Розділ двадцять восьмий, у якому з'являється найвища персона

Мадам Бухенбах була біліша за стіну.

– Вони прийдуть! – метушилася директриса, не знаючи, за що взятися. – Мій ведмедику, – звернулася вона до Сили. – Ви маєте вигадати щось особливе. Сьогодні у нас будуть незвичайні гості.

Мадам піднялася навшпиньки і прошепотіла Іванові у вухо: «Сам пан Пре‑зи‑дент!»

– Я так хвилююся! Так хвилююся! – додала вона вголос.

Іван з Міхою вже півтора години думали над новим номером, але в голову нічого не лізло.

– Ну що, до дідька, робити?! – роздратовано кинув Сила і вдарив долонею по цвяху, який стирчав з дошки. Той з легкістю увійшов у дерево.

– Ану спробуй його дістати назад, – раптом загорівся Міха. На жаль, цвях не було за що зачепити. – Придумав! – скочив Голий з ліжка і почав танцювати. – Але з тебе, «мій коханий ведмедику», – перекривив він мадам Бухенбах, – три слоники.

(Один слоник – це було коло довкола шатра на Івановій шиї).

– Гаразд, – посміхнувся Сила і нахилився до Міхи.

Президент Республіки випромінював незворушний спокій. Довкола нього сиділа охорона, яка промацувала очима все шапіто. Президент дивився циркові номери, час від часу поправляючи пенсне.

Він хотів відійти від державних справ, які вже не давали йому навіть спати. А оскільки з дитинства любив цирк, то вирішив влаштувати собі маленьке свято.

Іван Сила показував новий номер. Він вганяв у дошку велетенські цвяхи долонею.

– Хто й собі хоче спробувати? – запропонував силач глядачам.

На арену вибрався сільський здоров’яга, але, видно, трохи захмелілий, бо похитувався.

Він впевнено луснув по цвяхові долонею, скрикнув і схопився за руку. Далі заперечливо мотнув головою і поліз назад на своє місце.

Сила взяв дошку в руки і припав до неї ротом.

– Що він робить? – почали перешіптуватися глядачі.

Але за секунду зрозуміли: Сила витягав гігантські цвяхи… зубами. Вони падали йому до ніг один за одним.

Президент задумано погладжував борідку. Охоронці між собою здивовано переглядалися, а зала просто скаженіла.

– Браво! – чулося звідусіль.

– Молодець!

– Ну й Сила!

Президенту сподобався цирк «Бухенбах», тож він вирішив сфотографуватися на пам’ять.

– Хай зроблять знімок із тим богатирем, – показав він шкіряною рукавичкою на Івана. – Я ґратулюю вас за прекрасний виступ, – простягнув Президент руку парубійкові. – Я знаменито відпочив.

Фотограф блискав спалахом, а мадам Бухенбах ледь не зомлівала від щастя.

«І мене! І мене!», – робила вона знаки, аби її сфотографували в колі Президента. Той це помітив, посміхнувся і підкликав мадам Бухенбах до себе.

– Молодий чоловіче, у вас прекрасне майбутнє, ‑ промовив Президент на прощання Іванові. – Я ніколи не помиляюся, повірте моєму досвіду.

Через тиждень Іван отримав розкішний конверт із написом «Адміністрація Президента». У ньому було фото, на якому Президент тиснув йому руку. На звороті писало: «Іванові Силі, котрий прославляє Республіку. З вдячністю». Це був почерк Президента.