Види та функції банків

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно

від того або іншого критерію їх можна класифікувати таким чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативн

і, муніципальні, комунальні, державні, змішані та міждержавні (міжнародн

і) банки.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних

умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у

промислово розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних

осіб.

Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються

товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб;

виникли в першій половині XIX століття. Кооперативні банки створювалися

на умовах добровільного об’єднання грошових коштів фізичних та

юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності – надання кредитів та

здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів

банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії,

Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони

схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки – різновид ощадних установ, першочергова

діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання

функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють

практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться

до гарантії їх зобов’язань і призначення керівних органів. Найбільшого

поширення муніципальні банки набули в Німеччині, де їх частка

складає близько 40 % балансу кредитної системи країни.

Комунальні банки – спеціалізовані кредитні установи, призначені для

кредитування та фінансування житлового і комунального господарства.

Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власност

і держави. В Європі вони з’явилися в XVI–XVII ст.. Найбільшого розвитку

державні банки набули в умовах державно-монополістичного кап-

італізму в зв’язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва.

Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також

шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види

державних банків: центральні, комерційні, спеціальні кредитні установи.

Змішані банки – банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки – міжнародні кредитні організації,

створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних

і кредитно-фінансових відносин. Міжнародні банки виникли в ході

інтернаціоналізації господарських зв’язків і розвитку міждержавних форм

державно-монополістичного капіталізму та призначені для стабілізації

світової економіки. До числа найбільших міждержавних банків входять:

Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку

і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова

корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

За терміном надання кредитів виділяють банки короткострокового, середньо-

та довгострокового кредитування.

Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування –

банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На

відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними

банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають

середньо- та довгострокові кредити. Це характерно, наприклад, для

Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового

кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

За національною належністю – національні та іноземні банки.

Національні банки – це банки, що належать повністю або частково нац

іональним інвесторам і діють в їхніх інтересах. Діяльність цих банків

здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська

компанія. Згідно з законодавством більшості країн, банки підпадають

під категорію національних, якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам

даної країни.

Іноземні банки – банки, які повністю або частково належать іноземним

інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим

національним законодавством. У сучасних умовах вони функціонують

у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні

та спеціалізовані банківські установи.

Депозитні банки – банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та

довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками

називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки – кредитні установи, що здійснюють всі основні види

банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі

та інші.

Спеціалізовані банки – банки, що спеціалізуються на кредитуванні певно

ї галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або

на формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціал

ізацією. Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

• інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом

випуску і розміщення облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні

банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна

позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських

синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій

рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

• ощадні банки – банківські установи, основною функцією яких є залучення

заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило,

невеликі кредитні установи, що діють у регіональному масштабі;

• банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах

всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають

державні банківські інститути, але існують і змішані – за участю

приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеці-

алізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з

ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку,

діяльність яких пов’язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу

створюються переважно в країнах, що розвиваються.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи

їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляд

і вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих

банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються

на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів

підприємствам і підприємцям. Користувачі позик вкладають кошти в розширення

виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. Використання

кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств,

держави та населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх

власниками користувачам позик у практичному господарському житті ускладнено.

Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові

кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредит

ів.

В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додатков

і грошові кошти для оновлення капіталу та розширення виробничих

потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні

банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механ

ізм.

Емісія кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки

від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов’язаний

з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісії. Відповідно

грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета)

і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах у комерційних банках

та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей склада

є в промислово розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається

її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний)

банк, який має монопольне право випуску грошей. У структурі

грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами

грошей є не центральні, а комерційні банки.

Комерційні банки здійснюють депозитну емісію – випуск кредитних

інструментів обігу на підставі створення банком вкладів (депозитів), які

утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується,

коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються

позики, отримані від банків.

Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок у банку,

тобто банк створює депозит – вклад до запитання. При цьому збільшуються

боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може отримати в банку

готівкові кошти у розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти

вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. Разом із тим

економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому

комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою

в особі центрального банку.

Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного

механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами

здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи як посередники у платежах,

банки виконують для своїх клієнтів операції, пов’язані з проведенням

розрахунків і платежів. Необхідність виконання у встановлений строк

кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають

від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх

вдосконалення та відповідного контролю. Для прискорення розрахунків,

зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронн

і системи розрахунків.

Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску

та розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію,

банки стають каналом, що забезпечує спрямування заощаджень на виробнич

і цілі. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і

взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам

ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Якщо компанія-засновник, на ім’я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, то банк може забезпечувати передплатників

на випущені цінні папери. Як правило, при цьому банк організує консорц

іум з розміщення цінних паперів. Зобов’язання на значні суми, випущені

великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу

своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не шляхом

вільного продажу на фондовій біржі.