Специфічна динамічна дія їжі

Під час харчування у риб помітно зростає споживання кисню без збільшення рухової активності. Явище, що викликає таке підвищення споживання кисню, називається специфічною динамічною дією (СДД) їжі. На перший погляд можна припустити, що підвищена витрата енергії у цей час пов'язана із синтезом ферментів, слизу й інших рідин, необхідних для перетравлення їжі, насправді це не так. Ферменти вже присутні у клітинах до споживання їжі і тільки визволяються під час перетравлення.

Величина СДД залежить від вмісту білків у їжі і частки тієї частини їжі, яка використовується для виробітку енергії, а не на ріст. У білків, що будуть використані в енергетичних цілях, повинні бути відщеплені аміногрупи і виведені із організму у вигляді аміаку, а обидва ці процеси потребують витрат енергії. У зв'язку із цим збільшення споживання кисню супроводжується зростанням екскреції аміаку.

Питання для самоперевірки

1. Як вивчаються процеси обміну енергії у риб?

2. Як вивчаються процеси обміну речовин та енергії у риб?

3. Опишіть обмін білків та його регуляцію.

4. Опишіть обмін вуглеводів та його регуляцію.

5. Опишіть обмін жирів та його регуляцію.

6. Що таке вітаміни і яка потреба риб у вітамінах?

7. Які особливості мінерального обміну в риб?

8. Як залежить швидкість обміну речовин від маси тіла? Які ще фактори і як впливають на ці процеси?

9. Які чинники впливають на швидкість обміну речовин?

10. Що таке специфічно динамічна дія корму і в чому вона проявляється?

11. Як залежить швидкість обміну речовин від маси тіла? Які ще фактори і як впливають на ці процеси?

12. Які чинники впливають на швидкість обміну речовин?

13. Що таке специфічно динамічна дія корму і в чому вона проявляється?

Розділ 14. Фізіологія шкіри

Шкіра та її функції

Шкіра відміжовує тіло риби від зовнішнього середовища. Це обумовлює її головну захисну функцію. Між внутрішнім середовищем організму і середовищем зовнішнім майже завжди існує осмотичний градієнт – різниця в концентрації розчинених речовин. Шкіра риб слабо прониклива для води і розчинених речовин і тому забезпечує водно-сольовий гомеостаз. Вона також є бар'єром для проникнення бактерій. Цьому сприяють виділення шкіри, які мають бактерицидні властивості. Крім того, виділення слизу і десквамація (злущування) епітелію веде до постійного відновлення поверхні шкіри. Дрібний об'єкт може затриматися на шкірі, тільки занурившись у неї. Шкіра має значну механічну стійкість і пружність. Верхні шари шкіри легко руйнуються, але і легко відновлюються. Внутрішній шар шкіри порушити важче. Механічну стійкість і захисні властивості шкіри багатьох риб збільшують покрив луски, різноманітного роду жучки, пластинки і колючки.

Шкіра виконує численні функції:

1. бере участь у передачі сил, що виникають при роботі тулубно-хвостових м'язів. М'язові волокна міомерів прикріплюються до внутрішньої поверхні шкіри;

2. забезпечує різноманітні види рецепції. У шкірі розташована велика кількість термо- і електрорецепторів, тактильних рецепторів, смакових бруньок.

3. забезпечує відповідне – захисне, попереджуюче, шлюбне забарвлення;

4. бере участь у газообміні;

5. забезпечує високу швидкість згортання крові під час травм.

Значна кількість морських риб має отруйні залози, які виконують захисні функції.

У деяких глибоководних риб є світні органи.

Шкіра добре іннервована, васкуляризована, із великою кількістю залоз. Її структури спроможні до ефективної регенерації. Маса шкіри у хижих риб звичайно менше, ніж у мирних. Значну частину шкіри складають тривкі структурні білки, які погано використовуються організмом, тому при виснаженні риб відносна маса шкіри збільшується.

Шкіра риб складається із двох прошарків – епідермісу і дерми. Під дермою лежить підшкірний шар, що складається із пухкої сполучної і жирової тканин (мал. 14.1).

Епідерміс складається із багатошарового епітелію, що виникає із першого зародкового листка – ектодерми. Основу епідермісу складає базальний шар, що складається із одного ряду високих призматичних клітин, які розмножуючись, дають початок клітинам шарів, що розташовані вище. Між верхнім і нижнім шарами лежить кілька шарів численних клітин, форма яких поступово, у міру наближення до поверхні, міняється від витягнутої до плоского. Між дрібними клітинами епідермісу розташовані великі залозисті клітини, які належать до трьох типів. Молоді клітини немов виштовхують більш старі клітини: останні, поступово уплощуючись, переходять у верхні шари. Ороговінню піддаються самі зовнішні шари.

На границі епідермісу із коріумом видні окремі групи пігментних клітин, а також кровоносні судини, заповнені еритроцитами.

Дерма розташовується під епідермісом і має мезодермальне походження. Вона складається із трьох шарів. Сосочковий або субдермальний складається із пухкої сполучної тканини, що містить колагенові і еластинові волокна, гістіоцити і пігментні клітини. Велика його частина зайнята лускою. Сітчастий шар складається із щільної сполучної тканини. Колагенові і еластинові волокна цього шару переплітаються у різних напрямках. У дермі розташовуються кровоносні судини і нерви.