Динаміка ландшафту. Стійкість ландшафту

Структура ландшафту – це складне поняття, яке розглядають у двох аспектах: просторовому і часовому.

Просторовий аспект структури ландшафту полягає в упорядкованості взаємного розташування його структурних частин, якими є або його компоненти, або ПТК нижчих рангів. При цьому, у ландшафті слід розрізняти структуру вертикальну (радіальну) і горизонтальну (латеральну). Перша виражається в ярусному розташуванні компонентів, друга – в упорядкованому розташуванні ПТК нижчого рангу.

Але структура – це не тільки розташування складових частин, але й способи їх з’єднання. Відповідно, розрізняють дві системи внутрішніх зв’язків у ландшафті – вертикальну (міжкомпонентну) і горизонтальну (міжсистемну). Обидві здійснюються шляхом передачі речовини, енергії й інформації.

Приклади вертикальних системоутворюючих потоків: випадання атмосферної вологи, фільтрація у ґрунти, підйом вологи по капілярах, транспірація, опадання органічних решток тощо.

Приклади горизонтальних потоків: водний стік, твердий стік, стікання по схилах холодного повітря, міграція хімічних елементів із водойм на береги разом із комахами, птахами тощо.

Крім просторового, структура ландшафту має і часовий аспект. Складові частини ландшафту впорядковані ще й у часі. Наприклад, узимку сніг стає однією із складових багатьох ландшафтів, а зелена фітомаса присутня лише у теплу частину року. Таким чином, треба вводити поняття, яке дозволяє простежити всі стани ландшафту, наприклад, за рік.

Усі просторові і часові елементи ландшафту складають його інваріант – сукупність стійких відмінних рис ландшафту, що надають йому якісної визначеності і специфічності та дозволяють відрізняти даний ландшафт від інших.

Поняття структура і динаміка ландшафту дуже взаємопов’язані.

Під динамікою ми розуміємо зміни ландшафту, які мають зворотний характер і не призводять до перебудови його структури.

Сюди відносять циклічні зміни (добові, сезонні), а також – відтворювальні зміни, що виникають внаслідок порушення стану ландшафту зовнішніми факторами (включаючи фактори антропогенні).

Динамічні зміни свідчать про певну спроможність ландшафту повертатись до вихідного, початкового стану, тобто про стійкість ландшафту (якщо, звичайно, зовнішні збурення не перевищили певного критичного порогу).

Стійкість і мінливість – дві важливі особливості ландшафту, що находяться у діалектичній єдності.