Закон про кримінальну відповідальність.Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі та просторі .Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі припускає усвідомлення положень про: а) набрання чинності законом про кримінальну відповідальність; б) припинення чинності законом про кримінальну відповідальність; в) зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі — це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Порядок набрання чинності закону про кримінальну відповідальність визначений у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Офіційним оприлюдненням закону про кримінальну відповідальність є опублікування його у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр», а також у журналах «Відомості Верховної Ради України» та «Офіційний вісник України». Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його у будь-якому з названих видань.

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 1 ст. 4 КК). Зміст цього положення та аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності, по-перше, після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення (опублікування). При цьому день опублікування до їх числа не входить. Тобто, закон набирає чинності з нуля годин дванадцятої доби після з'явлення (опублікування) його тексту в офіційному виданні. По-друге, - з дня оприлюднення закону або з того строку, який у ньому зазначений. Перший випадок повинен стосуватись, як правило, законів, що пом'якшують відповідальність, другий -законів, якими вносяться суттєві зміни та доповнення і застосування яких вимагає часу для попереднього їх вивчення та усвідомлення їх суті. Наприклад, новий КК був прийнятий 5 квітня 2001 p., а набрав чинності з 1 вересня того ж року (див. п. 1 Розділу І Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 p.).

Закони, у яких вказаний день набрання ними чинності, застосовуються щодо діянь, вчинених цього дня.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь.

Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

а) скасування закону про кримінальну відповідальність. Наприклад, із набранням чинності КК 2001 р. втратив чинність Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання» (див. абз. 7 п. 2 Розділу І Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 p.);

б) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом. Так, КК 1960 р. був замінений КК 2001 р. Досить часто заміна закону про кримінальну відповідальність здійснюється шляхом викладення його у новій редакції. Наприклад, Законом України від 18 січня 2001 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією» ст. 75 КК 1960 р. (незаконне перетинання державного кордону України) була викладена в новій редакції;

в) закінчення строку дії, на який закон був виданий. Наприклад, із закінченням Великої вітчизняної війни припинив свою чинність

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 6 липня 1941 p., що передбачав кримінальну відповідальність за розповсюдження під час війни неправдивих пліток, що викликають тривогу серед населення.

На практиці трапляються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства чи розгляду справи у суді - інший. Виникає запитання: який з цих законів підлягає застосуванню? Особливо актуальним воно є у зв'язку із прийняттям нового КК, оскільки багато осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності, вчинили злочин до набрання ним чинності — тобто до 1 вересня 2001 р.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч. З ст. 4 КК), незалежно від часу настання злочинних наслідків. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі. Наприклад, якщо за діяння, яке особа вчинила до набрання чинності новим КК, санкція відповідної статті КК 1960 р. передбачала більш м'яке покарання, застосовується КК 1960 р. Якщо ж новий КК за вчинене діяння не передбачає кримінальної відповідальності або передбачає за нього менш суворе покарання або іншим чином поліпшує правове становище особи, яка його вчинила, застосовується новий КК.

У пункті 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 р. є пряма вказівка закрити всі кримінальні справи щодо осіб, які вчинили діяння, декриміналізовані новим КК; у п. 1 - про звільнення від покарання осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена новим КК; у п. 5 - зменшити відповідно до частин 2 і 3 ст. 100 КК 2001 р. до одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також розмір відрахування з їх заробітку до 10 відсотків; у п. 7 - про те, що особи, засуджені до покарання у виді громадської догани (ст. 33 КК 1960 p.), якщо у них до набрання чинності КК 2001 р. не була погашена судимість, вважаються такими, що не мають судимості. Останні три приклади свідчать про те, що дія закону про кримінальну відповідальність, який будь-яким чином поліпшує правове становище особи, що вчинила злочин, поширюється і на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, називається зворотною дією закону про кримінальну відповідальність у часі.

Більш м'яким вважається закон, в якому встановлюється більш м'який вид покарання, ніж у законі, що діяв під час вчинення злочину;

мінімальна межа покарання нижча, ніж така ж межа покарання у законі, що діяв раніше;

максимальна межа одного і того ж виду покарання є більш низькою у новому законі;

одночасно знижена нижча межа і підвищена вища межа. В цьому випадку закон має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність (див. ч. З ст. 5 КК);

виключено додаткове покарання, яке було передбачене у попередньому законі;

збережене додаткове покарання, однак це покарання в новому законі, на відміну від того, що діяв раніше, передбачене факультативно поряд із менш суворим додатковим покаранням;

виключений більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включений менш суворий вид покарання;

замість одного основного покарання, яке було у законі, що діяв раніше, передбачено альтернативно ще хоча б одне більш м'яке основне покарання.

Закон про кримінальну відповідальність не має зворотної сили, коли визначає злочинність діяння або встановлює більш суворе покарання чи іншим чином погіршує правове становище особи. Наприклад, умови звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки і втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка вчинила діяння, за ст. 50 КК 1960 р. є більш пільговими (вони не пов'язуються з тяжкістю вчиненого злочину, як це передбачено у ст. 48 КК 2001 р.), тому при звільненні від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин до набрання чинності КК 2001 p., слід керуватися ч. 1 ст. 50 КК 1960 р. (п. 16 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 p.).