Загальна характеристика періоду

Розвиток техніки та зростання розподілу праці в умовах первіснообщинного ладу призвели до виникнення на рубежі 4-го і 3-го тисячоліть до н.е. рабовласницького ладу – першої в історії людського суспільства формації, при якій існували антагоністичні класи – господарі та раби.

Перші рабовласницькі держави почали виникати в долинах рік, які були придатні для ведення іригаційного землеробства (Ніл, Тигр, Євфрат, Інд, Хуанхе). Враховуючи кліматичні умови: в одних випадках потрібно було осушувати заболочені місця та створювати потужні дренажні системи; в інших – для зрошення засушливих ділянок – будувати канали та створювати складну систему гребель та дамб. Для підтримки споруд в придатному стані стало необхідним організовувати суспільні роботи і це сприяло господарчій і політичній централізації стародавньосхідних держав.

З переходом до іригаційного землеробства стало можливим створення надлишкового продукту та розшарування общин на класи рабів та рабовласників.

Рабовласницький лад в порівнянні з первіснообщинним відкрив більші можливості для розвитку техніки, а виробництво надлишкового продукту створило передумови для виділення ремесла в самостійну галузь товарного виробництва та стимулювало розвиток торгівлі і виникнення міст, які стали осередками ремісницького виробництва.

Найперше перехід від первіснообщинного до рабовласницького ладу відбувся в країнах Стародавнього Сходу. Панував в Месопотамії (Шумерійська держава, Вавілонія, Ассирія та ін.), в Єгипті, Індії і Китаї з кінця 4 до 2 тис. р. до н. е.; в Закавказзі (держава Урарту) – в 1 тис. р. до н.е.; в Хорезмі – з VIII–VII ст. до н.е. до V–VI ст. н.е.

В Греції рабовласницький лад досяг розквіту в V–IV ст. до н.е., а найвищого розквіту одержав у Римі в період з II ст. до н.е. до II ст. н.е.

В період рабовласницького ладу виробничі відносини базувалися на приватній власності на засоби виробництва, включаючи рабів. Виробничі сили характеризувалися широким використанням складних знарядь, які виробляли з металу, появою скотарства, землеробства, ремесла.

Розвиток техніки в цей період відбувався досить повільно, тому що по-перше раби не були зацікавлені в удосконаленні знарядь та процесів праці, а по-друге рабська праця дешево коштувала.

Але закладена в основу господарства рабська праця дозволила широко використовувати просту кооперацію. Завдяки цьому в Єгипті, Індії, Китаї, Римі, Греції, Закавказзі, Середній Азії були створені величні споруди: дороги, мости, системи іригації, військові укріплення, храми, палаци. Та ж проста кооперація рабів привела до утворення в їх середовищі прошарку, який приймав участь у створенні античної культури. Це управляючі з помічниками, майстри і десятники, секретарі, переписувачі, рахівники, скульптори, живописці та ін.

Значний розвиток одержав суспільний розподіл праці – спеціалізація сільськогосподарського та ремісничого виробництва (рис. 3.1). Це створило умови для підвищення продуктивності праці.

Використання праці рабів посилило відокремлення ремесла від землеробства та викликало розвиток багатьох його галузей. Характерне для цього ладу утворення великих міст розширило спеціалізацію в ремеслах, адже в місті багато покупців, тому досить знати одне ремесло.

Слідством утворення окремих ремесел стала спеціалізація знарядь праці. Спеціалізація ремесел показала, що продуктивність праці залежить не лише від віртуозності робітника, але і від досконалості знарядь. Тому розширення їх номенклатури стало закономірним. В Стародавніх Греції та Римі використовувалирізноманітні спеціалізовані інструменти (рис. 3.2). Наприклад: молотки: кувально-слюсарні, столярні, камнетесні, чоботарські та ін.; коваль мав три різновиди молота: кувалда, ручник і молоток для чеканки.

Спеціалізація за одним видом ремесла (рис. 3.3) створила умови для появи ряду винаходів, які були б неможливими в попередній період. Найбільше господарське значення мали: плуг, який замінив своїх попередників – бороздові знаряддя; млин, преси для винограду та маслин, вантажопідйомні механізми, технології термічної обробки заліза, пайки, штамповки, травлення металів, виготовлення хлібу, розвиток механізмів, які побудовані на ротаційному принципі.

Між іншим, до 650 р. до н.е. історія відносить винахід токарного верстату, який представляв собою два співвісне встановлених центри, між якими затискалася заготовка з дерева, кістки або рогу. Раб або підмайстер обертав заготовку, а майстер притискуючи руками різець, знімав стружку, придаючи виробу необхідну форму. Пізніше для приведення заготовки в рух почали використовувати лук з тятивою.

До цієї епохи відносяться перші спроби замінити силу людини силами тварин, води та вітру.

Великий вплив на розвиток техніки рабовласницького ладу мав третій великий суспільний розподіл праці, виділення класу купців, які не займалися виробництвом, а лише обміном товарів. З їх появою та діяльністю пов’язане: швидке удосконалення доріг, яке було зумовлене використанням колісного транспорту; засобів переміщення й тари; виробництво предметів розкоші і карбування монет.

А

Б

Рис. 3.1. Розділення сільськогосподарського та ремісного виробництва (розписи часів Стародавнього Єгипту): а – оранка землі за допомогою людської упряжки; б – робота прядильно-ткацької майстерні

Римляни змогли побудували розгалужену мережу шляхів, довжиною понад 85000 км, яка дозволяла підтримувати владу у віддалених від метрополії провінціях. Основою римських доріг слугував утрамбований грунт з шаром щебінки. На цю основу укладали твердий наповнювач та плити, а по краях встановлювали бортові камені та прокладали канави для стоку води.

Рис. 3.2. Кузня VІ в до н.е., оснащена шарнірними кліщами та різноманітними молотами (Стародавньогрецький розпис)

Перехід до вживання грошей у формі карбованої монети на заміну примітивних засобів обміну (худоба, хутра, мушлі та ін.) та зливків благородних металів став можливим в результаті підйому виробництва на більш високий рівень. Металеві гроші практично не псувалися, мали велику вартість в малому об’ємі та ще, й могли служити ваговими одиницями. Найдавніші карбовані монети з’явилися там, де обмін був найбільш інтенсивним – у Стародавньогрецьких колоніях Малої Азії, які були торгівельними партнерами з Грецією.

Розвиток торгівлі привів до широкого використання колісного транспорту (рис. 3.4) й парусного корабля (рис.3.5) та до утворення міст, які поступово стали центрами ремесла та торгівлі. В них осідала рабовласницька знать, купці, ремісники, формувався державний апарат та армія.

Перші міста виникли ще на початку рабовласницького ладу. Утворення міст в Південному Дворіччі (Месопотамська долина), в Єгипті, Малій Азії, Закавказзі, Індії, Китаї відноситься до 3–1 тисячоліття до н.е.

Рис. 3.3. Спеціалізація ремесел часів рабовласницького ладу:

робота чоботаря (V ст. до н.е.)

Рис. 3.4. Стародавня колісниця (2 тис. р до н.е.)

Будівництво міст сприяло розвитку будівельної техніки. Великі будівлі споруджувалися працею рабів і населенням сільських общин.

Для історії архітектури велике значення мало будівництво царських гробниць, на спорудження яких витрачалися величезні кошти, їм присвячувалися технічні винаходи та нові ідеї зодчих. Важливим етапом їх створення стала ідея збільшення будівлі по вертикалі, що забезпечувало враження гнітючої монументальності таких споруд.

Рис. 3.5. Єгипетський вітрильник середини 3-го тисячоліття до н.е.

Вперше ця ідея була реалізована при будівництві знаменитої усипальниці фараона ІІІ династії Джосера (3000 р. до н.е.), так званої “ступінчастої піраміди” (рис. 3.6, а).

Піраміда Джосера відкрила шлях до створення досконалого і закінченого типу пірамід. Першою з них стала усипальниця царя IV династії Снорфу (2900 р. до н.е.) в Дашурі, яка мала більше 100 м висоти і стала попередником знаменитих пірамід в Гізі, які прилічені до семи чудес світу. Їх будували собі фараони ІV династії Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Мекаура (Мікерін).

Наприклад, піраміда Хеопса (рис. 3.6,б) будувалася 30 років. На її будівництво витрачено більше 2 300000 кам’яних блоків вагою від 2,5 до 30-ті загальною масою близько 7 млн т. Її висота досягала 146,5 м, довжина сторони основи – 233 м, об’єм – 2520 м³.

Будівництво Великої китайської стіни розпочалося в IV–III ст. до н.е. Її висота досягала 10 м, довжина – 4000 км.

Головними будівельними матеріалами були камінь, дерево, цегла, поширення яких залежало від місцевих ресурсів. Стародавні греки винайшли новий будівельний матеріал – бетон (щебінь + вапняний розчин), який широко використовували римські будівельники. Цеглу почали виготовляти в Єгипті за 4 тис. р. до н.е. з нільського мулу і висушувати на сонці, але вона не досить міцна. Обпалену цеглу почали вперше використовувати в Стародавній Месопотамії і Стародавній Індії.

Значно розширилося мореплавство, з’являються пристані, гавані, маяки (наприклад, знаменитий маяк в Олександрії). Основним типом грецького бойового корабля стає трієра з трьома рядами весел і надводним мідним тараном, екіпажем до 200 чоловік, який складався з гребців-рабів та загону воїнів і матросів. Греки і римляни почали будувати кораблі з 4, 5, 8 поверхами гребців – тетрери, пентери, ектери.

Розвиток рабовласницького ладу створив попит на рабів, тому рабовласницькі держави Стародавнього Сходу постійно вели війни з метою підкорення інших народів. Історія Стародавньої Греції повна війнами між окремими державами містами, метрополіями та колоніями, між грецькими та східними державами. Рим вів безперервні війни. Перетворення війни в джерело постійного постачання господарства рабами викликало розвиток наступальної і оборонної військової техніки.

А

Б

Рис. 3.6. Єгипетські піраміди: а – піраміда Джосера; б – піраміда Хеопса

Воїни Стародавнього Сходу, Риму і Греції були захищені латами, озброєні луком та стрілами, списом і залізним мечем.

Кам’яні кріпосні стіни та різноманітні облогові гармати – це характерні ознаки цього періоду. Осада та оборона міст вимагали відповідної техніки. В той час винайдені: розбірні облогові башти; спеціальні бурави для свердління кріпосних стін; балісти – машини для метання колод, бочок з гарячою смолою і руйнування стін; катапульти – для ураження ворога, який укривався за стінами; онагри – машини для метання каміння, довгих стріл, запалювальних снарядів, які дозволяли метати снаряди вагою до 200 кг на відстань до 1 км (рис. 3.7) та ін.

А б

В

Рис. 3.7. Військова техніка часів Стародавньої Греції та Риму:

а – таран; б – гелеопола; в – онагр

Наприклад, при осаді Родосу в 304 р. до н.е. збудована грандіозна облогова башта, висота якої досягала 53 м і, яка рухалася на 8 колесах.

Під час облоги Сіракуз в 213-212 рр. до н.е. Архімед споруджував оборонні механізми великої сили: метальні механізми, які кидали на великі відстані величезні каміння та колоди і топили римські кораблі; спеціальні захвати, які піднімали та топили кораблі.

Надзвичайно важливим для подальшого розвитку технічних знань стало те, що широке використання праці рабів дозволило рабовласникам звільнитися від фізичної праці та зайнятися державними справами, науками і мистецтвом.

Таким чином, рабовласницький лад поклав початок протилежності між фізичною та розумовою працею, створивши розрив між ними, і забезпечив умови для появи таких винахідників, як Архімед та Герон Олександрійський, і таких теоретиків, як Аристотель та Евклід.