Початкові поняття

Системний підхід до соціальної комунікації

Системою зазвичай іменують сукупність взаємозв'язаних елементів, створюючих єдине ціле (інтеграцію). Наприклад, сонячна система, система кровообігу, грошова система, система освіти і так далі Структура (будова) системи є сукупність стійких взаємозв'язків між елементами. Виявляється, що всі Природні об'єкти, всі сенси, всяка людина є елементами якої-небудь системи і самі є системою. Системний підхід — це методологічний підхід до пізнання реальних об'єктів, коли ці об'єкти розглядаються через призму системності, тобто всюди вичленяють системи і встановлюються системні взаємозв'язки між системами і усередині систем. Системний підхід виправдовується як пізнавальна методологія тоді, коли розглядають не окремо узятий предмет, а його внутрішню будову (структуру) і його зовнішні інтегральні зв'язки. Не випадкове грецьке слово "система", ціле, що означає, складене з частин, і латинське слово "інтеграція", що означає об'єднання в єдине ціле, зв'язані глибокою смисловою єдністю. Де є система, там є і інтеграція, і навпаки.

Розрізняють два розуміння поняття "система":

1. Система — будь-яка сукупність, всяка сума, зокрема — купа каменів, натовп людей, зоряне небо і так далі Затверджується, що "Матерія взагалі виявляється у формі систем. Системність — це атрибутивна властивість матерії... форма існування матерії". Прихильники цієї точки зору А.Н. Аверьянов, В.Г. Афанасьев, Н.Ф. Овчинників, В.С. Тюхтін.

2. Система — внутрішньо структурована (організована, впорядкована) сукупність, а випадкові зовнішнім чином об'єднані сукупності суть суми або множини, але не системи (І. У. Блауберг, В. Н. Садовський, Э. Р. Юдін, 10. А. Шрейдер, А. А. Куль).

Перше трактування можна назвати широким, а другу - вузькою; перша відноситься до суммативным систем, друга — до структурованих систем. У суммативной системі частини передують цілому, щоб пізнати ціле, потрібно знати його частини. У структурованій системі ціле володіє інтеграційними (системними, эмерджентными) властивостями, якими частини її, кожна окремо, не володіють. Наприклад, якщо розняти живий організм на складові частини, він перестане бути живим; якщо розділити вірш на окремі слова, він втратить свій сенс. Тому в структурованих системах частини пізнаються на підставі знання про цілий; ціле передує своїм частинам і не детермінує ними.

Структура впливає істотно на властивості системи. Так, хімічні сполуки, утворені з одних і тих же елементів, можуть мати різну питому вагу, точку кипіння і замерзання. Річ у тому, що однакові хімічні елементи вступають в різні типи зв'язків і утворюють різні структури. Залежність сенсу вислову від порядку слів, тобто його структури, очевидна.

Системний підхід можна застосовувати при розгляді будь-яких об'єктів, наприклад, особи або соціуму, окремої зірки або сузір'я, бо завжди можна розкласти об'єкт па елементи, встановити відносини між ними, виявити структуру. Виникає проте питання про початкові "точки відліку" системності як зверху, так і знизу. На матеріальному світі найбільшою суперсистемою є, мабуть. Всесвіт, найменшим елементом - елементарна частинка. Між ними розташовуються рівні фізичних, хімічних, біологічних, астрономічних і тому подібне систем. Рівні об'єднуються субстанцією, тобто природою елементів, що входять до складу систем даного рівня.

В світі Сенсів субстанцією є ідея (думка). Тут також виділяються рівні: текстовою (елемент — вислів, завершена думка), рівень смислових систем (учень, наук, доктрин), рівень суспільного знання, рівень соціального менталітету. Свій ряд рівнів виникає в знакових системах (фонетичний, лексичний, синтаксичний). Сумматівниє смислові системи: марення, нісенітниця, потік свідомості, мозаїка знання.

При демонстрації структурованих систем верхнього рівня прийнято виділяти не елементи, а підсистеми. Наприклад, підсистемами економіки є галузі промисловості; підсистемами науки галузі знання. Типові підсистеми соціального інституту практика, освіта, наука, управління, спеціальна комунікація. Підсистеми відрізняються один від одного функціональною спеціалізацією. Функціональна спеціалізація не характерна для елементів малих систем, які однорідні і не спеціалізовані (атоми, молекули, дерева в лісі, члени соціальної групи).

У соціальній комунікації доводиться мати справу як з суммативными системами, наприклад, масова аудиторія, видавнича продукція, письменники, художники, актори і так далі, так і із структурованими малими (простими) системами — елементарна міжособова комунікація, текст невеликого повідомлення (вірш, притча, картина художника, театральне уявлення, телеграма), система "книга — читач", або великими (складними) системами, наприклад, духовно-виробничий соціальний інститут, система масової комунікації, фонд бібліотеки, система установ культури і тому подібне

Формальний опис системи на мові теорії множин має вид формули: S = { Е, R, Z, F}, де

S — система;

Е — безліч елементів;

R — безліч відносин між елементами;

Z — цільова функція системи;

F — зовнішні чинники;

{...} — знак множини.

Якщо елементарну схему комунікації (мал. 1. 1) вважати системою (S), то опис цієї системи прийме вигляд:

Е={ е1,е2,е3}, де

el — коммуникант

е2 — повідомлення;

еЗ — реципієнт.

R={rl2,r32,rl3,r3l},де

rl2 — відношення коммуникант-сообщение;

г32 — відношення реципієнт-повідомлення;

г13 — відношення коммуникант-реципиент;

гЗ1 — відношення реципиент-коммуникант.

Z={zl,z2,z3}

де zl — функція зв'язку

z2 — субъект-субъектное відношення;

z3 — субъект-объектное відношення.

F={f1,f2,f3}

де fl — канал зв'язку;

f2 — перешкоди;

f3 — шуми.

Гідність формальних описів систем полягає в тому, що вони дозволяють наочно і вичерпно представити всі початкові дані, необхідні для пізнання системи.