Найвидатніші друкарі ХVI cт.

1) Альд Мануцій (1450—1515)— італійський видавець та типограф, вчений-гуманіст епохи Відродження.

Альд Мануцій народився в 1450 році в невеликому містечку Басіано неподалік від Риму. У віці 15 років він вступив до університету у Римі на факультет мистецтв. В 1470 році він вивчав грецьку мову у Феррарському університеті, після чого виховував дітей герцога Капрійського, який і забезпечив Мануція коштами для відкриття власної друкарні. В 1479 році він, нарешті, зміг зайнятися видавничою справою. Переїхавши у Венецію, тогочасний центр друкарства, Альд Мануцій заснував в 1494 році власне видавництво Aldine Press і почав публікувати праці грецьких, латинських і італійських класиків. Він першим в Італії став друкувати грецьких авторів, що принесло йому чималий комерційний успіх. Серед видань друкарні Мануція книги Аристотеля, Аристофана, Геродота, Демосфена та Софокла. Грецькі шрифти, які Мануцій розробив спеціально для видання давньогрецьких авторів, були неакуратні. Свою першу латинську друкарську касу Мануцій створив в 1497 році спеціально для книги «Про Етну» кардинала Бембо (сучасні шрифти на цій основі так і називаються). Ця гарнітура була набагато якісніша попередніх шрифтів і відразу ж стала еталоном традиційного латинського шрифту.В 1501 році в Aldine Press Мануцій уперше в історії типографіки почав використати італізовані шрифти (курсив). Найперший курсивний шрифт був створений на основі почерку переписувачів з Папської канцелярії. І хоча ці перші італізовані шрифти були досить низької якості, сама ідея Мануція була високо оцінена не тільки його сучасниками. Мануцій також придумав свою власну видавничу марку, щоб відгородити себе від підробок з боку численних конкурентів. На ній зображувався якір, навколо якого оповився дельфін. Марка була видрукувана на всіх каталогах із цінами на продукцію його друкарні.Альд Мануцій помер в 1515 році у своєму будинку у Венеції. Його справу успадкували син Паоло, онук Альд Молодший і тесть Андреа Торрезано; видавництво Aldine Press проіснувало ще близько ста років. Спадкоємці Мануція випустили майже тисячу різних видань для заможних покупців. Тиражі цих книг були невеликі (в середньому по 250 екземплярів), бо вони відрізнялися дорогою обробкою.

2) Йоган Фробен (1460 - 1527) - відомий базельський видавець і друкар.

Завершивши навчання в університеті Базеля, де Фробен познайомився з відомим друкарем Йоганом Амербаха (Johann Amerbach, ок. 1440-1513), Фробен близько 1491 засновує видавничий дім, і незабаром знаходить славу по всій Європі за свої акуратність і смак. У 1500 році він одружується на дочці книгопродавця Вольфганга Лахнер, що став його партнером.

Йоганн Фробен був другом Еразма Роттердамського. Останній зупинявся в будинку Фробена, коли бував у Базелі. Фробен видавав роботи Еразма, а той керував в книгодрукованої Фробена виданням праць Ієроніма Стридонського, Кипріяна Карфагенського, Тертуліана, Іларія Піктавійського, Амвросія Медіоланського. Однією з найвідоміших книг, надрукованих Фробеном, став Новий Заповіт на грецькій мові з латинським перекладом Еразма Роттердамського, що отримав назву Novum Instrumentum omne (Novum Instrumentum omne, 1516). Цим виданням керувався Мартін Лютер, роблячи свій переклад. Копія портрета Йоганна Фробена, написаного Ганс Гольбейн Молодший. Серед ілюстраторів Фробена був знаменитий художник Ганс Гольбейн Молодший, а також формшнайдери (різьбярі друкарських форм) Якоб Фабер (Jacob Faber) і Ганс Лютцельбургер (Hans Lützelburger). Близько 1522-1523 рр.. Гольбейн написав портрет Фробена, можливо, в парі з портретом Еразма. Оригінал не зберігся, але відомі кілька копій. Одним з планів Фробена було видання грецьких Отців Церкви. Однак, він не встиг почати цей проект, і він був з великим старанням здійснений сином Фробена Ієронімом (Hieronymus Froben) і зятем Ніколаусом Епіскопіусом. Фробен помер у жовтні 1527 в Базелі.

3) Роберт Етьєн- (1499 - 1559)— французький друкар, видавець і лексикограф.

Другий син відомого друкаря Анрі Етьєна старшого. 1526 року, Після смерті батька кілька років працював з друкарем Сімоном де Коліном. Згодом став завідувати батьковою друкарнею. У березні 1527 року опублікував у своїй друкарні першу книжку, це було видання Цицерона.

Робер Етьєн перш за все став створювати навчальні посібники з давніх мов. Багато разів і в різних форматах друкував він Біблію латинською, грецькою, єврейською мовами, проте ті філологічні виправлення, що він вносив до тексту, викликали обурення вчених паризьких богословів, і лише заступництво короля, котрий був відомим бібліофілом, врятувало Етьєна. Переконавшись, що без відповідних посібників багато місць у класичних творах залишаються незрозумілими, він випускає 1531 р. складену ним чудову роботу – «Thesaurus Latine linguae» (Словник латинської мови) – результат колосальної праці, що дивує філологів великою науковою цінністю. Сучасним лінгвістам добре знайоме слово «тезаурус», так називають одномовні тлумачні або тематичні словники. Використовується термін і в інформатиці. В буквальному перекладі з латині він означає «скарбниця». Випустив чотири видання Нового Заповіту (1546, 1549, 1550 та 1551). У цих виданнях Етьєн використовував текст Еразма Ротердамського, порівнявши його з текстом, виданим в Алкала, і 15 рукописами.1556 року прийняв громадянство міста Женеви. Помер 7 вересня 1559 року в Женеві.

4) Кристоф Плантен (1514–1589), француз, один з найпотужніших та найвідоміших друкарів ХVІ ст. Навчався друкарській та палітурній справі у Франції, але від релігійних переслідувань (був гугенотом) втік до Антверпена, де на початку 50-х рр. відкрив спочатку книжкову лавку (книготоргівлю), далі палітурну майстерню, а згодом і власну друкарню. В середині 60-х рр. щорічно випускав до 40 книжок, причому шрифти замовляв найкращим словолитникам (шрифтоливарникам) у Парижі, для ілюстрування друків запрошував найвидатніших художників, тримав досвідчених коректорів, консультувався з вченими. Але й в Антверпені Плантена звинуватили в друкуванні гугенотських брошур, і він змушений був протягом року переховуватись. А коли повернувся до Антверпена, дізнався, що друкарня згоріла. Плантен відновив її, і кілька років продовжував випускати книжки, доки друкарню не знищили іспанські солдати під час повстання. Кристоф знов відбудував її, а останні роки життя був друкарем Лейденського університету. Загалом у друкарні Плантена було надрукувано більше тисячі книжок різного обсягу та тематики. Його видання відрізнялися високою якістю. Він запровадив гравюру на міді, особливо як титул або фронтиспіс – красиво вигравіруване зображення чи портрет перед титульним аркушем. Найвідомішим є його видання багатомовної Біблії у 8 томах, так звана Біблія поліглота, що надрукована єврейською, арамейською, грецькою та латинською мовами паралельно (а Новий Завіт ще й сирійською), тобто основними давніми мовами, якими переписувалось Святее письмо. Інквізиція певний час намагалася заборонити це видання, для чого навіть внесла його до «Індексу заборонених книг», що з метою цензури довгий час випускався канцелярією Папи римського. Проте це чудове видання з вишуканим титульним аркушем, гравійованим на міді, кінець кінцем вийшло в світ, а Плантен навіть одержав титул «архітипографа» іспан- ського короля. Скориставшись цим, він згодом відкрив друкарні й книжкові лавки в різних місцевостях, що були під владою іспанської корони. Завдяки популярності видань Плантена гравюра на міді, як спосіб відтворення ілюстрацій та книжкових прикрас, одержала широке розповсюдження. На друкарській марці Плантена була зображена рука, що тримає циркуль, і гасло: «Сonstantia et Labore» («Постійність і праця»), хоча відомі десятки її варіантів. Варто наголосити, що Кристоф Плантен, та й інші друкарі того часу, вже не були кустарями- одинаками. Їх друкарні – це вже справжні підприємства з виробництва книжок, де працювали одночасно десятки людей, хоча праця була ще напівручна. Після смерті засновника фірми видавничу справу аж до 1865 р. продовжували його спадкоємці, а надалі друкарня Плантена в Антверпені була перетворена у музей.

5) Іван Федоров (1510—1583 ) — діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янськихтипографів, а також гравер, інженер, ливарник. Разом з білорусом Петром Мстиславцем видрукував в 1564 році в Москві свою першу книгу — «Апостол». У 1566 році через переслідуванням з боку вищого російського духівництва та боярства покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. В вересні 1572 року переїхав до Львова, де у 1574 році уклав і надрукував перший східнослов’янський посібник — «Буквар» з граматикою та здійснив друге видання «Апостола».

Відомі твори: «Апостол» (1563-1564), «Євангеліє учительне» (1568—1569), «Азбука» (1578), «Біблія» (1581) тощо.

6) Франциск Лукич Скорина (1490—1551) — білоруський першодрукар, просвітитель, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличногокнигодрукування.

Народився в 2-й половині 1480-х років в сім'ї купця Луки.

Первинну освіту здобув в Полоцьку.

1504 - став студентом Ягеллонского університету в Кракові.

1506 - закінчив факультет «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія,музика) із ступенем бакалавра, пізніше отримав звання ліценціата медицини і ступінь доктора «вільних мистецтв».

1512 - успішно склав іспити в Падуанському університеті на ступінь доктора медицини

1517 - заснував у Празі друкарню і видав кириличним шрифтом «Псалтир», першу друковану білоруську книгу. Загалом упродовж 1517-1519 рр. за підтримки меценатів (віленського бургомістра Якуба Бабича, райців Богдана Онкова та Юрія Одвірника) переклав і видав 23 книги Біблії (під назвою «Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію».). Білоруський переклад Біблії, зроблений Скориною, випередив у часі німецький переклад Мартина Лютера.

Близько 1520 р. - переїхав до Вільна, де заснував першу друкарню на території Білорусі. У ній видав «Малу подорожню книжку» (1522) і «Апостол» (1525).

2-га половина 1520 рр. - одружився з удовою свого мецената Юрія Одверника, Маргаритою.

Служив лікарем і секретарем у віленського єпископа.

Виїздив до Німеччини, де зустрічався з М.Лютером.

Вів із братом Іваном торгівельні справи у Варшаві та Познані.

1530 - на запрошення герцога Пруссії Альбрехта їздив до Кенігсбергу у справах книгодрукування.

5 лютого 1532 р. - кредитори за борги покійного брата Івана домоглися арешту Скорини. Але 21 листопада 1532 року Сигизмунд I, розібравшись за допомогою єпископа Яна в справі, звільнив Скорину й видав указ, яким надав останньому всілякі пільги.

1534 - Франциск Скорина виїхав до Великого Князівства Московського, звідки його вигнали як католика, а його книги - спалили (про цей факт свідчить лист короля та великого князя Жигмонта-Августа).

Близько 1535 р. - переїхав до Праги, де працював лікарем і ботаніком при королівському дворі.

Точна дата смерті невідома, більшість дослідників підтримують версію, що він помер близько 1551 року, бо 1552 року його син Сімеон приїздив до Праги за спадком.