Поняття і форми вини як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони злочину

Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального пра­ва і закріплено в КК. Згідно зі ст. 23 КК вина – це психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж­ності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознака­ми. Її зміст відображують об’єктивні ознаки злочину, що характери­зують його об’єкт, предмет і об’єктивну сторону. Тому не існує абст­рактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її мате­ріальне наповнення.

Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомість та воля), які утворюють зміст вини. Вона вказує на спосіб інтелектуальної та вольової взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, які утворюють юридичну характеристику цього виду злочину. Чинне кримінальне законо­давство виділяє дві форми вини – умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків.

Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необереж­ність існує у виді злочинної самовпевненості та зло­чинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня. Форма вини має юридичне значення: 1) вона є суб’єктивною межею, яка відрізняє злочинне діяння від незлочинного; 2) форма вини визначає кваліфікацію злочинів, якщо законодавець диференціює кримінальну відповідальність за вчинення суспільно небезпечних діянь, які схожі за об’єктивними ознаками, але відрізняються за формою вини. Так, форма вини є розмежувальною ознакою між умисним вбивством (ст. 115 КК) та вбивством через необережність (ст. 119 КК); 3) наявність умисної форми вини обґрунтовує, а необережної форми виключає постановку питання про мотив та мету злочину; 4) деякі інститути кримінального права (готування до злочину, замах на злочин, співучасть у злочині, рецидив злочинів) пов’язані тільки з умисною формою вини.

Зі змістом та формою вини тісно пов’язана категорія обсягу вини. Обсяг вини утворює сукупність психічного ставлення винного до всіх об’єктивних ознак, які інкримінуються винному. Він встановлює межі кола фактичних обставин, які виражають юридичну сутність вчиненого діяння, винне ставлення до яких обгрунтовує можливість їх інкримінування суб’єкту злочину.

Вина – категорія соціальна. Тому соціальна сутність вини дозволяє обґрунтувати осуд суспільно небезпечної поведінки суб’єкта. Ця категорія вини знаходить свій прояв у негативному (що характерно для умислу) або зневажливому чи недостатньо уважному (що характерно для необережності) психічному ставленні особи, яка вчини­ла суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діян­ня оцінюється негативно і засуджується правом.