Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Джеппетто майструє Піноккіо пару нових ніг і продає власну куртку, аби придбати для нього буквар
Не встиг Дерев’яний Хлопчик угамувати свій голод, як почав стогнати і плакати: йому кортіло мати нові ноги. Проте Джеппетто вирішив покарати його за непослух і півдня не відгукувався на його ниття й благання. Нарешті він сказав: – З якого доброго дива я робитиму тобі нові ноги? Чи не для того, щоб ти знову дав драла? – Я присягаюся вам, – мовив Піноккіо, схлипуючи, – що тепер я буду хороший. – Так кажуть усі діти, коли їм хочеться щось випросити, – заперечив Джеппетто. – Я обіцяю піти до школи і старанно вчитися. – Усі діти розповідають такі казки, коли їм треба щось вициганити. – Але я не такий, як усі діти! Я значно кращий і завжди кажу правду. Я обіцяю вам, тату, що навчуся ремеслу і буду втіхою й підмогою у вашій старості. Джеппетто вдавав сердитого, проте його очі блищали від сліз, а серце краялось, коли він бачив свого Піноккіо в такому жалюгідному стані. Тому він більше не сварився, а дістав інструмент, два бруски добре просушеного дерева і взявся до роботи. Менш ніж за годину ноги були готові: дві стрункі, сухі, жилаві ноги. Справжній скульптор не зміг би зробити ліпше. Потім Джеппетто сказав Дерев’яному Хлопчикові: – Заплющ очі і спи! Піноккіо скліпив повіки і вдав, що спить. Поки він прикидався, Джеппетто розвів у яєчній шкаралупі трохи клею і акуратно приклеїв йому обидві ноги так майстерно, що не можна було розібрати, в якому місці вони склеєні. Щойно хлопчина відчув, що в нього знову є ноги, він одразу ж схопився на них і став стрибати й перекидатися, не тямлячи себе з радості. – У подяку за все, що ви для мене зробили, – сказав Піноккіо, звертаючись до батька, – я хочу негайно йти до школи. – Чудово, мій хлопчику! – Але щоб я міг іти до школи, мене треба хоч якось одягнути. Бідний, як церковна миша, Джеппетто не мав навіть чентезімо в кишені, тож справив для Піноккіо костюмчик з паперу, пару черевиків з деревної кори і ковпак із хлібного м’якуша. Піноккіо відразу ж побіг до миски з водою, аби подивитись у неї, як у люстро, і до того тішився своєю зовнішністю, що вигукнув, гордий, як павич: – Я виглядаю, як справжній синьйор! – Це так, – відповів Джеппетто, – але затям: не красивий одяг робить з людини синьйора, а чистий. – Однак, – промовив Дерев’яний Хлопчик, – я все ще не можу йти до школи, бо мені бракує однієї речі, до того ж найголовнішої. – А саме? – У мене немає букваря. – Твоя правда. Та як нам дістати буквар? – Це ж просто: треба піти і купити. – А гроші? – У мене їх немає. – У мене також, – скрушно похитав головою старий. Навіть Піноккіо, що до цієї хвилини був доволі легковажним, зажурився, бо, коли горе є справжнім горем, його розуміє кожен, навіть дитина. – Будь, що буде! – раптом вигукнув Джеппетто і схопився з місця. Він напнув на себе стару, подерту і перештопану оксамитову куртку і хутко вийшов з дому. Незабаром повернувся, тримаючи в руках буквар для сина, але куртки на ньому вже не було. Бідолашний старий прийшов у самій сорочці, а на вулиці йшов сніг. – А куртка, тату? – Я її продав. – А для чого ви її продали? – Бо мені жарко. Піноккіо відразу ж зрозумів, у чім річ. Не в силах стримати хвилю вдячності, він кинувся старому на шию і розцілував йому всеньке обличчя.
|