Феодальні з'їзди в ХІІ ст. та їх роль в збереженні внутріполітичної стабільності Київської Русі

З часом влада місцевих князів стала посилюватися, а великого князя – зменшуватися. Послаблення влади великого київського князя і посилення впливу багатих феодальних землевласників зумовили скликання феодальних з’їздів ("снемів"). Ці з’їзди були загальнодержавними. На них збиралися місцеві князі, їх спільники ("брати"), васали ("сини"), бояри, інколи церковна знать. Під проводом великого київського князя тут розробляли нове законодавство, розподіляли лени, розв’язували питання війни і миру з іноземними державами, планували заходи щодо охорони торговельних шляхів. З’їзд був, таким чином, державним органом, який вирішував питання, що стосувалися суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя і посилення впливу місцевих феодалів. Так з’їзд 1097 р. в Любечі, маючи на увазі "строение мира", визнав незалежність окремих князів ("каждый пусть держит одну отчину свою") і в той же час закликав їх охороняти Русь всіма "за один". З’їзд 1100 р. в Уветичах займався розподілом ленів.

Феодальні з’їзди не могли припинити процес розпаду Київської Русі, оскільки в основі його лежали соціально-економічні фактори. Політична влада, будучи атрибутом земельної власності, в міру зростання і зміцнення приватного землеволодіння переважно зосереджувалася в руках місцевих князів і бояр на шкоду великому князю, що у кінцевому рахунку й прискорило розпад Київської Русі.

Разом з цим, у Давньоруській державі продовжували існувати народні збори – віче, яке вирішувало важливі громадські та державні справи. Воно зародилося у родоплемінному ладі. Цей орган влади логічно продовжує слов’янську традицію племінних зборів. Із племінних сходів давніх слов’ян вони перетворилися у збори, в яких брали участь вільні дорослі жителі міста – купці, ремісники та ін. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Слід зазначити, що вирішальна роль в них належала міській феодальній верхівці — боярам і "старцам градским". Механізм прийняття рішень був гранично простим – голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком

15) Доведіть, що в період удільної роздробленості Київській Русі була притаманна федеративна форма правління.

Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км., де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн. чоловік. Це була ранньофеодальна держава з притаманною таким типам держав соціально-становою структурою. На найвищому щаблі феодальної драбини знаходився князь, який у своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижньому щаблі — холопи, закупи, рядовичі. У середині її — селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили церковнослужителі. Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярською радою і вічем.

Починаючи з 30-х років XII ст. у Київській Русі значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрачати політичну єдність і розділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою удільної (феодальної) роздробленості. Це був закономірний процес, притаманний усім державам середньовічної Європи.