Проблеми банківської системи України та шляхи їх вирішення на макроекономічному рівні

Автор:

Наталія Волоснікова, Христина Єремеєва (Харків)

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. У сучасних ринкових умовах банки – це фінансові організації (установи), що зберігають, надають, розподіляють, обмінюють, контролюють кошти й обіг грошей і цінних паперів. Банки (в економічному аспекті) – це фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та різноманітні нагромадження (золоті запаси, цінні папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, операції із золотом та дорогоцінними металами, забезпечують обіг грошей і цінних паперів, виконують інші функції.

Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі «банку банків»; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Істотна зміна державних пріоритетів у реформуванні економіки України потребує швидкої та адекватної реакції на зміни умов економічної та господарської діяльності з боку комерційних банків. Серед ключових питань, з якими українські банки стикатимуться на сучасному етапі в своїй поточній діяльності, слід виділити такі [1]:

- реорганізація фінансового сектору національної економіки відповідності з вимогами та за сприянням міжнародних фінансових організацій;

· перехід до системи постійного контролю ліквідності та введення нового порядку регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ;

· впровадження системи регулярної оцінки ефективності діяльності комерційних банків та визначення рейтингових показників;

· створення автоматизованих систем, баз даних, що забезпечуватимуть відслідковування кредитної історії клієнтів комерційних банків;

· реформування механізму оподаткування банківської діяльності;

· завершення формування системи страхових, резервних та статутних фондів;

· вдосконалення системи фінансового оздоровлення комерційних банків і т. ін.

В цілому, дослідження сучасного стану та перспектив розвитку банківських систем розвинутих держав та України потребує виділення найважливіших проблем, що мають бути вирішені в ході реформування національної фінансово-економічної системи:

· високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській та виробничо-промисловій сферах;

· нераціональна територіальна структура - висока концентрація банків, а отже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах;

· недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій;

· незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій [2].

Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, потребою у прискореному розвитку фінансових ринків; залученні сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків – 11,1% до оподаткування – є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому). Відтак за рахунок використання досвіду і ресурсів іноземних банків передбачається вирішення низки дисбалансів української банкової системи, а саме [3]:

1) розбалансування валютної структури активів і пасивів українських банків; 2) зростання різниці у термінах погашення активів та пасивів, пов'язаної з обмеженими можливостями українських банків залучати довготермінові ресурси в умовах пришвидшеного зростання обсягів довгострокового кредитування; 3) загострення ресурсної проблеми в умовах поступового вичерпання такого джерела як кошти населення; 4) неефективне управління формуванням і розподілом ресурсної бази: отримані переважно за рахунок зовнішніх запозичень «довгі» кошти спрямовуються на фінансування споживчих потреб населення.

Проте, зважаючи на структуру основних мотивів приходу іноземних банків в Україну, сприяння вирішенню проблем української банківської системи не входить у перелік їх інтересів. Натомість, саме наявність цих проблем в значній мірі визначає можливість отримання іноземними банками високих прибутків на українському ринку. Тому, як переконує світовий досвід, за відсутності виваженої стратегії відкриття внутрішнього ринку банківських послуг, розробленої з урахуванням інтересів України, наслідки приходу іноземного банківського капіталу можуть набути переважно негативного забарвлення, а саме [4, 5]:

1) розширення ресурсної бази фінансування реального сектора вітчизняної економіки не означає їх автоматичної переорієнтації до інноваційних галузей. За відсутності механізмів оптимального розподілу фінансових ресурсів підвищується ймовірність збереження викривленої валютної, строкової і галузевої структури банківського кредитування переважно високоприбуткових галузей (торгівлі, операцій з нерухомістю, галузей, пов'язаних із видобуванням і первинною переробкою мінерально-сировинних ресурсів), що веде до загострення структурних ризиків;

2) підвищення якості обслуговування і зниження рівня процентних ставок за кредитами в умовах спрощеного доступу філій іноземних банків до ресурсів материнських структур, їх якіснішої технологічної і методологічної бази, великого досвіду маркетингових стратегій і технологій ризик-менеджменту, гнучкості підходів до питань кредитування населення створить нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що обумовить необхідність значних витрат вітчизняних банків на впровадження нових технологій та навчання персоналу, що зменшить їх фінансову стійкість; приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків;

3) за зменшення впливу внутрішніх шоків на стабільність функціонування банківської системи в умовах розширення можливостей іноземних філій вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок материнської компанії зростає загроза неконтрольованого відтоку капіталу і фінансових ресурсів: можливість швидкого згортання діяльності, виведення кредитних ресурсів та інвестицій з України філій іноземних банків з метою мінімізації ризиків та фінансових втрат при одночасній слабкості національної частини банківського сектору спровокує колапс національної фінансової системи;

4) за збільшення об'ємів іноземних інвестицій в економіку України, підтриманих діяльністю іноземних банків, в майбутньому слід очікувати не менш потужного відпливу капіталу у формі виведення прибутків із відповідними негативними наслідками для стану платіжного балансу, вітчизняного валютного ринку, курсу української валюти.

Таким чином, завдяки розширенню присутності іноземних банків в Україні інтенсифікується розвиток якісно нового фінансово-економічного середовища, головну роль в якому відіграватимуть іноземні банки та іноземна валюта [6]. Це створює загрозу реалізації внутрішніх і зовнішніх стратегічних завдань, які стоять перед українською економікою. Відтак процес входження іноземного капіталу в український банківський сектор, особливо в умовах деформованого механізму розподілу фінансових ресурсів, має бути вкрай поступовим і регульованим державою. Раціональна стратегія державного управління процесом входження іноземних банків в Україну полягає в тому, щоб максимально інтегрувати їх в українську економіку, орієнтуючи на виконання пріоритетних національних завдань. У зв'язку з цим основним завданням має стати удосконалення механізмів розподілу ресурсів, та переорієнтація з використання адміністративних важелів стримування експансії іноземного банківського капіталу на зміцнення конкурентоспроможності української банківської системи шляхом максимальної компенсації відсутності у неї переваг, якими володіють іноземні банки.

На стан банківської системи впливають численні фактори – зовнішні, внутрішні, економічні, неекономічні, викликаючи велику кількість серйозних проблем, які стоять на заваді підвищення конкурентоспроможності банківського сектору в Україні.

Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків. Професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери дозволяють сподіватися, що з часом в Україні сформується повноцінна банківська система, яка буде здійснювати сприяння активному ринковому розвитку економіки країни.

Планомірне і послідовне впровадження у масштабах країни комплексу запропонованих заходів може прискорити розвиток банківської системи, створивши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках повноцінного конкурентного середовища та формування конкурентоздатності банківського сектора на світовому рівні.

Література:

1. Лобач О. Платоспроможність та істотна загроза платоспроможності банку: визначення і зміст / О. Лобач // Юридична Україна. – 2005. – № 12. – C. 47-55.

2. Логінов О. Історія становлення та розвитку платіжних систем України / О. Логінов // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 131-136.

3. Львов Ю. Банки и финансовый рынок / Ю. Львов. – СПб., 2005. – 527 с.

4. Маркова О. Коммерческие банки и их операции / Маркова О., Сахарова Л., Сидоров В. – М., 2005. – 277 с.

5. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Ф. Мишкін. – К., 2008. – 763 с.

6. Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду / А. П. Яценюк // Вісник Української академії банківської справи. – 2009. – № 1. – C. 3-8.

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що прово-

дилася в Україні у перехідний період, поступово трансформувалася

від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсі-

ансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994 pp.) у

ній переважали настрої недооцінки стабільності грошей та монетарної

політики, пріоритетності прямого державного регулювання економі-

ки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На

другому етапі (1995-1999 pp.) був проголошений курс на прискорене

формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфля-

ційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення

стимулюючих якостей податкового механізму та підвищення ролі мо-

нетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна пе-

реорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму, проте більш-

менш послідовно вона була реалізована лише у сфері монетарної по-

літики. У цей період антиінфляційна спрямованість монетарної полі-

тики Національного банку України набула послідовного характеру й

ґрунтувалася на таких засадах:

1) запровадження практики обов’язкового резервування для валют-

них депозитів, що є умовою зниження надлишкової ліквідності

комерційних банків;

2) встановлення порядку, згідно з яким комерційні банки зобов’язані

коригувати власні процентні ставки відповідно до змін облікової

політики НБУ, яка у свою чергу коригується стосовно темпів зрос-

тання цін, що дозволило вивести процентні ставки банківської сис-

теми на позитивний рівень, стимулюючи заощадження;

3) використання державних цінних паперів як інструмента фінансу-

вання дефіциту бюджету шляхом мобілізації тимчасово вільних

коштів суб’єктів ринку;

4) запровадження ломбардного кредитування комерційних банків під

заставу облігацій внутрішньої державної позики;

5) лібералізація і децентралізація валютного ринку, відновлення тор-

гів на Українській міжбанківській валютній біржі та міжбанківсь-

кому валютному ринку, встановлення обмінного курсу під

впливом попиту і пропозиції, проведення стабільного курсу гривні;

6) оптимізація структури кредитів, наданих Національним банком

України шляхом зниження частки прямих кредитів на покриття

дефіциту державного бюджету.

На третьому етапі (2000-2006 рр.) спостерігається перехід у фазу

економічного зростання. Цьому певною мірою сприяла лібералізація

монетарної політики НБУ. Її заходи зокрема передбачали: зниження і

встановлення диференційованих норм мінімальних обов’язкових ре-

зервів, зниження облікової ставки, збільшення обсягів рефінансування

тощо. Як результат, обсяг кредитних вкладень в економіку України

зріс до 19,5 млрд. грн. у 2000 р. і до 245 млрд. грн. у 2006 р., тобто у

12 разів.

Істотно збільшився коефіцієнт монетизації економіки, який на

початку 2007 р. становив понад 48 %. Фактично мова йде про процес

демонетизації економіки.

Збільшення коефіцієнта монетизації свідчить про те, що націона-

льна валюта поступово посилює свої позиції з точку зору виконання

нею класичних грошових функцій.

Слід зазначити, що певною мірою на інфляцію 2007 р. вплинули

несприятливі чинники зовнішнього походження, зокрема загально-

світові тенденції до зростання цін на енергоносії та продовольчі то-

вари. На індекс споживчих цін у 2007 р. також істотно вплинули

ціни виробників промислової продукції, які зросли на 23,3 % за рік.

Однак головні причини прискорення інфляції полягають на-

самперед у накопиченні макроекономічних дисбалансів, зумовлених

неефективним управлінням економікою впродовж останніх ро-

ків. Невідповідність темпів зростання зарплати та продуктивності

праці впливала на пропозицію (ціну виробників) внаслідок збіль-

шення вартості трудових ресурсів, а неадекватність співвідношення

зростання ВВП та доходів населення – на попит (споживчі ціни).

Прискорення темпів зростання доходів населення внаслідок змін

у бюджетній політиці впливало на темпи збільшення грошової маси за

такими напрямами:

· через зростання готівки поза банками за підсумками року. Готівка

поза банками збільшилася на 48,2 %, або на 36,1 млрд. грн., – до

111,1 млрд. грн. Готівкова частина грошової маси за допомогою

монетарних інструментів може бути пов’язана лише в довгостро-

ковому періоді через загальне подорожчання грошей;

· через зростання обсягів кредитування фізичних осіб та пов’язане з

цим збільшення обсягів зовнішнього залучення банками коштів за

кордоном обсяг надання кредитів фізичним особам у 2007 р. збі-

льшився на 97,9 %. За рахунок цього загальний обсяг кредитних

вкладень збільшився на 74,1 %.

Банківська система адекватно відреагувала на збільшення попиту

на кредитні продукти. В умовах нерозвинутого фінансового ринку

зростаючий попит на кредитні ресурси задовольнявся за рахунок ак-

тивних запозичень за кордоном, інтенсивність яких у 2007 р. значно

збільшилася. За таких обставин, навіть за умов від’ємного сальдо

поточного рахунку платіжного балансу, обсяг інтервенцій Націона-

льного банку з купівлі валюти в 2007 р. становив 7,6 млрд. дол.

США.

Отже, високі темпи кредитування населення були наслідком не

м’якої монетарної політики, а посилення соціалізації економічної

політики. Однак вплив процесів розширення кредитування населення

на інфляцію був обмежений, оскільки переважна частина отриманих

коштів спрямовувалася на купівлю нерухомості та товарів, ціни на

які мають незначний вплив на загальний індекс споживчих цін (ім-

портна побутова техніка, автомобілі тощо).

Крім того, слід зазначити, що на динаміку монетарних агрегатів у

грудні 2007 р. значно вплинули зміни в динаміці коштів єдиного каз-

начейського рахунку. Кошти уряду в національній валюті на рахун-

ках у Національному банку після поступового і відносно рівномірного

нарощування протягом перших 11 місяців 2007 р. збільшилися на

67,4 % порівняно з початком року, у грудні зменшилися відразу на

71,1 % – до 4,4 млрд. грн. Це було вагомим чинником прискорення зро-

стання монетарних агрегатів упродовж останнього місяця року: у груд-

ні монетарна база збільшилася на 8,9 %, грошова маса – на 8,4 %.

За підсумками 2007 р. монетарна база збільшилася на 46,0 % – до

141,9 млрд. грн., грошова маса – на 51,7 % – до 396,2 млрд. грн.

Крім номінального збільшення монетарної бази, грошова маса збіль-

шувалася за рахунок активізації процесу мультиплікації коштів, адже

значення грошового мультиплікатора протягом 2007 р. збільшилося

з 2,69 до 2,80.

Розширення грошової пропозиції певним чином абсорбувалося за

рахунок процесу ремонетизації економіки: у 2007 р. розрахунковий

рівень монетизації економіки за оперативними даними збільшився

майже на 10 % – до 46,5 %.

Під час здійснення грошово-кредитної політики в першому пів-

річчі 2007 р. ураховувалося те, що на початку року існувала тенден-

ція до зниження темпів зростання ВВП: за перші 5 місяців кумуля-

тивне значення приросту ВВП знизилося з 9,3 % у січні до 7,9 % у

травні. За таких умов у ІІ кварталі, доки інфляційні ризики не встигли

проявитися повною мірою, Національний банк вдався до більш сти-

мулюючої грошово-кредитної політики, знизивши облікову ставку до

8 % і тимчасово припинивши проведення мобілізаційних операцій.

Під час опрацювання тактики дій в умовах посилення інфляцій-

ного тиску також враховувалося те, що застосування традиційних мо-

нетарних механізмів та інструментів при посиленні ролі зовнішніх за-

позичень у структурі ресурсної бази банків має обмежений ефект.

Іноді це може призвести до небажаних наслідків, адже монетарні ін-

струменти центрального банку впливають насамперед на гривневу ча-

стину грошової маси. При подорожчанні гривневих ресурсів ще більш

привабливим стає запозичення коштів за кордоном, зумовлюючи на-

копичення макроекономічних і пруденційних ризиків.

З огляду на це заходи Національного банку концентрувалися

не лише на кількісному обмеженні грошової пропозиції, а й на дося-

гненні якісного ефекту від попередження дисбалансів на фінансовому

ринку.

Виходячи саме з таких міркувань, Правління Національного бан-

ку України в 2007 р. спрямувало свої зусилля передусім на проведен-

ня операцій у національній валюті та поступове обмеження еконо-

мічними методами обсягів залучення коштів за кордоном. До таких

заходів, зокрема, належали:

· уведення з 20 листопада 2007 р. до складу зобов’язань банків, які

підлягають обов’язковому резервуванню, коштів, які залучені бан-

ками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-

нерезидентів. Цей захід певним чином вплинув і на обсяг ліквідно-

сті банківської системи;

· підвищення коефіцієнтів резервування за кредитами, наданими в

іноземній валюті. Відповідні зміни до Положення про порядок фо-

рмування та використання резервів для відшкодування можливих

втрат за кредитними операціями банків були внесені в березні

2007 р.;

· підвищення вимог щодо оцінки якості кредитних операцій.

Відповідні зміни до Положення про порядок формування та вико-

ристання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит-

ними операціями банків були внесені в липні 2007 р.;

· запровадження вимог до покриття регулятивним капіталом валют-

ного ризику та ризику довгострокової ліквідності, які банки бе-

руть на себе в процесі своєї діяльності. Відповідні зміни до Ін-

струкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні

були внесені в грудні 2007 р., набрали чинності з 13 лютого

2008 р.

Національний банк, здійснюючи регулювання грошово-

кредитного ринку, підтримував таку динаміку грошової маси, яка, з

одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншого – не

створювала загрози для динаміки цін.

Відповідно до “Основних засад грошово-кредитної політики” на

2008 р. темпи приросту грошової маси повинні становити 30-35 %.

Такому розширенню грошової маси відповідатиме збільшення моне-

тарної бази на 24-29 %.

Монетарна програма, яка розроблялася в листопаді 2007 р. для

виконання показників, закладених в “Основних засадах грошово-

кредитної політики” на 2008 р., базувалася на інших припущеннях

щодо показників бюджету порівняно з тими, які були затверджені За-

коном України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

На валютному сегменті грошово-кредитного ринку політика На-

ціонального банку спрямовувалася на забезпечення прогнозованої ди-

наміки обмінного курсу гривні до долара США в межах, установле-

них “Основними засадами грошово-кредитної політики” на 2008 р.

(4,95-5,25 грн. за долар США).

Національний банк України для поліпшення регулювання гро-

шово-кредитного ринку більш активно застосовував фондові ін-

струменти, сприяючи уряду в розвитку прозорого та ліквідного фон-

дового ринку. Він стимулював розвиток безготівкових розрахунків,

вживав заходів щодо оптимізації структури активно-пасивних опера-

цій банків, зниження ризиків у банківській діяльності та попереджен-

ня виникнення дисбалансів у фінансовій сфері.

Утримання інфляції в необхідних межах виключно монетарними

методами в нинішніх економічних умовах України неможливе, тому

що наслідком цього може бути зменшення темпів економічного зро-

стання без відчутного ефекту зниження цін. З огляду на це Націона-

льний банк України готовий максимально узгоджувати свої дії

з урядом, зокрема щодо координації грошово-кредитної та фіскальної

політики, розвитку фінансових ринків, нівелювання негативного

впливу зовнішніх чинників на фінансову стабільність у державі тощо[1. с.49-54].