Форми та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є:
- Панування;
- Політичне керівництво;
- Управління.
Панування - це абсолютне чи відносне підкорення одних людей(соц. груп)іншим.
Політичне керівництво та управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регуляцію та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Все це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:
- Монархія - єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);
- Тиранія - одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;
- Аристократія - влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;
- Олігархія - влада небагатьох багатих;
- Тимократія - особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованому більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто - військовою силою;
- Теократія - влада церкви;
- Охлократія - влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;
- Демократія - влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.
Сучасні дослідники виділяють ще влада партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, встановлення сверхцентралізованності, яка формалізується в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:
- Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;
- Волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;
- Обов'язкове підпорядкування тому, хто здійснює владу;
- Соціальні норми, які закріплюють право одних видавати акти, інших - їм підкорятися (правове забезпечення).
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:
1. Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-політичних сил суспільства);
2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);
3. Мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності (загальнозначущих));
4. Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).
Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. Враховуючи, це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади:
1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правові повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як правомочні повноваження. Право народжується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.
2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона - єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. У кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і цілі єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.
3. Влада повинна здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебною натовпом, а демагоги - його провідниками.
4. Політична програма правлячих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненним програмних положень.
6. Державна влада принципово пов'язана розподільчої справедливістю. Однак влада має право і зобов'язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.