Поняття про культуру читання.

Купрієнко Володимир Миколайович

Соціологія книги та читання

Відповіді до МК 1

Питання:

Функції соціології.

Поняття про культуру читання.

Відповіді:

Функції соціології.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології:

— теоретично-пізнавальна (пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів);

— практично-перетворювальна (завдяки їй відбувається участь соціології у виробленні практичних рекомендацій та пропозицій щодо поліпшення ефективності управління різними соціальними процесами);

— світоглядно-ідеологічна (зумовлена участю соціології у формуванні наукової ідеології).

Крім того, як й інші науки, соціологія виконує деякі специфічні функції: прогностичну, гуманістичну, просвітницьку, інструментальну, соціально-технологічну.

ТЕОРЕТИЧНО-ПІЗНАВАЛЬНА ФУНКЦІЯ

Ця функція спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, робить висновки про закономірності розвитку суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування, розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії дають науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку як суспільства загалом, так і його окремих сфер, вказують реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та

спільноти, їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

ПРАКТИЧНО-ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНА ФУНКЦІЯ

Тісно пов'язана з теоретично-пізнавальною. Єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Практична її функція виявляється насамперед у тому, що вона виробляє науково обґрунтовані прогнози стосовно розвитку суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу побачити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства загалом, так і конкретних регіонів. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження, практичні рекомендації соціологів належать до двох груп соціальних чинників: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні — це умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, а також конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту з'допомогою соціологічного дослідження. Ця інформація є основою аналізу та вироблення конкретних рекомендацій. До суб'єктивних аспектів належать мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо. Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

СВІТОГЛЯДНО-ІДЕОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ

Спрямована на забезпечення наукової дискусії з іншими концепціями, поширення наукової ідеології, формування у широких верств населення соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль в її реалізації відіграють соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте з їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.

ГУМАНІСТИЧНА ТА КУЛЬТУРНА ФУНКЦІЇ

Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є дуже важливим чинником, який сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, — головний принцип дослідницької та викладацької роботи, що супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Незважаючи на те, що соціологія здебільшого має справу з великими масами людей і оперує статистичною інформацією, все актуальнішим стає положення про те, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи в його ставленні до людей загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.

Різноманітними є зв'язки соціології та культури. По-перше, соціологія виробляє культурні цінності, засоби вдосконалення й облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини; по-друге, одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій важливій для людини і суспільства сфері.

ОПИСОВА ФУНКЦІЯ

Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних наукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності досліджуваних соціальних об'єктів. На основі його результатів роблять практичні вис-

новки та приймають відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.

ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ

Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація — один із найоперативніших видів соціальної інформації. Вона використовується соціологами для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення «зворотного зв'язку» з підлеглими (якщо замовником є керівник підприємства), з населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з постійним ускладненням соціального життя значення соціальної інформації в управлінні суспільством зростатиме, її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.

ПРОГНОСТИЧНА ФУНКЦІЯ

Реалізується через соціальні прогнози. В сучасних умовах соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням і обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ці самі тенденції, а також на зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників та наступне моделювання досліджуваного процесу — один із найскладніших видів наукової праці.

КРИТИЧНА ФУНКЦІЯ

На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

ФУНКЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

Полягає у виробленні й науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, удосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Вона реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.

ФУНКЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії на соціальні системи, організації, інститути, процеси з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства і об'єкта управління.

Сучасна соціологія все більшого значення надає соціальній інженерії. Ця тенденція пов'язана із зростанням потреб у соціальному проектуванні, об'єктом якого стають зв'язки та відносини у різних сферах суспільного життя на всіх рівнях: суспільство загалом, регіон, трудовий колектив тощо.

Пізнавальні завдання сеціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Але цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності щодо трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що становить сутність соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічної функції є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв проведення ділових ігор різних видів — від імітаційних до організаційно-діяльних. Таким чином, соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

Цей перелік функцій соціологічної системи знання не вичерпує всіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виділити ще функції окремих галузей, фундаментальних та прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації всіх функцій залежить від характеру суспільних закономірностей, соціальних умов, від

рівня організації соціологічної діяльності, розмаїття зв язків соціології з життям суспільства, а також від професійної підготовки соціологічних кадрів.

У соціальній діяльності функції соціології співпрацюють, пронизуючи всі її сфери. Розглянувши їх розмаїття у вивченні й прогнозуванні суспільних процесів, можна зробити висновок про величезну роль соціології у перебудові українського суспільства.

Найважливіші напрями досліджень вітчизняної соціологи:

— вироблення спільно з іншими суспільними науками сучасної концепції громадянського суспільства;

— цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

— вивчення соціальної структури сучасного суспільства в її різноманітних вимірах. Йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування в умовах приватизації нових соціальних груп і верств суспільства;

— вивчення національних проблем в умовах розбудови державності в Україні, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями та народностями;

— вироблення оптимальної соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

— вивчення мотивації трудової діяльності працівників, їх ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

— аналіз нових для нашого суспільства проблем, пов'язаних з розвитком демократії, гласності, політичного плюралізму, багатопартійності, зародженням масових громадянських рухів;

— вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення.

Отже, соціологія як наука представлена трьома рівнями пізнання: теоретичною соціологією, спеціальними соціологічними теоріями (теоріями середнього рівня) та емпіричними соціологічними дослідженнями.

Знання структури соціологічної науки дає змогу з'ясувати і її функції, серед яких виділяють теоретично-пізнавальну, практично-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну та ін. Ознайомлення зі структурою, функціями цієї науки допомагає з'ясувати принципові її можливості у вивченні сучасного суспільства, зв'язки з іншими науками, уточнити зміст теоретичних розробок, наукових прогнозів.

Поняття про культуру читання.

Культура читання - ємне поняття. Від елементарної навички користуватися закладкою до творчого читання, коли читач стає «співавтором» письменника. Словник бібліотечних термінів визначає культуру читання як «комплекс навичок у роботі із книгою», що включає:

· усвідомлений вибір тематики читання;

· орієнтування в джерелах, насамперед у системі бібліографічних посібників і бібліотечних каталогів;

· систематичність і послідовність читання, вибір конкретної книги;

· уміння орієнтуватися в книзі з метою максимального засвоєння й глибокого розуміння прочитаного;

· уміння використати й застосовувати на практиці отриману з літератури інформацію;

· володіння технічними прийомами, що забезпечують закріплення й використання прочитаного (виписки, конспекти).

Культура читання включає знання місця книги, газети, журналу серед інших каналів масової інформації в сучасному світі. Культура читання це чітке усвідомлення цілей читання, довгострокових й короткочасних, уміння правильно вибрати для читання потрібну літературу, оперативно розшукати її, швидко й ефективно працювати з нею.

Культура читання - це глибоке проникнення в суть книги або статті, яким би важким і бездонним не був текст; це мобілізація розуму, емоцій, уяви читача. Один із найважливіших компонентів культури читання - бібліотечно- бібліографічна грамотність: знати правила користування бібліотеками, уміти орієнтуватися в їхньому фонді, вибрати потрібне видання за допомогою каталогу, користуватися довідковими матеріалами. Культура читання художнього твору вимагає ще й повноцінного емоційного розвитку особистості читача, любові до рідної мови, уміння почувати слово й співпереживати, насолоджуватися стилем автора, самим процесом читання. Культура читання сучасного читача - це вміння працювати не тільки з книгою, але й із періодикою, уміння користуватися довідковим апаратом видання. Отже, культура читання - це знання, уміння, навички, необхідні читачеві для повноцінного вибору, сприйняття й розуміння здобутків друку.

Щоб успішно працювати з навчальною та науковою літературою, необхідно володіти певними навчальними вміннями та навичками. До них В. І. Косирев відносить:

· вміння накопичувати інформацію;

· уміння творчо її переробляти;

· вміння видавати нову інформацію;

· вміння знаходити на весь цей час.

Іншими словами, культура читання - це поняття досить широке, воно включає в себе: регулярність читання, швидкість читання, види читання, вміння працювати з інформаційно-пошуковими системами і каталогами бібліотек, раціональність читання, вміння вести різні види записів.

Цілі читання

· Інформаційно-пошукова ціль - знайти потрібну інформацію.

· Ціль засвоєння інформації - зрозуміти інформацію і логіку міркування.

· Аналітично-критична ціль - осмислити текст, визначити до нього своє ставлення.

· Творча ціль - на основі осмислення інформації доповнити і розвинути її.

Види читання

Бібліографічне читання - це переглядання карток каталогу, рекомендаційних списків, зведених списків журнальних статей за рік тощо.

Мета такого читання - по бібліографічним описам знайти джерела, які можуть бути корисні в подальшій роботі.

Переглядове читання, як і бібліографічне, використовується для пошуку матеріалів, що містять потрібну інформацію. Зазвичай до нього вдаються відразу після роботи з каталогами та списками літератури, оскільки з їх допомогою читач може тільки припустити, що в книзі або в статті даної назви міститься цікава йому інформація. Для остаточного вирішення питання читач повинен переглянути відібрані матеріали, окремі їх частини (зміст, анотацію, вступ, висновок), щоб з'ясувати, чи дійсно в них містяться потрібні відомості і наскільки повно в кожному з джерел вони представлені. У результаті такого перегляду встановлюється, які з джерел будуть використані в подальшій роботі.

Ознайомлювальне читання – суцільне читання, яке є досить уважним прочитання відібраних статей, книг, їх розділів, окремих сторінок. Мета - познайомитися з характером інформації в цілому, усвідомити, які питання винесені автором на розгляд; провести сортування матеріалу на істотний і несуттєвий, виділити моменти, що заслуговують особливої уваги. Після такого читання джерело або відкладається як що не містить нової і потрібної інформації, або залишається для вивчення.

Вивчаюче читання передбачає досконале освоєння матеріалу, відібраного у ході ознайомлення зі статтями, книгами. У ході такого читання проявляється довіра читача до автора, готовність прийняти і увібрати всю запропоновану інформацію, реалізується установка на гранично повне розуміння і засвоєння матеріалу.

Аналітично-критичне і творче читання - два види читання, близькі між собою. Перше з них передбачає спрямований критичний аналіз інформації; друге - пошук тих суджень, фактів, за якими висловлюються власні думки.

Основна якість кваліфікованого професійного читання - гнучкість, що вимагає від читача вміння керувати зміною своїх установок і залежно від них переходити від одного виду читання до іншого.

Проблема культури читання завжди була предметом осмислення багатьох фахівців: викладачів, психологів, філологів, книгознавців, бібліотекарів, бібліографів, але найбільш глибоке розкриття вона отримала в бібліотекознавстві.

Розглядаючи читання як найважливіше (а в той час, практично, єдине) засіб

самоосвіти, освіти і прилучення до культури найширших верств населення Росії, що не мали можливості отримання регулярної освіти, провідні бібліотекознавці країни підкреслювали, що тільки правильна постановка читання дозволяє читачеві досягти найбільших результатів при найменших витратах сил. Пізніше з'являються наукові роботи, присвячені психологічній стороні процесу читання, розумінню тексту, культури читання як культурі вибору і приватним питань - організації самостійної роботи з книгою.

Таким чином, поступово склалося уявлення про культуру читання як про систему знань, умінь, навичок необхідних читачеві для роботи з книгою в бібліотеці.

Найбільш активно розглядались наступні аспекти:

• проблема вибору і якість читання;

• вміння орієнтуватися в джерелах інформації про твори друку і в самому

виданні;

• розуміння, сприйняття, засвоєння прочитаного;

• здатність до аналізу і критичної оцінки прочитаного;

• вміння організувати процес читання (конспектувати, робити тези, виписки, систематизувати записи та інше);

• навички дотримання гігієни читання;

• уміння варіювати темп читання, залежно від його мети та раціональне читання, швидкісне читання.

Поступово поряд з поняттям «культура читання» сформувалося поняття «бібліотечно-бібліографічна грамотність» як його складова частина, що включає в себе як би мінімальний («грамотність») набір необхідних кваліфікованому читачеві умінь і навиків для роботи в бібліотеці.

Слід зазначити, що проблема формування культури читання художньої літератури завжди стояла дещо осібно в контексті загальної проблеми. Насамперед, тому, що виховання культури читання художнього тексту вимагало звернення дослідження не тільки до прийомів пошуку інформації та роботи з текстом, а й до таких складних категорій, як «літературний смак», «літературний розвиток», «художнє сприйняття» та інше.

Цікаво, що тривалий час цілком очевидний, що лежить «на поверхні» факт про безумовний вплив на формування культури читання особистості раннього прилучення до книги в особистій, домашній, сімейній бібліотеці з відомих причин відображений у літературі, але дослідження «Домашня бібліотека» Російської державної бібліотеки показало, що наявність книг в будинку безпосередньо пов'язано з рівнем культури читання особистості і є одним з найважливіших її індикаторів.

Сьогодні проблематика, пов'язана з домашньою бібліотекою постійно розширюється. Для сучасних фахівців є абсолютно очевидним той факт, особиста бібліотека є першою бібліотекою в житті людини і її наявність чи відсутність накладають значний відбиток на всю його читацьку біографію, на її культуру читання.

Термін «культура читання» поряд з уміннями орієнтуватися у світі інформації, включає в себе такі поняття як «любов до книги», «інтерес до читання», «сприйняття і розуміння прочитаного»,«творче читання»і т. п. Таким чином«культура читання»поняття істинно «внутрішнє», особистісне, навіть інтимне.

Таким чином, ясно що культура читання - це той фундамент, база, на якому тільки й можна будувати інші конструкції - «бібліотечно-бібліографічну грамотність», «інформаційну культуру особистості»та ін.

Особливе значення це поняття набуває сьогодні, коли ситуація в області читання вельми напружена: час, що відводиться сучасною людиною, на читання постійно скорочується, коли читання звужується; літературні смаки робляться більш примітивними і т. д.

Потрібно ясно усвідомлювати, що без залучення до читання, без формування поваги, любові до книги, «тяги» до читання і бібліотеці з малих років, без усвідомлення читання як праці та творчості, без культури читання, неможливе формування інформаційної культури, побудова суспільства знання і т. д.