Основні види діяльності, що забезпечують існування людини і формування його як особистості - це спілкування, гра, навчання і праця.

Сенсомоторні процеси - це процеси, в ​​яких здійснюють зв'язок сприйняття і руху. У них розрізняють чотири психічних акта: 1) сенсорний момент реакції - процес сприйняття, 2) центральний момент реакції - більш-менш складні процеси, пов'язані з переробкою сприйнятого, іноді різницею, впізнавання, оцінкою і вибором; 3) моторний момент реакції - процеси, визначають початок і хід руху, 4) сенсорні корекції руху (зворотній зв'язок).

Ідеомоторні процеси пов'язують уявлення про рух з виконанням руху. Проблема образу і його ролі в регуляції моторних актів - центральна проблема психології правильних рухів людини.

Емоційно-моторні процеси - це процеси, котрі пов'язують виконання рухів з емоціями, почуттями, психічними станами, пережитими людиною.

Интериоризация - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії.

Екстеріоризація - процес перетворення внутрішнього психічного дії у зовнішню дію.

Функції мови

Найважливішим досягненням людини, що дозволив йому використовувати загальнолюдський досвід, як минулий, так і справжній, стало мовне спілкування, яке розвивалося на основі трудової діяльності. Мова - це мова в дії. Мова - система знаків, що включає слова з їх значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будуються пропозиції. Слово є різновидом знака, оскільки останні присутні в різного роду формалізованих мовах.

Об'єктивним властивістю словесного знака, що обумовлює нашу теоретичну діяльність, є значення слова, яке представляє собою відношення знака (слова в даному випадку) до позначається в реальній дійсності об'єкту незалежно від того, як він представлений в індивідуальній свідомості.

На відміну від значення слова особистісний сенс - це відображення в індивідуальній свідомості того місця, яке займає даний предмет (явище) у системі діяльності людини. Якщо значення об'єднує соціально значимі ознаки слова, то особистісний сенс - це суб'єктивне переживання його змісту.

Виділяють такі основні функції мови: 1) засіб існування, передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду, 2) засіб спілкування (комунікації), 3) знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви). Виконуючи першу функцію, мову служить засобом кодування інформації про вивчені властивості предметів і явищ. За допомогою мови інформація про навколишній світ і самій людині, отримана попередніми поколіннями, стає надбанням наступних поколінь.

Виконуючи функцію засобу спілкування, мова дозволяє впливати на співрозмовника - пряме (якщо ми прямо вказуємо на те, що треба зробити) або непряме (якщо ми повідомляємо йому відомості, важливі для його діяльності, на які він буде орієнтуватися негайно або в інший час відповідній ситуації).

Функція мови як знаряддя інтелектуальної діяльності пов'язана насамперед з тим, що людина, виконуючи будь-яку діяльність, свідомо планує свої дії. Мова є основним знаряддям планування інтелектуальної діяльності, та й взагалі рішення розумових завдань.

Мова має три функції: сигнификативную (позначення), узагальнення, комунікації (передачі знань, відносин, почуттів).

Сигнификативная функція відрізняє мова людини від комунікації тварин. У людини зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище. Взаєморозуміння в процесі спілкування грунтується, таким чином, на єдності позначення предметів і явищ сприймачем і мовцем.

Функція узагальнення пов'язана з тим, що слово позначає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу подібних предметів і завжди є носієм їх істотних ознак.

Третя функція мови - функція комунікації, т. е. Передачі інформації. Якщо перші дві функції мови можуть бути розглянуті як внутрішня психічна діяльність, то комунікативна функція виступає як зовнішній мовленнєвий поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми. У комунікативної функції мови виділяють три сторони: інформаційну, виразну і волеізліятельную.

Інформаційна сторона проявляється у передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення і узагальнення.

Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення мовця до предмета повідомлення.

Волеізліятельная сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.