Українська музична культура 60-х - 90-х рр

Вже в 60-х роках у стіни Київської, Харківської, Львівської консерваторій приходять талановиті молоді композитори, які в подальшому визначать художнє обличчя української музики: Віталій Губаренко, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Леся Дичко, Мирослав Скорик, Генадій Ляшенко, Євген Станкович. Позбавлені від умовностей «соцреалістичної» художньої системи, вони намагаються наздогнати те, що було прогаяні в нашому мистецтві протягом попередніх тридцяти років. Велика частина з них навчалась у класі Бориса Лятошинського, дехто - у Станіслава Людкевича, які могли зацікавити своїх студентів не лише класичною спадщиною, але й орієнтувались у мистецьких віяннях новітнього часу. Їх становлення відбувалося на тлі формування таких цікавих напрямків, як «нова фольклорна хвиля», авангард[156], появи нових звуковідтворюючих і звукозаписуючих засобів, електронних інструментів, нового ставлення до художньої форми тощо. Все це істотно вплинуло на їх світогляд і знайшло індивідуальне перевтілення в творчості кожного з цих митців.

Разом з тим продовжується на новому рівні й пісенна лінія, започаткована в попередньому десятиріччі. Серед її найяскравіших представників згадаємо Олександра Білаша («Два кольори», «Ясени»), Володимира Верменича («Чорнобривці»), які прямо наслідують пісенні знахідки Платона Майбороди. Дещо в іншому напрямку розвивається пісенна творчість Богдана Янівського («Не забудь», «Червона калина») та Володимира Івасюка («Червона рута», «Водограй») у Львові, для яких притаманне поєднання м’якої, задушевної мелодії, певних особливостей фольклорного викладу та гострої ритміки сучасних естрадних танців.

Важливою особливістю розвитку музичного життя в Україні в цей час стало доволі яскраве ствердження неповторного обличчя і своєрідних традицій окремих регіонів, а не лише столичного Києва: Слобожанщини з центром в Харкові, Галичини з центром у Львові, південно-українських земель з центром в Одесі та інших. Варто коротко зупинитися на окремих яскравих особистостях, що творили й творять музичну культуру України останніх десятиріч ХХ – початку ХХІ ст.

У Харкові довгі роки плідно працює Валентин Бібік (нар. 1940), тонкий лірик, в чиїй творчості особливу роль відіграють оркестрові та камерно-інструментальні твори. Основа його стилю - лірико-романсова стихія, яку він напрочуд вишукано й делікатно вкладенав сучасну «інтелектуалізовану» образну систему. Один із останніх творів, який не можна обминутив його доробку, - оркестрова поема «Плач і Молитва», присвячена пам’яті жертв голодомору 1933 - 34 рр.

Особливо вирізняється в середовище музичної української культури постать Алемдара Караманова, татарина за походженням, який мешкає в Криму. Випускник Московської консерваторії, він найкраще виявив себе в жанрі симфонії, демонструючи рефлексивну, внутрішньо зосереджену філософську лінію, відповідну медитативним напрямкам XX ст. Він лауреат Національної премії України ім.. Т.Г.Шевченка.

Цікаві, неординарні проблеми піднімав у своїй творчості й київський композитор, Іван Карабиць (1945-2002). Тяжіючи здебільшого до жанру інструментальної музики, він намагався чутливо відтворити в ній найновіші віяння сучасних художніх напрямків, приділяючи разом з тим належну увагу й вітчизняним традиціям. Заслужену славу здобув його хоровий концерт на вірші Г.Сковороди «Сад божественних пісень», в якому гуманістичні думки «мандрівного філософа» отримують релігійне забарвлення завдяки використанню музично-виразових засобів, притаманних традиції хорових духовних концертів М. Березовського та Д. Бортнянського. Багато уваги приділяв композитор також камерним жанрам, зокрема п’єсам для струнних інструментів у супроводі фортепіано, струнним ансамблям.

Карабиць відомий також як активний організатор концертного життя. Впродовж багатьох років він очолював оргкомітет Міжнародного фестивалю «Київ-Музик-Фест», в рамках якого виконуються нові твори сучасних українських композиторів практично зі всіх куточків країни і українського зарубіжжя, представлена класична й сучасна музика видатних митців Заходу.

Поштовх до розвитку нового художнього мислення, який дали нашому мистецтву композитори-“шістдесятники”, приніс свої якісні, й навіть кількісні результати. Значно активнішим стає розвиток музичного мистецтва, воно гнучкіше відгукується на запити часу. Із композиторів молодшої генерації, котрі приходять у професійне мистецтво наприкінці 70-х - на початку 80-х рр., можна згадати досить численну когорту музикантів: Михайла Степаненка, Олега Киву, Генадія Саська, Ірину Кириліну, Віктора Степурка, Володимира Зубицького, Ігоря Щербакова, Ганну Гаврилець, Володимира Шумейка в Києві, Віктора Камінського, Юрія Ланюка, Ольгу Криволап, Олександра Козаренка у Львові, Кармелу Цепколенко в Одесі, Олександра Щетинського, Олександра Гугеля, Олександра Грінберга в Харкові та багатьох інших.

В їх творчості небанально переплітається фольклорна стихія, впливи естрадних пісень (у найширшому сенсі - від гострої ритміки рок-н-ролу та дохідливих інтонацій «поп»-музики до задушевності «кантрі» й звукових барв електронних інструментів), звернення до всієї попередньої «звукової цивілізації» від середньовічної духовної монодії[157] до авангарду. Строкатість джерел, розмаїття тем і образів, проте, не приводить до хаотичності композиції, швидше навпаки, змушує митців знаходити якісь неповторні, глибинно художньо виправдані прийоми. Повернення від «жорсткої конструкції», раціоналістичної системи авангарду до чуттєвої особистої лірики, гуманістичних проблем буття зумовило більшу демократичність творчості 80-х - 90-х рр.

На такому підйомі виникає, наприклад, серія камерних кантат Олега Киви (1947-2008), серед яких вирізняється Третя, написана на вірші Павла Тичини й присвячена видатній співачці сучасності Ніні Матвієнко. Густий хвилюючий, чисто народний тембр голосу Н. Матвієнко надихнув композитора на «фольклорне» прочитання поезій П. Тичини, що довгий час несправедливо вважалися «революційними», хоча в них, насамперед, йдеться про загальні людські проблеми Життя і Смерті, Добра і Зла. Крім того, він дуже плідно працює в жанрі кіномузики, озвучує досить багато фільмів кіностудії

ім. О.Довженка.

Дотепно, влучно, захоплююче трактує інтонації народної пісні в симфонічній і камерній музиці Володимир Зубицький (нар. 1953 р.). Таке прочитання фольклору знаходимо в кантаті-симфонії «Чумацький шлях» на слова народних поезій, у симфоніях та концертах. Він один із небагатьох сучасних авторів, що відчуває темброве багатство оркестру народних інструментів і створює для нього репертуар. Так само цікаво трактує він баян, адже Зубицький був спочатку відомий, як баяніст-віртуоз, який став лауреатом міжнародних премій саме за виконання музичних творів на цьому інструменті.

У різних жанрах творчості проявляє себе Ігор Щербаков ( нар. 1953 р.), знаний також як активний культурний діяч, організатор престижного фестивалю "Київські прем’єри". Особливе визнання і звання лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка принесла йому дитяча опера "Пастка для відьми"за мотивами опери-казки Кирила Стеценка "Івасик-Телесик", вельми оригінально написана. Так сучасні митці відроджують класичні зразки, даючи їм нове прочитання і повертаючи до сценічого життя. Крім того він яскраво проявляє себе в камерно-інструментальній та оркестровій музиці, по-новому розвиваючи традицію української православної духовної музики “золотої доби”. Один із його останніх важливих здобутків – своєрідний диптих: "Православний хоровий концерт" та "Богородице Діво, радуйся" для мішаного хору a capella[158]

Пісенною творчістю відзначилась Ірина Кириліна (нар.1952 р.). Представляючи нову генерацію митців -естрадників, вона відома широкому колу слухачів завдяки багатьом популярним пісням, а в останні роки – завдяки численним дитячим естрадним конкурсам, для яких спеціально пише пісні, що за стилем опираються на пісню-романс ХІХ – початку ХХ ст, проте гармонійно вписуються в звуковий контекст сьогодення. Та водночас авторка не покидає і "серйозної" творчості, зокрема особливу увагу приділяє жанру камерної кантати й оркестрової музики.

Своє неповторне обличчя в творчості демонструє Ганна Гаврилець (нар. 1958 р.), лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка. Вона дуже оригінально перевтілює інтонації обрядового фольклору і часто звертається до такого глибинно закоріненого в традиціях нашого народу праобразу, як дійство, а разом з тим втілює і вічні біблійні образи. Риси обрядовості, прадавніх заклинань сил природи оживають у такому творі, як музично-сценічне дійство "Золотий камінь посіємо", а власне бачення християнської духовності втілене в композиції "Хай святиться Отче імення..." для сопрано і мішаного хору. Разом з тим її камерні інструментальні твори часто вражають гострим модерним світовідчуттям.

До прихильниківнайсучаснішої композиторської техніки належить і львів’янин Юрій Ланюк (нар. 1958 р.), відтак вплив авангарду досить ясно помітний в багатьох його творах, написаних раціонально, винахідливо, з глибоким замилуванням у невичерпні технічніможливості сучасного звуковидобування, і разом з тим проявом власних ліричних рефлексій крізь призму “раціо”. Такою є його п'єса Seraphitus для віолончелі, фортепіано та магнітної стрічки. Делікатна суб’єктивна лірика забарвлює і модерну в цілому палітру “Музики для “Решершу”. Загалом же в його творах переважають філософські проблеми, композитор намагається збагнути духовну сутність нашого буття.

Наймолодший з цього кола - Олександр Козаренко (нар. 1963 р.), який формувався не лише як композитор, але й як піаніст (Перша премія на конкурсі ім. М. Лисенка 1985 р.), теоретик. В останні роки він теж, переважно, звертається до образів світової і вітчизняної літературної класики, а також до біблійних символів. Так, наприклад, його ораторія «Страсті Господа Нашого, Іісуса Христа» для хору, оркестру, солістів та читця виявляє схильність митця до глибоких філософських тем, прагнення долучитися до «вічних» понять духовності.

Його харківський ровесник, Олександр Щетинський (нар. 1963 р .), здобув неабияке визнання за кордоном, неодноразово ставав лауреатом престижних композиторських конкурсів. Сфера його образів вельми широка, хоч здебільшого він віддає перевагу узагальненим, символічним образам. Перейшовши через захоплення авангардом, він в останні роки теж дуже часто звертається до біблійних символів і узагальнено-етичних тем, зокрема в таких творах, як "Хрещення, спокуса і молитва Господа нашого Ісуса Христа" для соліста-баса та п’ятьох інструментів, "Пісня сходження" для сопрано, флейти, ударних і баяна, "A prima vista"для оркестру та ін.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Хто продовжив «пісенну лінію» творчості в українській музиці в 60 - 70-х рр.?

2. Хто з композиторів того покоління звертається до жанру опери?

3. Чим зумовлене творче піднесення української композиторської школи 80- 90-х рр.?

4. Які жанри і образи переважають у творчості композиторів цих років?

5. Хто представляє харківську композиторську школу 60-х – 90-х років?

6. Хто представляє львівську композиторську школу цих років?