Алгоритми стану зв'язків (Link State Algorithm, LSA).

В алгоритмах дистанційно-векторного типу кожен маршрутизатор періодично й широкомовно розсилає мережею вектор, компонентами якого є відстані від даного маршрутизатора до всіх відомих йому мереж. Під відстанню, зазвичай, розуміють кількість транзитних вузлів. Метрика може бути й такою, яка враховує не тільки кількість проміжних маршрутизаторів, але й час проходження пакетів між сусідніми маршрутизаторами або надійність шляхів.

Одержавши вектор від сусіда, маршрутизатор збільшує відстань до зазначених у ньому мереж на довжину шляху до даного сусіда та додає до нього інформацію про відомі йому інші мережі, про які він дізнався безпосередньо (якщо вони під’єднані до його портів) або з аналогічних оголошень інших маршрутизаторів, а потім розсилає нове значення вектора мережею. Врешті-решт, кожен маршрутизатор дізнається інформацію про всі наявні в об'єднаній мережі мережах і про відстань до них через сусідні маршрутизатори.

Дистанційно-векторні алгоритми добре працюють тільки в невеликих мережах. У великих же мережах вони завантажують лінії зв'язку інтенсивним широкомовним трафіком. Зміни конфігурації відпрацьовуються з цього алгоритму не завжди коректно, так як маршрутизатори не мають точного уявлення про топологію зв'язків у мережі, а лише узагальнену інформацію (вектор відстаней), до того ж отриманої через посередників. Робота маршрутизатора відповідно до дистанційно-векторних протоколом нагадує роботу моста, так як точної топологічної картини мережі такий маршрутизатор не має.

Найбільш поширеним протоколом на базі дистанційновекторного алгоритму є протокол маршрутної інформації (Routing Information Protocol, RIP).

Протокол RIP для IP-мереж подано двома версіями.

Перша версія RIPv.1 не підтримує маски, тобто передбачає поширення між маршрутизаторами тільки інформації про номери мереж і відстані до них, а інформація про маски цих мереж не розсилається. Вважається, що всі адреси належать до стандартних класів A, B або С. Протокол другої версії RIP v.2 передає інформацію про міські мережі, тому він більшою мірою відповідає вимогам сьогодення.

Алгоритми стану зв'язків дають змогу кожному маршрутизатору отримати достатню інформацію для побудови точного графа зв'язків мережі. Всі маршрутизатори працюють на основі однакових графів, у результаті чого процес маршрутизації виявляється більш стійким до змін конфігурації. «Широкомовна» розсилка (передавання пакету всім найближчим сусідам маршрутизатора) проводиться тут тільки при змінах стану зв'язків, що в надійних мережах відбувається не так часто. Вершинами графа є як маршрутизатори, так об'єднані ними мережі. Поширювана умережі інформація складається з опису зв'язків різних типів: маршрутизатор-маршрутизатор, маршрутизатор-мережа.

Для того щоб зрозуміти, в якому стані знаходяться лінії зв'язку, під’єднані до портів маршрутизатора, він повинен періодично обмінюватися короткими пакетами HELLO зі своїми найближчими сусідами. Цей службовий трафік також засмічує мережу, але не так, як, наприклад, пакети RIP, оскільки як пакети HELLO мають набагато менший обсяг.

Прикладом протоколу на основі алгоритму стану зв'язків може бути протокол першочергового вибору найкоротшого шляху «відкрити найкоротший шлях першим» (Open Shortest Path First, OSPF) стеку TCP/IP.

Протокол OSPF розроблено з урахуанням застосування у великих гетерогенних мережах. Обчислювальна складність протоколу OSPF швидко зростає із збільшенням розмірності інтермережі, тобто збільшенням кількості вхідних у неї IPмереж, маршрутизаторів і зв'язків між ними. Для вирішення цієї проблеми в протоколі OSPF уведено поняття «область» мережі (area) (не плутати з автономною системою Інтернет).

Маршрутизатори, які належать певній області, будують граф зв'язків тільки для неї, що скорочує розмірність мережі. Між областями інформація про зв'язки не передається, а прикордонні маршрутизатори обмінюються певною інформацією про адреси IP-мереж, які знаходяться в кожній з областей, і про відстань від прикордонного маршрутизатора до кожної IP-мережі. Для передавання пакетів між областями вибирають один із прикордонних маршрутизаторів області, а саме той, у якого відстань до потрібної IP-мережі є найменшою. Передаючи адресу в іншу область, маршрутизатори OSPF агрегують декілька адрес загальним префіксом в один.

Маршрутизатори OSPF можуть брати адресну інформацію від інших протоколів маршрутизації, наприклад від протоколу RIP, що є корисним для роботи в гетерогенних мережах. Така адресна інформація обробляється так само, як і зовнішня інформація між різними областями.

Протоколи RIP і OSPF є внутрішніми шлюзовими протоколами IGP, вони працюють на маршрутизаторах корпоративних мереж.

Протокол BGP Прикордонний шлюзовий протокол (Border Gatewey Protocol, BGP) є сьогодні основним протоколом маршрутного обміну інформацією між автономними системами, створеним для застосування в Інтернеті. Зважаючи на цю його особливість, BGP ще називають протоколом зовнішніх маршрутизаторів або протоколом міждоменної маршрутизації.