Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Економічна сутність та функції прибутку. Прибуток від реалізації продукції та його формування





ТЕМА 9: Планування підвищення ефективності виробництва

 

Мета: Формування теоретичних та практичних знань студентів щодо планування підвищення ефективності виробництва на підприємствах харчової промисловості

 

План:

1. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції.

2. Економічна сутність та функції прибутку. Прибуток від реалізації продукції та його формування

 

3. Планування прибутку на підприємстві

4.Гуртові та роздрібні ціни на продукцію, їх формування. Франкування цін

 

Література:

1. Гринькова В.М., Каюда В.О. Фінанси підприємств: Навч.посіб.–3-те вид., стер.-К.: Знання-Прес, 2006.-423с.

2. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

3 Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч.посібник. – Львів: «Новий Світ - 2000», 2005. – 568 с.

3. Закон України «Про підприємства в Україні» //Діло.-1998.-№10.

 

Основні теоретичні положення теми:

1. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції
 
Для здійснення господарської діяльності підприємство повинно вкладати кошти у виробничі фактори. Виробничі фактори включають: робочу силу, матеріальні засоби виробництва (машини, устаткування, сировина й матеріали й т.д.), а також надання послуг.
 
Витратами називають грошове вираження використання виробничих факторів, в результаті якого здійснюється виробництво й реалізація продукції.
 
 
 
У вітчизняній економіці, коли мова йде про витрати виробництва частіше вживається термін собівартість продукції, під якими розуміється сума постійних і змінних витрат.
 
На практиці, в економічній літературі й нормативних документах вживаються терміни «витрати» й «затрати», які по суті позначають одне й теж - витрати підприємства, пов'язані із виконанням певних операцій.
 
При цьому під затратами розуміються явні (фактичні, розрахункові) витрати підприємства, а під витратами - зменшення коштів підприємства або збільшення його боргових зобов'язань у процесі господарської діяльності.
 
Витрати утворюючи собівартість промислової продукції, за своїм характером не є однорідними й групуються за їхнім економічним змістом (за однорідністю елементів витрат) і за характером виникнення та призначення (за статтями витрат).
 
Групування витрат за економічним змістом використовується при складанні кошторису витрат на виробництво.
 
Витрати за економічними елементами групуються наступним чином:
 
1. - матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);
 
2. - витрати на оплату праці;
 
3. - відрахування на соціальні потреби;
 
4. - амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
 
5. - інші витрати
 
Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотну відмінність по галузях промисловості і відображає їхню специфіку.
 
Групування витрат за статтями калькуляції наступне:
 
1. Сировина і матеріали. (за вирахуванням відходів)
 
2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх організацій.
 
3. Основна заробітна плата виробничих робітників.
 
4. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.
 
5. Відрахування на соціальні заходи.
 
6. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.
 
7. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
 
8. Загальновиробничі (цехові) витрати.
 
9. Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати.
 
10. Втрати від браку.
 
11. Позавиробничі (комерційні) витрати.
 
Калькуляційні статті витрат поділяються на прості, що складаються з одного економічного елемента (сировина, матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи й т.д.) і комплексні (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, цехові витрати, загальногосподарські витрати й т.д.).
 
За способом віднесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони групуються на прямі, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції та непрямі на її окремі види або замовлення, і непрямі, пов'язані з роботою цехів та підприємства в цілому. Ці витрати відносяться на собівартість продукції при розподілі (тобто непрямим способом) по якою-небудь заздалегідь встановленою ознакою.
 
За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на пропорційні (умовно-змінні), до яких відносяться витрати, що знаходяться у прямої залежності від зміни обсягу виробництва (сировина, основні матеріали, основна й додаткова зарплата виробничих робітників на нормованих роботах, відрахування на соцстрах по цій групі робітників, паливо й електроенергія для технологічних цілей й ін.) і непропорційні (умовно-постійні), до яких відносяться витрати, абсолютна величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на обслуговування виробництва, паливо на опалення, електроенергія на освітлення, амортизація основних фондів, зарплата з нарахуваннями управлінського апарата й ін.).
 
Залежно від можливостей керівників функціональних підрозділів впливати на величину витрат, вони поділяються на регульовані та нерегульовані витрати.
 
Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величину встановлює керівник функціонального підрозділу і їх рівень у значній мірі піддається впливу менеджера. Нерегульовані -це витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю.
 
Всі змінні витрати (матеріали, пряма заробітна плата) та змінні накладні витрати, звичайно розглядаються як регульовані керівником функціонального підрозділу. З іншого боку, постійні витрати (витрати на амортизацію заводського устаткування) не можуть бути регульованими керівником функціонального підрозділу, тому що він не має повноваження щодо закупівлі устаткування.
 
У вітчизняній економічній літературі й практиці планування виділялися наступні види собівартості продукції:
 
цехова –включає прямі витрати цеху на виготовлення продукції;
 
виробнича –включає всі витрати підприємства на виробництво продукції, тобто цехову собівартість і загальногосподарські витрати;
 
повна собівартістьвключає виробничу собівартість і позавиробничі (збутові) витрати.
У сучасних умовах база відліку для планування собівартості продукції повинна задовольняти наступним вимогам:
 
- вона повинна відображати вже досягнутий рівень витрат;
 
- не вимагати трудомістких перерахунків у зв'язку зі змінами номенклатури, цін і т.п.;
 
- дозволяти планувати реальне зниження витрат у плановому періоді, вільне від яких-небудь спотворюючих факторів.
 
Такою базою в сучасних умовах повинна бути «нормативна собівартість продукції по плановій номенклатурі й асортименту і нормативам станом на початок планового періоду» звикористанням калькулювання витрат «методом величини покриття».
 
Переваги планування «від нормативної бази на початок планового періоду» полягають у наступному:
 
по-перше, у нормативах на початок планового періоду вже врахована «перехідна економія» й «перехідне збільшення витрат». Мова йде про те, що ефект від заходів минулого року, зміни цін і т.п. може тільки частково, з урахуванням строків впровадження, позначитися в базовому році, але повною мірою реалізується в плановому році. Причому ці «ефекти» не потрібно спеціально розраховувати, вони вже враховані в нормах при їх побудові;
 
по-друге, оскільки розрахунок робиться за цінами, номенклатурою і асортиментом планового періоду, то знову ж по побудові в цій «базі» врахований вплив зрушень у номенклатурі й асортименті, зміні питомої ваги кооперованих постачань, цін і т.д.
 
Таким чином, ця «вихідна база» чиста від впливу заходів минулого року, вона характеризує рівень витрат і прибутку вже досягнутий до початку планового періоду.
 

Економічна сутність та функції прибутку. Прибуток від реалізації продукції та його формування

Економічна сутність прибутку є однією зі складних і дискусійних проблем у сучасній економічній теорії.

Прибуток – це перевищення доходів над витратами, а протилежна ситуація називається збитком.

З економічного погляду прибуток – це різниця між грошовими надходженнями і грошовими виплатами.

З господарського погляду прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Важливо розуміти, що прибуток, обчислений у бухгалтерському обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності. Це привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський та економічний прибуток. Перший є результатом реалізації товарів і послуг, другий – результатом роботи капіталу.

 

Концепція прибутку потрібна для трьох цілей:

§ Обчислення податків;

§ Захисту кредиторів;

§ Вибору розумної інвестиційної політики.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту
.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається) міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.


Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників : обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.
Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:
- адміністративні витрати,
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.

Планування прибутку на підприємстві

Планування прибутку - складова фінансового планування. Воно проводиться окремо за видами діяльності підприємства (оскільки розрізняється методологія обчислення й оподаткування прибутку від різних видів діяльності).

У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший з нихметод прямого розрахунку, в основі якого лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом.

Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат, далі складається кошторис виробничих накладних витрат, що включаються до повної собівартості. На наступному етапі складається кошториси адміністративних і комерційних витрат. На підставі названих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції.

Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції.

Для розрахунку застосовується універсальна формула:

Рпр = Зп + Тпр – Зк,

 

Рпр – обсяг реалізованої продукції, обчислений у двох оцінках: за цінами продажу та повної собівартості;

Зп і Зк – залишки готової продукції на початок і кінець планового періоду; обчислені в двох оцінках: за цінами продажу та повної собівартості;

Тпр – обсяг випуску товарної продукції, обчислений за цінами продажу і за повною собівартістю.

 

Після того, як обсяг реалізованої продукції буде розраховано у двох оцінках: за цінами продажу і за повною собівартістю:

Пр = Врп – Срп,

Де Пр – прибуток від реалізації продукції;

Врп – виручка від реалізації продукції;

Срп – собівартість реалізованої продукції

 

Пр = Пзп + Птп – Пзк,

Де Пр – прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;

Пзп і Пзк – прибуток у залишках готової продукції відповідно на кінець і початок планового періоду;

Птп – прибуток від випуску товарної продукції в плановому періоді.

 

Другий метод планування прибуткуаналітичний – застосовується у разі незначних змін в асортименті продукції та за відсутності інфляції, зростання цін і собівартості. Порівняна продукція випускається в базисному році, щодо неї є вся необхідна інформація (ціни, собівартість, обсяг виробництва і т.д.), і тоді рентабельність (Ро) визначається за формулою:

Ро = (По: Стп) × 100%,

Де По – очікуваний прибуток;

Стп – повна собівартість товарної продукції базисного року.

Аналітичний метод має ту перевагу, що показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки за стабільних умов господарювання.

Третій метод припускає визначення точки безбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, за яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку.

Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка безбитковості – це такий розмір виручки, за якого підприємство і не одержує прибутку, і не зазнає збитків.

Після визначення точки безбитковості планування прибутку будується на основі ефекту постійного важеля, тобто запасу фінансової міцності, за якого підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не зазнаючи збитків.

Сила операційного важеля = Маржинальний прибуток: Прибуток,

 

Маржинальний прибуток = Виручка від реалізації – Змінні витрати.

Date: 2015-09-25; view: 458; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию