Контрольна робота

с дисципліни:

«Історія туризму»

На тему:

«Передумови розвитку, специфічні особливості туристичної індустрії в Україні в період Російської імперії»

виконала студентка 2-го курсу ІЗДН

_______________________________

Напрям 6.140103 «Туризм»_______

Залікова книжка №_______________

Київ 2014

План роботи

Вступ.

1. Український туризм очима відомих мандрівників, та перший період розвитку туризму в Україні в період Гетьманщини та Запорізької Січі.

2. Другий період розвитку туризму в період правління Російської імперії

3. Поява перших готелів, та оздоровчих курортів в XVIII, XIX та на початку ХХ ст.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Перші відомі письмові згадки про рекреаційно-туристичну діяльність в Україні сягають часів Давньої Греції. У Північному Причорномор'ї були засновані міста-колонії, найбільшими з яких були Тіра (тепер Бєлгород-Дністровський), Ольвія (біля Парутине Миколаївської обл.), Херсонес (сучасна околиця Севастополя), Пантікапей (тепер Керч), Феодосія, Євпаторія, в яких використовували лікувальні води, грязі кримських озер і лиманів. Перші згадки про родовища лікувальних вод на заході України (Моршин, Немирів, Поляна, Синяк, Любень Великий) датовані XVI ст. Значно частіше Україну відвідували європейські мандрівники, котрі подорожували зі Заходу та Півдня на Схід.

1. Український туризм очима відомих мандрівників, та перший період розвитку туризму в Україні в період Гетьманщини та Запорізької Січі.

У XV-XVI ст. Так, Жільбер де Лянуа, будучи послом Франції, Англії й Бургундії, 1421 р. побував у таких містах, як, Львів, Судова Вишня, Белз, Луцьк, Кам'янець-Подільський, згодом відвідав Малу Татарію (Степову Україну) і м. Кафу (Феодосію). Збереглися описи посла Венеціанської республіки А. Контаріні після його подорожі у 1437 р. Україною, Грузією, Московією. Географічне положення України добре описав відомий німецький дипломат 3. Герберштайн, "дорадник чотирьох цісарів".

Захопливий щоденник подорожі М. Литвина, литовського дипломата в Кримському Ханстві, який 1550 р. мандрував Україною. Не залишили поза увагою європейці й української вольниці - Запорозької Січі. її описав 1594 р. посол німецького імператора Е. Лясота.

Один із найдокладніших описів Козацької України є щоденник подорожі П. Алеппського, який подорожував нашими землями в 1654 і 1656 рр. Він змальовує нашу Батьківщину як "прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен". Зацікавленість Україною європейцями зростала. Це підтверджує "Опис України", здійснений французьким інженером Гійомом де Бопланом (середина XVII ст.), який перебував на військовій службі в польського короля. Він детально розповів про побут і звичаї українців, а карта тодішньої України, створена ним, стала неоціненним джерелом і для сучасних історико-краєзнавчих досліджень. Ще однин француз Ж. Шарден у другій половині XVII ст. здійснив три подорожі до країн Сходу. Його записи, пізнавальні малюнки пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. Територія України, частково відображена на "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів", виконана особисто Ж. Шарденом 1672 р. Матеріали його подорожей видані у вигляді гравюр і вміщені в атласі. Зауважимо, що саме таким способом відтворено гравюру А. Гогенберґа, виконану за рисунком А. Пассароті, де зображено панораму Львова, призначену для атласу "Опис відомих міст світу" (Кельн, 1618 р.).

З-поміж цікавих записів про Україну варто згадати німецького мандрівника Ульріха фон Вердума, який подорожував українськими землями у 70-х роках XVII ст. Його "Щоденник" містить цікаві відомості про Волинь і Поділля.

Важливою складовою туристичної сфери е готельне господарство, тому доцільно простежити історію його розвитку в Україні. Праобразом перших готелів на Русі-Україні були заїзні двори, розташовані на відстані кінного переходу один від одного. У великих містах будували гостинні двори, які, окрім об'єктів розміщення та харчування, мали крамниці, склади. Такі споруди з XV ст. створювали при поштових станціях, а також на торговельних шляхах, котрими проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського Ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини та країн Західної Європи.

В Україні століттями будували корчми вздовж торговельних і чумацьких шляхів. Тут спритні підприємці не лише торгували горілкою, а й надавали нічліг подорожуючим, охорону кінним упряжам.

На Козацькій Січі (о. Чортомлин) у другій половині ХVII ст. біля Дніпровського порту був розташований "Грецький дім" - приміщення для іноземних послів і купців. Це засвідчує існування цивілізованих торговельних та політичних зв'язків Запорозької Січі зі зовнішнім світом. Однак справжні готелі на території України з'явилися лише в ХІХст.

Подорожуючи Україною 1769 р. німецький просвітитель-мандрівник Г. Гердер був захоплений її красою, природою, культурою і духовним багатством народу, що проживав на цих землях: "Україна стане Новою Грецією - гарне небо над людьми, її грайлива вдача, співуча душа, її родючі землі колись розквітнуть: з багатьох народностей виникне колись могутня розвинута нація, як це сталося і з Грецією, її терени сягнуть Чорного моря, а звідти поширяться на весь світ». Ці слова Гердер опублікував у "Нотатнику подорожуючого", в якому європейський читач відкрив для себе новий та загадковий світ Східної Європи, краю, що манив таємничістю почуттів.

Отже, навіть загальнооглядова інформація про туристичну Україну в перший період розвитку туризму підтверджує, що інтерес мандрівників до наших просторів постійно зростав, а залишені ними матеріали про територію України і людей, які її заселяли, є неоціненним скарбом для вивчення минулого рідного краю.

2. Другий період розвитку туризму в період правління Російської Імперії.

Він пов'язаний із розвитком індустріального суспільства, сприяв перетворенню стихійного мандрівництва на організований туризм. Специфікою України було те, що вона, як і в попередні чотири століття, залежала від геополітичних сусідів: на початку XIX ст. - від двох великих імперських держав - Росії й Австрії. Тому характер туризму в цей період дуже нагадував процеси, що відбувалися в Російській імперії загалом: поступово розвивалися транспортна інфраструктура, музейна справа, споруджувалися готелі. На межі XIX-XX ст. прогресувало краєзнавство. Основною причиною такого поступу став загальноєвропейський процес науково-технічного прогресу та прискорений на його базі соціально-економічний розвиток України.

Вигідне географічне положення, значна історико-архітектурна спадщина та високий адміністративний статус Києва у XIX ст. сприяли перетворенню його на вагомий туристичний центр Європи, хоча для цього, як зазначають Л. Устименко й І. Афанасьєв, не вистачало готелів, закладів харчування та розваг для туристів. Транспортна інфраструктура тільки почала набувати сил. Регулярні залізничні рейси Києва зі зовнішнім світом встановилися в 1889 р.

Першим великим готелем Києва того періоду дослідники вважають "Зелену гостиницю". Готель збудований у 1803- 1805 рр. Він належав Лаврі. На межі XIX- XX ст. Київ уже мав стільки місць у готелях, що їх цілком вистачало для заможних туристів.

З організацією "Підприємства громадських подорожей в усі країни світу", створеною в Петербурзі 1885 р., почали виникати подібні організації в інших містах імперії, наприклад, в Одесі - Кримський гірський клуб (1890 р.) із філіями в Ялті та Севастополі, а 1895 р. - Ялтинське екскурсійне бюро. У1901 р. було створено Російське товариство туристів із відділеннями у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'явці-Подільському, Одесі. Воно у перші роки діяльності вступило до Міжнародної ліги туристичних товариств.

Особливий внесок у розвиток туристики зробив І. Франко. Його праця "Галицьке краєзнавство" дотепер слугує українській краєзнавчій науці, хоча написана наприкінці XIX ст. (1892 р.). "Наука краєзнавства... даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією батьківщиною, з її географічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. - зазначає І. Франко. - Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму". І. Франко 1883 р. організував "Кружок для устроювання вандрівок (мандрівок. - С. К.) по ріднім краю". Його як знавця Карпатського краю у 1904 р. ввели до складу міжнародної експедиції Товариства австрійської етнографії для дослідження Бойківщини. Результати подорожей опубліковані. Ці й інші матеріали стали основою для розвитку в Галичині туристичної справи - пізнавального та оздоровчих його видів.

3. Поява перших готелів, та оздоровчих курортів в XVIII, XIX та на початку ХХ ст.

На чумацьких та торгових шляхах України послуги гостинності надавали корчми, що торгували хмільними напоями, були місцем зупинки для подорожніх, місцем розваг. Корчми в окремих регіонах називались також "шинком", "корчмою-заїздом", характеризуються давньою історією, відомі ще з часів Київської Русі.

У містечках і великих селах, на узбіччі доріг, були корчми із заїздами. У плануванні цього типу корчми посередині фасадної стіни був в'їзд у формі брами у підсіння (коридор), що проходив через усю будівлю. По боках розташовувались кімнати для приїжджих, корчма і житло корчмаря.

Суспільні процеси Середньовіччя, характерні для Європи, не могли не позначитись на території України, що характеризувалась подібними релігійними тенденціями. Паломництво до відомих релігійних центрів Близького Сходу, а також сформовані в Середні віки центри паломництва в Україні, насамперед Києво-Печерська та Почаївська лаври, вплинули на розвиток сфери гостинності. Паломникам в Україні приділялась особлива увага - вони користувались значною повагою, було за честь прийняти прочан на ночівлю та нагодувати. Біля великих центрів паломництва - монастирів та храмів завжди можна було знайти притулок у звичайному або спеціалізованому житловому приміщенні - церковному гостинному дворі. Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври зазначає: "За південною огорожею стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 рр. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього...".

В період XVIII ст., після остаточного приєднання України до Російської імперії, починається будівництво поштового тракту від Москви до Києва з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції закладів розміщення.

Помітний розвиток готельної сфери в Україні починається лише в другій половині XIX ст. і пов'язується насамперед з Києвом та іншими великими містами.

У середині XIX ст. у готелі нараховувалось 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат окрім кількох невеликих будинків та тимчасових споруд для прочан. Проживання у готелі забезпечувалось безплатно впродовж двох тижнів, послуги з харчування були платними, наприклад порція страви коштувала 20-25 коп. Один з його корпусів займала лікарня для прочан з жіночим і чоловічим відділеннями, на 40 ліжок в кожному. Щорічно готель відвідувало до 85 тис. осіб. Утримувався готель на кошти меценатів - графині Орлової та Турчанінової.

До 1880 р. у Києві нараховувалось 15 готелів. Більшість закладів розміщення окрім харчування надавала послуги з доставки пасажирів та багажу кінними екіпажами і готельними омнібусами. Упродовж наступних 20-и років у центральній частині міста, головним чином в районі Хрещатика та прилеглих вулиць, було побудовано 64 нових готелі, найбільше за всю історію міста.

Заклади розміщення Києва початку XX ст. згідно розташування і категорії клієнтів, які обслуговувались, умовно можна поділити на чотири категорії: фешенебельні, готелі середнього класу, готелі розміщені поруч з вокзалом і мебльовані кімнати, "подвір'я", постоялі двори.

Фешенебельні готелі розташовувались у центрі міста і пропонували у свій час послуги світового рівня: розкішні ресторани з європейською кухнею, на десерт подавались екзотичні фрукти. Готелі мали своїх представників на вокзалі та власні омнібуси, у кожному номері був телефон, центральне парове опалення, ванна, електричне освітлення та інші необхідні зручності цього часу. Обслуговування у готелях забезпечував спеціально підготовлений персонал, у підборі якого до уваги приймалась культура мовлення, володіння принаймні російською та французькою мовами. Серед розкішних готелів початку XX ст. виділялись "Європейський", найстаріший у Києві та з найкращим рестораном у місті, "Гранд-Отель", "Конти-ненталь", "Отель-Савой".

Готелі середнього класу орієнтувались на менш заможних клієнтів, вони розташовувались на центральних вулицях, вимощених бруківкою, обладнаних електричним освітленням, біля готелів були спеціально обладнані стоянки для екіпажів.

Перед Першою світовою війною у Києві нараховувалось близько 80 таких готелів. Серед готелів цієї категорії найбільш відомими вважалися готель "Австрія", "Англія", "Брістоль", "Версаль", "Марсель" та ін., назва яких відображала географію всієї Європи.

Обладнання номерів здійснювалось згідно європейських стандартів, для цього часто запрошувались майстри з Німеччини і Франції. У номери подавалась гаряча вода, для ароматизації приміщень використовувались різні запашні трави, у більшості готелів надавались послуги лазні, ванни, при великих готелях працювали магазини.

Окрім Києва активно розвивалась інфраструктура гостинності в інших великих містах України - Одесі, Харкові, Ялті.

В Одесі значний розвиток інфраструктури гостинності пов'язувався з важливим транспортним значенням цього міста - відомого морського порту, а також значним рекреаційно-туристичними ресурсами. Готелі розміщувались головним чином в центрі міста, біля морського вокзалу на Приморському бульварі, на вулиці Пушкінській, що з'єднувала морський і залізничний вокзали. До Першої світової війни в місті діяло 34 готелі і 6 постоялих дворів. Найбільш відомими були готелі "Лондонський" (збудований 1899 р.), "Брістоль" (1899 р.), "Пасаж" (1898 р.).

В Ялті перший готель "Ялта" побудований в 60-х роках XIX ст. (у 1906 р. перейменований у "Брістоль"). Активна розбудова інфраструктури туризму - фешенебельних готелів, ресторанів, санаторіїв здійснюється наприкінці XIX ст. У 1875 р. побудований великий фешенебельний готель "Росія" (сьогодні готель "Таврида"). У 1915 р. в Ялті діяло 14 готелів на 800 місць, 3 приватних санаторії, 5 пансіонатів.

Перед Першою світовою війною в Криму функціонувало 43 готелі, 18 санаторіїв та 16 пансіонатів. Особливо високим комфортом виділялись готелі "Росія" у Ялті (150 номерів), готель "Дюльбер" в Євпаторії прирівнювався до кращих європейських готелів. Окрім високої якості обслуговування готелі побудовані в кінці XIX на початку XX ст. характеризувались оригінальністю архітектури, зручним плануванням.

Окрім дорогих готелів, пансіонатів, санаторіїв, приватних дач для розміщення рекреантів в Криму використовувалась значна кількість малопридатних для проживання невеликих будинків, побудованих з легких матеріалів.

На території України, яка входила до складу Російської імперії, перші державні заходи щодо розвідки мінеральних джерел та їх експлуатації з лікувальними цілями проводилися з 1717 року. У другій половині XVIII ст. в Україні почався швидкий розвиток курортів. Здійснювалося будівництво водолікарень, готелів, будинків для приїжджих, відбувалася комерціалізація курортної справи, тривали дослідження й пошуки нових родовищ.

У 1798 р. львівський лікар К. Крочкевич описав лікувальні джерела Любеня Великого, в 1799 р. перший опис грязелікування як методу народної медицини зробив Н.Сумароков. Істотний вплив на розвиток рекреаційно-курортного обслуговування мали праці Ф. Гербера, М. Вороніхіна, Л.Бертенсона, в яких досліджувались й описувалися мінеральні води та грязі Криму і півдня України. На початку XIX ст. було офіційно відкрито такі курорти, як Немирів (1814 p.), Трускавець (1827 p.), Одеські грязеві курорти (1830 p.), Саки (1828 p.), Слов'янськ (1828 p.), Приморський (1846р.) та ін.

З XVIII ст. українською знаттю активно освоюються туристичні центри Західної Європи, в першу чергу Італії, Австрії, Швейцарії, Франції, Німеччини. Саме в цей період здійснили свої подорожі визначні мандрівники: В. Григорович-Барський, Ю.Лисянський та ін. З першої половини XIX ст. серед української інтелігенції поширюються народознавчі мандрівники та зростає зацікавленість історико - культурними і природними пам'ятниками. Великими ентузіастами цієї справи були М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький та ін.

На кінець XIX ст. припадає створення перших туристичних бюро, що займалися організацією туризму: в 1896 р. - у Ялті, Починає розвиватися лижний туризм. Фахівці з курортної справи організовуються у професійні товариства. Зокрема, наприкінці XIX ст. створено Російське бальнеологічне товариство, членами якого стали і представники України, в 1867 р. почало функціонувати Одеське бальнеологічне товариство, де розроблялися методики використання лікувальних факторів, а також правила направлення хворих на курорти. В цей час розроблено й проект закону "Про санітарну і гірську охорону лікувальних місцевостей", до яких відносили місця з джерелами мінеральних вод і лікувальними грязями, морськими купаннями, кумисолікуванням і кліматичні станції, а також прийнято закон про охорону курортів. До Першої світової війни більшість курортів Галичини, Наддніпрянської України, Криму знаходилися як у приватному, так і в державному підпорядкуванні. Декретом "Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення" (1919 р.) проголошувалася націоналізація курортів, 21.XII.

Список використаної літератури.

3.1.1.Воронкова Л. П. История туризма и гостеприимства. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 304 с.

3.1.2.Макаренко С.Н., Саак А.Э. История туризма. – Таганрог: Издательство ТРТУ, 2003. – 94 с.

3.1.3.Соколова М.В. История туризма. – М.: Академия, 2007. – 352 с.

3.1.4.Устименко Л., Афанасьєв І. Історія туризму. – К.: Альтерпрес, 2008. – 354 с.

3.1.5.Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. – К.: Вища школа, 2002. – 195 с.

1. Блистів Т. Теорія і практика туристичних походів [навч. посіб.] / Блистів Т.В., Горбацьо І.І., Нужний О.В. - Львів: НВФ "Українські технології", 2006. - 132 с.
2. Вацеба О. Нариси з історії західно-українського спортивного руху / Оксана Вацеба. - Львів, 1994. - 264 с.
3. Грабовський Ю. Спортивний туризм: навчальний посібник / Грабовський Ю.А., Скалій О.В., Скалій Т.В. - Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2008. - 304 с.
4. Максимов В. З історії Пласту на Галичині (10-20 pp. XX ст.) / Валерій Максимов. - Дрогобич: ДДПУ, 1992. - 40 с.
5. Мінчак М. Пласт у гімназії ім. Франца Иосифа І в Дрогобичі // Дрогобиччина - земля Івана Франка. Т.1: Наукове товариство ім. Шевченка. [Український архів. Том. XXV]. - 1973, Нью-Йорк - Торонто. - 856 с.
6. Справочник туриста / Сост. Онищенко Владимир Владимирович. - Харьков: Фолио, 2007. - 352 с.
7. Тисовський О. Життя в пласті [посібник для українського пластового юнацтва]. - [4-те вид.] / Олександр Тисовський. - Торонто: Українська друкарня "Тризуб", 1997. - 552 с.
8. Устименко Л. Історія туризму: навчальний посібник / Устименко Л.М., Афанасьев І.Ю. - К.: Альтерпрес, 2008. - 354 с.