиток усіх значимих подій в науці, комерції, соціумі пов’язаний саме з процесами виробництва і володіння інформацією. У своїй книзі “Мистецтво війни” великий китайський стратег і мислитель Сунь-Цзи писав: “Щоб бути невідомим для супротивника, треба всіма можливими способами шукати й добувати інформацію про нього” [1]. Мислитель розвинув теорію, що для безпеки держави необхідно мати таку розвідувальну систему, яка б давала інформацію як про друзів, так і про ворогів. Його цілісний підхід до ведення війни глибоко аналітичний, вимагає ретельної під- готовки і формулювання загальної стратегії перед початком військової кампанії. Найвища мета мистецтва полководця полягає в досягненні перемоги без застосування військової сили. Постановка проблеми. Інформація як стратегічний, глобальний ресурс людства в сучасному світі. В ХХІ ст. на основі досягнень науково-технічного прогресу в інформаційній сфері відбувається прискорення руху до нової постіндустріальної фази розвитку людства – інформаційного суспільства, в якому інформація стає одним з найцінніших компонентів національного надбання і найважливішим політико-економічним і військовим ресурсом. В сучасних умовах на усіх рівнях – ідеології, релігії, історії, освіти, символів ведуться інформаційні війни. Ви- ходячи зі змісту і ролі інформації американський дослідник М. Маклуен вивів тезу, яка звучить так: “Істинно тота- льна війна – це війна за допомогою інформації”. А, боротьба в інформаційній сфері має таку ж мету, що і збройні конфлікти, економічна експансія та інші види агресивних впливів. Новою метою часто стає розум людини, і конф- лікти можуть вирішуватися не силовими методами, а за допомогою застосуванням тих чи інших інформаційних технологій. Сьогодні гостро постає питання забезпечення інформаційної безпеки. Тому основними напрямами державної інформаційної політики є: - забезпечення інформаційної безпеки України; - сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору тощо [2]. Сучасне впровадження новітніх інформаційних технологій посилює важливість однієї з основних складових системи національної безпеки – інформаційної безпеки, для забезпечення якої необхідний системний комплекс- ний підхід. Проблеми інформаційної безпеки в умовах глобальної інформатизації і розвитку Інтернету набувають стратегічного значення. 43 Одне із головних завдань сучасної держави – гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характе- ризується захищеністю її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінфо- рмації, спонукування до образ тощо [3]. Найбільш важливими видами інформації, яких стосується проблема інформаційної безпеки є: стратегічна, по- літична, соціально-економічна, воєнна, наукова інформація. Наприклад, у військовій сфері результат збройної боротьби в більшій мірі залежить від якості інформації, що видобувається, та рівня розвитку інформаційних тех- нологій, на яких засновуються системи розвідки, радіоелектронної боротьби, управління військами і високоточною зброєю. Сьогодні сучасні засоби комунікації у поєднанні з науковими методами (контент-аналіз, соціометрія) надають науковому співтовариству інструменти, якими воно раніше не володіло. Ключова роль застосування технологій масових маніпуляцій зі свідомістю населення країни, “ненасильницької зміни режиму” тощо, відведена ЗМІ і ме- режі Інтернет. Закон України “Про основи національної безпеки України” визначає основні засади державної політики, спря- мованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовні- шніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Однією з таких сфер є інформаційне середовище. Під ін- формаційним середовищем розуміють сферу діяльності суб’єктів інформаційних відносин, пов’язану зі створен- ням, пошуком, обробкою, поширенням і споживанням інформації. Інформація перетворилася на глобальний, не- вичерпний ресурс людства. Основними властивостями інформації є: конфіденційність, цілісність, доступність. Володіння інформаційними ресурсами у війнах майбутнього стане таким же неодмінним атрибутом, як в ми- нулих війнах володіння силами і засобами, озброєнням, боєприпасами, транспортом тощо, а виграш в інформа- ційному протиборстві може сприяти досягненню стратегічних цілей. Тому перед державою постає актуальна за- дача по забезпечення своєї інформаційної безпеки як однієї з основних складових сфери національної безпеки. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інформаційна безпека як невід’ємна складова національної безпеки держави в сучасних умовах. В су- часних умовах рівень розвитку та безпека інформаційного простору країни є системоутворюючими факторами у забезпеченні безпеки, що активно впливають на стан політичної, економічної, воєнної, інформаційної та інших складових національної безпеки держави. Тенденція забезпечення національної безпеки та її складових врахову- ється провідними державами світу та оборонними блоками при модернізації власних стратегій, але назва доку- ментів, що розкривають зміст концепції національної безпеки, у державах різний. Зокрема, в США – це “Стратегія національної безпеки”, Канаді – “Політика національної безпеки”, Італії – “Стратегічна концепція національної оборони”, Великобританії, Китаї та низці інших країн подібними документами є так звані “Білі книги”. В Україні – “Біла книга”, нова редакція від 8 червня 2012 року № 389/2012 “Стратегія національної безпеки України “Україна у світі, що змінюється” [4], і № 390/2012 “Військова доктрина України” [5]. Внутрішніми і зовнішніми аспектами національної безпеки є інформаційна безпека, яка покликана надійно за- хищати культурне надбання країни, інтелектуальну власність господарюючих суб’єктів і громадян, а також спеціа- льні відомості, що становлять державну і професійну таємницю. Тому розвиток будь-якої держави як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної можливий лише за умови забезпечення інформаційної безпеки всіх суб’єктів інформаційних відносин. Інформаційна безпека є невід’ємною складовою кожної зі сфер забезпечення національної безпеки. Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки [6]. Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є: - забезпечення інформаційного суверенітету України; - вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно- правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впро- вадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору досто- вірною інформацією про Україну; - вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України та інші [7]. Інформаційна безпека в ХХІ столітті виходить на перше місце в системі національної безпеки держави, тому лише та держава може розраховувати на лідерство в економічній, військово-політичній та інших сферах, мати стратегічну і тактичну перевагу, гнучкіше регулювати економічні витрати на розвиток озброєнь і військової техніки, підтримувати перевагу з ряду передових технологій, яка має перевагу в засобах інформації та інформаційної бо- ротьби. Історія останніх десятиліть показує, що розгромити потужну державу, її економіку, її військово-промисловий комплекс, усі її найважливіші структури можна не лише застосуванням військової сили, але й за допомогою так званої квазізброї, до якої відноситься інформаційний вплив, економічна блокада, валютно-фінансова провокація тощо. Інформаційна зброя часто виявляється ефективнішою, ніж інші види дій. У військовій справі сьогодні настає новий етап розвитку, а саме: - ефективність сучасних засобів поразки все більше визначається не стільки вогневою міццю, скільки ступенем інформаційного забезпечення; - перевага в ступені інформованості стає неодмінною умовою перемоги в війні, що переконливо доводить дос- від збройних конфліктів і локальних війн сучасності; - зростання ролі інформаційної боротьби стирає межу між війною і миром тощо. Володіння сучасною, ефективною інформаційною зброєю і засобами захисту від неї в XXI столітті стають одні- єю з головних умов забезпечення інформаційної безпеки як невід’ємної складової системи національної безпеки держави. Виклад основного матеріалу. Сучасний стан інформаційної безпеки України: конфлікти, загрози. Інформаційний ресурс держави нале- жить до стратегічних ресурсів, тому що в інформаційній інфраструктурі певною мірою задіяні людські, фінансові чи матеріальні ресурси, які за своїми обсягами наближаються до окремих галузей економіки. Незрівнянно зросла 44 значущість інформації, з погляду забезпечення її безпеки, зросла вразливість суспільства, що пов’язана з втра- тою або недоотриманням інформації. З врахуванням проникнення інформаційних технологій в усі найважливіші сфери життя суспільства, необхідно передбачити перехід від принципу забезпечення безпеки інформації до принципу забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна безпека України – передбачений Конституцією захист політичних, державних, громадських інте- ресів країни, загальнолюдських і національних цінностей. У першій частині статті 17 Конституції України забезпе- чення інформаційної безпеки України проголошено “справою всього українського народу” [8]. Ефективність системи забезпечення інформаційної безпеки держави стає вирішальним чинником в політиці будь-якого суб’єкта геополітичної конкуренції. Неефективність системи інформаційної безпеки може стати чинни- ком, здатним привести до великомасштабних аварій і катастроф, наслідки яких можуть викликати, зокрема, дез- організацію державного управління, крах національної фінансової системи тощо. Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використо- вується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціо- новане поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. Основними напрямами забезпечення інформаційної безпеки є: - у сфері міжнародної співпраці – інтеграція в міжнародну систему забезпечення інформаційної безпеки і спів- праця по запобіганню протиправних дій в інформаційній сфері; - у сфері оборони – вдосконалення системи моніторингу загроз та їх джерел, своєчасне інформування відпо- відних суб’єктів влади про стан інформаційного ресурсу і інформаційних систем оборонної сфери; засобів, мето- дів і способів здійснення, спеціальних заходів і заходів інформаційного впливу; системи підбору і спеціальної під- готовки користувачів. В Україні проводиться послідовна робота з розбудови інформаційного суспільства. 29 серпня 2012 року Кабінет Міністрів України схвалив проект Указу Президента України “Про Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні”. У Стратегії відображені принципи, базові для інформаційного суспільства – це партнерство влади, суспільства і бізнесу, а також відкритість, відповідальність та ефективність самої влади. Реалізувавши Стратегію, Україна стане рівноправним учасником глобального інформаційного суспільства. В умовах формування глобального інформаційного суспільства в сучасних конфліктах з’явилася нова фаза – інформаційно-психологічна війна, яка займає проміжну сходинку між політичною кризою і фазою збройного зітк- нення, будучи при цьому “поворотною точкою” від мирної фази до військової. У цій фазі технології інформаційно- психологічного впливу на політичні (в тому числі, міжнародні) конфлікти стають одним з вирішальних чинників і високоефективних інструментів в діяльності по їх політичному вирішенню [9]. Сучасні характеристики конфліктів є такими: - інформаційні війни є першою, часто визначальною, стадією конфлікту; - на зміну конфліктам з протистоянням держав приходять змішані конфлікти (де сторонами виступають не окремі держави, а коаліції держав, воєнно-політичні блоки); - війни протікають як спецоперації – не проводиться загальна мобілізація, на перше місце виходить значення військово-повітряних сил, розвідки та високоточної зброї; - воєнним діям властиві динамічність та короткий термін; - змінюються приводи до війни (відсутність демократії, конфлікти населення з владою тощо); - держави, які не мають підготовлених до ведення сучасних воєнних дій збройних сил та сучасних систем озброєння втрачають суверенітет, ресурси тощо [10]. Основними шляхами запобігання виникненню воєнних конфліктів є: - забезпечення інформаційної безпеки; - зміцнення позитивного іміджу України на міжнародній арені шляхом активізації інформаційно- роз’яснювальної роботи з питань воєнної політики держави тощо [11]. Загрози в інформаційній сфері тісно переплітаються з інформаційною безпекою держави. Аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку інформаційного простору України свідчить, що рівень інформаційної безпеки, за окре- мими показниками, наближається до критично низької межі, за якою може настати втрата демократичних прин- ципів і норм, повернення до авторитаризму, міжнародна ізоляція України. В сучасних умовах Україні варто зосередитись на двох основних ідеях: - зробити внутрішній український інформаційний простір сучасним та конкурентоспроможним; - забезпечити інформаційну присутність держави в світі та просувати позитивний імідж держави за кордоном, а також – що особливо важливо – розробити механізми втілення цього в життя. Розвиток інформаційного суспільства України та однієї з його складових – електронного урядування, є сучас- ною глобальною тенденцією, яка веде до істотних змін у суспільних відносинах та економіці країни, що вимагає низки соціально-політичних рішень, які відповідають трансформаціям в усіх сферах життєдіяльності, зокрема, в процесах підготовки та прийняття рішень, в змісті та формах державного управління, в уявленнях про права лю- дини, національну та особисту безпеку, в оцінюванні стратегічних ресурсів. Нині, система електронного уряду- вання і система інформаційної безпеки держави є взаємопов’язаними елементами загальної системи державного управління. Розвиток та впровадження в різні сфери життя суспільства новітніх інформаційних технологій, як і будь-яких інших науково-технічних досягнень, не тільки забезпечує комфортність, але й нерідко несе певну небе- зпеку. Зокрема загальними є групи інформаційно-технічних небезпек: - новий клас соціальних злочинів направлений проти особистості, суспільства, держави, заснований у викори- станні сучасної інформаційної технології (кібертероризм і кіберзлочинність: махінації з електронними грошима, комп’ютерне хуліганство та інші); - використання нових інформаційних технологій в політичних цілях; - електронний контроль за життям, планами громадян, політичних організацій; - бурхливий розвиток нового класу зброї - інформаційної, яка здатна ефективно впливати на психіку та свідо- мість людей, на інформаційно-технічну інфраструктуру суспільства і армії. 45 На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України в інфор- маційній сфері, стабільності в суспільстві є: - прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; - поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії, комп’ютерна злочин- ність та комп’ютерний тероризм; - розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфі- денційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави; - намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації [12]. Розвиток інформаційної інфраструктури держави, створення і впровадження нових інформаційних технологій спричиняє за собою не стільки усунення існуючих загроз, скільки виникненню нових. Так наприклад, згідно з но- вою Воєнною доктриною наша держава вважає військовою загрозою “економічну чи інформаційну блокаду Украї- ни” та “застосування політичних та економічних санкцій проти України”. У контексті ж подій що розгортаються останнім часом, коли в європейських ЗМІ та європейськими політиками і чиновниками, створюється негативний образ України, а в Євросоюзі та інших міжнародних організаціях активно обговорюють можливі політичні та еко- номічні санкції проти України, цей постулат виглядає незрозумілим, адже якщо ЄС або інші міжнародні організації введуть санкції проти України, то вони автоматично можуть потрапити у розряд потенційних військових супротив- ників України. Сучасний глобальний інформаційний простір, в якому одне з провідних місць займає мережа Інтернет, а в ці- лому засоби масової комунікації, – це віртуальний, несприйманний свідомістю людини світ, керований інформаці- єю. Як зазначив німецький експерт Ральф Бендрат: “Основи “мережевої війни” сьогодні більше, ніж що-небудь віддалені від уявлень, що досі мали місце, про війну і мир. Ця модель, при якій вже не тіло супротивника є об’єктом фізичної атаки, але його воля безпосередньо змінюється шляхом завоювання інформаційного пануван- ня, приведе у результаті до того, що будь-яка форма ідеологічного або політичного протистояння оцінюватиметь- ся як війна” [13]. Головним простором війн минулих століть була земля, а у ХХ столітті велике значення мали вода і повітря. Бойовий простір сучасних і майбутніх війн ХХІ століття – це передусім ноосфера, розум людини і плоди її інтелек- туальної діяльності. В сучасних умовах під консцієнтальною війною (війною на поразку свідомості) людство розу- міє війну психологічну за формою, цивілізаційну за змістом та інформаційну за коштами, в якій об’єктом руйну- вання та перетворення є ціннісні установки народонаселення супротивника, в результаті чого первинні цілі замі- нюються вторинними, і нижчими за рівнем, з дещо дедалі більшою ймовірністю їх досягнення, причому ця вірогід- ність, за рахунок економічних та інших матеріальних важелів впливу коливається таким чином, що досягнення зміни цілей сприймається людиною як її благо. Розвиток світової спільноти наочно демонструє, що найважливі- шим чинником, що визначає розвиток сучасного суспільства, є бурхливі процеси впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери сучасного життя. Таким чином, стрімкий розвиток сучасних інформаційно-комунікативних технологій і перехід людства (насам- перед, найбільш розвинених країн), що намітився, до глобального інформаційного суспільства, як і будь-яке інше досягнення науково-технічного прогресу, несе в собі не тільки нові блага, але й нові ризики, виклики та загрози. Кіберзлочинність сьогодні не має державних кордонів, – отже, і зусилля з протидії їй – справа не однієї держави. Можливості загальної комп’ютеризації і всесвітньої павутини Інтернет активно використовуються нелегальними торговцями зброєю, наркоділками, кіберзлочинцями, авторами та розповсюджувачами порнографії, інформаційні війни та кібератаки в міждержавних конфліктах стають все більш небезпечними, ніж застосування традиційних видів зброї. У сучасних умовах активізації міжнародних терористичних, екстремістських організацій та злочинних структур, які використовують інформаційні технології для реалізації своїх намірів, забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших складових системи забезпечення національної безпеки держави. Ці та інші фактори сьо- годні актуалізують необхідність врегулювання питань інформаційної безпеки на міждержавному рівні через ство- рення відповідної нормативно-правової бази. Проте, вже перші спроби такого роду наштовхнулися на складність і неоднозначність тлумачення різними державами базових політичних і гуманітарних категорій, а також корінні роз- біжності в прийнятих ними системах цінностей, що істотно ускладнює пошук спільної мови. Україна в вирішенні даного питання має поки що пасивно-вичікувальний характер через те, що в силу різних причин нашу державу поки що в повному обсязі не влаштовує жоден із запропонованих документів у сфері інформаційної безпеки. Тим не менш, в середовищі українських експертів вже висловлювалася ідея, що Україна могла б скористатися своїм шансом головування в ОБСЄ в 2013 році і запропонувати власний проект всеосяжного документа з міжнародної інформаційної безпеки, для подальшого сприяння зближенню позицій нашої держави з одного боку із Заходом, з іншого – Москвою і Пекіном. Тому, для вирішення даних питань необхідне плідне міжнародне співробітництво багатьох держав світу, як на державному рівні, так і на рівні співпраці між урядовими організаціями та представ- никами бізнесу у сфері розповсюдження IT-технологій. Зменшення якісних параметрів інформаційних ресурсів України ускладнює ухвалення найважливіших політич- них і економічних рішень і при виробленні державної політики призводить до підриву авторитету органів держав- ної влади в суспільстві та на міжнародній арені, порушення функціонування системи державного управління і кон- тролю техногенно-небезпечних об’єктів, систем управління військами тощо. Відстати від цих тенденцій – значить заздалегідь поставити державу і суспільство як сьогодні так і у майбутньому в уразливе положення. Висновки. В сучасних умовах інформація та інформаційні комунікації стають все більш важливими фактора- ми забезпечення стратегічної стабільності і міжнародної інтеграції держави. Рівень інформатизації суспільства, наявність і доступність достовірної інформації про стан і динаміку розвитку економічних, політичних і соціальних процесів у вирішальній мірі має визначати можливості суспільства в цілому по виробленню і реалізації ефектив- них рішень у військово-стратегічній, екологічній, соціальній та інших сферах. Саме тому практично всі розвинені держави приділяють особливу увагу створенню та розвитку різного роду інформаційних структур, які повинні за- 46 безпечувати включення економіки країни в світовий економічний, інформаційний та науковий простір, так як це в умовах сьогодення є необхідною умовою прогресу і безпеки нації. Сучасні світові процеси глобалізації, впрова- дження новітніх інформаційних технологій, формування інформаційного суспільства посилюють важливість такої складової національної безпеки, як інформаційна безпека. В умовах нових військово-інформаційних викликів Україна має бути готова до забезпечення своєї інформаційної безпеки, при цьому нашій державі необхідно розробити всеосяжну і чітку стратегію інформаційного захисту, що має сприяти досягненню поставлених цілей, а не перешкоджати їх досягненню. В майбутньому цю систему необхідно розвивати, враховуючи правові, технологічні, матеріально-фінансові та інші аспекти. Адже сьогодні, коли ресурсні можливості держави обмежені, необхідний пошук нових шляхів і напрямів забезпечення інформаційної безпеки України в умовах зростання інформаційних і військових викликів та загроз. Нині, інформаційна безпека може бути реалізована за умови створення відповідної ієрархічної організаційної структури і орієнтування на вітчизняну наукову та виробничу інфраструктуру. Вирішення та розв’язання даної проблеми полягає в: - чіткій державній інформаційній політиці України, тому що інформаційні ресурси держави значною мірою пе- ребувають під зовнішнім впливом; - інформаційному забезпеченні внутрішньої і зовнішньої політики держави, що створює передумови для її під- тримки громадянами, сприяє формуванню об’єктивного іміджу України в світі; - наявності цілісної ідеології щодо ефективного функціонування інформаційної владної вертикалі, що виходить з історичного досвіду розвитку України, свого географічного простору і населення, традиційних національних ін- тересів, сучасних глобальних викликів та загроз; - узгодженні та координуванні діяльності різних силових відомств під час здійснення як розслідування злочинів у інформаційному просторі так і створенні ефективної системи захисту вітчизняного інформаційного простору України (в тому числі – у військовій сфері); - сучасній підготовці інформаційних кадрів для силових структур, у тому числі Міністерства оборони України та інших; - підвищенні загальної ефективності збройних сил України за допомогою повсякденного використання військо- вих інформаційних функцій; - знанні закордонних реалій та іноземних мов в епоху глобалізації, що повинні розглядатись однією з головних вимог, які пред’являються до сучасних інформаційних кадрів силових структур (аналітичних (військово-наукових), підрозділів з зв’язків з громадськістю та PR, міжнародного військового співробітництва, ІПсБ та інших); - контролі і використанні інформаційного простору України, захисті при цьому своїх військово-інформаційних функцій від ворожих дій супротивника тощо.