Розділ тридцятий, у якому Іван Сила збирається за кордон

Цирк «Бухенбах» виїжджав на гастролі. Та ще й які! По всій Європі! Шапіто розбирали, носили туди‑сюди речі, щось вантажили, складали. Всі були у тому радісно‑ збудженому настрої, коли попереду – довга і захоплююча подорож.

Мавпочка тепер жила з хлопцями, і від цього у їхньому вагончику стало ще веселіше. Карлик з Іваном принципово не вітався і не розмовляв. Він часто сидів на самоті й про щось думав, ворушачи товстими губами.

Перед від’їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.

– Але ти не бійся! – Фікса блиснув золотими зубами. – Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію, – він підняв кухоль з пивом. – За зустріч у Баварії!

Піня промовчав. Він уже давно зрозу мів, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень і вночі карлик міркував над помстою.

Іван допомагав дівчатам пакуватися.

– Хто це? – запитав він, беручи до рук старе фото в рамочці.

– Мої батьки, – посміхнулася Мілка.

– Вони теж циркачі? ‑ Іван розглядав їхні яскраві костюми

– Так, – відповіла танцівниця.

– А чому тоді вони не з нами? – Іван уважно глянув на діьчину. Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.

– Ти чого! – насунулася на нього Рената. – Ти що, хіба не знаєш?

Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.

– Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…

Рената замовкла.

– Що сталося? – стривожився Іван.

– Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.

Тепер мовчав Іван.

– Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, – Рената важко зітхнула. – 3 того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.

– Я піду попрошу пробачення, – Іван повільно встав і вийшов.

Мілка стояла під деревом із заплющеними очима. Він взяв її за руку.

– Мілко! – тихенько покликав її парубійко.

Дівчина винувато посміхнулася.

– Я не серджуся. Просто знову все пережила.

В її великих блакитних очах зблиснула сльоза.

– Я більше ніколи тебе не ображатиму! – твердо промовив він. – І не дозволю це зробити нікому! От побачиш!

– Ну ви подивіться на них! – почувся за їхньою спиною іронічний голос Міхи. – Я гарую, мов віл, а вони воркочуть, як голуби!

Голий насмішкувато дивився на парочку.

– Не вистачає тільки весільного букета і фати для нареченої.

Мілка почервоніла і побігла у вагончик.

– Ех, Міхо! – з жалем промовив Іван. – Ти, як завжди, невчасно.

– О, старий, я бачу, ти серйозно влип, – Голий посміхався на всі тридцять два. – Послухай розумну пораду: не поспішай, бо невідомо, де ліпше. Дурне діло – не хитре! – з виглядом неабикого знавця по‑блатному сплюнув він на землю.