Вчення про ноосферу як теоретико-методологічна база концепції сталого розвитку

Система взаємовідносин – це така система, в якій кожен компонент діє відносного іншого в межах дозволених норм, з розумінням відповідальності за здійснений вплив та контролю процесів, які в ній протікають. В контексті глобалізації суспільства система «людина - природа» є найбільш чутливою до будь-яких маніпуляцій здійснених по відношенню до неї, що включають в себе усі види проникнення в її нормальний стан функціонування.

Питання правильності побудови взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем тривожать людство давно. Тому виникнення такого поняття як «ноосфера» не є випадковим, що включає в себе розуміння переходу на нову вищу стадію розвитку біосфери – сферу розуму – яка виникла в зв’язку з появою в ній людини, людського розуму.

Згідно з В.І.Вернадським (основоположником даного вчення), під ноосферою розуміється сучасна стадія розвитку біосфери (тобто оболонки, де існує життя), що поєднує природознавство з наукою про розвиток суспільства, в якому інтереси народних мас, „всіх і кожного”, свобода думки особистості є мірилом соціальної справедливості, а перехід від біологічної фази до економічної, соціальної та духовної розглядається, як новий етап розвитку живої природи. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожної особистості визначають життя людства.

Ще суть ідей Леруа і Т. де Шардена полягала в тому, що еволюція людини справила принципово нове значення свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом вдосконалення нервової системи; це особлива духовно-психічна здатність, яка до того в природі не існувала: розум рефлективного типу, володіє самосвідомістю, можливістю глибинно пізнавати самого себе і світ. Не випадково, потребу в оновленні світогляду, ідеології, психології ми звужуємо до потреби у "новому мисленні».

Сьогоднішні наші реалії дають мало підстав для оптимізму. Разом з тим, про них треба говорити досить гостро, оскільки той шлях, на якому ми знаходимося, веде до самогубства, до знищення всього живого на планеті Земля.

Виникнення ноосфери - об’єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

На сьогодні в суспільстві відсутнє повне, глибоке розуміння небезпеки щодо сучасних особливостей його розвитку. Тому слід нагадати висловлювання К. С. Лосєва [13, с. 59 ] про міфи в сучасній екології. До таких міфів і помилкових уявлень, які домінують в суспільстві, але їх треба переламати, слід віднести:

- існуючу думку, що кроманьйонець не був вражаючим чинником біосфери: людина з часу свого виникнення внесла хаос в систему життя, поширюючи ареали проживання і освоюючи нові ландшафти;

- в економічній сфері великим недоліком є ​​ігнорування такого людського фактора як обжерливість, що призводить до втрати моральних орієнтирів, спрямованих на отримання вигоди тільки зараз і тільки багато;

- збереження освіти і просвіти в сучасному вигляді є хибним шляхом, тому що всі програми налаштовані на навчання "як завжди";

- сліпа віра в можливості науки вирішити всі проблеми помилкова;

- можливість обговорення проблеми сталого розвитку, коеволюції, тобто співіснування двох нерівноправних систем: це можливо тільки в рамках підпорядкування людства законам розвитку біосфери і положення про ноосферний етап розвитку;

- економічне зростання має природний кордон, який людство вже пройшло. А це веде до небезпечних наслідків. Тому безперервне економічне зростання, яке є основою стратегії розвитку людства з постійно зростаючою масою природних ресурсів, введених в експлуатацію, є помилковим напрямком;

- уявлення про те, що біосфера є невичерпним ресурсом в розвитку суспільства, є найбільш невірним. Це вже призвело до глобальної екологічної кризи;

- хибною є думка, що в геосистемі всі складові рівноправні; насправді провідною, рушійною силою є біота;

- переклад терміна "sustainable development" як стійкий, стабільний і т.д. розвиток, тим більше як "стійке зростання" (що характерно для розуміння цього терміна економістами, соціологами) є помилковим.

Ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто „вписується” в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

Політичні лідери, які весь час боролися за владу, не зуміли вчасно роздивитися приховані та явні загрози, що нависали над людством. За них це зробили інші. Одним із таких провидців був видатний італійський менеджер та суспільний діяч, засновник і колишній президент Римського клубу, що досліджував глобальні моделі розвитку людства Ауреліо Печчеї. Він багато їздив по світу та власними очима мав змогу бачити реальну дійсність, що складалася в розвинутих та слаборозвинутих країнах, а також розрив, що постійно збільшувався між ними. Все побачене А. Печчеї зібрав разом та зробив наукові висновки. У своїй книзі «Людські якості» він зізнавався: «...побувавши та працюючи в багатьох країнах світу, я мав можливість переконатися в тому, як погано налагоджене управління людськими справами, - багато чого хотілося б організувати значно розумніше та ефективніше. Чим ясніше я уявляв небезпеку для людства, тим більше переконувався в необхідності здійснити якісь заходи, поки не стало надто пізно. Я один не міг зробити нічого.» [ 20, с. 120-124].

Саме діяльність Римського клубу стала на шляху привернення уваги до найбільш хвилюючих та актуальних проблем сучасності та майбутнього, що вилилося в низку доповідей його членів.

Однієї з найважливіших вважається доповідь Д. Медоуза. У 1970 р. Римський клуб замовив групі Д.Медоуза в Массачусетському технологічному інституті (МТІ) провести "дворічне дослідження причин і довготривалих наслідків зростання чисельності населення, промислового капіталу, виробництва продуктів харчування, споживання ресурсів і забруднення навколишнього середовища". Відповідно у 1972 р. за результатами цього дослідження вийшла книга "Межі зростання".

Д. Медоуз дуже чітко розумів, що відповідно і висвітлювалось в даному рукописі, що зміни, які відбуваються з екосистемою, набувають глобального характеру, що людство не здатне регулювати процеси свого діяння без розуміння проблемності масштабів своїх дій. Відповідно до цього можна згадати його висловлювання в даній книзі: «..,екологічне навантаження світової спільноти на навколишнє середовище перевищує його здатність відновлюватися» [14, с. 32]. Безперечно велике значення відіграє саме наше світосприйняття, наша особиста позиція, наші цінності, адже «…Кожен по-своєму сприймає світ; від внутрішніх переконань людини залежить, що вона бачить, а що ні - це своєрідний фільтр» [14, с. 33]

А.Печчеї так характеризує сказане Медоузом: "доповідь Медоуза... підтвердила і розвинула попередні висновки Форрестера ("Світова динаміка", 1970). Тобто, при збереженні нинішніх тенденцій щодо зростання чисельності населення планети вже наступні покоління досягнуть меж демографічної і екологічної експансії, що приведе систему загалом до неконтрольованої кризи і краху... Задача "зводилася до того, щоб виявити катастрофічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні сили до змін, які допомогли б уникнути цих наслідків" [20]

Відповідно до вищесказаного варто зазначити, що саме в результаті активної діяльності спеціальної комісії ООН із питань сталого розвитку і Римського клубу в першій половини вісімдесятих років минулого століття і виникла сама ж концепція сталого розвитку. Ця концепція стала логічним продовженням вчення про ноосферу. Узагальнення концепції „сталого розвитку” було зроблено на всесвітніх самітах ООН 1992 і 2002 років, у яких взяли участь понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій і провідних учених. Нова концепція системно поєднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну та соціальну.

Системне узгодження та гармонізація цих трьох складових і є головним завданням сталого розвитку, що став продовженням вчення про ноосферу. Воно полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан навколишнього середовища, і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини [9, с. 256].

У документах ООН, прийнятих в 1992 році в Ріо-де-Жанейро, під сталим розвитком розуміється таке співіснування людства і природного довкілля, яке забезпечує потреби сучасного суспільства без ризику для задоволення потреб майбутніх поколінь. Або забезпечення права кожної людини нинішнього і прийдешнього поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту [8, с. 245].

М.М. Мойсеєв з урахуванням змісту концепції ноосфери виділив як основу методології практичної діяльності для сучасного людства - принцип коеволюції, який трактував у такий спосіб: це «... такий розвиток людства, що не руйнує стабільності біосфери, її гомеостазу, зберігає необхідний для людства «еволюційний канал» [16, с. 27-28].

Сучасний етап життя суспільства ще аж ніяк не є ноосферним, справді розумним. Водночас сталий розвиток є неможливим без реального просування людства до ноосфери. Щоб вижити, людство має істотно змінити характер своєї діяльності на планеті, весь спосіб життя.

Суттєвими компонентами ноосферної моделі розвитку суспільства є свідомо спрямована оптимізація природокористування та демографічних процесів, обмеження потреб людства розумними потребами, мудре заощадження природних ресурсів, вилучення з життя суспільства всіх конфліктів антигуманного та антисоціального характеру, неперервне підвищення ролі духовних чинників у житті людей. Основним ресурсом суспільства, що керується ноосферною стратегією сталого розвитку, має стати інформація – єдиний феномен, який не витрачається, не скорочується в процесі свого практичного використання, а, навпаки, має тенденцію до накопичення. При цьому важливо, що дослідження інформаційної сфери життя містить чимало філософських аспектів. З іншого боку, безпосередньо причетне до ноосферної проблематики філософської теорії формування якісно нових галузей етичного знання – біоетики та, ширше, етики довкілля, екологічної етики [2, с. 193].

Отже, системну відповідь на питання про надійні перспективи суспільства дає саме концепція сталого розвитку, озброєна розумінням далекосяжної ноосферної стратегії планетарної цивілізації.