Міста Київської Русі

Як відомо, у VI—VIII ст. у східнослов'янському суспільстві виникали протоміста — і, укріплені поселення, що в зародку мали ознаки майбутніх міст: ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Феодальні міста історики образно називають квітами середньовіччя. Протомісто було тим пуп'янком, з якого виростало, розвивалося справжнє місто. Так було всюди в середньовічному світі, так сталося й на Русі.

Однак не кожне протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливо сприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом Південної Русі був «град Кия», що виник наприкінці V — в першій половині VI ст. Протягом наступних століть цей град переріс у велике місто, в якому в XI— першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для свого часу то була дуже велика кількість городян.

У давньоруських Чернігові й Галичі їх було по 25 тис., Переяславі й Білоозері — по 10—12 тис.

Міста Південної Русі були зосереджені в Середньому Подніпров'ї, поблизу стольного града Києва. Чимало міст виросло в західному регіоні, в Галицькій і Волинській землях. Найголовніші з них займали велику площу. Укріплена частина Києва (дитинець) сягала 90 га., а разом з ремісничо-торговельними посадами — 380 га.; дитинець Галича займав понад 50 га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний град, перегороддя) перевищувала 200 га.

Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісниками різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралися віча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль у соціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як це бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владимирі-на-Клязьмі тощо.

Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи й книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії (житія святих) та художньої літератури. Без перебільшення можна сказати, що міста визначали культурне обличчя Давньої Русі, вони були носіями суспільного прогресу.

21) Розвиток ремесла в Київській Русі.

Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі ремісниче виробництво. Чи не основною його галуззю була металургія, що поряд із землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської держави. Обробка заліза, що добувалося з болотяної руди, велася як у сільських, так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором інструментів і володіли значною кількістю технічних прийомів обробки металу, продукуючи речі високої якості й досконалі функціонально, а в кращих зразках — і художньо довершені. Останнє особливо стосується предметів озброєння: мечів, шоломів, наконечників для списів і рогатин тощо.

Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри. Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоцінні вироби з перегородчастими емалями: іконки, хрестики, князівські барми, ковтки тощо. До золотої пластини припаювалися тонкі золоті дротинки, утворюючи складні й вишукані візерунки. А простір між дротинками-перегородками заповнювали різнокольоровою розтопленою на вогні скловидною масою — емаллю, після чого річ шліфували. Виробництво високохудожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у Києві, звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руських ювелірів рознеслася середньовічною Європою.

Наймасовішими видами ремесла були виготовлення керамічного (глиняного) посуду, обробка шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Так, у Києві про них нагадують назви місцевостей — Гончарі й Кожум'яки. У давньоруські часи багато виробів виготовлялося із скла: браслети, намиста, персні, кубки, пляшки. Дедалі ширшого застосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла; прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також продуктів харчування, насамперед переробка зерна.

Розвинена обробка дерева й каменю, виготовлення цегли давали можливість руським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й палаци. Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулилась біднота. У наземних зрубних будинках мешкали представники середніх прошарків населення. Для князів і великих бояр споруджували хороми в два, три й більше поверхів, зображення яких можна побачити на мініатюрах Радзивіллівського, Никонівського (ілюмінованого) та інших ілюстрованих літописів.

Окрасою й водночас архітектурними домінантами міст і сіл Русі були численні церкви, переважно дерев'яні (зрубні). У великих містах височіли кам'яні храми. В давньоруську добу в Києві було зведено понад 30 кам'яних церков. Багато їх збудовано в Чернігові, Переяславі, Галичі, а також у містах Північної Русі.