Народні традиції та звичаї

Верба (підвищена складність)

Верба – це дивовижне дерево. Ще тільки зійшов сніг. Ледь пригріває сонце, а вона вже поспішає привітати світ з весною, даруючи йому пухнасті ніжно-жовті котики. Дерево, що зацвітає перше, з давніх-давен шанували в Україні. Верба росла біля кожного двору. Використовували її для господарських потреб: робили ночви, щоб дитину купати, плели кошики, навіть тини. А ще з верби робили сопілки та маленьким дітям свищики.

Вербною називається неділя за тиждень до Великодня. Верба, освячена цього дня, дарує здоров’я та силу. «Будь здоровий, як вода, а рости, як верба», – приказували, ударяючи гілочкою. Засушену вербу зберігали впродовж року, аби захистити, як вірили, од грому. Такою гілочкою перший раз вигонили корову в стадо, щоб добре паслася, а ще у відварі верби купали маленьких дітей, щоб росли міцними, нічого не боялися.

Прикрашена стрічками та квітами верба ставала «купайлом» – обрядовим деревом на святі Івана Купала. Загальновідомі цілющі властивості цієї рослини: протизапальні, протиревматичні, протиалергійні. Ніжна верба, красива, невибаглива, корисна, і понині є символом України.

За Л. Павленком (159 слів)

Криниці

Здавна в народі кажуть: яка криниця – такий і господар, який поріг – така й господиня. У цих словах, немов у дзеркалі, відбилися не лише людська працьовитість, але й охайність, відповідальність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, прикрасити неповторними речами. Криниці – це найсвятіше місце, тому до нього ставилися з особливою увагою. Скрізь: у селах, на гомінких перехрестях, просто серед поля – пропонують кришталеву воду колодязі, які турботливо прихорошено працьовитими руками. Над ними зводили всіляких форм дашки. Вони були прикрасою та мали практичну доцільність: вода завжди була чистою.

З особливим смаком прикрашали зовнішнє цямриння. На фронтончиках – різноманітні фігурки: силуети тварин, птахи, квіти. Це не просто криниці – це диво-музейчики, краї яких оздоблені контурною різьбою чи художніми розмальовками. Традиційним було висаджувати тут калину – український символ честі, вірності. Це дерево, до речі, не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють на ній квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї.

Криниця – це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії.

За В. Скуратівським (164 слова)