Поняття складу злочину, його характеристика та ознаки

Під складом злочину мають на увазі сукупність передба-чених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян. Об'єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння(дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно-небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія – це активна, суспільно небезпечна, передбачена кримі-нальним законом поведінка суб'єкта; бездіяльність – па-сивна поведінка яка проявилась у невиконання особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину називають зби-ток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину. Суб'єкт злочину – це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Суб'єктивна сторона – внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину. Під провиною слід розуміти психічне ставлен-ня особи до скоєного нею суспільно небезпечного діян-ня і суспільно-небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Намір як форма провини характеризу-ється тим, що особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своєї дії(бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання. Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслі-дки свого діяння і легковажно розраховує на запобіган-ня їм або не передбачає можливості настання таких нас-лідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Розріз-няють злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, себто та-ку, коли особа стосовно до суспільно-небезпечного ді-яння має намір,м а щодо суспільно небезпечних наслі-дків – необережність. Мотив – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчи-нити злочин. Мета – це уява особи про бажаний резу-льтат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Мотив і мета – обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті закону.

105. Злочини проти приватной власності(крадіжка, розбій, грабіж, шахрайство, вимогательство)

Злочини проти власності, або майнові злочини, безпо-середньо посягають на суспільні відносини щодо права власності між державою та колективом чи окремою осо-бою, колективом і окремою особою. Майнові злочини поділяються на такі види: корисливі посягання на вла-сність; корисливі посягання на державне чи колективне майно за відсутністю ознак розкрадання; некорисливі посягання на державне, колективне чи індивідуальне майно. Об`єктом злочинів проти власності є суспільні відносини, які виникають під час володіння, користу-вання, розпорядження майном. Об`єктивною стороною є дії чи бездіяльність. Суб`єктом злочинів проти власності є фізична особа. Суб`єктивна сторона може характери-зуватися умисною та необережною виною.

106. Злочинами проти державної та колективної власності(розкрадання державного та колективного майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати та зловживання службовим положенням, обману, розбою)

Злочинами проти державної та колективної власності є: суспільно небезпечні, протиправні, винні(умисні чи нео-бережні) діяння(дії чи бездіяльність), що посягають на державну чи колективну власність, за які передбачено кримінальне покарання. Об`єктом злочинів проти влас-ності є суспільні відносини, які виникають під час воло-діння, користування, розпорядження майном. Об`єктив-ною стороною злочинів проти державної та колективної власності є дії чи бездіяльність. Суб`єктом злочинів про-ти власності є фізична особа. Суб`єктивна сторона зло-чинів, що посягають на державну та колективну влас-ність, може характеризуватися умисною та необереж-ною виною.

109. Поняття та підстави кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальнасть – вид єридичної відпові-дальності, що встановлюється державою в криміналь-ному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчи-ненні злочину, та мають нести зобовязання особистого, майнового чи організаційного характеру. Кримінальну відповідальність несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчи-нила діяння, що передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне. Часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.

110. Обставини, які виключають протиправність діяння особи

До них належать: необхідна оборона, крайня необхід-ність, затримання злочинця. Необхідною обороною є дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів с-ва чи держави від суспільно небезпечного посягання. Пере-вищення меж необхідної оборони тягне за собою відпо-відальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Затриманні нападника є право-мірним за таких умов: особа вчинила діяння, що має ознаки злочину; особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання; заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та передачі її органам влади; шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бу-ти вимушеною; дії з затримання, включно із заподіян-ням шкоди, відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця. Крайня необхадність – правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим ін-тересам, що охороняються законом, здійснене за обста-вин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвер-нена.

111. Поняття, ціль та види покарань

Кримінальне покарання – засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Метою покарання є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Основні покарання: позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 років; виправні роботи без позбавлення волі на строк від 2 місяців до 2 років; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності на строк до 5 років; штраф; громадська догана. Додаткові покарання: конфіскація майна; позбевлення військового або спеціального звання; позбавлення батьківських прав. Виняткова міра покарання – застосування смертної кари.

112. Звільнення від покарання

Суд може звільнити від кримінальної відповідальності винну особу, якщо діяння втратило суспільно-небезпечний характер або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Звільнення засудженого від покарання, а також пом`якшення призначеного покарання може застосовуватись тільки судом у випадках і в порядку, зазначених в законі; звільнення від покарання або пом`якшення покарання в порядку амністії та помилування може бути вирішено окремими правовими актами Президента і ВР України.

115. Поняття судоустрою і судової системи України

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народ України бере участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної компетенції. Система останніх будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. В Україні відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Основними засадами судочинства в Україні є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та ін. В Україні діє Вища рада юстиції, до відома якої належить вирішення організаційних питань здійснення правосуддя.

118. Порядок судового вирішення господарських спорів

Правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд порушує спарви за позовними заявами: підприємств та організацій за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів; прокурорів та їх заступників в інтересах держави. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів; про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету України. Судочинство в господарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України.

119. Судовий розгляд цивільних справ

Цивільне судочинство – порядок розгляду справ і спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження. Справи окремого провадження пов`язані з захистом не субєктивних прав, а інтересів, що охороняються законом. Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

120. Розгляд судами кримінальних справ

Кримінальне судочинство – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, повязаних із виконанням вироку. Має такі стадії: порушення кримінальної справи; попереднє розслідування; віддання обвинуваченого до суду; судовий розгляд; касаційне провадження; виконання вироку; провдження в порядку нагляду; відновлення справи за нововиявленими обставинами. Порядок здійснення кримінальноо судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.