Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Та їх інтеграція до міжнародного професійного спорту





У 1993 р. було прийнято Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, який надавав право на утворення структур професійного спорту. Одними з перших в Україні були сформовані професійні баскетбольна та футбольна ліги. Проте інтенсивному розвиткові професійного баскетболу заважає відсутність сучасних спортивних споруд, придатних для проведення змагань та комерційної діяльності, недостатня популярність баскетболу та великі видатки на утримання команд. Мала кількість команд в Суперлізі, половина з яких відверті аутсайдери і, як наслідок, недостатня кількість ігор в сезоні та недостатній рівень конкуренції не сприяли ефективному зростанню спортивної майстерності гравців у національному чемпіонаті, що й гальмувало подальший розвиток професійного баскетболу.

У 2000-х роках ситуація в українському баскетболі дещо покращилася. З ініціативи колишнього легіонера NBA О.Волкова в Києві створено професійній баскетбольний клуб “БК Київ”, котрий було включено до числа команд Північноєвропейської баскетбольної ліги (NEBL). У 2001 році до цієї ліги через сито відбіркового турніру пробився й другий український клуб - МБК “Одеса”. У подальшому було створено конкурентноспроможні команди в Маріуполі, Южному, Сумах та інших містах. Це сприяло зростанню конкуренції в національному чемпіонаті і, як наслідок, підвищенню майстерності гравців, що позитивно позначилося на виступах клубних команд на міжнародній арені. У 2005р. “БК Київ” вперше в історії українського баскетболу став віцечемпіоном Євроліги ФІБА. Проте команда досягла цього успіху завдячуючи легіонерам (головний тренер і провідні гравці). Імовірно найближчим часом в баскетболі виникне проблема легіонерів в національному чемпіонаті.

Останнім часом поліпшилася також інфраструктура баскетболу. Кожна команда Суперліги має другу команду та дитячо-юнацьку спортивну школу. Отже, обдаровані діти мають реальні шанси зробити з часом кар’єру професійного баскетболіста як в Україні, так і в іноземних клубах.

Дещо сприятливіша ситуація складається у Професійній футбольній лізі України (ПФЛУ). Після хибної орієнтації в середині 1990-х років на створення одного суперклубу на базі київського “Динамо” [Башкатов А., 1998] останнім часом Федерація футболу і Професійна футбольна ліга України спрямували свої зусилля на розвиток матеріально-технічної бази, ліцензування клубів, тренерів та гравців, організацію стрункої системи підготовки та перепідготовки тренерських кадрів, підготовку резерву тощо. Федерація футболу України (ФФУ) багато робить для розвитку футболу в загальноосвітніх школах, що стало потужним фактором зростання масовості цієї популярної гри. Є підстави сподіватися, що реалізація програми запровадження футболу в урочну форму занять шкіл у недалекому майбутньому дасть позитивні результати. Запорукою прогресивного розвитку футболу в країні, слід вважати і організацію якісного навчання тренерів та суддів. Тренерська ліцензія Федерації футболу України визнана УЄФА, що свідчить про її якість і додає авторитету українському футболу. Федерація футболу України успішно інтегрується з міжнародними футбольними структурами. Про це, зокрема, свідчить, той факт, що у 2003 р. вперше було проведено виїздне засідання Виконкому УЄФА в Києві. Станом на кінець 2004р. 13 представників ФФУ входили до організаційних структур УЄФА, у т.ч. Г.Суркіс член Виконкому УЕФА, 3 особи входять до комітетів і 10 − до Комісії УЄФА (О.Бандурко поєднує роботу в Комітеті програм допомоги і Комісії адміністративних експертів). ФФУ наполегливо працює над приведенням Клубної інфраструктури до вимог УЄФА та ФІФА. Багато робиться для розвитку дитячо-юнацького футболу. У 2004р. ФФУ за підтримки уряду в різних регіонах країни встановила 400 мінімайданчиків з синтетичним покриттям в межах програм “Наше майбутнє”. Функціонує дитяча футбольна ліга. В турнірі “Шкіряний м’яч” у 2005 р. взяли участь 54 тис шкільних команд. Це близько 1 млн учасників. Але найголовнішим чинником у розвитку професійного футболу є те, що національний чемпіонат стає дедалі напруженішим і непередбачуванішим. За останні роки окрім донецького “Шахтаря” конкурентоспроможними стали команди “Металург”–Донецьк, “Дніпро”–Дніпропетровськ, “Арсенал”–Київ та деякі інші. Проте створення більше двох команд однієї ліги в одному місті (Київ), як показує північноамериканський досвід, є нерентабельним. Навіть київське “Динамо” на домашніх матчах національного чемпіонату збирає в середньому 7-8 тисяч глядачів. Інші київські команди, наприклад, в сезоні 2003/2004 рр. мали таку середню відвідуваність домашніх матчів: “Арсенал” – 2740; “Оболонь” – 2066 глядачів.

До проблемних, в подальшому розвиткові українського футболу, слід віднести і безперервно зростаючу кількість недостатньо кваліфікованих іноземних футболістів у клубах не тільки вищої, а й першої та другої ліг. Наприклад, у сезоні 2004/2005 рр. сім клубів вищої ліги мали у своїх складах більше 12 легіонерів, два – по 17, а донецький “Металург” – 22. Залучення легіонерів, звичайно може сприяти підвищенню конкурентноспроможності команд. Проте це не завжди сприяє зростанню майстерності вітчизняних спортсменів. Досить красномовно про це свідчить той факт, що до півфіналів останнього чемпіонату Європи (2004р.) не попала жодна збірна з країн “великої футбольної п’ятірки” (Англія, Італія, Іспанія, Німеччина, Франція). Основною причиною цього явища фахівці вважають велику кількість легіонерів у багатих чемпіонатах. Де ж будуть вдосконалювати свою спортивну майстерність молоді талановиті футболісти? Тому на часі стали рішення Ради ПФЛ України спочатку про заборону участі легіонерів у чемпіонаті команд другої ліги, а з сезону 2003/2004 рр. обмеження квоти легіонерів у клубах першої ліги. Згідно цього рішення на полі одночасно може бути не більше п’яти іноземних футболістів. Проводити заміни одного легіонера на іншого не забороняється. Цим же рішенням Рада ПФЛ України дозволила фарм-клубам вищої і першої ліг, які виступають у другій лізі, заявляти на ігри двох легіонерів. Виконком ФФУ і Рада ПФЛУ на спільному засіданні ухвалили, що з сезону 2005/2006 рр. на полі одночасно можуть бути не більше восьми легіонерів однієї команди вищої ліги і не більше трьох – в команді першої ліги. Окрім цього, кожний клуб, що заявив легіонерів, повинен буде сплатити до Фонду розвитку дитячо-юнацького футболу України обов’язковий грошовий внесок. Обмеження не надто радикальні, але ринок робочої сили стає більш регульованим.

Дещо за іншим сценарієм розвиваються події в тенісі та боксі. Як відомо, членство у чоловічій (АТР) і жіночій (WТА) міжнародних професійних тенісних асоціаціях індивідуальне. У зв’язку з цим процес входження до системи міжнародного професійного тенісу провідних спортсменів України проходить без суттєвих ускладнень. До певної міри цьому сприяє досить ефективна система менеджменту і маркетингу, що склалася у професійному тенісі. У різних куточках світу працює близько 20-ти менеджерських агентств, які здійснюють пошук талановитих гравців і просування їх до еліти світового тенісу. Деякі з цих агентств допомогли провідним тенісистам України досить швидко адаптуватися до системи професійного тенісу. Найбільшого успіху у професійному тенісі добилися Андрій (4-й в індивідуальному заліку) та Наталка (23-тя) Мєдвєдєви.

Формування та розвиток професійного тенісу в Україні проходить за трьома основними напрямами: укладання контрактів з іноземними професійними клубами та вітчизняними фірмами; організація і проведення в Україні міжнародних турнірів; створення приватних тенісних шкіл на комерційних засадах та професійних тенісних клубів [Борисова О., 1998]. Спортсмени, які мають контракти з іноземними професійними тенісними клубами, входять до міжнародної системи професійного тенісу з відповідними соціальними гарантіями. Натомість контракти з вітчизняними фірмами не передбачають соціального захисту спортсменів, що звичайно недостатньо сприяє заохоченню молоді до професійних занять тенісом [Борисова О., Томашевський В., 2005].

Визначальним фактором розвитку професійного спорту взагалі і професійного тенісу в Україні зокрема, є струнка система змагань. В Україні проводиться близько 200 турнірів для спортсменів різних вікових груп. В 1992 році започатковано проведення міжнародних турнірів (рис.4.1). Їх кількість та категорійність поступово зростала. Як видно з рисунка, в 1992-1994 рр. проводилися лише жіночі турніри, а з 1995 р. - і жіночі і чоловічі. З 1996 року призовий фонд більшості турнірів зріс з 10 до 25 тис доларів. У 1998 році в Україні вперше проведено турнір категорії “Челенджер” з призовим фондом 50 тис доларів. У 2001 році, завдяки спонсорській підтримці компанії “Український мобільний зв’язок” (UMC), призовий фонд челенджера “KYIV UMC OPEN” зріс до 150 тис доларів [Герасимчук А., 2002]. Співпраця UMC з Федерацією тенісу України та корпорацією “Інфоспорт” стала корисною не тільки для тенісу. За п’ять років спільної діяльності кількість абонентів, що обслуговує UMC, зросла у 15-ть разів [Харченко С., 2000]. Турніри категорії "Челенджер" проводяться під егідою АТР та WТА. Зростання категорійності турнірів і призових фондів сприяло залученню до участі у них більш кваліфікованих українських та іноземних тенісистів, а це, у свою чергу, зумовило зростання майстерності українських тенісистів та іміджу українського тенісу на міжнародній арені. Близько двадцяти українських гравців увійшли до рейтингів WТА та АТР за 2004., а Ю.Федак та Т.Перебийніс увійшли до світової жіночої тенісної еліти. Успішно виступили у 2004 р. молоді українські тенісисти С.Стаховський (друге місце у юніорському турнірі U 98 ОРЕN) і К.Бондаренко ( чемпіонка Уімблдона серед юніорок).

З 1994 року в Україні започатковується створення приватних тенісних шкіл на комерційних засадах. Ці школи функціонують переважно за рахунок оплати послуг з занять тенісом і не ставлять, наразі, на меті підготовку професійних спортсменів. Проте, з покращенням соціально-економічного стану суспільства, вони з часом можуть реформуватися у професійні тенісні клуби [Борисова О., 1999]. Перший такий клуб - Міжнародний тенісний клуб “Наука” - створено у 1997 році. При цьому клубі функціонує тенісна Академія. В ній передбачається робота з трьома категоріями учнів: новачки, середня група і елітна група. Для тенісистів елітної групи передбачається стажування в закордонних тенісних центрах, зокрема, в Тенісній академії у Філадельфії (США). Засновано також Одеську академію тенісу (В.Горєлов), краща з учениць якої, В.Кутузова, стала фіналісткою першого турніру Великого Шлему 2003 року серед юніорок, а у2005р. досить успішно виступає у змаганнях жіночої професійної асоціації. Одеська академія тенісу також співпрацює з кращими тенісними школами Європи і США. В Харкові продуктивно працює тенісний клуб “Унікорт”. Вихованка цього клубу Т.Перебийніс за підсумками 2004р. входила до 100 кращих тенісисток світу в індивідуальному розряді, а у 2005р. грала з австралійцем П.Хенлі в фіналі

 

Рис 4.1 Динаміка професійних тенісних турнірів в Україні

 

 

Вімбілдонського турніру. У Дніпропетровськ створено тенісний клуб “Мегарон” оснащений найсучаснішим устаткуванням. При клубі працює ДЮСШ. З ініціативи його президента В.Шульмана у грудні 2003р. засновано Міжнародну тенісну лігу. Впродовж першого сезону вона провела 15 комерційних турнірів у яких взяли участь 205 аматорів та 45 професійних тенісистів з України, Австрії, Білорусії, Молдови, Росії і Узбекистану. Для подальшого ефективного розвитку професійного тенісу доцільно сформувати лігу професійних тенісних клубів України як його основну організаційну структуру.

Подібна, досить сприятлива, ситуація склалася і в боксі. За періодом хаотичного від’їзду боксерів до іноземних професійних боксерських клубів на початку 1990-х років, який не приніс боксу України серйозних результатів і авторитету, настав час формування національних професійних структур боксу.

За досить короткий час в Україні було створено професійні спортивні клуби, у яких боксери отримали можливість готуватися до професійних поєдинків, та Національну лігу професійного боксу, яка у другій половині 90-х років була визнана провідними міжнародними боксерськими організаціями WBA, WBC, IBF, WBO [Беров С., 1999]. Це відкрило можливості проводити під егідою Національних ліг професійного боксу і відповідних міжнародних організацій як рейтингові, так і титульні (за звання континентальних, інтерконтинентальних та світових чемпіонів) поєдинки. Про високий авторитет Національної ліги професійного боксу України (НЛПБУ) свідчить, зокрема, той факт, що у 2001 р. конгрес Асоціації Європейського професійного боксу було проведено у м. Києві.

Процес формування національних структур професійного боксу супроводжувався подальшим від’їздом провідних боксерів до відомих іноземних клубів. Найбільш повчальним у цьому плані є досвід відомих українських боксерів суперважкої вагової категорії братів Віталія та Володимира Кличко, які на вигідних умовах уклали контракти з промоутером німецького клубу “Universum Box-Promotion” Клаусом-Пітером Колем. Якісна підготовка та не форсований підбір суперників дозволили братам Кличко досягти високого рівня тренованості, послідовно завоювати титули континентальних, інтерконтинентальних та світових (за версією WBO) чемпіонів у найпрестижнішій ваговій категорії. Видатного успіху у ваговій категорії до 53,52 кг добився також боксер із Енергодара Володимир Сидоренко. У 2005р. він виборов титул чемпіона світу за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA). В.Сидоренко вже четвертий рік виступає за “Universum Box-Promotion”. Значних успіхів досягли й боксери, що готувалися в українських клубах. Зокрема Олександр Гуров з Маріуполя другим, після легендарного угорського боксера Ласло Паппа (1962 р.), серед вихідців зі Східної Європи завоював у 1995 р. титул чемпіона Європи серед професіоналів. У подальшому він ще двічі завойовував титул чемпіона Європи, а також титули інтерконтинентального чемпіона за версіями WBA та IBF.

Стабільна ситуація, що склалася у міжнародному професійному тенісі і боксі, добре відомі і відпрацьовані організаційні основи відбору спортсменів, визначення їх рейтингу, організація професійних турнірів і, що особливо важливо, прагнення національних структур професійного тенісу і боксу діяти у відповідності до сталих принципів функціонування цих видів професійного спорту у світі свідчать про конструктивний шлях їх розвитку, незважаючи на значні складнощі. Як наслідок цього - поява яскравих лідерів у цих видах спорту, спортсменів, що завоювали міжнародне визнання. Їхні успіхи стимулюють подальший розвиток зазначених видів спорту в Україні. [Платонов В., 2001].

 








Date: 2015-05-09; view: 193; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.006 sec.) - Пожаловаться на публикацию