Характеристика типів та видів міжнардних розрахунків

Умови міжнародних розрахункових операцій включають готівковий платіж або розрахунок у кредит. Під готівковим розрахунком розуміють повну оплату товару до строку або в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Під розрахунком у кредит (з розстрочкою платежу) розуміють міжнародний комерційний кредит (кредит експортера імпортеру або видача авансів імпортером експортеру). Банківський кредит, що надається на оплату товарів за зовн.-екон. Контрактом, принципово не вносить нічого нового в умови МР-операцій, адже розрахунки в цьому разі здійснюються безпосередньо без розстрочки платежу.

(не до кінця)………

109. До форм розрахунків, що застосовуються у міжнародній торгівлі, відносяться наступні (подаються за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідної до найменш вигідної):авансовий платіж; акредитив; інкасо; відкритий рахунок.

Авансовий платіж.

Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що постачається, є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера і найменш вигідною для імпортера. Здійснюється такий платіж шляхом банківського переказу чи чеком.

Суть банк переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму. У формі банк переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банк перекази можуть поєднуватися з іншими формами розрахунків, як інкасо, а також з гарантіями.

Акредитивні розрахунки.

Ця форма МР має вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив-це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей.

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Імпортеру ж акредитив не є таким вигідним, бо передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, а це гальмує оборотність його коштів.

Акред форма розрахунків є досить складною й дорогою, так як за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж за операції при інших формах розрахунків. До того ж, для відкриття акредитиву імпортер бере банківський кредит, а сплата процентів призводить до подорожчання цієї форми розрахунків.

Інкасо.

Це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з “Уніфікованими правилами з інкасо”, прийнятими Міжнародною торговою палатою. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Але при інкасо існує певний ризик, бо мід відвантаженням товару, передачею документів банку і оплатою завжди буває перерва, під час якої може відбутися зміна кон’юнктури ринку чи платоспроможності імпортера.

Імпортери погоджуються на на інкасові операції частіше, ніж на акредитивну форму розрахунку, і віддають перевагу документарному інкасо. А банки, звичайно, за виконання інкасо стягують комісійні. Розрахунки по відкритому рахунку. Це форма розрахунку, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок імортера гроші.

Відкр рахунок викор-ся, як правило, при розрахунках між: фірмами, пов’язаними традиційними торговими відносинами; ТНК та їхніми закордоними філіями при експортному постачанні; Змішаними фірмами за участю експортера.

110. Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв´язку з тісними економічним, торгівельним, науковим, культурним та іншими відами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу – балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організанізаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв*язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами,які вона(та її суб*єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання ПБ визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни та резидентами інших країн (нерезидентами). ПБ базується на принципах бухобліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економ. операцій є за суттю обміном економічними цінностями. Відповідно до Керівнничтва МВФ ПБ складається з двох великих розділів: 1) балансу поточних операцій (з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти) 2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів (інвестиційна діяльність, операції з активами та зобов*язаннями). Всі операції, що враховуються в ПБ, поділяють на платежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із зміни вартості, рекласифікацію претензій та зобов*язань. Відповідно до Керівництва кредитові проводки оформляюиться за: а) реальні експортні ресурси: б) фінансові елементи, що відображають скорочення іноземних активів або збільшення пасивів. Дебетові прводки реєструються за: а) реальні імпортні ресурси б) фінансові елементи, що відображають збільшення активів або зменшення пасивів. Звичайно публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій(торговельний баланс+баланс послуг, доходів від закордонних інветицій та платежів за ними і односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення Е. Компенсуючі статті F. Надзвичайне фінансування G. Зобов*язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. Та в аналітичній формі. Система розрахунків ПБ унікальна в тому плані, що вона фоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються, а які погано, проте відображає реальні потоки між даною країною з іншим світом.

111. МВК – це взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких є як мінімум один іноземний, при якої здійснюється спільна розробка і виробництво кінцевої продукції на основі спеціалізації у виробництві деталей і комплектуючих або на окремих технологічних стадіях виробництва з координацією відповідних програм господарської діяльності.

За часів СРСР україна була інтегрованою частиною його господарського комплексу з високим ступенем виробничої спеціалізації і кооперації з господарськими комплексами інших республік. Наслідком цього було те, що в Україні практично не існувало галузей з замкнутим в межах України виробничим циклом.

Після розпаду СРСР підприємства, що раніше складали один виробничий ланцюг, були розділені державними границями. Багато таких ланцюгів виявились первинно економічно неефективними і були розірвані, інші розпалися за умов введення республіками колишнього СРСР тарифних і нетарифних обмежень руху товарів через їх кордони. Розпад існувавших виробничих взаємозв’язків при обмеженій можливості налагодження нових еквівалентних їм відносин для більшості підприємств сприяв поглибленню кризи в базових галузях економіки, припиненню діяльності багатьох підприємств.

На сучасному етапі МВК в Україні функціонує головним чином у взаємовідносинах з підприємствами держав колишнього СРСР, що виявились взаємовигідними в ринкових умовах. Це пояснюється також великим досвідом таких стосунків в минулому. МВК з західними підприємствами практично не розвинена, існує лише в деяких високотехнологічних галузях (літако-, ракетобудування, космічна галузь) за наявності у них значного наукового і виробничого потенціалу, “ноу-хау” тощо.

Проблеми МВК в Україні:

наявність значного технологічного відставання в більшості галузей укр промисловості від рівня промислово розвинутих країн, що обумовлює низьку продуктивність, високу матеріаломісткість та відносно високу вартість їх продукції порівняно з західними аналогами;

загальна економічна ситуація в україні – економічна криза торкнулася найбільш за все базових галузей економіки, що є потенційно найактивнішими учасниками МВК;

недоліки правового регулювання даного типу відносин і відсутність стимулювання розвитку МВК з боку держави;

недовіра іноземних виробників до якості і конкурентоздатності вітчизняної продукції і вітчизняних виробників, відсутність значного досвіду співробітництва тощо.

112. За часів СРСР єдиним платіжним засобом в Україні був рубль, що емітувався виключно Держбанком СРСР. На початку 90-х років в зв’язку з посиленням інфляцйних процесів потреба в готівці постійно зростала, а рублевої маси не вистачало. Тому в січні 1992 року були введені купони, що використовувались лише на території України. Офіційно купон розглядался як заміна готівкового рубля. Розрахунки проводились в пропорції 1:1, що не відповідало дійсності. Це призвело до появи альтернативного валютного курсу на “чорному ринку.” Ще одною ознакою національної валютної системи на початку 90-х була відсутність системи валютного регулювання. В результаті цього характерними рисами даного періоду були правовий хаос в сфері валютних операцій, відтік валюти за кордон, вільне використання іноземних валют для внутрішніх платежів, що підривало стабільність купона та інш.

Ще одним фактором було ускладення і фактичне припинення міждержавних розрахунків україни з країнами колишнього СРСР. Тому в листопаді 1992 року був прийнятий указ, за яким купон являвся єдиним законним засобом платежу в Україні, тобто це означало вихід україни з “рубльового простору”. У 1992-1993 роках був створений механізм регулювання валютних операцій і валютні резерви держави. Однак інфляційні процеси призвели до падіння курсу купона. Введені в 1993 році спроби відновити державну валютну монополію закінчились провалом – вона стимулювала імпорт і перехід економіки в тінь. З 1994 року почався період відносної лібералізації валютного ринку і стабілізації курсу купона. В 1996 році цей період закінчився введенням гривні. Первинний курс гривні виявився нереально високим, тому за умов економічної кризи напротязі останніх років гривна повільно обезцінювалась. Лише в 1998 в період фінансової кризи курс гривні різко знизився, що призвело до значних збитків економічних суб’єктів. На сьогодні валютна система України перебуває в досить стабільному стані. Про це свідчить поступова лібералізація валютних відносин і стабільність курсу гривні напротязі останніх місяців. Інфляційні процеси порівняно з попередніми роками також зменшились.

113. На стабiльнiсть курсу нацiональної валюти, безумовно, впливаї вибiр режиму курсоутворення. Кожен режим обмiнного курсу має свої переваги та недолiки. Україна використовувала кiлька режимiв - вiд множинного до фiксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу Для початкового перiоду становлення національної валюьтної системи було характерним збереження значних валютних обмежень одночасно з вкрай недосконалим валютним законодавством та валютним контролем. Iснування множинностi валютних курсiв (безготiвковий, по двостороннiх угодах, пiльговi спецкурси та готiвковий) поряд з вищенаведеними проблемами сприяло створенню великого «тiньового сектору» валютного ринку Дiя фiксованого курсу поставила у скрутне становище насамперед пiдприємства-експортерiв. Фiксований курс - 1USD - 5970 крб., 1 DEM - 3494 крб., 1 RUR - 5,61 крб. створило нерiвнi умови мiж пiдприємствами-експортерами, яким були наданi пiльги щодо звiльнення вiд обов’язкового 5-% продажу валюти, i тими, хто її продавав. Крiм цього, фiксований курс був значно нижчий за ринковий. Все це безпосередньо вiдбивалося i на формуваннi валютного ринку. Нацiональна валюта залишалася нелiквiдним iнструментом дiяльностi. Протягом 1993 року урядом зберiгався подвiйний обмiнний курс - офiцiйний та аукцiонний. У травнi того року було введено єдиний обмiнний курс, який проiснував недовго тому, що протягом лiта вiдбулося знецiнення карбованця, в результатi чого в Українi повернулися до режиму множинних курсiв. У жовтнi 1994 року Україна вiдмовилася вiд режиму множинного валютного курсу i запровадила унiфiкований валютний курс. Практику оголошення валютних коридорiв Україна почала у 1995 роцi. Цей перiод позначений девальвацiєю курсу вiтчизняної грошової одиницi: впродовж 1998 року гривня знецiнилась на 80%, 1999-го - на 52%. Лiбералiзацiя валютного ринку, офiцiйно проголошена у березнi 1999 року, стимулювала низку позитивних тенденцiй:збалансувалися пропозицiя та попит валюти; збiльшилися обсяги ринку (зросли практично вдвiчi); почав дiяти ринковий механiзм курсоутворення гривнi.Однак за лiбералiзацiю необхiдно було платити. Офiцiйна гривня подешевшала на 21%, зрiвнявшись, по сутi, з її ринковою вартiстю. Щодо вибору курсової полiтики на 2000 рiк, то на сьогоднішній день в Україні плаваючий валютний курс.

114. З інституційної точки зору учасниками ВР в Україні є НБУ, уповноважені комерційні банки і інші фінансово-кредитні установи, як резиденти, так і нерезиденти, що отримали дозвіл на проведення операцій на ВР. До валютних операцій згідно законодавства належать операції, що пов’язані з переходом прав власності на валютні цінності (крім операцій в гривні між резидентами України), використання їх для міжнародних розрахунків і перетинання ними митного кордону України.

Валютні цінності- грошові знаки України і інших держав і платіжні документи, деноміновані в цих грошових знаках та банківські метали.

Регулювання ВР здійснюється кількома державними органами в межах їх компетенції. НБУ контролює виконання правил валютних операцій в межах України і забезпечує контроль комерційних банків за операціями, що здійснюються через них. Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за вал. операціями і т.д.

До особливостей функціонування ВР в Україні належать наявність багаточисельних обмежень на операції з валютними цінностями, високий ступень регулювання ВР з боку уряду, нерозвиненість інфраструктури ВР і окремих його секторів (строкові угоди з валютами і т.д.), переважання угод “спот” тощо.

Наявність обмежень на операції з валютними цінностями обумовлена великими масштабами вивозу капіталу з країни і необхідністю постійного регулювання курсу гривні відносно інших валют. З іншого боку, ці обмеження ускладнюють операції з валютой, роблять їх менш швидкими і ефективними.

Однако поряд з цим існують і позитивні тенденції – зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, спостерігається зростання обсягів операцій з валютами тощо. Завдяки цьому попит на іноземні валюти може бути задоволений за рахунок зростання їх пропозиції, що позитивно впливає на динаміку курсу гривні.

115. На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин. В зв’язку з постійним здійсненням експортно-імпортних операцій питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб’єктів, так і для їх іноземних контрагентів.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, розрахунки за відкритим рахунком і аванс. За першими двома формами можуть використовуватись векселі.

Використання даних форм розрахунків в україні має свої особливості, пов’язані з сучасною політико-економічною і правовою ситуацією в країні і ступенем довіри іноземних контрагентів до їх українських партнерів.

Найбільш поширеними є авансові розрахунки як найбільш вигідні і надійні для українських і іноземних експортерів. Це обумовлено низьким ступенем довіри до своїх контрагентів і недоліками правової бази, що використовується для вирішення суперечок (довгий строк розглядання позовів, високий рівень корупції в державі, наявність багатьох недоліків в законодавстві, що перешкоджають призвати до відповідальності недобросовестних партнерів тощо). Це особливо актуально для операцій з імпорту товарів в Україну. Акредитив і інкасо використовуються рідко за такої причини:

вони передбачають тісну взаємодію іноземних і українських банків за умов відсутності у перших достатньої довіри до останніх. Умови по обслуговуванню акредитивів і гарантій, що встановлені західними банками для українських банків, є часто неприйнятними для останніх.

Розрахунки за відкритим рахунком використовуються лише при веденні справ між іноземними компаніями і їх представництвами, філіалами і СП з їх участю в Україні, тобто в випадках, коли іноземна компанія має контроль над своїм контрагентом в Україні.

Міжнародні розрахунки в Україні знаходяться під пильним наглядом держави

Уряд україни встановив також певні обмеження неявного характеру на розрахунки з певними категоріями країн, зокрема з офшорними зонами. Так, при імпорті товарів в україну по угоді з фірмою, зареєстрованою в ОЗ, до валових витрат відноситься 85% вартості угоди, що є невигідним для українських імпортерів в аспекті завищення оподатковуваного прибутку.

Для розвитку системи проведення міжнародних розрахунків в україні необхідні наступні зміни:

ефективність законодавства в аспекті врегулювання суперечок, що виникають в ході ділового співробітництва;

підвищення довіри іноземних фірм і фінансових установ до аналогічних українських організацій;

лібералізація системи проведення розрахунків з метою підвищення її швидкості і надійності та ін.

116. У 1999 році вперше за історію складання платіжного балансу України зафіксовано позитивне сальдо торгівельного балансу в сумі $997 млн. Вдосконалено структуру фінансування платіжного балансу: 41% зовнішніх потреб країни фінансувалися за рахунок безвідплатних надходжень та інвестицій, 36% - за рахунок нових кредитів міжнародних фінансових організацій, 23% - за рахунок збільшення боргових забов’язань за довгостроковими кредитами.Водночас ситуація в зовнішньому секторі залишалася надзвичайно складною і нині потребує кардинальних заходів у сфері державної економічної політики. Прямих інвестицій залучено у 1,5 раза менше, ніж позаторік. Чисті вкладення у зарубіжні портфельні інвестиції зросли. Все це відбулося на фоні скорочення обсягів зовнішньої торгівлі та збільшення зовнішнього боргу, сума обслуговування якого зросла в 1,2 раза (до ВВП: 44%). Причини незадовільного стану ПБ: - внутрішні: втрата Укр. зовнішніх ринків у ході торгівельних конфліктів і неврегульованості ціноутворення на імпортовані енергоносії та їх транзит; висока міра ризику вкладень, відволікання фінансового капіталу на покриття дефіциту державного бюджету. – зовнішні: падіння світових цін та глобальна економічна криза, що змушує іноземних інвесторів обходити непередбачувані ринки; падіння цін на металопродукцію, яка є основною в нашому експорті; фінансово – економічна криза в Росії; війна на Балканах.

117. Міжнародна міграція робочої сили- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну.Міжнародна міграція існує в різних формах:трудової, сімейної, туристичної тощо.

Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція робочої сили в 2-ій пол. 20-го ст. стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнар. господарського життя. Трудовий потенціал, являючись найважливішим фактором виробництва, шукає найбільш ефективного використання не тільки в межах національного господарства, а й у масштабах міжнародної економіки. Основні поняття, що характеризують ММРС:

1.міграція-переміщення робочої сили в межах світового співтовариства. 2. еміграція- виїзд з країни певного контингенту населення. 3. імміграція- в’їзд певного контингенту людей в іншу країну. 4. рееміграція- процес повернення емігрантів в свою країну. Причинами ММРСє фактори як економічного, так і неекономічного характеру.До неекономічних відносяться політичні, національні, релігіозні, расові, сімейні, ін. Причини економічного характеру полягають в різному економічному рівні розвитку окремих країн. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя до країн з більш високим рівнем. Об’єктивно можливість міграції з’являється внаслідок національних відмінностей в умовах зар.плати за ту чи ін. проф. діяльність. Суттєвим економічним фактором, визначаючим міграцію робочої сили, є наявність безробіття, перш за все в слаборозвинених країнах. Важливим факторои ММРС є вивіз капіталу, функіонування міжнародних корпорацій. ТНК сприяють поєднанню робочих сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або параміщеня свого капіталу в регіони з надлишкои праці. Розвиток засобів транспорту сприяє суттєвому розвитку ММРС.

118. Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Працездатне населення- особи працездатного віку, котрі можуть працювати у відповідності з їх фізичними і розумовими здібностями.Непрацездатне нвселення- особи, котрі частково або повністю втратили працездатність.Зайняті- особи, котрі зайняті і відпрацьовують нормовану кількість часу. Частково зайняті- особи, не повністю зайняті внаслідок вимушеного зменшення робочого часу. Безробітні- особи, котрі не мають роботи, але готові до неї приступити.

119. Найбільш грунтовна класифікація видів міжнародної міграції робочої сили, що розглядається у скчасній літературі, і виділяється за напрямками, наступна: Характер переміщення населеня 1). внутрішня міграція – населення переміщується між окремими регіонами всередині країни;2). зовнішня міграція – зв’язана із переїздом робочої сили з однієї країни в іншу тобто за межі своєї країни;3). інтеграційна міграція – переміщення населення в середині країн інтеграційного об’єднання. Час здійснення ММРС:1). кінцева (без повернення) міграція – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання 2). тимчасова (з поверненням) міграція – виїзд населення в іншу країну на певний період часу;3). сезонна міграція – виїзд населення в іншу країну в певний період часу і на певний термін (проведення сільськогосподарських робіт);4). маятникова міграція (що часто повторюються), що передбачає, що робітники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій, характерна для птикордонних районів країн світової спільноти (Пльша, Німеччина) Напрямок руху: 1). еміграція – виїзд працездатного населення з країни перебування для довготермінового або постійного проживання в іншу країну; 2). імміграція – прибцття робочої сили в дану країну із закордону; 3). рееміграція – це в’їзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.Різниця між числом іммігрантів і емігрантів називається міграційним сальдом. Організація ММРС: 1) добровільна міграція – непримусове переселення населення;2)рганізована – переміщення населення яке здійснюють спеціальні фірми згідно національного законодавства (організований набір працівників);3)сомодіяльна – нелегальнепереміщення населення за межі своєї країни;4)примусова – виселення громадян зі своєї країни на основі рішення судових органів. Професійний склад:1)міграція працівників;2)міграція спеціалістів;3)міграція працівників гуманітарних професій. Якісний склад: 1)міграція робочої сили низькоїкваліфікації;2)міграція робочої сили високої кваліфікації;3)міграція вчених (“відплив інтелекту” або “відплив умів”) – безповоротна або 4)довготривала еміграція вчених або висококваліфікованих спеціалістів.

120. Міжнародна міграція робочої сили(ММРС)- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Має як позитивні, так і негативні наслідки для країни імміграції.

Позитивні:1. країни імміграції мають сутєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами.

2. Фірми країн імміграції мають економію за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, і за рахунок того, що праця іммігрантів дає змогу знизити загальний рівень зар. плати.3.Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн іміграції за кордоном. 4. Збільшення об’єму робочої сили. 5.Забезпеченя робочою силою соціально непривабливих робочих місць.6. Підвищення темпів зростання НТП. 7. Збільшення об’єму національного доходу.8. Збільшеня об’єму випуска продукції.Негативні:1. зниження ціни робочої сили. 2. Наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економіче становище місцевих працівників.3. Посилення соціальної напруги.4. Поряд з економічними виникають культурні, правові та інші проблеми.

121. Міжнародна міграція робочої сили- це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну. Має як позитивні, так і негативні наслідки для країни еміграції.

Позитивні: 1. для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. 2. Зниженя рівня безробіття 3. Зниження рівня соціальної напруги 4. Приплив валютних засобів: податки з прибутків фірм-посередників, котрі здійснюють вербуваня робочої сили за кордоном; податки з безпосередніх грошових переказів мігрантів на батьківщину для підтримки сімей; особисте інвестуваня емігрантів: привезення на батьківщину засобів виробництва і предметів довгострокового використання; купівля землі; купівля нерухомості;

купівля цінних паперів;

Негативні: 1. Змешення об’єму національного доходу 2. Зниження об’єму випуска продукції 3. Зниження темпів росту НТП 4. Національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів. 5. Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.6. Особливо негативні наслідки має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених.

122. Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ­ кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище(фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід (на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке ­ кількості іноземців. Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ­ кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону (основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга – робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.). Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічні приорітети, *заборона.

123. Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то спостерігається процес “ відпливу умів ”. Цей процес у широкому розумінні слад розглядати з 2-х сторін: 1. внутрішня ( характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні із науковою дільністю.) 2. зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри меньш розвинутих країн залучаються на роботу у досліднецькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства, цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'яза­ний із пошуком висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визна­чені пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто за­плановані обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріори­тетів — 22 технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної безпеки і довгострокової якісної переваги систем оз­броєння США. До цього списку, зокрема, ввійшли технології вироб­ництва сучасних композиційних матеріалів, технологія лазерного випро­мінювання, біотехнології та ін. Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних технологій у таких прин­ципово важливих галузях, як ядерна енергетика, зварювальна техноло­гія, космічна енергетика, виробництво сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання надчистих рідкісноземель­них елементів. На жаль, багато з цих видатних наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до масового вироб­ництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у вироб­ництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через діяльнітсь спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок сторони, яка запрошує.

124. Р івні регулювання ММРС:

1.Національний-сукупність мір окремої держави по здійсненню міграційної політики в своїк країні.На національному рівні політика здійснюється: міністерством праці, міністерством юстиції, міністерством внутрішніх справ, національними міграційними службами, посередницькими міграційними фірмами.2. Міжнародний рівень- система засобів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в регіонах світового співтовариства.На міжнародному рівні політика здійснюється такими органами: міжнародною організацією праці(МОП) та міжнародною організацією міграції(МОМ). Членами МОП є: уряди країн- учасниць, профсоюзи, організації підприємців. Основні задачі МОП: регламентація робочого часу, регламентація набору роб. сили, боротьба з безробіттям, забезпечення нормальних умов життя емігрантів, захист робітників від профзахворювань, реформування питань соцстрахування і соцзабезпечення. Основні задачі МОМ: розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків; надання допомоги в питаннях організації міграції, розвиток технічного співробітництва в області міграції, попередження “відпливу інтелекту” і рееміграції.

3. Наднаціональний рівень: реалізується при створенні зрілих інтеграційних угрупувань країн. Включає міри по регулюванню ММРС в межах інтеграційного об’єднання.

125. МОП була заснована в 1919 році. Сьогодні до складу МОП входить 171 держава, в тому числі і україна. Вищим органом МОП є Міжнародна конференція труда, що збирається щорічно. Кожна держава має трьох представників в МОП.

Напрямками діяльності цієї організації є сприяння досягненню соціальної справедливості працівників, розробка програм, спрямованих на поліпшення умов труда і життя, впровадження міжнародних стандартів праці, здійснення програм професійної підготовки, здійснення спеціальних досліджень та інш.

МОП розробляє конвенції і рекомендації, в яких встановлюються міжнародні стандарти в галузях оплати праці, тривалість робочого дня, соціальне страхування тощо. Рекомендації є орієнтиром для національної політики і законодавства, конвенції є обов‘язковими до виконання всіма державами, що їх ратифікували. Дотримання конвенцій контролюється МОП.

В рамках програм технічного співробітництва експерти МОП здійснюють допомогу країнам-членам в галузях профпідготовки, методи управління, системи соціального забезпечення, політики зайнятості тощо.

126. Однією з форм сучасних міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили, під якою розуміється переміщення ¦переселення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи і кращих умов життя. Міграція є однією з головних складових формування світового ринку. Формування світового ринку робочої сили здійснюєтся у двох напрямах: а) формування внутрішнього ринку робочої сили, I б) формування зовнішнього ринку робочої сили. Обидва ці ринки тісно взаємопов'язані між собою і доповнюють один одного. ВНУТРІШНІЙ ринок робочої сили засновується на рушенні кадрів між підприємствами, фірмами, галузями, регіонами всередині окремої держави. Він регулюється законодавчими або колективно-договірними нормативними актами, якими керуються партнери по реалізації політики зайнятості.

ЗОВНІШНІЙ ринок робочої сили передбачає мобільність робочої сили між фірмами на загальносвітовому рівні. Тут механізм його регулювання охоплює більш широке коло економічних, юридичних, соціальних і інших чинників, що визначають функціонування цього ринку. Ці відносини регулюються на основі міжнародних норм і угод, що визначають умови ¦ порядок переміщення робочої сили через кордон, працевлаштування іноземних громадян, їх юридичний і соціальний захист в країні перебування.

Зовнішній ринок робочої сили формується під впливом двох потоків - еміграції і іміграції робочої сили. ЕМІГРАЦІЯ - це виїзд працівників даної країни на роботу в інші країни. ІМІГРАЦІЯ - це зворотний процес, тобто виїзд іноземних робітників на роботу в дану країну. Базовою формою організації зовнішньої трудової міграції, прийнятою в міжнародній практиці, є двосторонні угоди між зацікавленими державами, де, зокрема, обмовляються соціальна і трудова рівноправність між імігрантами і громадянами країни перебування. Важливе значення для зовнішньої трудової міграції має закон про в'їзд і виїзд, який приймається кожною окремою державою з метою захисту внутрішнього ринку. Так, ряд економічно розвинених країн ввели кількісні обмеження (щорічні квоти) на в'їзд іноземців в країну. Більш того деякі з них визначають коло професій кваліфікацію робітників-імігрантів, встановлюють вікові обмеження, визначають інші умови в'їзду в країну. У міжнародній практиці управління міграційними процесами функції найму робочої сили в країні еміграції (іміграції) звичайно виконує приватний агент. Урядові органи, як правило, також звертаються до послуг приватних агентів як з питань найму робітників, так і пошуку робочих місць.

128. Характер участи україни в процесах МТМ обумовлений низкою чинників, серед которих варто назвати її географічне становище, політико-економічне і соціальне становище, історичні традиції тощо.

Україна за географічним становищем є своєрідним буфером між державами СНД і східноєвропейськими країнами, що в свою чергу мають границі з державами ЄС. Тому через україну проходять шляхи міграції робочої сили з східних країн СНД і країн Азії до центральної Європи. Частина мігрантів залишається в Україні, поповнюючи кількість безробітних.

З іншого боку, існує значний досвід міграції українського населення до західно- європейських країн, США, Канади і Австралії. Перша хвиля міграції до цих країн почалась на початку нашого століття в західній україні. Певна кількість населення емігрувала в 20-і-30-і роки. Причинами цієї міграції були нищета і безробіття, а також війни. Сьогодні перші два фактори є основною причиною трудової міграції з україни. Головними реціпієнтами української робочої сили є Німеччина, США, деякі інші європейські країни. Слід зауважити, що в межах цього процесу існують два потоки працівників – потік низкокваліфікованої робочої сили і потік висококваліфікованих працівників, що отримав назву “відтік умів”. Останній найбільш шкодить науковому потенціалу України, оскільки в рамках цього потоку Україну залишають найперспективніші вчені і спеціалісти.

Трудова міграція між країнами колишнього СРСР зараз практично зникла за умови практичної ідентичності економічних умов, рівня зарплати тощо.

129. МЕІ – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближеня господарських механизмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюється міждержавними органами.

Цілі МЕІ:

використання переваг ефекту масштаба за рахунок зниження трансакційних витрат і розширення розміру ринку;

створення надійного зовнішньополітичного середовища;

рішення завдань торгівельної політики;

сприяння структурної перебудові економіки;

підтримка молодих галузей національної промисловості.

Рівні інтеграції:

зона преференційної торгівлі (зниження тарифів в торгівлі між країнами –учасницями)

зона вільної торгівлі (скасування тарифів в торгівлі між країнами –учасницями при збереженні зовнішніх тарифів)

митний союз (зона вільної торгівлі + спільний митний тариф і заходи регулювання торгівлі з третіми країнами)

спільний ринок (митний союз + вільний рух факторів виробництва в його межах)

Економічний союз (спільний ринок + координація макроекономічної політики і уніфікація законодавства в економічній сфері)

Політичний союз (передбачає практичну втрату суверенності держав і передання більшості повноважень наддержавним органам управління – фактично створення нової держави)

Фактори, що сприяють розвиткові інтеграційного процесу:

Схожість рівнів економічного розвитку країн;

географічна близкість і наявність історично склавшихся економічних зв‘язків;

спільні економічні проблеми та інш.

130.Ще у 1961 році Бела Балласа дав таке визначення інтеграції: з одного боку – це відносини, що характеризуються відсутністю дискримінації іноземних суб’єктів бізнесу на території іноземних економік, що інтегруються, а з іншого – це процес стирання відмінностей в умовах господарювання(бізнесу) між країнами, що інтегруються.

Рівні: макрорівень(міждержавні інтеграційні угруповання) і мікрорівень(внутрішньофірмові ринки).

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна – виникає при злитті фірм, що виробляють однорідну продукцію з метою її подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Вертикальна – об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають ТНК. На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об’єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик – явище екон-го регіоналізму.

На макрорівні розрізняють такі форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли 2 або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами.

Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян(робочої сили).

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів вир-ва доповнюється гармонізацією внутрішньої і зовнішньої екон-ної політики

Політичний союз – на основі економічногосоюзу, де поруч з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Типи При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів, міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції у сфері вир-ва.

131.Інтеграція з одного боку – це відносини, що характеризуються відсутністю дискримінації іноземних суб’єктів бізнесу на території іноземних економік, що інтегруються, а з іншого – це процес стирання відмінностей в умовах господарювання(бізнесу) між країнами, що інтегруються. Існує 2 типи міжнародної екон-ної інтеграції: торговельна і виробнича.

Міжнародна торговельна інтеграція розвивається тоді, коли міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто при утворенні зон преференційної торгівлі, вільної торгівлі, митних союзів.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли 2 або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовий приклад – Преференційна система Британського Співтовариства (1932), що об’єднювала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типові приклади: Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі “США-Канада”(1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз являє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли в Бенілюксі (з 1948), в ЄС (з 1968).

132. Передумовами для створення ІУ в регіоні є політико-економічна і соціальна однорідність країн регіону, сталі економічні зв’язки між ними на взаємовигідних началах, значний досвід відносин в минулому тощо. Ще одним важливим фактором є наявність сильної конкуренції країн даного регону з іншими країнами і їх угрупуваннями в галузях міжнародної торгівлі, науки і техники тощо.

Первинними формами інтеграційних угрупувань є зони преференційної та вільної торгівлі. Вони дозволяють максимізувати обсяги міжнародної торгівлі між країнами –учасницями, стимулювати виробників-резидентів цих країн до розширення виробництва і кооперації, захистити їх від небажаної конкуренції з боку виробників з третіх країн, особливо в галузях, спрямованих на виробництво споживчих товарів. Поступово більшість таких угрупувань переходять до форми митних союзів, що усилюють захист внутрішнього ринку країн-участниць. Подальша інтеграція потребує створення координаційних і управляючих установ з широким спектром повноважень, при цьому уряди країн частоково позбавлюються самостійності в галузі економічної і зовнішньої політики. Цей крок часто є неприйнятним для урядів країн за різних причин (питання безпеки, проведення економічних реформ тощо). Тому такі форми інтеграції, як спільний ринок, валютний і економічний союз в чистому вигляді зустрічаються досить рідко.

Ефективність ІУ можна оцінити за економічним ефектом, що спричинило його утворення. Показниками можуть бути темпи зростання обсягів експорту взагалі і в країни-учасниці зокрема, зниження обсягів імпорту з третіх країн, розширення вітчизняного виробництва і розвиток галузей економіки, що раніше були в кризовому стані за умов конкуренції з іноземними виробниками. Розвиток економіки виражається в зростанні ВВП і інших макроекономічних показників, зменшенні безробіття тощо.

133. Сьогодні Європейський союз нараховує 15 держав-членів із загальною чисельністю населення понад 370 млн. чол. Державами-членами ЄС є Австрія, Бельгія Греція, Великобританія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Урочисто декларацію про ЄС було прийнято в Штудгарті 1983р., а1985 завершено розробку «Білої книги», де сформульовано цілі і строки створення європейського спільного ринку.

1986р до ЄС вступають Португалія і Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Починаючи з 1987р.: усуваються митні формальності, які ще залишились; усуваються відмінності в технічних стандартах; відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень; нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткуваня; усуваються ліміти на послуги; усуваються валютні обмеження, що залишились; усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу.

1991 року підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастріхтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу, врегулювання спільної зовнішньої політики і безпеки, запровадження європейського громадянства.

1995 р вступили Австрія,Фінляндія, Швеція.

У цілому створення ЕВС передбачало три послідовні етапи: підготовчий (до 31 грудня 1993 р.); організаційний, (до 31 грудня 1998 р.) та завершальний (до липня 2002 р.).

На першому етапі було знято всі або майже всі обмеження щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв.

На другому етапі було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів.

У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'. До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.

Дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги(критерії конвергенції) щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користува­тися ЄВРО (1992 р., м. Маастрихт, Нідерланди):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5 %) більш якна 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставокмає неперевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають не менш ніж 2 роки дотримуватися обумовлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем, які становлять ± 2,25%.

На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти союзу. З 2000 року перша хвиля нових членів - Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія, Кіпр.

134. Третій етап реалізації цілей ЄС почася з укладення 17.02.92 р. М.У. про ЄС міністрами іноземних справ країн-членів Європейської співдружності. Угода була ратифікована до 01.11.93 р. в усіх країнах-членах і відкрила новий етап в розвитку ЄС – його трансформацію в економічний і валютний союз. Згідно з М.У. ЄС наділяється наступними важливими функціями: 1)введення єдиної європейської валюти; 2)посилення координації єдиної економ. політики, насамперед бюджетної; 3)захист спльного ринку, який засновано на принципі вільної і справедливої конкуренції; 4)підтримування рівного доступу до коштів багатих і бідних регіонів у рамках ЄС; 5)підтримання законності і правопорядку; 6)управління єдиною зовнішньою політикою, включаючи формування загальної оборонної безпеки. Особлива увага приділялася введенню єдиної валюти, як логічному завершенню економічної інтеграції в ЄС. М.У. передбачала формування валютного і економічного союзу трьома етапами: 1)вільний рух капіталів. На цьому етапі вирішувалося завдання по зниженню темпу інфляції і скороченню дефіциту бюджета. 2)створенння Європейського валютного інституту і підготовка створення єдиної європейської валюти. На цьому етапі приділялася увага координації грошово-кредитної політики країн-членів ЄС, надання допомоги по оздоровленню нац. економ. країнам, параметри економ. розвитку яких не відповідали спільно розробленим вимогам. 3) етап мав початися 1.01.97. р., коли країни ЄС (>7) досягнуть необхідного рівня конвергенції.

135. ЧЕС було створено 25.06.1992 року. До його складу увійшли 11 держав (Азербайджан, Вірменія, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Україна, Румунія, Туреччина).

Цілі ЧЕС:

розвиток добросусідських відносин між державами-членами;

поглиблення співробітництва між країнами – членами та з іншими зацікавленими державами;

сприяння економічному, технологічному і соціальному прогресу, вільному підприємництву тощо;

охорона спеціфічних економічних інтересів держав-учасниць, особливо тих, що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки;

розвиток науки, промисловості і т.д.

Керівним органом ЧЕС є щорічні зустрічі міністрів іноземних справ держав-членів.

Сучасна діяльність ЧЕС полягає в реалізації взаємовигідних проектів в таких галузях, як транспорт, зв’язок, стандартизація товарів, енергетика, сільське господарство та інш. В рамках цієї діяльності до реалізації проектів залучаються приватні компанії з країн-членів.

Планується здійснення заходів за напрямками підтримки малого і середнього бізнесу, поліпшення екологічної ситуації в регіоні, удосконалення інформаційної інфраструктури.

В межах ЧЕС був створений Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Він займається короткостроковим кредитуванням торгівлі між країнами регіону та довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів, залучаючи до цього комерційні банки країн –членів ЧЕС.

Враховуючи значний досвід торгівельних стосунків між країнами регіону створення ЧЕС можна розцінювати як крок до подальшого зближення цих країн.

136. З початку 90-х років Венгрія, Польща, Словакія і Чехія активно включились в процеси лібералізації зовн торгівлі. В 1992 році ці країни підписали Центрально- європейську угоду про вільну торгівлю. Основою для створення цього інтеграц угрупування є бажання поступового входження до політичної і економічної системи Європейського Союзу. В 1996 році до угоди приєдналась Словенія. Угода передбачає створення зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової ліквідації митних тарифів та інших обмежень. Відносно сільськогосподарської продукції лібералізація носить частковий характер і стосується деяких продуктів. Згідно угоді країни-учасниці не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні тарифи або створювати інши бар‘єри взаємній торгівлі. Основною метою створення інтеграц об‘єднання є захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції.

Позитивним ітогом даної угоди є створення стабільнихумов діяльності на національних ринках країн-учасниць як для національних виробників.

137. Необхідність створення організації, яка б регулювала світову валютну систему з’явилась під час Великої депресії 30-х років. На початку 40-х років одночасно Д.Кейнсом та Х. Уайтом були внесені пропозиції щодо створення нової світової вал. системи, та відповідно постійно діючої орг-ї. МВФ почав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 36 країн. МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. У своїй діяльності МВФ керується статутом. Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН. Цілі МВФ: сприяти міжнародному співробітництву з вал. питань, сприяти зростанню міжнародної торгівлі, сприяти стабільності валют, сприяти ліквідації валютних обмежень, надання ресурсів Фонду державам-членам. Стр-ра: Вищий орган-Рада керуючих (представники всіх країн-членів) – обов’язкові повноваження – прийом нових членів, перегляд квот, зміна вал. паритетів. Виконавча рада-відповідає за поточні справи. Директор-розпорядник-поточні справи і призначення вищих посадових осіб. Географічні департаменти-інформують Вик.раду про справи в країнах їхнього регіону. Департаменти функціональних і спец.послуг (з питань податків, юр. деп-т, стат деп.-т) Вступ: членство відкрито для будь-якої країни. Вступаючи країни забов’язані: постійно інформувати інші країни про заходи та кроки щодо визначення вартосі своїх грошей стосовно грошей інших країн;відмова від обмежень на обмін нац.грошей на інші валюти.дотримання політики що приведе до ↑ нац баг-ва і всіїє спільноти. Країна що вступаю вносить членський внесок (квота). Механізм фінансування-резервний транш та кредитний транш (229). Поетапне фінансування та пільгове фінансування що спрямоване на довгострокову допомогу країнам що розвиваються, та найбіднішим країнам. Механізм розширеного фінансування структурної перебудови створено для надання додаткових коштів найбіднішим країнам. Спеціальне фінансування. Механізм фінансування системних трансформацій створено для допомоги країнам-членам, які мають ускладнення зі здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибоких порушень традиційних торг.зв’язків. Україна в МВФ- статус члена МФВ отримала 1992 року. Квота становила 0,69%, 0,64% у 1999р. Україні було виділено системну трансформаційну позику (СТФ) 1994р та резервний кредит „стенд-бай” 1995. За умовами МФВ кошти СТФ використовувались на ↑ офіційних резервів НБУ, для підтримки курсу шляхом вал. інтервенцій, для фінансування нестачі вал. коштів у економіці для покриття потреби в імпорті. „Стенд-бай” спрямовувався на валютні резерви НБУ і покриття потреб платіжного балансу. 4 вересня 1998 р. була відкрита програма розширеного фiнансування, яка передбачала кредит сумою 2,5-2,7 млрд дол.на 3 роки. За результатами чергового аналiзу стану виконання виставлених Фондом умов i аудиту Нацiонального банку України фiнансування за програмою розш. фін тимчасово призупинене. Kpiм фiнансової, Україна отримує також консультативну i технiчну допомогу, поточну iнформацiю i видання з мiжнародних валютно-кредитних проблем.

138. ЄБРР створена у 1989 р. на основі Сток­гольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄБРР є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Великобрита­нія, котра спочатку не приєдналася до шести країн Європейсько­го співтовариства, з власної ініціативи організувала ЄБРР, чле­нами якої у різні роки були Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Швей­царія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄБРР і приєдналися до Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири країни-учасниці: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швей­царія.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві.

Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабі­льності, раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усу­ненню торгових бар'єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, під­вищенню рівня життя в країнах-членах.

В організаційній структурі ЄБРР виділяються: Рада, постійні комітети та секретаріат.

У торгівлі між країнами-членами ЄБРР скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄБРР. Вона розг­лядає цю організацію як інструмент не лише інтеграції до ЄС, а й приєднання до ВТО.

139. ГАТТ була прийнята на Женевській конференції в 1947 році. Головною метою цієї організації є забезпечення стабільного зростання і зменшення ризику міжнародних торгівельних відносин. Для цього ГАТТ передбачає ліквідацію митних і інших торгових обмежень, усунення дискрімінації в міжнарод торгівлі, підвищення ефективності виробництва і торгівлі, залучення до міжнарод торгівлі країн, що розвиваються тощо. Ці положення містяться в принципах ГАТТ.

Функції ГАТТ в системі регулювання міжнар торгівлі є наступними:

вплив на зовнішньоекономічну політику держав шляхом розробки правил міжнародної торгівлі і впровадження їх в життя.;

проведення переговорів, що сприяють лібералізації торгівельних відносин і надання консультацій державам, що беруть в неї участь, щодо зовнішньоторгівельної політики;

врегулювання спорів, що виникають між державами в процесі міжнарод торгівлі.

Участь в ГАТТ є вигідною для держав, оскільки вони отримують переваги в торгівлі з державами –учасницями ГАТТ порівняно з тими, що не є такими.

ВТО – була створена згідно Уругвайського раунду. Вимоги до членства в ВТО є більш жорсткими. Країни, що є членами ВТО, мають дотримуватись всіх домовленостей ВТО, тоді як країни-учасниці ГАТТ не зв’язані з правовими наслідками, що з неї випливають (антидемпінговий кодекс, кодекс по субсидіях і т.д.), якщо вони не ратифікували їх.

Приєдання держави до ГАТТ/ВТО залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам цієї організації. Країни з перехідною економікою, наприклад, при вступі до ГАТТ /ВТО отримують відповідний статус і напротязі 7-10 років мають адаптуватись до існуючої системи.

140. Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами МПП, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави од світового госп-ва, до якої спричинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР і РЕВ, деформована зовнішньоекономічна політика й створені механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки