Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством

Види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день. Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Деякі категорії працівників мають скорочені обсяги робочого часу: працівники віком 16 - 18 років - 36 годин на тиждень; од 15 до 16(учні 14 - 15 років, які працюють на канікулах) - 24 години на тиждень; працівників, зайня-тих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень; учителям у середньому вста-новлено шести годинний робочий день; лікарям - 5,5 го-динний; лікарям стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв - 6,5 годинний робочий день. Для вирішення питань про встановлення неповного ро-бочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника, за скороченого робочого часу це не пот-рібно. Оплата праці за неповного робочого часу здій-снюється пропорційно до відпрацьованого часу або за-лежно від виробітку, а за скороченого - в повному роз-мірі ставки. За неповного робочого часу можливе змен-шення тривалості як робочого дня так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу. Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня включаються в колективний договір.

88. Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством.

Час відпочинку - час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд. Як і робочий час. Час відпочинку має декілька видів. Це - перерви в робочому дні для відпочинку і харчування, щоденний відпочинок після роботи, щотиж-неві дні відпочинку, святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки. Перерви впродовж робочого дня надаються через 4 години після початку роботи і три-вають від 30 хвилин до 2 годин. Не включається в робо-чий час. Додаткові перерви надавані через короткий від-тинок часу, як-от: під час роботи на вільному повітрі в холодний період року; на вантажно-розвантажувальних роботах; секретарям-машиністкам, операторам ЕОМ - після кожних 45-50 хвилин 10-15 хвилин відпочинку… Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - різдво христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; 7 і 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. До неробочих днів належать дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день(неділя) - Пасха(Великдень); один день(неділя) - Трійця. Відпус-тка має декілька видів: щорічна; додаткова; творча; соціальна; відпустка без збереження заробітної платні.

89. Порядок надання та види щорічних відпусток

Щорічна основна відпустка не повинна бути меншою ніж 24 календарні ні за відпрацьований робочий рік. Щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до: 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов'язані з негативним впливом на здоров`я шкі-дливих виробничих чинників; 7 календарних днів праці-вникам із ненормованим робочим днем. Загальна три-валість щорічних основної і додаткової відпусток не мо-же перевищувати 59 календарних днів, а для праців-ників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 60 календарних днів. Право на щорічну відпустку повної тривалості настає після закінчення шести місяців непе-рервної роботи на цьому підприємстві. До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустка надається: неповнолітнім; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після них; жінкам, які мають двох та більше дітей віком до 15 років або ди-тину-інваліда; іншим працівникам. Права на відпустку позбавлено: осіб засуджених до виправних робіт без по-збавлення волі з їх відбуванням за місцем роботи на весь строк покарання; осіб, яких звільняють за пору-шення трудової дисципліни.

90. Оплата праці, гарантійні та компенсаційні виплати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним робо-ту за трудовим договором. Питання державного і дого-вірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначаються КЗпП, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-пра-вовими актами. За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до вста-новлених норм праці. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законо-давством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші гро-шові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або встановлюються понад встановлені норми. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.

91. Дисциплінарна відповідальність працівників. Ди-сциплінарні стягнення: види та порядок застосуван-ня Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності й застосовується до поруш-ників трудової дисципліни. Підставою для її застосу-вання є порушення трудової дисципліни. Може бути накладено одне з дисциплінарних стягнень: догана або звільнення. До державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються: попередження про неповну службову відповідальність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після того, як проминуть шість місяців од дня вчинення дисциплінарного проступку. Для зас-тосування дисциплінарного стягнення власник зобов'я-заний зажадати письмового пояснення порушника. За одне порушення трудової дисципліни може бути засто-совано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівникові під розписку протягом трьох робочих днів. Якщо протягом року від дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він уважається таким, що не мав дисци-плінарного стягнення.

92. Матеріальна відповідальність та умови її застосування за трудовим законодавством

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шко-ду, заподіяну підприємству, установі, організації внас-лідок порушення покладених на них трудових обов'яз-ків. Ця відповідальність, як правило, обмежується пев-ною частиною заробітку працівника і не повинна пере-вищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винят-ком випадків, передбачених законодавством України. Ознаки шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації: пряма дійсна шкода; протиправність пове-дінки працівника; причинний зв'язок між протип-равними діями та заподіяною шкодою; вина працівника. У відповідності з законодавством України обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники – за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, у тому числі при їх вигото-вленні, за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх зас-тупники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступ-ники, шкода підприємству, установі, організації запо-діяна зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи гро-шових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продук-ції, розкраданню, знищенню і зіпсуванню матеріальних чи грошових цінностей. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівників, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано працівником, який був у нетве-резому стані; шкоди завдано недостачею, умисним зни-щенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфаб-рикатів, виробів, у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціаль-ного одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; відповідно до законодав-ства України на працівника покладено повну відпо-відальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків; шкоди задано не при виконанні трудових обов'язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу.

93. Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів Трудові спори розглядають: комісії по трудовим спорам; районними(міськими) народними судами. Ко-місія по трудових спорах обирається загальними збо-рами трудового колективу підприємства з числом пра-цюючих не менше 15 чоловік. Працівник може звер-нутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. У районних(міських) народ-них судах розглядаються трудові спори за заявами: пра-цівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не погоджуються з рішенням комісії по трудових спорах підприємства; прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах супере-чить чинному законодавству. Безпосередньо в район-них(міських) судах розглядаються трудові спори за зая-вами: працівників підприємств і організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору; керівника підприємства, організа-ції, його заступників, службових осіб, керівних праців-ників державних органів; власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівником матеріа-льної шкоди, заподіяної організації; спорів, які були роз-глянуті власником або профспілковим комітетом в межах наданих їм прав чинним законодавством про працю; в судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті на роботу працівників, які мають право по-воротного прийняття на роботу або з якими власник зо-бов'язаний укласти трудовий договір відповідно до чин-ного законодавства.

94. Колективні трудові спори та порядок їх вирішен-ня Колективні спори – це спори між найманими працівниками, трудовим колективом і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; виконання колективного договору або його окремих положень; укладення або зміни колективного договору; невиконання вимог зако-нодавства про працю. Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Формується спеціальна комісія, яка має назву примирювальної. Залежно від рівня спо-ру(виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, 5, 10 або 15 днів. У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задово-льнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення. Для вирішення колек-тивного спору, одержання підтримки своїх вимог трудо-вий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в по-рядку і формах, передбачених чинним законодавством.

95. Види матеріальної відповідальності. Порядок відшкодування заподіяних збитків

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприє-мству, організації, установі, несе матеріальну відпо-відальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду. Чинне законодавство встанов-лює два види матеріальної відповідальності: обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну. Шкода, розмір якої перевищує середній заро-біток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

98. Види і зміст оренди в сільському господарстві

На умовах оренди земля надається: громадянам Ук-раїни; підприємствам, установам, організаціям; грома-дським об`єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об`єднанням та органі-заціям; іноземнм державам; іноземним юридичним осо-бам та особам без громадянства. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років та довгострокове – до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визна-чаються угодою сторін. Громадяни мають право нада-вати земельні ділянки в оренду без зміни цільового при-значення на строк до трьох років.

99. Порядок надання і припинення права землекористування

Користування землею може бути постійним або тимча-совим. Постійним визнається землекористування без заздалегіть установленого строку. Тимчасове користува-ння може бути короткостроковим – до 3 років і дов-гостроковим – від 3 до 25 років. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися радам народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове ко-ристування – із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

100. Поняття екологічного права. Екологічні права та інтереси громадян

Екологічне право – система правових норм, якими регу-люються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. До складу системи входять земе-льне, водне, лісове, гірниче право, інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціона-льного використання певних видів природних ресурсів. Екологічні права і обов'язки громадян України – сис-тема юридично закріплених за громадянами повнова-жень і зобов'язань в екологічній сфері. Вони закріплені в ЗУ “Про охорону навколишнього природного середови-ща”. Громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та дос-товірної екологічної інформації тощо. В Конституції України записано: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення”. Громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати при-родні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

101. Правовий механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні

Охорона навколишнього природного середовища – ск-ладова раціонального природокористування. У правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище. Головними норматив-но-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є ЗУ: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про карантин рослин”, кодексами – земельним, лісовим, вод-ним, про надра, “Про ветеринарну медицину”, “Про пла-ту за землю”.

102. Поняття, джерела кримінального права

Кримінальне право – одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. По-няття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях:по-перше, позитивне(об'єктивне) кримі-нальне право – це самостійна галузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом – Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право – це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й теорію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне(об'єктивне) кримінальне право України – су-купність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом державної влади – ВРУ, що виз-начають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне право україни поділяється на дві частини – Загальну та Особливу. Кримінальне законо-давство – система законів, уведених у дію вищими зако-нодавчими органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, ус-тановлюють, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.

103. Поняття, ознаки та види злочинів

Злочином за КК визнається суспільно небезпечне діян-ня(дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, влас-ність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кри-мінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке по-сягає на правопорядок. Ознаками злочину є суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і кара-ність діяння. Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, зав-дає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом. Кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином. Винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання. Злочини бувають: злочини проти держави, злочини роти життя, здоров`я, волі та гідності особи, майнові злочини, хуліганство, знищення і зруйнування пам'яток історії та культури, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.