Реферат. на тему : Рухова розгальмованість, висока збудливість, трудності довільності та самоконтролю молодших школярів

на тему: " Рухова розгальмованість, висока збудливість, трудності довільності та самоконтролю молодших школярів. Психокорекційна допомога "

Підготувала студентка

природничо-географічного факультету

спеціальність: "Біологія.

Практична психологія"

Яременко Яна Анатоліївна

Суми-2015

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. Вивчення проблеми гіперактивності в психології 5

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика гіперактивної поведінки молодших

школярів.

РОЗДІЛ 3. Фактори ризику для формування гіперактивної поведінки.

РОЗДІЛ 4. Психокорекційна робота психолога.

Висновки...............................................................................................

Список використаних джерел...............................................................

ВСТУП

Актуальність проблеми. Одним з важливих завдань сучасної школи є досягнення найбільш ефективної форми організації навчальної діяльності дітей. Для цього необхідно знати природу та закономірності індивідуальних особливостей дітей як суб'єктів навчальної діяльності. Проблема надання допомоги гіперактивним дітям багато років є актуальною в педагогіці та психології та потребує детального вивчення. В освітніх установах ведеться пошук умов, адекватних психічним і фізичним можливостям таких дітей.

Останнім часом гіперактивні діти стали болючою проблемою для батьків і педагогів. У США, Франції, Італії, Бельгії та інших країнах проблема гіперактивності й дефіциту уваги набула загальнонаціонального статусу. Це соціально-психолого-педагогічна проблема, тому що дітей з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД) стає все більше.Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, що відмічаються у дітей; це основний дефект, пов'язаний з недостатністю механізмів уваги й гальмуючого контролю. Порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких, насамперед, відносяться слабка успішність у школі й складності в спілкуванні з іншими людьми.

Об'єкт дослідження: гіперактивна поведінка.

Предмет дослідження: особливості прояву гіперактивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку.

Мета: дослідити гіперактивність молодших школярів та визначити специфіку роботи шкільного практичного психолога з гіперактивними дітьми.

Завдання:

1. Дослідити основні особливості гіперактивної поведінки.

2. Фактори ризику у процесі розвитку дитини з гіперактивною поведінкою.

3. Описати практичні аспекти психологічної роботи з гіперактивними дітьми в школі.

4. Розробити рекомендації практичному психологу щодо корекційної роботи з дітьми, що мають гіперактивну поведінку.

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ГІПЕРАКТИВНОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Серед типових порушень поведінки дітей не можливо не помітити гіперактивну дитячу поведінку. Симптоми гіперактивності були вперше описані як розлад в 1902 році англійським лікарем Д. Стіллом, який вважав, що поява симптомів викликана слабким «гальмуючим волеспрямуванням» («inhibitory volition») і «недостатнім моральним контролем» («defective moral control»).

Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». «Гіпер…» (від грец. hyper - «над», «зверху») - складова частина складних слів, що вказує на перевищення норми. Слово «активний» прийшло із латинського «activus» і означає «діяльний, дійовий».Точка зору психологів дитяча гіперактивність визначається як відхилення від вікових норм онтогенетичного розвитку, що характеризується неуважністю, відволіканням, імпульсною поведінкою в інтелектуальній та соціальній діяльності, підвищеною руховою активністю при нормальному рівні інтелектуального розвитку.У сучасному тлумаченні гіперактивність визначається і як стан, що одержав назву «гіперактивний розлад з дефіцитом уваги» (ГРДУ), і як «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» (СДУГ).Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) - хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і шкільну дезадаптацію. У дітей із СДУГ частіше зустрічаються когнітивні розлади, розлади розвитку шкільних навичок.

Практики часто відзначають, що ці діти не можуть зосередитись на одному предметі протягом більш-менш тривалого часу, не здатні виконати поставлене завдання, не цікавляться якістю і результатами його виконання, та пояснюють таку поведінку дітей «неслухняністю», «невихованістю», «недисциплінованістю».

Науковці стверджують, що для гіперактивних дітей характерна підвищена потреба у русі. При блокуванні цієї потреби правилами поведінки у дитини зростає мускульне напруження, погіршується увага, знижується працездатність, дитина швидко стомлюється. Емоційна розрядка, яка проявляється після цього, є захисною фізіологічною реакцією організму на надмірну напругу і проявляється в неконтрольованому рухливому занепокоєнні, роздратуванні, що нерідко кваліфікуються як дисциплінарні порушення. Стан стомлюваності часто супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками. Можуть спостерігатись порушення просторової координації - рухова вайлуватість та незграбність. Гіперактивність може супроводжуватись певними проблемами у взаєминах з оточуючими, труднощами в засвоєнні матеріалу, низькою самооцінкою. Симптоми гіперактивно-імпульсної поведінки, що з'явилися у дитини в дошкільний період, зберігаються і під час її навчання у початкових і середніх класах. Все це приводить до слабкої успішність в школі і низької самооцінки. Типове явище для гіперактивної дитини, яка попадає в нові умови навчання в початковій школі - низька успішність, проблеми у спілкуванні та стосунках з однолітками.

Ряд дослідників (Н.К. Корсакова, Ю.В. Мікадзе, Є.Ю. Балашова, О.В. Халецька, В.М. Трошин), характеризуючи гіперактивних дітей, відзначають патологічно низькі показники уваги, пам'яті, слабкість розумових процесів в цілому при збереженому нормальному рівні інтелекту. Довільна регуляція розвинена слабо, працездатність дітей на заняттях низька, стомлюваність підвищена.Пік прояву гіпердинамічного синдрому припадає на вік 6-7 років. І у нас, і за рубежем СДУГ зустрічається у 4-9,5% дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.Усі дослідники відзначають необхідність ранньої корекційної роботи з гіперактивними дошкільниками та молодшими школярами. Разом з тим, у прогнозах на її результативність та перспективи таких дітей думки спеціалістів розходяться. Одні стверджують, що до 7-річного віку прояви синдрому можна подолати. Інші вважають, що нікому ще не вдалося змінити поведінку гіперактивної дитини, виправити її, зробити її слухняною та дисциплінованою і вказують на необхідність вчитися жити з такою дитиною у злагоді та співробітництві, приймаючи її такою як вона є.У широкому сенсі «гіперактивність» означає круг різноманітних проблем поведінки - неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав'язлива або залежна поведінка і т.д.Не дивлячись на те, що цією проблемою займаються багато фахівців (педагоги, дефектологи, логопеди, психологи, психіатри, соціальні педагоги), в даний час серед батьків і педагогів все ще існує думка, що гіперактивність - це всього лише поведінкова проблема, а іноді і просто «розбещеність» дитини або результат невмілого виховання.Одне з недавніх досліджень, виконаних у руслі клінічного підходу й присвячених даній проблемі, так і називаються «Гіпердинамічний синдром у дітей молодшого шкільного віку» (В.А. Красов 1989). У цій роботі картина гіперактивної поведінки в дітей молодшого шкільного віку представлена комбінацією рухового розгальмування, підвищеного відволікання, тобто порушень уваги й емоційно-вольових розладів. Ці порушення перебувають у різних співвідношеннях, проявляються не постійно й мають не виразний ситуаційний характер. Особливо складної для лікувально-корекційної роботи є випадки гіперактивної поведінки з яскраво вираженим порушенням емоційно-вольової сфери.

Отже, гіперактивність - стан, при якому активність і збудливість людини, дитини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГІПЕРАКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

Кількість гіперактивних дітей кожним роком збільшується. Проблема для суспільства суттєва. У класі такі діти заважають іншим. Доведено науковцями, що розміри головного мозку в гіперактивних дітей на 3-4 % менше норми. Тому чим менший мозок, тим сильніші прояви гіперактивності. Деякі спеціалісти вважають, що гіперактивність не є наслідком поганого виховання, а має біологічну природу.Найбільш яскраво гіперактивність проявляється в дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. У цей період здійснюється перехід до навчальної діяльності й збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагається вміння концентрувати увагу на більш тривалий проміжок часу, доводити розпочату справу до кінця, досягати якогось результату. Саме в умовах довгострокової і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки бачать негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, непомірної рухливості своєї дитини, чують зауваження з боку вчителів.

Діагностичні симптоми гіперактивності у дітей:

1) непосидючість, непотрібні рухи рук, ніг;

2) не може спокійно сидіти, коли цього вимагають обставини;

3) легко відволікається на сторонні предмети;

4) не може почекати черги під час гри з дітьми і в інших ситуаціях (на заняттях, під час екскурсій, свят);

5) на запитання часто відповідає не думаючи, не дослухавши їх до кінця; дитині тяжко бути уважною під час виконання завдань або гри;

6) часто переходить від однієї незавершеної справи до іншої, які теж не завжди доводить до кінця;

7) не може грати тихо, спокійно;

8) балакучість;

9) заважає іншим (втручається в справи, ігри інших, заважаючи їм);

10) складається враження, що дитина не чує того, що їй кажуть;

11) часто губить речі;

12) іноді робить небезпечні вчинки, не задумуючись про наслідки (вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Усі ці ознаки можна згрупувати:

· надмірна гіперактивність;

· погано керована імпульсивність;

· неуважність, труднощі концентрації уваги.

Гіперактивні діти швидко збуджуються. Крик, істеричні нотки в голосі дорослого лише підбурюють їх активність.

Індивідуально-психологічні особливості гіперактивної дитини:

Дефіцит активної уваги, а тому дитина:

• непослідовна, їй важко довго втримувати увагу;

• не чує, коли до неї звертаються;

• з великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його;

• зазнає труднощів у самоорганізації;

• часто губить речі;

• уникає завдань, що потребують розумових зусиль;

• часто буває забудькуватою.

Рухова розгальмованість, тому дитина:

• постійно крутиться;

• виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, забирається будь-куди);

• спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві;

• дуже балакуча.

Імпульсивність, а тому дитина:

• починає відповідати, недослухавши питання;

• не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває;

• погано зосереджує увагу;

• не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза);

• під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати;

• не може контролювати і регулювати свої дії;

• поведінка слабо керована.

Також виділяють такі особливості дитячої гіперактивності:

Особливості моторно-рухового розвитку: незручність руху; порушення координації й гармонійності рухових комплексів: дитина здатна робити певні рухи, але не може скласти з них гармонічного цілого; загальна підвищена активність, утруднення в освоєнні рухів.

Особливості уваги, пам'яті й контролю: короткочасна концентрація уваги; слабка концентрація уваги; розосередження уваги; ригідність уваги (погана переключаємість); можлива погана пам'ять, персеверації (не може відірватися від певного предмета або способу розв'язку). РОЗДІЛ 3. ФАКТОРИ РИЗИКУ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ГІПЕРАКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.

Причини й механізми розвитку синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю складні й залишаються недостатньо виявленими, незважаючи на велику кількість досліджень.Для пояснення можливих механізмів його розвитку запропоновані нейроморфологічні, генетичні, біохімічні, нейрофізіологічні, соціально-психологічні й інші концепції. У зв'язку з можливою участю в генезис різних факторів у цей час цей синдром нерідко розглядається з позицій розгорнутої біопсихосоціальної патологічної моделі.

Пренатальні й принатальні патологічні фактори: виникненню синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю сприяють асфіксія немовлят, вживання матір'ю під час вагітності алкоголю, деяких лікарських препаратів, паління. Тим часом установлено, що віддалені передумови патологічних впливів у 7значній мірі опосередковують соціально-психологічними факторами. У дітей з родин з високим соціально-економічним статусом наслідку пре- і принатальної патології в основному зникають до шкільного віку, тоді як у дітей з родин з низьким соціально-економічним статусом вони продовжують зберігатися.Генетичні фактори: наявність факторів раннього органічного ушкодження центральної нервової системи вдається встановити не у всіх пацієнтів із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю. Результати вивчення різних родин також вказує на існування генетичного компонента у формуванні цього синдрому. Вплив несприятливих факторів зовнішнього середовища: антропогенне забруднення навколишньої людини природного середовища, багато в чому пов'язане з мікроелементами із групи важких металів, може мати негативні наслідки в першу чергу для здоров'я дітей. Вихлопні гази автотранспорту служать одним з основних джерел забруднення навколишнього середовища свинцем. Цілеспрямовані дослідження показали, що збільшення рівня свинцю в крові до 5-10 мкг/дл корелює в дітей виникнення проблем з боку нервово-психічного розвитку й поведінки, порушення уваги, рухового розгальмування, а також до зниження коефіцієнта інтелекту IQ. Роль харчових факторів: існують теорії, згідно з якими факторами ризику для формування гіперактивності є впливи харчових токсинів або алергенів. Найбільш широку популярність одержала концепція, згідно з якою гіперактивність обумовлюється церебральним роздратуванням, викликаний штучними барвниками й природними харчовими саліцилатами.Проте, на сучасному етапі можна позначити дві основні групи факторів, що детермінують розвиток синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю: 1) раннє ушкодження центральної нервової системи, що пов'язане з негативним впливом на мозок різних форм патології плину вагітності й пологів; 2) генетичні фактори.

Перші прояви гіперактивності можна спостерігати у віці до 7 років. Верхня межа даного синдрому співпадає із межами психомовного розвитку. У 1-2 роки, 3 року і 6-7 років. У 1-2 роки закладаються навики мови, в 3 роки у дитини збільшується словниковий запас, в 6-7 років формуються навики читання і письма.

Прояви синдрому гіперактивності можуть турбувати батьків з перших днів життя дитини: діти часто мають підвищений м'язовий тонус, надмірно чутливі до всіх подразників (світлу, шуму), погано сплять, під час неспання рухомі і збуджені. У 3-4 роки виразною стає нездатність дитини зосереджено займатися чим-небудь, він не може спокійно слухати казку, не здатний грати в ігри, що вимагають концентрації уваги, його діяльність носить переважно хаотичний характер.

Існує безліч думок з причин прояви у дітей гіперактивності. Найбільш поширені з них:

· генетична схильність (спадковість);

· біологічні (родові травми, органічні ушкодження мозку малюка під час вагітності);

· соціально-психологічні (алкоголізм батьків, мікроклімат у сім'ї, умови проживання, неправильна лінія виховання).

1) Генетичні: за дослідженнями у 10-15% батьків гіперактивних дітей спостерігалися у дитинстві такі особливості поведінки, що і у їх дитини.

2) Біологічні: причина у несприятливих чинниках, які супроводжують вагітність і пологи, що призводить до порушення визначених функцій мозку. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні, які перенесли інфекційні хвороби на першому році життя.

3) Соціально-психологічні:

- В деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги;

- Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім'ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім'ї чи вихователем (учителем).

4) Неправильне харчування.

Також виділяють такі шкідливі фактори: загальне погіршення екологічної ситуації; інфекції матері під час вагітності і дію ліків у цей період; харчові отруєння майбутньої матері (прийняття нею алкоголю, наркотиків, куріння, травми, удари в області живота); імунологічна несумісність (за резус фактором); загрози викидня; хронічні захворювання матері; передчасні, швидкоплинні або затяжні пологи, стимуляція пологової діяльності, отруєння наркозом, кесарів розтин; родові ускладнення, що ведуть до травм хребта плода, асфіксія, внутрішнім мозковим крововиливам; травми хребта при сучасних технологіях кесаревого розтину; будь-які захворювання немовлят з високою температурою і прийомом сильнодіючих ліків; астма, пневмонії, серцева недостатність, діабет, захворювання нирок можуть виступати, як чинники, що порушують нормальну роботу мозку (Ясюкова Л.А., 2003 р.).

Серед хлопчиків 7-12 років ознаки синдрому гіперактивності діагностуються в 2-3 раз частіше, ніж у дівчаток. Таке співвідношення може бути обумовлене вищою уразливістю хлопчиків до патогенетичних дій під час вагітності матері і пологів. У дівчаток великі півкулі головного мозку менш спеціалізовані, тому вони мають більший резерв компенсаторних функцій у порівнянні з хлопчиками при поразці центральної нервової системи. У 6-7 років діти з синдромом не готові до навчання в школі у зв'язку з уповільненням темпів функціонального дозрівання кори та підкіркових структур. Систематичні шкільні навантаження можуть призвести до зриву компенсаторних механізмів центральної нервової системи і розвитку дезадаптаційного шкільного синдрому, що посилюється навчальними труднощами

Отже, ми виявили фактори, які є ризиковими для формування гіперактивної поведінки. Причини й механізми розвитку синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю складні й залишаються недостатньо виявленими, незважаючи на велику кількість досліджень.

РОЗДІЛ 4. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА ПСИХОЛОГА.

У наш час проблема гіперактивності розкривається все ширше і повніше. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було 1-2 учня в класі, а зараз в цю групу потрапляє вже близько 20-30% учнів. І цей відсоток постійно росте. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, практичний психолог, які повинні знати як спілкуватись з гіперактивною дитиною, вміти працювати з такою категорією дітей. В соціально - педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, програм, бесід для корекційної роботи з активними дітьми, які потрібно застосовувати на практиці.На сьогоднішній день основні корекційні засоби гіперактивної поведінки досліджуються в 3 напрямках:1) фізична реабілітація; 2) поведінкова корекція дітей та близьких дорослих; 3) психотерапевтичні заходи. Саме такі корекційні засоби може використовувати практичний психолог у роботі з гіперактивними дітьми.

1. Фізична реабілітація. Лікування гіперактивних дітей обов'язково повинне включати фізичну реабілітацію. Це спеціальні вправи, спрямовані на відновлення поведінкових реакцій, вироблення координованих рухів з довільним розслабленням кістякової і дихальної мускулатури. Механізм поліпшення самопочуття зв'язаний з посиленою продукцією при тривалій м'язовій активності особливих речовин - ендорфінів, які благотворно впливають на психічний стан дитини.Однак, не усі види фізичної активності можуть бути корисні для гіперактивних дітей. Для них не показані ігри, де сильно виражений емоційний компонент (змагання, показові виступи). Рекомендуються фізичні вправи, які носять аеробний характер, у виді тривалого, рівномірного тренінгу легкої і середньої інтенсивності: тривалі прогулянки, плавання, лижі, їзда на велосипеді тощо. Особливу увагу сучасні психологи та психотерапевти приділяють дихальним вправам, які знімають напругу, тривожний стан, покращують настрій.

2. Поведінкова корекція. Даний вид психотерапії враховує особливості нервової системи дитини. А саме, низький поріг чутливості до негативних стимулів - діти не сприйнятливі до докорів і покарань, але легко відповідають на найменшу похвалу. Способи винагороди і заохочення дитини треба постійно змінювати. Якщо дитина впродовж тижня поводиться добре, наприкінці тижня вона повинна одержати додаткову винагороду. Це може бути якась поїздка разом з батьками за місто, екскурсія в зоопарк, у театр і інше. При незадовільній поведінці рекомендується легке покарання, яке повинне бути негайним і неминучим. Це може бути просто словесне несхвалення, тимчасова ізоляція від інших дітей, позбавлення «привілеїв». Батькам рекомендується написати список того, чого вони очікують від дитини в плані поведінки. Цей список у доступній манері пояснюють дитині. Після цього все написане неухильно дотримується, і дитина заохочується за успіх у його виконанні.

Особливу увагу слід привернути корекційній роботі в сім'ї, яка спрямована на збагачення емоційного досвіду гіперактивної дитини, допомогу в оволодінні елементарними діями самоконтролю і тим самим зниження проявів підвищеної рухової активності. Цьому сприятимуть дії, ситуації, події, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення. При вихованні гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайнощів: з одного боку, прояви надмірної жалості та вседозволеності, з іншого - постановки вимог, які дитина не в змозі виконати. Треба зауважити, що часта зміна вказівок і коливань настрою батьків діють на таких дітей сильніше, ніж на інших. Процес поліпшення стану дитини займає зазвичай тривалий час і наступає не відразу. Важливим чинником в цьому процесі стає емоційно насичена взаємодія дитини з близьким дорослим. В цілому, атмосферу в сім'ї розглядають як умову закріплення, а в деяких випадках навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і життєві умови є тільки фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування дітей на несприятливі умови.

До рекомендацій, які допоможуть батькам в процесі виховання гіперактивної дитини належать:

1) По-перше, корекція зовнішньої сторони поведінки близьких дорослих людей:

- стримання бурхливих афектів, особливо якщо дорослі засмучені або незадоволені поведінкою дитини; уникання категоричних слів і виразів, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть створити напружену ситуацію і викликати конфлікт в сім'ї; прагнення рідше говорити «ні», «не можна», «припини»;

- емоційна підтримка дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були;

- виховання інтересу до більш глибокого пізнання і розуміння дитини.

2) По-друге, організація середовища і навколишнього оточення в сім'ї:

- виділення для дитини власної кімнати або її частини для занять, ігор. Бажано уникати яскравих квітів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів, адже гіперактивна дитина сама не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало;

- організація розпорядку дня, який діє на дитину заспокійливо;

- визначення для дитини круг обов'язків, постійне спостереження і контроль за їх виконанням; частіше відзначати і хвалити зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості.

3) По-третє, активна взаємодія та емоційна єдність дитини з близьким дорослим:

- використання основної діяльності дитини - гри, під час якої емоційні дії, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини, приносить обом учасникам величезне задоволення;

- безумовна любов та підтримка дитини.

В корекційній роботі з гіперактивною дитиною слід дотримуватися основних принципів, без яких отримати позитивні результати неможливо:

1. Системний підхід - потребує врахування патогенетичного принципу, який дозволяє виявити «домінуючу недостатність» в розвитку дитини.

2. Інформованість педагогів та батьків щодо особливостей розвитку і поведінки дітей з гіперактивною поведінкою.

3. Комплексний підхід дозволяє медикам, психологам, педагогам і батькам не тільки зменшити гіперактивні прояви в поведінці дитини, знизити емоційну напругу, але й позбутися негативних форм поведінки до підліткового віку та найповніше реалізувати потенціал дитини.

4. Компенсація - використання в корекційній роботі здорових структур у функціональній системі, їх посилення з метою компенсування дефіцитарних структур.

5. Поетапність корекційних засобів з урахуванням індивідуальних особливостей гіперактивної дитини - один з основних принципів у роботі психолога.

Отже, в психокорекційній програмі умовно визначаються наступні етапи:

1. Перший етап спрямований на встановлення взаємин з терапевтом, обговорення та окреслення проблем, які турбують дитину; концентрацію уваги на головних моментах подій, які відбуваються; структурування діяльності. Підходи та техніки, які ефективно використовуються на даному етапі - клієнто-центрований підхід, емпатія, конгруентність, активне слухання.

2. Другий етап пов'язаний з усвідомленням власних емоцій, почуттів, переживань, прагнень та намагань. Найбільш доцільним є використання технік гештальт-терапії.

3. Третій етап сприяє підвищенню самооцінки, формуванню позитивного образу «Я». Найбільш успішними на цій стадії виявляються тілесно-зорієнтовані та арттерапевтичні психотехніки.

4. Четвертий етап спрямований на формування нових конструктивних форм взаємодії з оточуючим середовищем, що сприяє гнучкості поведінки та розкриває адаптивні ресурси дитини. На цьому етапі мета досягається за допомогою когнітивно-біхевіоральної терапії.

5. П'ятий етап реалізує засвоєння навичок конструктивних способів поведінки. Окрім біхевіоральної терапії широко використовують ігрову терапію.

Слід підкреслити, що однією з причин гіперактивності і дефіциту уваги є несформованість функцій керування, які включають низку незалежних процесів, а саме: процеси програмування, регуляції та контролю. Тому психологічна корекційна робота спрямована на формування здатності чинити опір відволікаємості; можливості швидкого перемикання різних етапів діяльності, які пов'язані з перерозподілом уваги; розвинення процесів контролю за власним виконанням роботи та процесів планування діяльності. Особливу роль при цьому відіграє мовна опосередкованість дій.

Групові форми роботи з гіперактивними дітьми містять наступні вправи:

1) розвиток та контроль за руховою діяльністю:

- рухові вправи на повільні рухи, пози спокою та дихальні вправи;

- вправа: «Що там відбувається?», в якої дитина за допомогою міміки, рухів, емоцій виконує завдання;

2) удосконалення навичок саморегуляції емоційної сфери:

- знайомство: «Більш за все я люблю…менш за все я люблю…»;

- піктограми емоцій, вираження настрою за допомоги вправи «Ласкаве ім'я»;

- вправа «Добре коло» - вираження власних почуттів і настрою;

3) формування позитивного образу «Я», конструктивних засобів поведінки:

- ігра-фантазія, корекція і формування моделі поведінки;

- вправи на збільшення упевненості в собі - закінчити речення: «Я хочу…», «я зможу…», «я зумію…»;

- розповідь - «Я люблю, коли…», «коли мені погано…», «коли я злий…», «мене турбує…», після якої вирішуються запропоновані ситуації.

Як результат, - досягнення означеної мети вирішує наступні завдання:

1. Удосконалення умінь та навичок контролю щодо рухової та емоційної сфер.

2. Формування здатності використовувати особистісні ресурси для подолання травмуючих ситуацій.

3. Розвиток позитивного відношення до себе та оточуючого середовища.

Корекційна робота практичного психолога з гіперактивними дітьми має включати такі етапи психокорекційної роботи:

1. Лікування і виховання гіперактивної дитини має проводитися комплексно - невролог, психолог, педагог, батьки;

2. Невролог призначає лікування, пояснює батькам причини виникнення гіперактивності, зв'язок фізіологічних проблем (як правило ММД) із поведінковими проявами і розробляє індивідуальну програму допомоги дитині;

3. Психолог спільно з педагогічним колективом та батьками здійснює психокорекцію емоційної сфери та поведінки дитини:

- проведення психологом тренінгу ефективної взаємодії для батьків гіперактивної дитини; головним завданням батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку і навчання дитини, спостереження за динамікою змін в ході психокорекції; пам'ятка для батьків гіперактивної дитини (розроблені конкретні рекомендації);

- проведення психологічних практикумів для педагогів з метою володіння навичками взаємодії з гіперактивними дітьми, консультування вчителя, пам'ятка для вчителя по роботі з гіперактивною дитиною (розроблені конкретні рекомендації);

- практичний психолог чи соціальний педагог безпосередньо займається з дитиною індивідуально, а також в групі гіперактивних дітей по спеціально розробленій програмі.

Таким чином психокорекційна допомога молодшим школярам з гіперактивністю повинна надаватися своєчасно,комплексно. Практичні психологи проводять тренінги, психокорекційні програми з такими дітьми.

Висновки

Отже, останнім часом дитяча гіперактивність стала болючою проблемою для батьків і педагогів. У багатьох країнах проблема гіперактивності й дефіциту уваги набула загальнонаціонального статусу. Тому найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки в дитячому віці є гіперактивність. За даними більшості закордонних епідеміологічних досліджень, його частота серед дітей дошкільного й шкільного віку збільшується з кожним роком.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) - хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і/або шкільну дезадаптацію. Останнім часом у нашій країні даній патології приділяється все більше уваги, але щодо методів корекції - недостатньо. Тому на основі цього була обрана дана тема, визначено предмет, мету та завдання дослідження.

Факторами ризику формування гіперактивності є генетичні, біологічні, соціально-психологічні.Також виділяють такі шкідливі фактори: загальне погіршення екологічної ситуації; інфекції матері під час вагітності і дію ліків у цей період; харчові отруєння майбутньої матері (прийняття нею алкоголю, наркотиків, куріння, травми, удари в області живота); імунологічна несумісність (за резус фактором); загрози викидня; хронічні захворювання матері; передчасні, швидкоплинні або затяжні пологи, стимуляція пологової діяльності, отруєння наркозом.

Для подолання гіперактивної поведінки дітей молодшого шкільного віку потрібне проведення корекційно-розвивальної програми на розвиток пізнавальних процесів, в тому числі уваги, індивідуальна психокорекційна робота з учнями, тренінги на особистісний розвиток та інші види, форми роботи.

Список використаної літератури

1. Алєксеєва І.В. Гіперактивні діти:корекція поведінки/ Ірина Алєксеєва, Марина Калшикова. - К.: Шкільний світ. - 2011. - 96 с.

2. Гіперактивна дитина/ Анна Єрофеєва//Шкільний світ. - 2011. - №14. - с. 5-8

3. Гуріна О.М. Робота з гіперактивними дітьми. Психологічна компетентність учителя// Психолог. - 2006. - №221. - 236 с.

4. Прийоми роботи з гіперактивними дітьми/ Л.В. Туріщева// Педагогічна майстерність. - 2012. - №2. - с. 28-30.

5. Осичнюк Л.М., Тищенко Н.Е., Горлов М.В., Тищенко І.П. Синдром дефіциту уваги і гіперактивності у дітей молодшого шкільного віку і його корекція// Наукова бібліотека Луганського державного медичного університету. - с.424. - 428.

6. Як допомогти дитині з гіперактивними розладами/Тамара Ілляшенко//Початкова школа. - 2013. - №2. - с.44-46.