Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку





Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, тех­ніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкування та втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини, становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, вихо­дячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям, точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність), поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики, філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи сим­воліки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: як результат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) та як функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і в комунікативному аспекті.

Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що під­тверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термі­нології дохристиянської Русі, так і теоретичні дослідження окремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспек­тиви розвитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бо­дай короткої історії її становлення. Науковій термінології передував період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичу­вався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначення системи спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевої термінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лек­сичні одиниці.

Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності почина­ють слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесі практичного пізнання світу і стали на даному етапі представниками наукового поняття.

На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальний стан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певних понять з відповідними співіснуючими предметами навколишньої дійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологі­зації загальновживаних слів. До речі, терміносистеми нових галузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуються принципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих сис­тем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вто­ринної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним бачен­ням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватися на загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чином, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли система звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відо­браження в природній мові. Мова науки, використовуючи загально­вживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у дефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце в якій належить термінам.

Історія формування української наукової мови — це постійне пе­реборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні мож­ливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінг-вальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовж століть.

Заборона української мови як засобу літературного спілкуван­ня затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української моли (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмува­ли недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність. У формуванні української наукової термінології умовно можна виді­лити кілька періодів.

Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов'язаний із журналом "Основа" та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шев­ченка (НТШ) в Галичині, іменами І. Верхратського, М. Драгоманова, В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, 11. Куліша. У цей час українська мова збагачувалася "новими термінами та висловами, від­повідними до прогресу сучасної цивілізації".

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з ши­роким використанням термінів і терміноелементів грецького та ла­тинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у між­народній практиці.

Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменував­ся утворенням Наукових товариств у Східній Україні: "Просвіта" (у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших терміноло­гічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київ­ського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподар­ської та науково-технічної термінології чимало зробив гурток натуралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членів якого, "не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ні передавати її здобутки народові".

Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті — початок 30-х раків XX ст. — час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й полі­тичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої терміноло­гічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної пра­ці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. У 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовува­ти процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно було виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогали­ни, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методи побудови нової лексики на позначення понять науки, політики, дер­жавності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на думку Ю. Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поши­рюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітніші вимоги суспільства. Теоретичні засади термінотворення було чітко сформульовано в "Інструкції до укладання словників".

Терміни виникали шляхом переосмислення загальновжива­них слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть до крайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запо­зичення). О. Курило зазначала: "Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію виживання". Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народни­цтві та націоналізмі. Впродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бюлетнів під гаслом "Проти націоналізму в термінології", які вилучи­ли значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинила­ся.

Четвертий етап (50- 80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвав­ленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологіч­них словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як пере­кладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.

Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділяла­ся лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політекономічної — Т. І. Панько, біологічної — Л. О. Симоненко, ботаніч­ної — М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної — О. Сербенська, математичної — А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сфор­мованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.

П'ятий етап (кінець XX — поч. XXI ст.) є найпродуктивні­шим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу дер­жавної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціону­вання.

Із становленням України як суверенної держави проблема наці­ональної термінології набирає державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідни­ків зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намага­лися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвіс­тичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціо­нують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект - систематизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шля­хом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо "репресованих" термінів, створення га­лузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого — станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, від­ділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різ­них шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запо­зиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ве­дуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одно­го боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності.

Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшість словників, виданих у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вмі­щені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення того самого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивав зміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словників пройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих по­нять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечує того, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених "золотого" десятиріччя, зберегти, відновити кращі українські терміни та позбутися тих, що суперечать лексичним та словотвірним нормам української мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мові термінологію варто замінювати вузькорегіональними термінами, як спостерігаємо у "Словнику фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російському" В. Козирського та В. Шендеровського, де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило, маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповід­но словами: поперечник, первень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига, рівнолежник, стрільно/гармагпень, руровід/рурогін та багато інших.

Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі наці­ональні спортивні терміни, оскільки українська спортивна терміно­логія надто зрусифікована. Чи зрозуміють наші терміни на зразок рухапка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, ко­паний м'яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, карний мет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжна­родних змаганнях. "Революцію" в медичній термінології намагають­ся провести й деякі медики, пропонуючи нам повернути застарілі, регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорених, штрикалка (шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (брон­хіт], ушкодівник, ушкодозпавець (травматолог) та ін.

Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови, тобто диференціювати слова, що звучать однаково в українській та російській мовах, замінити їх питомими українськими словами на зразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробогатько та ін.

Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно. Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окре­мо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термі­нів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому термінологія багатьох галузей знань різних мов послуговується лексичними та словотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, що робить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні та міжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно кла­сичні мови — давньогрецька та латинська, остання дала моделі для творення термінів, здебільшого одноосновних, та серію високопро­дуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінології багатьох мов. З грецької мови запозичено модель творення складних термінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи тер­мінів уже в епоху середньовіччя становили єдиний греко-латинський фонд, який запозичався багатьма мовами. Пізніше джерелом запозичень стали німецька, французька та англійська мови.

Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексич­ний фонд у не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозу­мінню фахівців, які розмовляють різними мовами, а з друго­го — надмірне захоплення чужими термінами ускладнює спілкування між членами суспільства. Зокрема немає потреби користуватися іншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразок бартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право), слоган (рекламне гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсува-ти (повертати борг) тощо.

Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформленого, непроникного терміна-однослова на позначення єдиного,

нерозчленованого поняття (демаркетинг — ліквідація ажіотажного попиту, девальвація — зниження офіційного курсу національної валюти, аналогічно: емісія, авізо та ін.); лаконічність терміна, від якого легко утворюються похідні форми (аудит — аудитор, аудиторство, аудиторський, аудиторська служба, Аудиторська палата України), зміна концептуальних орієнтирів (етнічних, національно-специфічних на "європеїзовані" або "американізовані"), що викликає декореляцію протопонять "свій" — "чужий" (воротар — голкіпер; поза грою — офсайд).

Останнім часом помітно зростає тенденція до гібридизації термі­на, поєднання національних та міжнародних компонентів (виробни­чий маркетинг, тендерне ціноутворення).

У систематизації, нормалізації та стандартизації існуючих терміносистем значна роль належить галузевим словникам. За останнє десятиріччя минулого століття побачило світ близько 300-т термінографічних праць, переважно перекладних, різних за обсягом та якістю опрацьованого матеріалу, серед них пальма першості нале­жить медицині — 40 словників, 20—3 економіко-фінансової сфери. Заслуговують на увагу: поліфункціональний академічний "Російсько-український словник наукової термінології" у трьох книгах: Суспільні науки (1994); Біологія. Хімія. Медицина (1996); Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос (1998), кілька видань "Російсько-українського та українсько-російського словника (сфе­ра ділового спілкування)" В. М. Брицина, О. О. Тараненка, три ви­дання "Фінансового словника" А. Г. Загороднього, Г. Л. Вознюка, Т. С. Смовженко, "Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник" у 2-х томах науковців Львівського медичного університету, п'ятимовний тлумачний словник з інформатики Р. Іваницького та Т. Кияка (1995), щойно виданий "Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової економіки" за ред. Т. Р. Кияка (2001).

Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на тер­міни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначен­ня, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умо­ви, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічний документ, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах норма­тивної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі. Незважаючи на те, що в мові ДСТУ на терміни та визначен­ня спостерігається порушення лексичної загальнолітературної нор­ми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, не властивих українській мові на зразок злучення, злучник, розлучник, повід замість усталених відповідних з'єднання, з'єднувач, роз'єднувач, привод та багато інших, вони сприятимуть розбудові та нормалізації галузевих терміносистем та впровадження їх у життя. Аналогічну роль виконують і україномовні законодавчі акти та Кодекси.

Оскільки терміни через загальні поняття пов'язуються зі спе­ціальними сферами знань та діяльності, вони є об'єктами всіх наук, що вивчають ці сфери. Для розв'язання термінологічних проблем по­трібні висококваліфіковані спеціалісти, які б поєднували професій­ні знання з лінгвістичними. Таких спеціалістів треба готувати у ви­щих навчальних закладах, увівши до навчальних програм спецкурси з основ термінології та фахової мови. Названі спецкурси читаються в багатьох країнах світу, навіть у країнах Африки та Азії. Нa жаль, наше Міністерство освіти і науки ігнорує світовий досвід. Засвоєнню студентами фахової мови сприяють словнички термінів, наведених у підручниках та навчально-методичних посіб­никах з фінансів, маркетингу, фінансів підприємств та ін., виданих у Київському національному економічному університеті.

Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, що Україна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх га­лузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства. Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох ас­пектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем, встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування, співвідношення в них національних та інтернаціональних компонен­тів; вироблення основних моделей творення нових термінів; перегляд та нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих слов­ників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності.

Незважаючи на величезну роботу, проведену термінологами та фахівцями різних галузей знань, нерозв'язаною залишається ще низка як лінгвістичних проблем, пов'язаних із ототожненням або диференціацією понять, виробленням методологічних засад щодо уніфікації української наукової термінології та збагаченням її за ра­хунок власних мовних одиниць, так і екстралінгвістичних — забезпечення повнокровного функціонування мови в державі, викладання у ВНЗ усіх предметів державною мовою, уведення в навчальні програ­ми спецкурсів з основ термінології та фахової мови, видання україно­мовних підручників, тлумачних галузевих словників, створення на­вчальних посібників із загального термінознавства та терміносистем окремих галузей знань. Для здійснення окреслених проблем потрібне об'єднання зусиль учених різних сфер наукових знань, особливо мо­вознавців, що працюють над проблемами термінології, для створення єдиної термінологічної школи. (Л. Симоненко)

Завдання 77.Запропонуйте, обґрунтовуючи, скорочений запис наведених нижче слів та словосполучень, що часто використовуються в сучасний науковій літературі.

Автореферат, анотація, бібліографія, бібліотекознавство, відповідальний редактор, дипломатія, дисертація, доктор фізико-математичних наук, доктор філософських наук, доцент, екологія, економіка, збірник наукових праць, інформація, історія, кандидат економічних наук, кандидат філологічних наук, кандидат юридичних наук, кафедра, Міністерство освіти і науки, науково-практична конференція, наукознавство, Національна академія наук України, науково-дослідна робота, провідний науковий співробітник, професор, редактор, редколегія, соціологія, сторінка, університет, Український реферативний журнал, фінансова справа, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, член-кореспондент HAH України, юриспруденція.

Завдання 78.3аконспектуйте наукову статтю, опубліковану в періодичному виданні (журналі) за обраним вами фахом або опановуваною навчальною дисципліною.

Завдання 79.Підготуйте фрагмент наукової статті, мета якого - висвітлити історію розробки у вітчизняній та зарубіжній науці проблеми, винесеної у назву статті та актуальної для обраної вами спеціальності.

Завдання 80.Складіть повну бібліографію до однієї з актуальних (або цікавих для вас) проблем обраної вами спеціальності та оформіть її за чинними ДЕСТами.

Завдання 81.Доведіть матеріалами наукової літератури з вашої спеціальності, що термін і відповідно термінованість є однією з основних стильових ознак наукового стилю літературної мови.

Завдання 82.Проаналізуйте лексичний склад науково-навчального тексту та поясніть функції трьох основних його стратів (груп):

а) абсолютно термінологічної лексики, тобто термінологічної лексики вузькоспеціального характеру; б) відносно термінологічної лексики, тобто загальнонаукової і міжнаукової термінологічної лексики; в) нетермінологічної лексики, тобто слів-орьанізаторів думки, слів-конкретизаторів думки, службових частин мови.

Завдання 83.Схарактеризуйте роль порядку слів у науковому тексті та експериментально встановіть, де і чому якнайчастіше знаходиться основна інформація.

Завдання 84.Поясніть, чи залежить обсяг наукового твору від його жанру, і якщо так, то як саме і чому.

Завдання 85.Підготуйте з урахуванням особливостей власного мовного стилю 2-3 зразки клішованих анотацій різних видів для подальшого активного користування ними в самостійній науковій роботі з анотування першоджерел.

Завдання 86.Підготуйте 2-3 зразки клішованих рефератів різних видів для подальшого активного використання їх у самостійній роботі з реферування фахових наукових джерел.

Завдання 87.Підготуйте з урахуванням свого мовного/мовленнєвого стилю 2-3 зразки клішованих рецензій.

Завдання 88.Лаконічно та з урахуванням принципу ієрархії сформулюйте основні сучасні вимоги до наукових творів малих жанрів.

Завдання 89.Перекладіть українською мовою науково-по­пулярні тексти. Підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу кожного з текстів і запропонуйте найточніші до них заголовки. Обґрунтуйте свій погляд.

1.Человек воспринимает глазами 20% информации, из них 70%-посредством чтения. К 2013 г. объем информации по сравнению с 1990 г. возрастет в 4 раза, к 2040г. — в 32 раза. Средняя скорость чте­ния студентов составляет 120-180 слов в минуту, специалистов с высшим образованием — 200-250. Потрясающе быстро читали Ж. Ж. Руссо, Л. Пушкин, Б. Наполеон, О. де Бальзак, Н. Чернышевский, Л. Тол­стой, М. Горький, Р. Роллан, А. Эйнштейн и др. Учеными доказано, что при быстром чтении утом­ляемость глаз меньше, чем при медленном чте­нии. Академик Н. Амосов обоснованно утверж­дал: "Для человеческого организма благоприятен только режим напряжения. Силы при напряжении возрастают".

В XVII веке Никола Гроллье де Сервьера приду­мал машину для ускорения чтения книг: подобие мельничного колеса с подставками для книг вместо лопастей, на которые одновременно помещалось не­сколько книг, раскрытых на требуемых страницах. Наш мозг обладает высокой избирательной спо­собностью, вот почему читать нужно не слова, а мысли. Кроме того, мозгу присуща догадка, предвосхищение. Для того чтобы правильно прочесть фразу, достаточно видеть по 2-3 буквы из каждо­го слова или верхние/ нижние половинки букв (по О. Козловскому).

2.Наука — нервная система нашей эпохи. Мир науки и техники так сложен и разнообразен, что никто не может считать свое образование завершенным с окончанием средней школы и даже вуза. Скорее с этого оно только начинается.

Естественное стремление цивилизованного чело­века: "Хочу все знать!" или более скромное: "Хочу знать необходимое, чтобы правильно действо­вать!", сталкивается, однако, с явлением еще одного "взрыва" — с лавинообразным потоком информа­ции. На самом деле, активно читающий человек мо­жет за свою жизнь прочесть 3-5 тысяч книг. Но ведь ежедневно выходит в свет огромнейшее количество новых книг, научных брошюр и журналов. Еще Вольтер говорил: "Многочисленность фактов и сочинений растет так быстро, что в недалеком буду­щем придется сводить все к извлечениям и "словарям". В XVIII веке вышло примерно 1,6 миллиона книжных изданий, в XIX веке — 6,1 миллиона, в XX веке — око­ло 50 миллионов новых книжных изданий. Сейчас во всем мире ежедневно выпускается око­ло 100 тысяч книжной продукции. Поэтому учет, отбор, обработка, хранение и передача информации стали одной из главенствующих и бурно развиваю­щихся отраслей человеческой деятельности. Наука — связующий элемент между мыслями лю­дей, рассеянных во времени и пространстве, и в этом одно из самых высоких ее достоинств. Древняя мудрость гласит: "В начале было слово". Действительно, в слове — первый проблеск созна­тельности, слово — главный инструмент общения людей, общения поколений, накопления духовных богатств. И "как хорошо, когда благоденствие дал Пифагор. Нет сокровищницы лучше знания! Предмет познания бесконечен! (Е. Лихтенштейн)

3.Служение науке не мирится с легким отношением к себе, к людям. Наука — это совсем особая сфера труда, привлекающая к себе непреодолимой силой... Ученый кончает свою исследовательскую деятель­ность, почти всегда только уходя из жизни.

В чем же заключается особая сила и активность мо­лодого исследователя? Несомненно, в том, что он смотрит на традиции, на получаемое им научное наследство прошлого новыми, свежими глазами, еще не привыкшими к общепринятому, к трафаре­ту. Молодой научный гений и талант почти всегда вносят с собою перелом, революцию, новую точ­ку зрения, приводят на новую вершину, с которой раскрываются неожиданные широкие горизонты для дальнейшего исследования. Ученый обязательно должен учиться, учиться, не­смотря на все свои успехи, свои достижения, всю жизнь до гроба. Громадная наука была до него, гро­мадная наука развивается рядом с ним, в родной стране и во всем мире, громадная наука будет после него. Какой бы областью знания ни занимался мо­лодой ученый, он должен много, внимательно и кри­тически читать, он должен знать несколько языков, ибо иначе для него будет закрыто очень многое, иногда самое важное. (С. Вавилов)

4.Талант в науке есть прежде всего способность к упорному творчеству. Только не ошибитесь в заня­той вами жизненной позиции. Всегда ставьте себе большие и надличностные задачи, и вы достигнете в своей жизни большого и надежного. Вы будете счастливы.

Красота научной работы состоит главным образом в красоте исследовательских приемов, в новизне и скрупулезности научной методики. (Д. Лихачев)

5.Какое же качество должен иметь молодой человек, вступающий в область науки? Я думаю, что самое главное качество — влюбленность, ненасытный ин­терес к тайнам природы и к путям овладения этими тайнами. Все остальное приложится. От ученого требуется и огромный повседневный труд, труд че­рез всю жизнь, и огромная работа мозга, и терпение, и постепенность восхождения на вершину науки, открывающего все более широкий горизонт, но все это легко для влюбленного. Без острого, влюбленно­го интереса нет ученого.

Какова бы ни была профессия молодого специалис­та — рабочий ли он, инженер, педагог, агроном, врач, научный работник, — важно, чтобы он был творчес­ким человеком.

Главное, что должно дать образование и о чем часто забывают, — это не "багаж" знаний, а умение владеть этим "багажом". Это и есть главная цель любого, в том числе и высшего, образования. (А. Несмеянов)

6.В наше время невозможно прожить с запасом зна­ний, полученным в начале жизни.

Начав самостоятельную работу, мы все еще продо­лжаем учиться. Учится рабочий, чтобы поспеть за новой технологией, за новинками оборудования. Учится земледелец, чтобы не отстать от сельскохо­зяйственной науки. Непрерывно учатся летчики, врачи, преподаватели, инженеры, иначе их дипломы превратятся в пустую бумажку. Учатся министры, академики, генералы. Чтобы не отстать от своего бур­ного времени, учатся все люди и всю жизнь, весь свой век. Получение знаний становится уже просто физи­ологической потребностью, не угасающей с годами. Фундаментальные знания — это знания не расчет­чика, а теоретика, не клерка от науки, а мыслителя, творца.

Овладевая фундаментальными знаниями, специа­лист поднимается на высочайшую ступень понимания предмета, откуда уже отрываются магистрали науки, ее самые оживленные перекрестки, открываются горизонты будущих открытий. (Р. Хохлов)

Завдання 90.Опрацюйте фрагменти з наукових праць українських лінг­вістів. Складіть номінативний, питальний і тезовий плани, запропонуйте найточніші заголовки до текстів та обґрунтуйте адресат останніх для рекомендаційних анотацій.

1.Термінологія (сукупність термінів) є найдинамічнішою частиною сучасного словника, джерелом попо­внення словникового складу мови. Американський учений Маріо Пей стверджує, що не менше як поло­вина словництва всіх цивілізованих мов складаєть­ся з наукових і технічних термінів. Термін, на відміну від загальновживаних слів, має зв'язок з науковими концепціями, у ньому відо­бражаються факти, спостережені дослідниками, та їхнє теоретичне осмислення. У широкому розумін­ні термін — це слово чи словосполучення, що по­значає поняття певної галузі науки, техніки, мис­тецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному поняттю, наявність дефініції, тенденція до однозначності в межах сво­го термінологічного поля, тобто термінології певної галузі знань, стислість, стилістична нейтральність, точність, висока інформативність. Системність, як одна з основних ознак термінології, передбачає сис­темність поняттєвого змісту термінів, системність словесного вираження (словотвірний, правописний аспекти), системність відповідності між змістом і вираженням.

Виходячи з того, що терміни виникають у профе­сійному середовищі і вживаються у строго термінологічній функції тільки в спеціальній літературі та професійному вживанні, В.П.Даниленко звертає увагу на усвідомленість термінологічного словотво­рення, що дає можливість штучно запроваджувати в галузеві термінології спеціалізовані за значенням словотворчі морфеми, які, будучи в певних терміносистемах виразниками конкретних значень, викону­ють разом із тим класифікаційну функцію, зокрема суфікс -ом(а) в медичній термінології вказує на на­явність пухлини: гематома, фіброма, суфікс -ит —на запальні процеси в організмі, хворобу: гепатит, отит, бронхіт тощо; у біологічній терміносистемі за допомогою суфіксів -ов, -еввизначають родину рос­лин та тварин: вересові, ропухові та ін. Отже, для тер­мінології, на відміну від загальновживаної лексики, характерний принцип аналогічності. Науково-технічний прогрес сприяє не лише бурх­ливому розвиткові науки й техніки, а й вносить іс­тотні зміни в лінгвістичну модель світу появою як окремих термінів, так і цілих терміносистем. Це зу­мовлює перегляд, систематизацію та кодифікацію наявної в мові термінології. Робота в цьому на­прямку проводиться в 2-ох аспектах: теоретичному і практичному. Перший передбачає вивчення і поглиблення теорії терміна, закономірностей творен­ня термінологічної лексики та шляхи її поповнення. Другий — практичний аспект — полягає в унорму­ванні та стандартизації наукової термінології, яка регулюється фахівцями і лінгвістами у таких на­прямках: видання галузевих словників, створення державних стандартів на терміни та визначення, видання правових кодексів тощо. Цей аспект покликаний забезпечити державотворення, навчальний процес, пресу, видавництва, радіо, телебачення нор­мативною термінологією.

На позначення поняття приведення чого-небудь до єдиної форми, системи в науковій літературі іс­нує кілька термінів: систематизація, унормування, уніфікація, кодифікація, стандартизація.Спро­буємо проаналізувати, чи всі наведені терміни од­наковою мірою відбивають назване поняття і в яких семантичних відношеннях вони перебувають. Більшість із названих термінів має прозору етимо­логію, зокрема, слово систематизація утворилося від дієслова систематизувати "приводити в сис­тему" [СУМ], "розподіляти у визначеному порядку і зв'язку частини чого-небудь", "правильне розта­шування частин у встановленому порядку" [СІС]. Одним із значень слова унормування є визначен­ня, запровадження норми в чому-небудь [СУМ]; уніфікація (лат. Unus (uni) — один і facere — роби­ти) — приведення чого-небудь до єдиної форми, системи; кодифікація — процес вироблення загаль­ноприйнятих норм літературної мови; стандарти­зація (стандартування): 1) процес установлення і застосування стандартів; 2) зведення багатьох видів виробів до невеликої кількості типових для раціональнішої організації виробництва [СІС]. І. Встановлення єдиних норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріа­ли; II. Дотримання єдиних стабільних граматико-стилістичних норм у національній мові (переважно в науково-технічному та офіційно-діловому її сти­лях) [СУМ].

У наведеному ланцюжку термінів спостерігається певна ієрархічна підпорядкованість. Для того, щоб унормувати ту чи іншу терміносистему, потрібно провести її уніфікацію на поняттєвому, логічному та мовному (лексичному, фонетичному, граматичному, словотвірному) рівнях. Названі терміни потребують чіткого розмежування у роботі над термінологією. На думку В. П. Даниленко і Л. І. Скворцова, прин­ципова різниця між уніфікацією і стандартизацією полягає в тому, що уніфікація стосується окремих груп термінів, а стандартизація — всієї терміносистеми. Із названих вище термінів найзагальнішим є унормування, тобто приведення термінології до пев­ної норми.

Метою внормування лексичної системи мови є при­ведення її у відповідність з тими мовленнєвими або лексичними варіантами та моделями, які найкра­щим чином сприяють здійсненню її комунікативної функції. Унормування терміносистем української мови безпосередньо залежить від вирішення низки проблем: порушення лексичної загальнолітератур­ної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, невластивих українській мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії, синонімії, словотвірних варіантів тощо. Уніфікація терміносистем відбувається на поняттє­вому; лексико-семантичному, словотвірному, мор­фологічному та правописному рівнях, що перед­бачає приведення термінології до існуючих у мові лексичних норм та словотвірних типів, де, в першу чергу, орієнтуються на вимоги, які висуваються до наукового терміна, — відповідність його змісту позначуваному науковому поняттю. Нормативність термінології полягає не лише у спів­відношенні терміна і поняття, в наявності у терміна відповідного значення, що фіксується на рівні визна­чення поняття, а й у подоланні полісемії та синонімії. На думку вчених, невід'ємною властивістю терміно­логії має бути однозначність. На жаль, на практиці цю однозначність зберегти не вдається. Не сприяє внормуванню терміносистем і синонімія. Наявність синонімічних рядів створює певний дисбаланс між системою термінів і системою понять, якими оперує та чи інша наука. Усунути цей дисбаланс допомагає термінологічна лексикографія, першочерговим за­вданням якої є приведення у відповідність системи термінів системі понять.

Заключним етапом у "приведенні термінології до єдиної системи" є стандартизація. Стандарт у широ­кому розумінні слова — взірець, еталон. Як науково-технічний документ він становить комплекс норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації. В Ук­раїні вперше за багаторічну історію створюються загальноприйняті визначення. Термінологічне стандартування в Україні відбува­ється у стисненому часовому режимі. Зусиллями провідних академічних і вузівських висококвалі­фікованих фахівців та експертів-філологів упро­довж 1992-1996 рр. в Україні видано понад 600 Державних стандартів (ДСТУ) на терміни та визна­чення. У процесі роботи набуто великий практичний досвід щодо розроблення термінологічних стандар­тів, який знайшов втілення у створеному Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термі­нології банку даних унормованої української науко­вої термінології.

Кожен унормований термін повинен мати понят­тєве значення. Невід'ємною частиною нормативної термінології має бути однозначність. Мовна норма в термінології повинна враховувати особливості тер­мінів як знаків спеціальних понять і лексики мови науки зі своїми функціями і особливостями (за Л. Симоненко).

2.Наукова лексика охоплює кілька сотень терміноелементів, в основі яких лежать греко-латинські корені. Уперше список міжнародних терміноелементів, що використовуються для створення російських науко­вих термінів, подав М. Юшманов (1933 р.). Міжнародні терміноелементи відіграють важливу роль у мові науки та техніки, бо полегшують розви­ток науково-технічних зв'язків між країнами. Крім того, з них легко побудувати термін у тих випадках, коли з національних терміноелементів побудувати короткий і точний термін не вдається. Міжнародні терміноелементи легко поєднуються між собою і сприяють подальшому термінотворенню. В українській мові такі компоненти виділені у тлу­мачному словнику української мови, у словниках іншомовних слів, знаходимо їх і в інверсійному словнику, у кореневому гніздовому словнику тощо. Однак у терміносистемах і термінах вони конкрети­зуються, стають терміноелементами з певним зна­ченням і функцією.

Однією із спроб словника міжнародних терміно­елементів в українській мові є невеличка праця І. М. Гнатишеної та Т. Р. Кияка "Словник інтернаці­ональних терміноелементів грецького та латинсько­го походження в сучасній термінології", виданий у Києві 1996 року. З огляду на збільшення кількості інтернаціоналізмів у сучасній науці та техніці упоряд­ники словника, вбачаючи у цьому не лише користь, але й шкоду, вважають, що спеціалістові важливо знати походження та зміст запозиченого терміна чи його елемента. Як зазначає І. М. Гнатишена, масив подібних терміноелементів може слугувати вельми-корисним матеріалом для спеціаліста з метою фік­сації, нормування наявних термінів та правильної побудови нових термінологічних одиниць. До слов­ника увійшло 750 латинських та 650 грецьких тер­міноелементів (у класичному значенні цього слова), тобто окремі слова, частини слів, у тому числі деякі поширені афікси й афіксоїди.

На сучасному етапі міжнародні терміноелементи є одним із продуктивних способів творення тер­мінів, бо короткі грецькі та латинські основи, ви­конуючи функцію терміноелементів, нерідко по­значають ознаки, які в українській мові вимагають громіздких конструкцій складних слів та словоспо­лучень. Деякі інтернаціональні запозичення зде­більшого не перекладаються на національну мову однослівними формами. Тому у перекладі завжди є небезпека неточності, невідповідності поняттю. Непрозорість основи, уникнення завдяки цьому асоціацій, двозначного трактування також сприяє перевазі міжнародних слів. Лише деякі запозичен­ня з такими терміноелементами мають у мові свої точні відповідники, напр. біографія — життєпис, бі­бліотека — книгозбірня, однак уживання їх нерідко обмежується певними стилями (за І. Кочан).

Завдання 91.Перекладіть українською мовою наведені анота­ції актуальних наукових джерел різних жанрів. Порівняйте в анотаціях, підготовлених засобами споріднених (росій­ською та українською) мов, лексико-граматичні конструкції-відповідники. Запишіть конструкції, які найчастіше викорис­товуються в текстах довідково-рекомендаційних анотацій. Занотуйте вихідні дані джерел, що пов'язані з вашим фахом.








Date: 2015-04-23; view: 488; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.048 sec.) - Пожаловаться на публикацию