Суспільне знання як мозаїка конкуруючих і кооперуючих ментальних смислових систем

Відомо, що будь-яка система є єдністю протилежностей, суперечності між якими є джерелом збереження цілісності та розвитку системи. Цей висновок справедливий для простору Сенсів як надсистеми, у якій співіснують такі протилежності, як раціональне знання і ірраціональні сенси.

Мал. 4. Ієрархія смислових систем

На початку XX століття панувала кумулятивна модель зростання наукового знання. Кумулятивність розумілася як поступове, послідовне зростання одного разу пізнаного, подібно до того, як цеглинка до цеглинки нарощується стіна. Праця ученого в цьому випадку полягає в добуванні цегли-факту, з якої рано чи пізно зводиться будівля науки, її теорія. На зміну кумулятивної концепції прийшла концепція революційних переворотів в науці, що заперечувала стабільність накопиченого знання. Унаслідок нестабільності структуру суспільного знання не можна представити ні логічно стрункою, ні естетично гармонійною. З погляду системного підходу суспільне знання є не сумативною і не структурованою системою, а щось середнє — це мозаїка.

Мозаїка відрізняється від системи тим, що не має єдиної структури, яка б об'єднувала елементи в системну цілісність. Мозаїчна культура складається з "розрізнених уривків, зв'язаних простими, чисто випадковими відносинами близькості за часом засвоєння, за співзвуччям або за асоціацією ідей. Приклад мозаїчності — вузівська освіта, де немає жорсткої послідовності і спадкоємності курсів.

Якщо придивитися до мозаїки суспільного знання, виявляється, що це мозаїка конкуруючих і кооперуючих смислових систем. Як смислові системи виступають: теорії, концепції, наукові школи, доктрини, учення, наукові дисципліни в своїх локальних межах володіють добре розвиненою системністю: єдність термінології, методології, цільових установок, традицій і так далі. Отже, суспільне знання — це не жорстка система систем, а м'яка мозаїка щодо стійких і самобутніх смислових конструкцій. Унаслідок конкурентної боротьби мозаїка суспільного знання не має стабільної структури і постійно видозмінюється, виключаючи тим самим кумулятивне накопичення. Існує наступна типологія конкуренції в мозаїці суспільного знання:

1. Конкуренція старого і нового, природна для будь-якої цілісності, що еволюційно розвивається. Цей вид конкуренції набуває різної гостроти в різних секторах суспільного знання. Політичне і технічне знання застаріває досить швидко й інтенсивно витісняється в архівну частину соціальної пам'яті; для галузі мистецтва і філософії характерне збереження актуальності класичних творів; правова, етична, релігійна свідомість, точніше, їх зміст, відрізняються високою стабільністю, що доходить до догматизму.

2. Конкуренція стилів мислення: буденно-міфологічний і науково-технічний, образно-художній і абстрактно-раціональний, різні стилі релігійного мислення. Стиль мислення – це складова частина методології, тому конкуренція стилів мислення відображає конкуренцію методологічних учень.

3. Конфлікт між різними класовими ідеологіями, що приймає форму непримиренної ідеологічної боротьби; конфлікт між релігійним і атеїстичним світоглядом, між ортодоксальними і єретичними доктринами.

4. Конкуренція різних відповідей на одне і те ж питання (різні способи розв’язання однієї і тієї ж проблеми). Причиною конкуренції в даному випадку є відносна істинність наших знань. Конкуренція такого роду приймає явну форму в дискусіях, диспутах, круглих столах і тому подібне.

5. Конкуренція національних мозаїк суспільного знання, зумовлена відмінністю мов, психологічними особливостями, культурно-історичними традиціями та ін.

6. Конкуренція однакових відповідей на одне й те ж питання. У даному випадку мова йде про дублювання результатів пізнання, повторення вже відомого, "винаход велосипедів".

Конкурентним тенденціям, що приймають іноді руйнівний і нігілістичний характер, протистоять кооперативні процеси. Конкуренція і кооперація виявляються взаємозв'язаними і збалансованими, чим забезпечується життєздатність і збагачення мозаїки суспільного знання.

1. Застарілі знання не заперечуються абсолютно, а в якісно перетвореному вигляді входять до складу нового знання. Тому спадкоємність виступає як один з видів кооперації в суспільному пізнанні. Архівна частина загального знання не втрачає суспільної цінності, не перетворюється на обтяжливий релікт. Там зберігаються пояснення нинішнього стану справ, багато архівних документів зберігають здатність до актуалізації, і тому тексти минулих епох дбайливо зберігаються в складі соціальної пам'яті.

2. Різноманітність стилів мислення і різних методологічних підходів розширює вибір засобів самореалізації людини; ці способи не виключають, а доповнюють один одного.

3. Ідеологічні, класові, релігійні конфлікти служать випробуванням життєстійкості тих або інших доктрин, і в цьому відношенні сприяють розвитку суспільного знання.

4. Диференціація пізнання часто виникає із-за конкуренції старого знання, що утвердилося в громадській думці і знання нового, такого, що шукає самоствердження і визнання. Диференціації протистоїть інтеграційна тенденція. Кооперація різних галузей наукового знання яскраво виявляється в інтеграції і взаємодії природних, технічних і суспільних наук, що стала однією з характерних рис сучасної науково-технічної революції. Дуже важливу конструктивну функцію в процесі інтеграції наукового знання грають узагальнюючі науки (метанауки), що синтезують досягнення окремих дисциплін і долають бар'єри нерозуміння і термінологічної роз'єднаності між ними.

5. Національній відособленості протистоїть тенденція до формування єдиної загальнолюдської культури. Ця тенденція виявляється у створенні глобальних комунікаційних систем, зокрема бібліотечно-бібліографічних і інформаційних. При цьому передбачається визнання безумовної цінності й збереження самобутності культури всіх народів як загальнолюдського надбання.

6. Однакові відповіді на одне й те ж пізнавальне питання представляються шкідливою надмірністю, якщо мова йде про "винахід велосипеда", але разом з тим вони мають свою позитивну сторону. Як відомо, дублювання повідомлень в комунікаційних каналах підвищує надійність передачі інформації. Дублюються частіше за все повідомлення, що володіють підвищеною суспільною актуальністю, мають масовий попит, і тому надмірність такого роду у багатьох випадках виправдана.

Очевидно, що конкуренція і кооперація необхідні супутники людського пізнання, а, отже, і соціально-комунікаційної діяльності, що забезпечує обробку, зберігання і розповсюдження здобутого знання.