Конспекти уроків вчителя

В. Самійленко. Коротко про митця. Гумор і сатира поета. «Патріоти»

Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю видатного гумориста (найцікавішими відомостями про митця); повторити відомості з теорії літератури (гумор, сатира, антитеза, іронія); проаналізувати ідейно-художній зміст поезії «Патріоти»; розвивати вміння описувати гумористичні ситуації, висловлювати власні міркування про способи вияву патріотичних почуттів; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани, поваги до творчості В. Самійленка, зневажливе ставлення до лицемірства, пристосуванства людини. Тип уроку: засвоювання нових знань. Обладнання: портрет В. Самійленка, бібліотечка його творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). ХІД УРОКУ I. Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями - Яке значення приділяється сміху в житті людини? Чому іноді сміх веселить вас, а іноді ображає? - Чим відрізняється гумор від сатири? - Назвіть письменників-гумористів. Які риси характеру людини вони возвеличують у своїх творах і, навпаки, засуджують, критикують? - Чи варто мати почуття гумору? Відповідь вмотивуйте? - Які підстави добирає людина, щоб сміятися? - Чому вважають, що сміх — це здоров’я? - Чи часто ви посміхаєтесь? Який у вас сміх? Як його сприймають оточуючі? III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу 1. Вступне слово вчителя «Гумор — це бачення, сприймання і відтворення явищ навколишньої дійсності в життєрадісно-комічному тоні; художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю, висміюються тільки деякі його риси, здебільшого в доброзичливій жартівливій формі, на відміну від сатири, в який переважає гнівний викривальний сміх. Справедливо сказано, що гумор — невідлучна прикмета кожного таланту»,— так уважав І. Франко. О. Вишня у своєму щоденнику зазначав: «Треба любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися. І тоді людина разом с тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків». І дійсно, сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабніші речі. Творча натура будь-якого гумориста: пильно підмічати в житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! Одним із таких письменників, з творчістю якого ви сьогодні познайомитись, є В. Самійленко. 2. Життя і творчість В. Самійленка (матеріал для вчителя) ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ САМІЙЛЕНКО (22 січня 1864 — 12 серпня 1925 року) Мати В. Самійленка, Олександра Кіндратівна, належала до дворових кріпаків. У шістнадцять років її віддали на службу до панів Лесевичів. Юна красуня сподобалася поміщикові, який мав п’ять тисяч десятин землі, любив танці, музику, бенкети. Пан зумів прихилити серце дівчини, а потім її відправив до батьків. Так у Великих Сорочинцях на Полтавщині народився Володимир Іванович Самійленко. Кажуть, що він не успадкував від свого батька нічого, хіба що любов до музики. Пізніше Олександра Кіндратівна служила управителькою в маєтку поміщика Трохимовського. «З дитинства,— згадував письменник,— в дідовій хаті між своїми кревними жив оточений українською стихією, слухав бабусині казки «Про трьох братів Кіндратів» та інші, яких вона знала багато, слухав чумацькі пісні, які співав дядько Герасим Бокидько, козак, дід якого чумакував, і взагалі впивався чарівною українською мовою Миргородського повіту, яку я визнаю найкращою…» У Трохимовського була багата бібліотека, і хлопчик із задоволенням знайомився тут з творами Руссо, Вольтера та інших французьких класиків. Після смерті поміщика Олександра Кіндратівна одержала у спадок від нього тридцять десятин землі, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Це дозволило влаштувати хлопчика на навчання в Полтавську гімназію. Вчився Володя старанно. Тут вперше починає він писати поезії, складати гумористичні вірші. Далі продовжив навчання на історикофілологічному факультеті Київського університету. Заняття за спеціальністю В. Самійленко не знайшов, тому змушений був працювати на Київському телеграфі. Потім були пошуки роботи, а також пов’язані з ними часті зміни місця проживання (Чернігів, Катеринодар, Миргород, знову Чернігів, Київ) За характером Володимир Іванович був людиною флегматичною, часом трохи незібраною, але надзвичайно добродушною. «Безодня» — так називав він усяке місце, де складав якісь речі, папери, бо там, як правило, панувало безладдя, а щось потрібне важко було знайти. Таких «безодень» у письменника було кілька. Перша — редакційна шафа в управі, де лежали різні журнали книжки, куски булки, шматки ковбаси, яка почала цвісти. Друга «безодня» — домашня етажерка, де панував нічим не кращий порядок. Були ще дві кишенькових «безодні»: в піджаку і в пальті, де зберігалося багато зайвих речей. Кажуть, що Володимир Іванович міг годинами розшукувати потрібний папірець, прижартовуючи при цьому. А дотепи були такі влучні, що ніхто навіть не думав ображатися на поета. Щоб уникати зайвих неприємностей, Борис Грінченко, який працював разом із Самійленком у Чернігівській управі, поступав таким чином: віддаючи колезі якийсь офіційний папір, обов’язково залишав собі його копію, щоб не загубився. Це давало можливість тримати в порядку документи і рятувати свого приятеля від службових неприємностей. Перші вірші В. Самійленка з’явилися у львівському журналі «Зоря» (1886). Часто свої твори він друкував під псевдонімом «Сивенький». Письменник і справді був сивенький: сивенький був його пишний чуб (поет дуже рано посивів), сивуватим видавалося безкровне обличчя, сиве вбрання, майже завжди притрушене сивим попелом, сиві від пороху чоботи. Перебуваючи в Києві, Володимир Іванович активним автором в гумористично-сатиричному журналі «Шершень». Його часто переслідували злидні та матеріальні нестатки. Ось яким бачила письменника в ті часи Марія Грінченко: «Вигляд мав вельми нужденний, убрання на ньому було старе, а на голові знову шапка-бирка з діркою. Жив він тоді в Михайлівському монастирі». Самійленко тривалий час перебував в еміграції і тільки у травні 1924 року повернувся на Україну. Смерть доньок, поневіряння за кордоном, матеріальні злигодні остаточно підірвали і до того кволе здоров’я письменника. Давала про себе знати і саркома. Відчуваючи, що життя наближається до кінця, Володимиру Івановичу дуже захотілося побути на Батьківщині. Тому рідні відвезли його на літо в Буданівку поблизу Боярки. Кажуть, що в цей час письменник мріяв про те, що «як одержить пенсію, то доручить своєму родичеві купити йому хату в рідних Сорочинцях над річкою і там доживатиме вік». Помер В. Самійленко в Боярці. Селяни поховали поета на своєму цвинтарі за козацьким звичаєм: з козацьким поясом попереду, з червоною китайкою на домовині, з хрестом з берези. За життя Володимира Самійленка вийшло дві його збірки — «З поезії В. Самійленка» (1890) та «Україні» (1906). Перу Письменника належить кілька комедій та гуморесок, а також драма «Чураївка». Відомий він і як перекладач на українську мову кращих творів російської та світової літератури. Самійленко прожив життя як послідовний гуманіст, як безмежно відданий своєму народові син, який не позміняв золото своєї душі на «п’ятаки мідних правд» і збагатив скарбницю української літератури тривкими художніми цінностями; його творчий досвід став у пригоді багатьом письменникам пізнішого часу. 3. Теорія літератури - Гумор (англ. humour — настрій, удача, натура, від лат. humor — волога, рідина) — доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру чи недоладності в житті людей, у їх поведінці; спосіб зображення комічного. - Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — вид художньої літератури у прозі чи віршах, де зображення здійснюється через різке осміювання, критику всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється в перебільшеному смішному чи комічному вигляді. У вузькому значенні — вірші з таким змістом. - Антитеза (гр. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів, посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується і віршах прислів’ях та приказках, у назвах книг і творів. - Іронія (гр. eironeia — удавання, лукавство) — троп: приховане кепкування, глузування. Також уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Наприклад, із серйозним виглядом удавано стверджують протилежне тому, що думають у дійсності про якесь явище чи людину. Іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною, гнівною. Дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму. 4. Робота з поезією В. Самійленка «Патріоти» (1889) 4.1. Виразне читання твору. 4.2. Історія написання поезії. Особливу сторінку творчої спадщини В.Самійленка становлять сатиричні та гумористичні поезії, в яких митець висміює негативні вчинки своїх земляків-українців, їх неробство та боягузтво, псевдопатріотичне базікання про високі матерії. До цієї тематичної групи належить і вірш «Патріоти». 4.3. Тема: зображення хлопців, які вели розмову про патріотичні почуття до рідної країни. 4.4. Ідея: засудження поетом тих, хто є балакунами-псевдопатріотами. 4.5. Основна думка: справжній патріотизм проявляється в конкретній діяльності на благо народу. 4.6. Жанр: громадянська лірика. 4.7. Римування: перехресне. 4.8. Віршовий розмір: анапест. 4.9. Сюжет твору простий: двоє хлопців розмовляли про «долю своєї землі», вони у словесах «боронили» долю і права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчина стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг» і справді глибоко замислився над долею своєї безталанної України: Вбачались йому патріоти Із купою слів голосних, А поруч мільйони голоти, І темність і вбожество їх. Але й поведінку третього хлопця поет не схвалює, хоч героя й турбують безправне становище народу, його вбогість. Митець уважає, що мало лише співчувати бідному люду, бо справжній патріот той, хто бореться за краще життя, хто здатний постояти за народні інтереси. 4.10. Художні засоби у творі. Епітети: «гаряче розмовляли», «мовити красно», «діло святе». Метафори: «права боронив», «вели язиками», «бачив душею Вкраїну». Антитези: «Два хлопці укупі стояли, А третій дивився оддалі»… «Один права боронив, А другий про теє доводив, А третій не мовив нічого»… «Ті двоє, з балачки втомившись… А третій стояв зажурившись». Іронія: «І поступі інших народів Він місце йому показав»; «Так двоє вели язиками Роботу для краю свого». «Ті двоє з балачки втомившись, Веселі собі розійшлись». 4.11. Обговорення змісту твору за питаннями: - Хто такий патріот? (Той, хто любить Батьківщину) - Що необхідно зробити для того, щоб тобою в країні пишалися? - З якою метою В. Самійленко героями свого твору визначив трьох хлопців? - Якою була розмова між двома хлопцями? (Гарячою) - Чому промову першого хлопця автор називає «широкою»? На що він наголошував у своєму висловлюванні? («Він докази всі наукові по пунктах як слід розложив») - Що було схожим і різним у висловлених думках героїв? («Один у широкій промові народні права боронив» «А другий про теє доводив як дійде народ своїх прав») - Яким був рівень культури освіти у цих двох хлопців? - Що зазначають про тих, хто багато говорить, а справу не робить? - Як прислів’я «Менше слів, а більше діла» розкриває ідейний зміст поезії? - Про яке «діло святе» мав на увазі письменник? - Заради чого третій хлопець «в землю б поліг». Про що це свідчить? - З якою метою В. Самійленко у творі використовує прийом антитези та іронії? - Що висміює автор у своєму творі? Яке виховне значення він має? - Як В. Самійленко ставиться до своїх героїв? Власну думку доведіть. - В яких рядках відчувається прихована іронія, в яких — висловлена прямо? - Чи можна В. Самійленка вважати патріотом рідної землі? Наведіть переконливі аргументи. - Яку думку намагався висловити автор твору «Патріоти» читачеві? Над чим В. Самійленко змушує поміркувати кожного із нас? 4.12. Завдання до твору. 4.12.1. Скласти інформаційне ґроно щодо характеристики трьох героїв вірша.   4.12.2. «Мікрофон». Надайте стислу відповідь на запитання: «Чи вважаєте ви себе патріотом? Чому?» 4.12.3.Скласти «доміно» щодо визначення поняття «патріот». Патріот — це… V. Закріплення вивченого матеріалу 1. Проведення тестового опитування 1. Де стояли два хлопці, спілкуючись між собою? а) Неподалік від школи; б) біля пам’ятника Т. Шевченку; в) укупі; г) на невеликій відстані один від одного. 2. Розмова між двома героями поезії була: а) гарячою; б) жвавою; в) не досить зрозумілою; г) тихою. 3. Один хлопець у своїй промові боронив: а) національну культуру; б) народні права; в) історичні пам’ятники; г) рідну мову. 4. По пунктах перший хлопець розклав: а) права і обов’язки кожного громадянина України; б) правила, які необхідно опановувати з математики; в) наукові докази; г) незрозумілі поняття. 5. Давність культури свого народу герой поезії довів з: а) висновків практичних досліджень; б) наукових монографій і трактатів; в) творів художньої літератури; г) книжок. 6. За яких умов українці будуть мати повагу серед інших народів? Якщо: а) народ матиме власні права; б) подорожуватимуть країнами світу; в) вчитимуть іноземні мови; г) читатимуть твори зарубіжної літератури. 7. Під час розмови герої поезії не тільки «вели язиками», а й: а) підстрибували; б) голосно кричали; в) махали руками; г) пританцьовували. 8. Третій хлопець «і жив і в землю б поліг» задля: а) возвеличення рідної мови; б) досягнень своєї Батьківщини; в) розвитку науки; г) справи святої. 9. Від чого втомились двоє балакучих хлопців? а) Напруженого спілкування; б) надмірного галасу; в) того, що набридли один одному; г) незрозумілих слів, які було складно промовляти. 10. Прощаючись один з одним, хлопці були: а) засмученими; б) веселими; в) роздратованими; г) знервованими. 11. Третій хлопець сприймає Вкраїну: а) розумом; б) серцем; в) душею; г) емоційно. 12. Кому вбачались патріоти із купою слів голосних? а) третьому хлопцеві; б) незнайомцю; в) автору вірша; г) двом хлопцям. Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал. 2. Робота на картках Картка № 1 1. Висловіть свою думку до того, чи завжди можна визначити справжність намірів людини по тому, що і як вона говорить. Наведіть переконливі аргументи. 2. Що висміює В. Самійленко у творі «Патріоти»? За допомогою яких художніх засобів? 3. До якого ліричного жанру належить поезія «Патріоти» В. Самійленка? а) Філософської; б) громадянської; в) інтимної; г) пейзажної. Картка № 2 1. Що мав на увазі автор поезії «Патріоти», зазнаючи: «Він бачив душею країну І все що вона добула». 2. У чому, на ваш погляд, просліджувалися «темність», «вбожество» двох хлопців-псевдопатріотів? Відповідаючи, посилайтеся на зміст поезії. 3. Двоє хлопців у творі вели розмову про: а) красу українського пейзажу; б) можливість стати народним героєм; в) долю своєї землі; г) важливість знань отриманих у школі. Картка № 3 1. Порівняйте хлопців, які вели розмову про патріотизм. Що свідчить про рівень їх культури, знань, загального кругозору? 2. Як ви вважаєте, в чому виявляється справжній патріотизм? Наведіть приклади з життя, творів художньої літератури тощо. 3. Через що третій хлопець не підтримував розмову з двома іншими? Бо: а) соромився; б) не міг красномовно висловитися; в) мав поганий настрій; г) вважав це непристойним. VI. Підсумок уроку VII. Оголошення результатів навчальної діяльності VIII. Домашнє завдання Скласти питання до твору В. Самійленка «Ельдорадо», підготувати малюнок на тему «Яким я уявляю Ельдорадо».

Схожі матеріали: § В. Самійленко. «Ельдорадо». Універсальність моделі тоталітарної держави § Письмова робота за творчістю В. Самійленка

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Категорії розділу

Конспекти уроків вчителя © 2016 | |

ТВІР-ОПОВІДАННЯ З ОБРАМЛЕННЯМ

Оповідання — невеликий за обсягом розповідний твір про одну або кілька подій у житті персонажа, що відіграють важливу роль у його долі.

Обрамлення — такий композиційний прийом, за якого сюжетний твір включається в розповідь, немов у рамку, яка безпосереднього зв'язку з розвитком сюжету не має.

Особливості оповідання:
♦ зображення переважно однієї події з життя головного героя;
♦ розповідна форма викладу;
♦ нетривалість дії;
♦ невелика кількість дійових осіб;
♦ стислість викладу художнього матеріалу;
♦ невеликий обсяг.

Відмінності між оповіданням та розповіддю:
- оповідання — це один з видів розповіді;
- у подіях, що становлять сюжет оповідання, можна виділити зав'язку, кульмінацію та розв'язку, чого немає у творі-розповіді, де йдеться про якийсь цікавий випадок;
- на відміну від розповіді, в оповіданні чітко простежуються певні думки, ідеї, висловлюється ставлення автора до зображуваних подій;
- в оповіданні поєднуються різні типи мовлення (розповідь, опис, роздум), часто є діалоги;
- пишуться оповідання тільки в художньому стилі.

Обрамлення у тексті може:
- характеризувати (за подібністю чи контрастом) обставини, в яких відбувається дія;
- містити авторські роздуми про героїв;
- створювати фон розповіді.

Зразок тексту оповідання з обрамленням.

* * *

Нараз згадав гомінке обійстя баби Ґандзі, що розкинулося в самісінькому центрі села. По неділях і святах ми біля бабиної хати завжди збирались на сходини.
Жила баба Ґандзя самотньо. Син мешкав у Києві, приїздив рідко.
Довгими осінніми та зимовими вечорами їй не сиділось вдома: почергово ходила то до одного, то до іншого сусіди. Переповівши новини, бабця збиралась додому, але я крадькома торкав її теплу руку, нашіптував: "Казочку якусь розкажіть..."
Одну з тих казок я пам'ятаю й досі...

(Обрамлення.)

* * *

Начебто в тутешньому великоліському бору з'явився ведмідь. Зла він людям не чинив, але й нікого не допускав у свої володіння — боявся, щоб селяни не дерли диких бджіл, бо й самому хотілось бортнього меду. Одного разу, пересиливши страх, до лісу вимандрував сільський свинопас. Забравшись на галявину, зарослу дорідними суницями, заповзявся збирати смаковиті ягоди. Аж тут зачувся шурхіт сухостою, — підняв голову й сторопів: прямісінько на нього чалапав волохатий володар нетрів. Нараз свинопас сикнувся утікати, але було пізно — клишоногий стояв поруч, простягуючи дебеле лапище. Глянув чоловік на нього й відсахнувся — в опухлій і закривавленій долоні стирчала розкарякувата скабка. Зрозумівши, в чому річ, свинопас витяг деревину, і ведмідь пішов геть. Як козубок наповнився ягодами, біля нього знову з'явився клишоногий, тримаючи в лапах стиглий щільник меду. Так ведмідь віддячив чоловікові за його ласку...

* * *

Причастивши казкою, бабуся йшла додому. Я вилазив на піч, але довго не міг заснути. В уяві поставали герої бабиних легенд і переказів.

(Обрамлення.)
(За В. Скуратівським).

Зауваги.
* Обрамлення повинно доповнювати сюжет, давати додаткову інформацію для роздумів,
* Зверніть увагу на те, що події в обрамленні менш важливі, ніж в основній частині.
* Не варто переобтяжувати оповідання зайвими подробицями.
* Не забувайте, що в художньому творі, крім правди життєвої, є ще правда художня, сказана автором, аби надати зображуваному найбільшої достовірності, поглибити його смисл. Подумайте, які вчинки героїв, події чи художні деталі можна домислити.

Завдання.
1. Придумайте інше обрамлення до поданого сюжету і запишіть. Підберіть заголовок.
2. Напишіть своє оповідання з обрамленням.

Зразки оповідань.

Незабутня казка

Мій брат — великий непослух. Страшенно вередує і гасає без тями. Мама часто йому пробачає, приказуючи: "Школа навчить його і розуму, і дисципліни."
Якось Андрійко біг через подвір'я, зачепився ногою за невеликий камінець і розбив коліно. Я швидко підійшов, взяв його на руки та почав заспокоювати. Натомість він став гамселити мене руками. Надійшла бабуся, взяла онука на руки, притулила до себе і розважливо почала свою казку...

* * *

... Андрійко витер сльози, подивився на бабусю, підійшов до мене і дав цукерку. Мабуть, зрозумів, що за ласку треба віддячити.

Сімейна реліквія

Одного спекотного дня бабуся Катя поверталася з магазину. Несла великі пакунки з продуктами. Втомившись, присіла на лавку і поглядом ковзнула по траві. Їй здалося, що серед густої зелені щось зблиснуло. Приглянувшись, вона помітила старий натільний хрестик. Поклавши на долоню, прикипіла до нього поглядом. Серце затіпалось, мов пташка в клітці: точнісінько такий старий срібний хрестик був у неї...
Катруся міцно тулила хрестик до грудей. Це — дорогоцінний подарунок мами. Скільки разів рятував він ї від різних напастей. Завжди пам'ятала матусину пересторогу: нізащо, нікому й ніколи хрестик не віддавати.
У буремному сорок третьому році голод сильно докучав сім'ї. В хаті — ні скоринки хліба. Голодні очі дітей наштовхнули Катю на гріховну думку: обміняти хрестик на хліб.
Зранку, затуливши хрестик міцно в долоні, пошкандибала вона у найближче село, бо серед своїх не зважилася пропонувати такий обмін.
Паленіючи від сорому, постукала в перше вікно. З хатини вийшла немолода господиня. Побачивши на долоні срібний хрестик, все зрозуміла. Через кілька хвилин незнайома винесла Каті хлібину, але хрестик не взяла...
Бабуся відкрила очі. Навколо гомоніло літо. Повільно підвівшись, почимчикувала додому...
На лавці виблискував старий срібний хрестик. Чи візьме його хтось?..

8КЛАС

ПИСЬМОВИЙ ТВІР-ОПОВІДАННЯ З ОБРАМЛЕННЯМ НА ОСНОВІ ПОЧУТОГО

Мета: удосконалити мовленнєво-мислительні вміння усвідомлювати тему й основну думку, логіку викладу, тип і стиль мовлення; розвивати мовленнєво-комунікативні вміння здійснювати змістово-композиційний і мовний аналіз публіцистичного тексту з обрамленням, створювати власні твори-оповідання з обрамленням на основі почутого.

Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення восьмикласників з темою, метою й завданнями урок

1. Прочитайте початок і закінчення оповідання С. Васильченка «Чайка». Що спільного між ними?

ПОЧАТОК

По садах вітри гасають, а над садами зоріє небо осіннє.

Маленьку хату обступили кругом високі ясени... Крізь бур'яни блимає низеньке

віконце, блакиттю мальоване, у віконце шматок білої стіни видно в хаті, а на стіні

на білій з-під чола позирає невеселий селюк у шапці. Чорнобривцями заквітчаний,

у рушники прибраний, а сам думний та сумний...

Очима до нього сидить на полу мати — праву руку на груди поклала, а на ліву

— голову схилила.

Вітри гудуть, а ясени скриплять, а матері дрімається. Дрімається та и

вчувається, що то, пустуючи, на гіллях гойдаються діти. Го-ой-да! Го-ой-да-ша!.. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Було у матері їх, синів, троє...

ЗАКІНЧЕННЯ

Співали півні.

Одні й другі — сидить мати, як сиділа.

А вітри гудуть...

Вітри гудуть, а ясени риплять, а матері дрімається...

Затріщав каганець — гасне.

Глибоко-глибоко зітхнула, підвелась, наладила ґніт.

Стала посеред хати, на того селюка, що на стіні, очі зводить...

Підійшла до малюнка, обсмикала рушник, краще квіти порівняла, починає

говорити до нього стиха:

— Скажи, сумний, скажи, невеселий, ще й не радісний: куди мої діти позаводив? Де

мені шукати? Куди листи слати?

• Чому, на вашу думку, автор створив таке обрамлення для цього твору?

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Бесіда з учнями.

1) Що називається оповіданням?

2) Який тип мовлення покладено в основу тексту оповідання? Чому?

3) Чому оповідання складається в художньому стилі?

4) Яка кількість персонажів здебільшого діє в оповіданні?

5) Чому в основу оповідання покладено розповідь про одну подію з життя

персонажа?

6) Наскільки важливою для героя оповідання є описана подія?

7) Які композиційні елементи є для оповідання обов'язковими?

8) Що називається зав'язкою, кульмінацією та розв'язкою?

9) Чи можливе оповідання без кульмінації?

Зверніть увагу!

В оповіданні поєднуються різні типи мовлення (розповідь, опис, роздум), часто використовуються діалоги.

2. Колективна робота з текстом-зразком

• Прочитати вголос текст. Визначити його стильову належність. Довести, що висловлювання належить до оповідання.

ЛЮДИНА ІДЕЇ

Неодноразово беручи участь у Міжнародному конкурсі знавців з української мови імені Петра Яцика й перемагаючи в ньому, я кілька разів зустрічався з письменником, літературознавцем, громадським діячем Михайлом Слабошпицьким. Так, рік тому на одній із таких зустрічей мені випала нагода почути розповідь про українців західного світу, найвизначніших особистостей сучасної української діаспори. Але більше всього мене вразили його спогади про Дмитра Нитченка. Ось що розказав Михайло Слабошпицький про цю людину ідеї, подвижника і добротворця:

— Десь напередодні здобуття Україною незалежності я написав до письменницької газети невелику статтю про те, що в Австралії живе український письменник Дмитро Нитченко, він же й Дмитро Чуб, і настав час видати в нас його твори, серед яких я називав особливо корисну для дітей книгу «Живий Шевченко».

По якомусь часі я одержав від нього листа, у якому він дякував за увагу й прихильне до нього слово. І більше нічого особливого в листі не було — звичайний жест увічливості чемної людини. Щоправда, не кожен із нас охочий до таких інтелігентних відписок, оскільки не завжди знаходимо для цього час. Це вже пізніше я довідався, що Нитченко не полишав без уваги й відповіді жодного листа, усім відповідав, для всіх знаходив і добру пораду, й просто добре слово.

Далі я одержав від нього кілька бандеролей з книгами. Довідався також, що він шле ці бандеролі доброму десяткові київських письменників. До приїзду Дмитра Васильовича в Київ я мав не тільки всі його книги, а й чимало творів українських письменників діаспори, що вийшли в різних країнах світу.

А потім була зустріч у готелі «Дніпро». Коли я його побачив, то справді не повірив очам своїм. З біографічної довідки знав, що Нитченко народився 1905 року. Отже, за плечима в нього — усього-на-всього! — вже понад вісім з половиною десятиліть. А він — жвавий, ще поставний і допитливий. У готелі Нитченко жив на сьомому чи на восьмому поверсі. Оскільки в готелі йшла реконструкція, ліфт не працював. Ми добиралися нагору сходами. Я захекався й зупинився. «Що з вами?» — запитав він. «Та щось серце заходиться». — «А я ще, слава Богу, тримаюся»,— сказав він таким тоном, начеб він був молодшого за мене віку, і ми обоє дружно розреготалися.

Дмитро Васильович розповів, що ніколи не був зразково здоровою людиною, навіть і в юності. Але саме завдяки фізичним вправам та правильному харчуванню він ще зміг дозволити собі таку неблизьку подорож. Я приготувався вислухати довгу лекцію про здоровий спосіб життя, систему правильного харчування, про різні дієти. Але Нитченко сказав, що в нього біля хати росте яблуневий сад, тому він завжди має свої яблука і ніколи не сідає без них до столу. Життя веде абсолютно аскетичне - не курить, не п’є, не переїдає. Єдина його розкіш — бібліотека, єдиний відпочинок (як і робота) — за книгою. Те, що він належить до вкрай нечисленного у світі «племені» книжників, я зрозумів уже тоді, у готелі.

Книжки тут були скрізь: на підвіконні, на столі, на ліжку, на телевізорі. Усе це він або купив у Києві, або йому тут подарували. Бідкався, як доправить увесь цей вантаж до Австралії. Я сам маю бібліофільські рефлекси, але ще не бачив такого просвітлено-щасливого обличчя в людини, яка вхопила до рук книгу, що за нею вона, каже, полювала роками. Таким був Дмитро Нитченко, коли демонстрував мені здобуті в Києві книжкові скарби. Тож і не дивуєшся вже, читаючи в його мемуарах про те, як, від’їжджаючи у квітні 1948 року з таборів переміщених осіб до Австралії, маючи, як це передбачено інструкцією, вкрай обмежену кількість вантажу, він везе із собою видані в Новому Ульмі твори українських класиків. Гадаю, в цьому Нитченко був схожий завперш на себе самого. І відтоді він мені згадується тільки таким — із книгою в тремтячих від радості руках і зі справді щасливим обличчям.

Ми більше ніколи не зустрілися. Лиш по-княжому щедрими привітами йшли мені від нього бандеролі книг.

Згодом, осмисливши спогади Михайла Слабошпицького, я зрозумів: саме такі люди й творили Україну поза Україною. Вони ставали національними лідерами, гуртували довкола себе земляків, організовували їх у культурні громади, освітні і творчі об’єднання. І то велике щастя, якщо такі люди знаходяться. Їх завжди й повсюди катастрофічно бракує. Бо й народжується їх значно менше, аніж людей звичайних (Я. Дмитренко).

Ø Яку структуру має текст-оповідання?

Ø Виділити в тексті обрамлення і з’ясувати, яку функцію воно виконує у структурі оповідання.

2. Розповідь вчителя.

Обрамлення — така частина композиції твору, яка є ніби рамкою для розповіді

про інші — основні — події. Найчастіше саме з обрамлення читач дізнається про

джерело викладеної в основній частині оповідання інформації або про подальшу

долю персонажів твору.

3. Робота з підручником

Опрацювати статтю на ст.226-227.

ІV. Формування вмінь моделювати твір-оповідання з обрамленням

1. Прочитайте текст. Визначте стиль мовлення, тему і основну думку.

Простежте, як розкривається основна думка оповідання в його композиції

(визначте зав'язку, кульмінацію, розв'язку).

ЛЕЛЕЧИЙ СУД

Якось восени я йшов полем і побачив: на великому лузі зібралося багато

лелек. Вони утворили коло, а в колі тім з опущеною головою стояв один,

красень, і слухав стрекотливу, тривожну мову своїх побратимів...

Зовсім випадково я довідався, за що покарали лелеку.

Мені розповіли, що того літа в сусідньому селі під час грози блискавка

підпалила хату, на якій багато років жили лелеки. Господар хати майже з вогню

виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи себе, відразу полетів геть од

пожежі, забувши про свою родину. На виручку прилетіли інші лелеки, але вже

було пізно - мати з двома маленькими нелітками загинули у вогні. Лелека все

літо ховався, а коли настала пора вильоту, він тихенько пристав до зграї. Але там

його упізнали й засудили на вічну самотність (За В. Земляком).

• Про що йдеться у початковій частині тексту? Доповніть текст

завершальною частиною, яка б спільно з початковою створила обрамлення.

3. Прочитайте текст. Про що в ньому розповідається? Чи можна вважати його

оповіданням? Запишіть зліва елементи сюжету, а справа - пункти плану твору,

які відповідали б цим сюжетним елементам.

Придумайте до тексту обрамлення.

ДИВОСИЛ

Давним-давно одному чоловікові ворожка наворожила, що він помре, якщо

доторкнеться до свого сина. Той любив одинака, проте й життям дорожив. Тому

звелів відвезти сина у далекі краї, щоб не збувалося оте пророкування ворожки.

Лише гінці зрідка доносили вістку про нього.

Минули роки. Одного разу батько одержав звістку, що син ходив на війну, був

там поранений і зараз лежить недужий, з дня на день смерті дожидає.

Запечалився батько. Найняв найкращих лікарів і послав їх рятувати свого

безталанного одинака. Проте нічим лікарі зарадити не змогли. Тоді старий

батько сам полинув до сина, сльозами обмив його рани. І сталося диво: рани

затяглися і син одужав. Щасливий батько обнімав його, пригортав і не міг

натішитися, забувши про слова ворожки.

Та словам тим належало збутися. І батька не стало. Проте він не помер, а

перетворився на дивосил - лікувальне зілля (За Є. Шморгуном).

Складіть усний твір за поданим обрамленням. Доберіть заголовок.

ПОЧАТОК

Прізвища, на жаль, не знаю. їй було, здається, сімнадцять... Бачу її болісні дитячі

очі (війна — не місце для жінок), пам'ятаю, спитав ім'я. Галинка. Медсестро!

Сестро! Ти не бачила того бою до кінця...

ЗАКІНЧЕННЯ

Медсестрі Галинці (прізвище невідоме) було лише сімнадцять років... Вона не

бачила того бою до кінця...

V. Самостійне складання твору-оповідання з обрамленням

• Пригадайте оригінальну історію, яку ви почули від однокласників, знайомих,

рідних, по телебаченню чи радіо тощо. Яким матеріалом можна доповнити

почуте, щоб яскравіше донести до читача (слухача) її зміст, висловити думку?

Що в почутій історії можна назвати її зав'язкою, а що - кульмінацією? Чим

закінчилася історія?

Придумайте до почутої історії обрамлення (початкову й завершальну частини).

Складіть і запишіть складний план твору-оповідання на основі почутого (з

обрамленням). Доберіть до нього заголовок. За планом напишіть твір-оповідання.

Скористайтеся поданими нижче схемою плану і порадами.

• Схема складного плану твору-оповідання з обрамленням

Обрамлення(початкова частина) І. Вступ.

Почуте II. Основна частина.

(зав'язка, кульмінація, 1.

розвиток дії, розв'язка) 2.

3.

Обрамлення (завершальна частина) III. Висновок.

Поради щодо написання твору-оповідання

1. Описуючи події, покажіть героїв у дії, а не тільки розповідайте про них;

включайте в оповідання (якщо це відповідає темі й основній думці) описи природи,

обставин, місця, зовнішності героїв;

2. Використовуйте слова та вирази, за допомогою яких пов'язуються композиційні

частини оповідання, передається послідовність дій (одного разу, раптом, у той же

час, ось такий випадок тощо);

3. Пам'ятайте про засоби зв'язку речень у тексті (вживання сполучників,

займенників, прислівників; синонімів, спільнокореневих слів тощо);

4. Не забувайте, що оповідання пишуться в художньому стилі;

5. Пам'ятайте про вимоги до мовлення.

VI. Підсумок уроку

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Відредагувати чернетку і переписати твір у зошит.

AddThis Sharing Buttons