Мирослав Скорик

(нар. 1938)

У 60-х роках яскраво спалахнув талант молодого композитора зі Львова Мирослава Скорика, котрий проявив себе одразу в дуже різних напрямках музичної культури. Крім чисто «класичного» спрямування, молодий музикант цікавився і естрадою, перший вніс в українську «легку» музику ритми джазу і рок-музики. Він прийшов у мистецтво після так званої «хрущовської відлиги», коли більшість талановитих молодих композиторів захоплюється модерною технікою письма, а в республіках тодішнього Радянського Союзу поширюється така незвична для західного світогляду і напрочуд плідна та естетично повноцінна, на противагу до соціалістичного реалізму, художня тенденція, як «нова фольклорна хвиля». Дуже важливою прикметою естетики нового напрямку була її «відкритість», можливість індивідуально підійти до синтезу «старого і нового», розставити акценти відповідно до конкретного задуму й стилю даного композитора.

Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 р. у Львові. Його родина була дуже тісно пов’язана з мистецтвом. Дід по матері, І.Охрімович, був відомий фольклорист, сестра бабусі - знаменита українська співачка Соломія Крушельницька. Він зростав у атмосфері високої духовності, дуже рано проявив нахил до музикування. Та в 1948 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом, вивезено до Анжеро-Судженська Хабаровського краю. Проте навіть у суворих сибірських таборах не покидає юнак займатися музикою, пробує писати свої перші п’єси. Його вчителькою стала учениця С.Рахманінова, яка теж опинилась в засланні. До Львова М.Скорик повертається аж у 1955 році й теж поступає на I курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка по класу композиції. Навчаєтьс я спочатку у С.Людкевича, згодом у А.Солтиса, в класі якого завершує навчання в 1960 році. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка, що й сьогодні є окрасою хорових програм сучасної музики.

Після завершення навчання М. Скорика залишають викладачем Львівської консерваторії, і він одразу опиняється у центрі музичних інтересів львівської молоді. У 1963 р. вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації), організовує естрадний ансамбль «Веселі скрипки», що своїми програмами, піснями самого керівника зруйнував «офіційний» штамп радянських масових пісень.

У 1965 р. видатний режисер Сергій Параджанов приїджає на Гуцульщину знімати фільм «Тіні забутих предків» за повістю М.Коцюбинського, який став одним із кращих творів і згодом увійшов у десятку кращих фільмів усіх часів і народів. Музику до цього фільму він запрошує писати саме Мирослава Скорика. Так через сферу кіно та літератури митець прилучається до праджерел архаїчних традицій. На основі музики до кінофільму через деякий час композитор створить «Гуцульський триптих» (чи як іноді він ще називається, «Гуцульська симфонієта»). Саме цей твір розпочне серію дуже цікавих, незвичних за трактуванням народнопісенних інтонацій творів, що їх критики віднесуть до «нової фольклорної хвилі». До них належить Перший концерт для скрипки з оркестром, «Речитативи і рондо» для скрипки і фортепіано, «Коломийка», «Бурлеска» для фортепіано, але особливу - і заслужену - популярність здобув «Карпатський концерт» для оркестру (1973), що дотепно й майстерно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами. «Карпатський концерт» з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи та Америки і вивів автора в число визнаних композиторів світу.

У 1966 р. М. Скорик переїжджає до Києва, де обіймає посаду викладача консерваторії по класу композиції. Після смерті Бориса Лятошинського в 1968р. саме у М.Скорика завершують навчання всі колишні учні видатного метра[163], серед них Євген Станкович, Іван Карабиць, Олег Кива. Це свідчить про неабияке визнання не лише творчих, але й педагогічних здібностей музиканта. Клас Скорика-педагога на сьогодні займає провідне місце в творчому процесі нашої країни. Свою фахову підготовку він завершує в аспірантурі Московської консерваторії в класі Дмитра Кабалевського. Паралельно працює композитор і над науковими теоретичними розвідками, здобуває в Москві вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.

Глибоке пізнання коренів національної та європейської культури викликало вМ.Скорика бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Так розпочалась у 70-х роках його справжня «редакторська епопея». Завдяки його старанням побачили світло сцени вітчизняні опери «На русалчин великдень» М.Леонтовича, «Купало» А.Вахнянина, «Роксоляна» Д.Січинського, прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії «Юнацька симфонія» М.Лисенка. В архівах Львівської наукової бібліотеки довгі десятиліття зберігалась лютнева табулатура[164]. Композитор зробив її розшифровки для камерного оркестру й ансамблів, після чого ці невеликі й дуже ефектні п’єси міцно увійшли в концертний репертуар.

Інтерес до музики минулих епох не міг не відбитися на власній творчості мистця. Класичні традиції та ідеали отримують у інструментальних концертах, партитах М. Скорика нове індивідуальне втілення. За один із цих творів - Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) - композитор став лауреатом Державної премії України ім. Т.Шевченка. Лірико-драматичні образи віолончельного концерту відкривають нову грань обдарування митця - його талант тонкого музичного «психолога», здатного розкрити найпотаємніші порухи людської душі.

У 1987 р. композитор повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції в консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Це час нових досягнень як у творчості, так і в педагогічній, суспільно-культурній діяльності М. Скорика. Його стараннями або ж за його діяльною співучастю в кінці 80-х - на початку 90-х рр. організовуються численні мистецькі акції, покликані підняти престиж української музики в світі, серед них міжнародні фестивалі «Музика українського зарубіжжя», «Пам’яті жертв Голодомору 1933 р.», концерти з творів репресованих композиторів, виконання творів сучасних українських митців. Творчість останніх років вражає розмаїтістю, несподіваністю художніх відкриттів. Якщо в блискучих оркестрових транскрипціях[165] каприсів Паганіні[166] в сприйнятті тем «диявольського скрипаля» підкреслюються дотепні зіставлення музики минулого сторіччя і сучасних, замалим не естрадних, мотивів, то у симфонічній поемі «1933», присвяченій пам’яті жертв голодомору, розкривається вся глибина трагедії нашого народу; цикл прелюдій і фуг віддає данину пошани досконалості класичного письма, а в симфонічній поемі “Спогад про Батьківщину” (написаній до 100-річчя української еміграції) звучать мелодії, близькі до тих, які співалися на початку сторіччя.

В останні роки композитор багато гастролює за кордоном, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді та Австралії і водночас продовжує інтенсивну діяльність в Україні, окрім творчої роботи, керує камерним оркестром Львівської музичної академії ім. М.Лисенка[167], бере участь в організації фестивалів сучасної музики “Контрасти” у Львові. Видатним досягненням останніх років стала опера “Мойсей” за мотивами поеми Ів. Франка, яка отримала благословення Святішого Отця Іоана Павла ІІ, Папи Римського. Вона видається дещо незвичною для стилю композитора, оскільки витримана в урочистому, величному тоні, без звичної для М. Скорика експресії Ця опера продовжує лінію епічних музичних драм в українському музичному театрі, наближених до ораторійності. Ще одним вагомим творчим звершенням 2001 року став Концерт № 3 для скрипки з оркестром, уперше виконаний в рамках фестивалю “Контрасти”, котрий виразно продовжує лінію лірико-сповідального монологу Віолончельного концерту.

КАНТАТА “ВЕСНА”

(на вірші І.Франка)

Особливе, глибоко своєрідне ставлення як до традицій галицької хорової та вокальної культури, так і до естетичних засад “нової фольклорної хвилі”, стосовно гуцульського народнопісенного типу, демонструє Мирослав Скорик уже навіть у перших своїх юнацьких творах, зокрема в кантаті “Весна”.

Кантата доволі традиційна як за побудовою циклу, так і за змістом, що вкладається в коло образів української літератури ХІХ ст. Проте зовнішня традиційність долається рядом новаторських, несподіваних за своєю виразністю, технічних прийомів, сміливими знахідками, за котрими вже цілком ясно проступає творчий почерк М. Скорика - автора «Гуцульського триптиху» (і музики до кінофільму «Тіні забутих предків»), «Карпатського концерту». Символічним є звернення композитора до поезії Івана Франка і навіть сам вибір віршів. Взагалі І. Франко вважається набагато менш «музикальним» поетом, ніж, наприклад, Т. Шевченко чи Леся Українка. Він значно рідше вдається до типових пісенних рим, суто фольклорних образів і уявлень, натомість перевтілює пекучі проблеми української національної історії. Його неперевершена наукова ерудиція, складна система поетичного виразу вимагала і від композиторів, котрі торкалися лірики та філософської поезії І. Франка, переважно, пошуку нових, складніших засобів інтонаційного вислову.

Для вихованця Львівської композиторської школи Мирослава Скорика поезія І. Франка була ідеально співзвучна саме своєю символічністю, багатозначністю поетичного виразу («Слова - полова, але огонь в одежі слова», - за виразом самого Франка).

І хоча поет називає свій цикл із збірки «З вершин і низин» «Веснянками», проте в п’яти віршах, обраних композитором для кантати «Весна», йдеться не про опис природи, віршований пейзаж, чи змалювання весняних обрядів. І. Франко бачить за поширеними в українській поезії «весняними» образами значно узагальненіші символи. Так, у першому вірші «Дивувалась зима» він дещо перегукується зі славнозвісною поезією Маркіяна Шашкевича «Цвітка дрібная» («Як посміли над сніг проклюнутись квітки, запахущі дрібні»), тобто й тут, які у М. Шашкевича, в переносному сенсі йдеться про «весну народу», про утвердження його самосвідомості всупереч всім перешкодам («шуря-буря пройшла - вони (квітки) знов піднялись»). Ця ідея проводиться вже більш прямолінійно в другій частині вірша «Гримить», де весняне очікування благодатного дощу, провісником якого є перший грім, у другому куплеті прямо протиставляється переломному моментові в історії людства («мільйони чекають щасливої зміни»).

Третій вірш обертається навколо ключового заклику - «Встань, орачу, встань», де під збірним образом орача теж мається на увазі національна інтелігенція, для якої прийшов час сіяти «в щасливий час золоте зерно». Четверта частина теж підкреслює думку про піднесення нації («Зеленійся, рідне поле, українська ниво»). І врешті фінал передає всезагальний універсальний характер поетичного символу - від національного до загальнолюдського, проте все одно тільки через єдність із своєю землею («Земле моя, всеплодющая мати»). Він може асоціюватись як із античним героєм Антеєм, сином Землі, доторкнувшись до якої він отримував нездоланну силу, так і з давніми традиціями українців-землеробів, в обрядах яких збереглось дуже багато елементів прохання, заклинання до землі.

Символічно, що й кантата М. Скорика виникла в час «хрущовської відлиги», коли ненадовго ніби настає та сама «весна», оспівана й омріяна І. Франком, коли частково послаблюється тиск «партійного керівництва мистецтвом», і українська культура знову звертається до «заборонених» образів історичної давнини, згадує про своїх видатних історичних діячів, дістає із закритих архівів деякі заборонені книги. До таких «шістдесятників» належить і М. Скорик, адже риси нового художнього мислення помітні вже в задумі й естетичній спрямованості його дипломної роботи.

П’ять частин кантати - «Дивувалась зима», «Гримить», «Гріє сонечко», «Розвивайся, зелена діброво», «Земле моя, всеплодющая мати» - об’єднуються завдяки поетичній і втіленій в музиці, просвітленій «веснянковій» символіці.

Перша частина, «Дивувалась зима», - немовби передбачення образу весни, символічне змалювання одвічної боротьби зими і весни, як неминучої зміни нового і старого, прагнення до оновлення всього живого, звернення до скритих духовних сил народу, вирішена М. Скориком як театрально-сюжетна сцена з використанням традиційної для української пісенності форми. Головний мотив частини видається типово веснянковим, нагадує дещо мотив славнозвісної народної веснянки «Благослови, мати». У розвитку частини автор прагне якомога яскравіше розкрити кожну деталь поетичного тексту.

Друга частина, «Гримить», показує пробудження духу народу. Вже початкова тема побудована на заклику, котрий набуває своєрідного зображального значення відлуння. Наступна урочиста тема близька до старовинних кантів. Початковий заклик «Гримить» підтримується подальшим образом буяння, схвильованого очікування розквіту й весни. Розвиток частини спрямований від початку до кінця по висхідній лінії наростання.

Третя частина, «Гріє сонечко», містить декілька контрастних епізодів відповідно до змісту поетичного тексту. Спочатку - образ лагідного весняного дня, підкреслений композитором музичним звукозображенням, характерними веснянковими інтонаціями в хоровій партії. Інший, більш схвильований, буремний настрій вносить сольний епізод баритона на слова «Встань, орачу». Останній епізод «Гей, брати» може трактуватись як урочисте завершення тривалої частини, де початково ніжна, «дівоча» веснянкова мелодія поступово змінюється і в кінці справляє враження величного гімну весни.

Четверта частина, «Розвивайся, зелена діброво», піднімає зовсім інші почуття і настрої. Образи природи набувають м’яких пастельних тонів, початкова мелодія нагадує ліричні дівочі пісні.

П’ята, остання частина, «Земле моя», філософсько-епічний фінал, практично, не торкається вже символіки весни, образ Землі - всеплодющої матері трактується і Франком, і відповідно, Скориком, як глибше, універсальне поняття вічності буття народу.

Кантата «Весна» знаменувала дуже цікавий перелом у хоровій манері композиції, котрий наступає від початку 60-х років. Традиційність, звернення до вічних символів і традицій нашого народу може відтепер втілюватися через модерну систему музично-виразових засобів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Які мистецькі зв’язки мала родина М.Скорика?
2. Де композитор здобував музичну освіту?
3. Які твори української музичної класики повернув до життя М. Скорик?

4. До яких тем і образів звертається композитор у творах останніх років?

5. Як трактується поезія І. Франка в кантаті «Весна»?