Феномен туризму як об'єкт філософського дослідження

Потреба теоретичного осмислення одного із феноменів сучасної цивілізації - масового туризму як різновиду людської діяльності і відпочинку, пов'язаного з відвідуванням місць, які викликають з різних причин певний інтерес, -- зумовила появу філософії туризму як різновиду прикладної, насамперед соціальної, філософії. Виконати таку наукову місію покликана туризмологія - комплексна дисципліна, яка осмислює і висвітлює різні аспекти туризму. Концептуалізація (системно-наукове) пояснення сутності туризму, його смислу, з'ясування субстанційних засад ґрунтується на таких категоріях, як "подорож", "мандрівник", "гостинність". На методологічному значенні поняття туризму наголошують західноєвропейські теоретики туризму (С. Перро, Ж.-М. Оернер): "Так само, як географія набула єдності у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у подорожі". Подорожування є процесуальним виявом однієї із глибинних потреб індивіда, дійством, у якому реалізується бажання людини до постійного руху, перемін у соціальному просторі і часі.

Бажання, у його психоаналітичному сенсі, є спрямувальним життєвим імпульсом поведінки індивіда. Воно, за Фройдом, первинне щодо потреби, яка постає вже як усвідомлене бажання щодо досвіду, його практичної реалізації. Вивченням мотивів (причин), які спонукають людину бути мандрівником, відвідувати інші країни, ознайомлюватися з визначними місцями, розташованими за кордоном, з'ясуванням цілей, яких вона прагне досягти під час подорожування, займалося не одне покоління науковців, мислителів, письменників. Серед цих мотивів, деякі з яких мають підсвідомий характер (бажання переміни місць), особливе значення має потреба свідомо пізнати "ціннісні світи" інших народів і культур, виявити в них оригінальне, неповторне (спосіб життя, звички, характер господарювання, особливості побуту тощо). "Шукачі, мандрівники, туристи - справжні паломники пізнання", - зазначає академік О. Онищенко.

Прагнення мандрувати, пізнати і зрозуміти нове, долучитися до нього, розширити світ власного буття закладене в глибинах людської ментальності. Накопичуючись і узагальнюючись в розповідях, доповідях, спогадах, щоденниках мандрівника різних історичних часів, здобуте під час подорожей знання поступово викристалізовувалося у певну систему знання про подорожі, складовими якої є країнознавство, етнологія, історія культури. Від початку свого формування знання про світ, здобуте під час подорожей, містило в собі науково-теоретичні елементи, в т. ч. філософські. Однак лише в останні століття (XIX-XX ст.) розрізнені знання про мандрівки почали набувати оформленого концептуального вигляду, стали предметом комплексного осмислення подорожей (мотивація, різновиди, цільові установки, інфраструктура) - філософії туризму.

Філософія туризму - різновид соціальної філософії, теоретико-методолопчна основа туризмології, теорії людської діяльності як форми самореалізації особистості засобами мандрівок та подорожей.

З розвитком мандрівництва, набуттям ним більш організованих форм, найрозвинутішою, широкомасштабною з яких є туризм, набуває актуальності необхідність його філософського осмислення. "Існує виклик філософії з боку сучасного туризму. Зазначений виклик можна розглядати як проблему визначення субстанційних засад туризму", - стверджує український філософ В. Кизима.

Філософсько-теоретичне визначення цих сутнісних засад відбувається в контексті притаманного новітньому суспільствознавству "повороту до людини". Людський вимір як новітня парадигма змушує змінити акценти в логіці осмислення туризму. З цього погляду філософія туризму є насамперед філософським розумінням людини як учасника туристських подій. Філософський погляд на туризм зумовлює необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як індустрії подорожей і відпочинку, надає такому розумінню ширшого гуманістичного сенсу. Людина, яка подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст, "шукач пригод"), є не просто споживачем туристського продукту, який пересувається у просторі та часі, а індивідуальністю, яка під час мандрівок, поїздок, походів, відвідувань долучається до світу природи і культурних артефактів, "ціннісних галактик" інших країн і народів. Така особистість є епіцентром філософських рефлексій туризму. Особистість здатна не просто споглядати світ або споживати, по-варварськи використовувати його (наприклад, понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, освоювати і засвоювати багатства природи і культури, перетворювати набуті знання і враження на надбання власної духовності. Це передбачає належне акцентування на світоглядному, культурному, гуманістичному, пізнавальному, етичному, естетичному, комунікативному значеннях туризму як специфічного соціального інституту і феномену загальнолюдської культури. У цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не маршрути, готелі, кемпінги, турбюро й агенції, а особистість, яка подорожує, світ її інтересів, бажань, прагнень, ціннісних орієнтирів.

Філософська рефлексія над світом людей, що подорожують, їх світоставленням і світорозумінням узгоджується з мегатенденцією, змістом якої є загально-цивілізаційний поворот від індустріального суспільства до суспільства гуманного, справді людського.

Як теоретична дисципліна філософія туризму прагне з'ясувати у понятійний, категоріальний, концептуальний спосіб його сутність і смисл, притаманні йому закономірності, тенденції і можливості. Це завдання непросте, адже туризм настільки багатогранне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. Туризмологічне знання мультидисциплінарне, жодна соціогуманітарна наука не здатна вичерпно охарактеризувати його як предмет власних досліджень. Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство, туризмографія, туризмометрія) системно-структурно відображає реальність і всі складові туризму. Розглядаючи туризм як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, яка подорожує, філософія туризму виконує методологічну функцію щодо інших складових туризмознавства, збагачуючись у своєму світоглядному й антропологічному змісті їх науковими доробками, узагальненнями, набуваючи певної дисциплінарної автономії.

У туризмології немало проблем, які аналізуються лише філософськими засобами, поняттями - "суб'єкт", "об'єкт", "смисл", "сутність", "світогляд", "культура", "цінності" тощо. Філософський підхід до туризму передбачає застосування основних методів пізнання і пояснення різноманітних ланок туристського процесу. Відповідно до цих методів у філософській теорії туризму формуються структурні розділи, сукупність яких забезпечує її системну цілісність. Ідеться про історико-філософську традицію. У її межах виникали і розвивалися філософські погляди мислителів різних епох і наукових шкіл на ті вияви людських потреб і бажань, які втілюються у подорожі, мандрівки, походи, блукання. Історико-філософська частина туризмознавства прагне з'ясувати причини виникнення бажання переміни місць, особливості його здійснення в різні історичні часи. Використовуючи метод порівняння (компаративістика), історичного і хронологічного підходів до феномену подорожі, вона виявляє як загальні закономірності туристичного процесу, незмінні його характеристики, так і особливості його вияву в різних культурах і в різні часи.

Завданням історико-філософського дослідження туризму є і з'ясування становлення філософського розуміння подорожей, мандрівок, відвідувань. Таке розуміння демонстрували насамперед мандрівні філософи, які знайомилися із способом господарювання, звичаями, традиціями різних народів і висвітлювали здобутий досвід спостережень у своїх по-філософськи насичених творах, щоденникових нотатках, публічних лекціях тощо. Філософи античності, які тривалий час подорожували заради пізнання світу, пошуків істини людського існування, здійснювали рефлексію над подорожами як явищем людського життя. Вони доводили, що потреби у постійному русі, тяжіння до подорожей - одна з основних потреб людської душі. Французький філософ-екзистенціаліст Габріель-Оноре Марсель (1889-1973) писав: "Саме душа, саме вона - одвічна мандрівниця, саме про душу і тільки про неї буде найвищою правдою сказати, що бути - це бути в дорозі". Перебування у вічному русі, подорожі, навіть у думках, мріях про них - основа філософського розуміння подорожей.

У філософії і подорожей спільне коріння - дивування. Глибинним джерелом мандрівництва є цікавість, бажання побачити нове, збагнути світ природи і світ людей. Розвинуте почуття дивування в усі часи спонукало людей до філософування, а подорожі завжди були засобом задоволення дивування, давали допитливій людині нові враження. Подорожі розширювали межі знайомого, збагачували життєвий, культурний досвід людини і людства плідним і перспективним знанням про нові можливості опанування світу. "Уникай шляхів проторених, крокуй несходженими шляхами" (Піфагор). Давньогрецький історик Геродот (прибл. 490 (480) - 425 до н. е.) доповнив науку про подорожі критерієм оцінювання істинності побаченого. Дивування як джерело інтересу, потягу до мандрівок завжди супроводжується різноманітними міфологемами, що надає подорожам особливого колориту, посилює бажання відвідати окутані міфами пам'ятки культури та історії.

Оцінюючи інформацію про об'єкти свого інтересу, Геродот зауважив: "Я зобов'язаний повідомити все, що мені говорять, але вірити усьому не зобов'язаний".

Серед фундаментальних ідей, які утворили концептуальну основу філософської рефлексії туризму, є ідея, за якою саме в подорожі реалізується така визначальна характеристика людини як тяжіння до свободи. Прагнення вирватися з рутинного буття, зустрітися з незвичайним, цікавим - одна із сутнісних ознак філософського розуміння туризму і подорожі. Події туристських зустрічей з усіма притаманними їм етапами - підготовка і вибір, переживання і спогади - важливий сюжет туризмологічного знання.

Смислове призначення туризму (подорожувати з метою пізнання і задоволення своїх потреб) реалізується завдяки просторовим, часовим і соціальним умовам мандрівних подій. Саме вони формалізують усі міркування щодо туризму, формулюють вимоги, що якісно відрізняють туризм від інших видів подорожей людини. Філософія туризму пропонує критерії, за допомогою яких формується понятійний апарат туризмознавства, адже не кожна подорож відповідає критеріям туризму, не кожний мандрівник - турист. Наукові дефініції дають змогу відокремити туриста (справжнього мандрівника), який подорожує вільно і свідомо, від тих, хто переміщується світом стихійно, блукає безцільно або подорожує, керуючись меркантильними міркуваннями. Англійський філософ і соціолог З. Бауман звертав увагу на дихотомічне (грец. dicho-tomia - розподіл навпіл) розуміння людини, яка подорожує: турист і просто блукач (бродяга; волоцюга; фланер (франц. flâneur) - людина, яка подорожує без мети; комівояжер (франц. commis voyageur - мандрівний службовець) - роз'їзний агент торгової фірми, купець; біженець; іммігрант тощо). У суспільстві завжди були і будуть кочівники, які за деякими ознаками подібні до туристів. Вони також організовані у спільноти, тобто номади (грец. Nomads - кочове плем'я). Звідси походить термін "номадизм". Кочівник освоює певну територію, рухається маршрутами від одного пункту до іншого. Це переміщення, зазначають італійські науковці Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, відбувається у зв'язку з фактичною необхідністю, воно сповнене випадковостей: "Життя кочівника - це інтермецо, імпровізація". Кочівник позбавлений усталеної дороги, він переміщується у неокресленому, незв'язному "відкритому просторі", а дорога туристів, навпаки, завжди є відносно замкнутим простором. Кочівник детериторизований, позбавлений постійного зв'язку із землею, яка стає для нього просто опорою під ногами. Тому "кочівник породжує пустелю", оскільки "породженийнею".

Справжній турист істотно відрізняється від номадного блукача. Ця відмінність зумовлюється свідомим бажанням одержати нові переживання, певну насолоду (туризм - "інше життя" особистості), а також наявністю у його мандрівних траєкторій постійної точки відліку, якою є його дім (власна оселя, рідна земля, батьківщина). На відміну від нього блукач позбавлений кінцевого пункту свого призначення: він усюди чужий і бездомний.

Отже, специфічний вид організованої подорожі - туризм - має такі атрибутивні, тобто невід'ємні, якісні ознаки:

- наявність привабливої мети (ознайомлення з культурними артефактами, пізнання, відпочинок, розвага, оздоровлення, нові знайомства тощо);

- просторово-часові координати мандрівки (дім як початок і завершення подорожі).

Як і будь-яке інше суспільне явище, туризм існував у різноманітних формах подорожування і з різною мотивацією. Тому твердження, що кожний турист - це мандрівник, слід доповнити міркуванням, що не кожний мандрівник - турист.

Туризм - явище, породжене сучасною цивілізацією. Виникнувши у XIX ст. як система масових організованих поїздок, походів, відвідувань, набув глобального масштабу, оформився в різноманітні види туристської практики. Досягнення туризмом зрілих форм створило можливості для його теоретичної, філософської рефлексії.

Філософія туризму є своєрідною соціально-філософською онтологією та феноменологією. її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" мандрівника, джерело її культурного досвіду, якого вона набуває в результаті спілкування зі світом культури, іншим досвідом і досвідом Інших (інтерсуб'єктивність і міжсуб'єктна комунікація).

Феноменологія туризму своєрідно відображає проблеми значення, смислу, оцінки туристської практики. їх усвідомлення допомагає туризмологу розшифровувати смислові значення об'єктів туристського інтересу. Філософське осмислення феномену туризму реалізується і завдяки його герменеетичним потенціям - розумінню і сприйняттю цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах через їх витлумачення, інтерпретацію. Людина, яка пізнає, не лише слухає, читає і спостерігає, а й особисто інтелектуально розшифровує зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, витворів природи. Тим самим вона освоює їх, робить своїми (привласнення). Пізнаючи світ Іншого, людина водночас уявляє собі багато варіанти їсть культурного середовища, визначає особливості свого буття, порівнює його з життям інших людей. Порівнювальність, зіставлення (компаративізм), оцінювання і самовизначення (самоідентифікація) - важливі світоглядно-філософські ознаки, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів щодо побаченого й особисто пережитого - задоволення і незадоволення, заздрощі і гордість, радощі і розчарування тощо.

Насичений філософським людиноцентристським змістом туризм справляє розвивальний вплив на особистість, тобто має антропологічне (людське) значення. Якщо людина під час подорожі залишається незмінною - це погана подорож, стверджував німецький філософ і соціолог Ернст Блох (1885-1977), творець "філософії надії" та онтології "ще - не - буття". Свідомі учасники туристських подій відчувають себе причетними до творення суспільного простору цивілізованого людського єднання (ноосфери), в якому людина не чужинець, а законний житель, господар.

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей (інтерес, вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбність, задоволення, самоідентифікація, самореалізація тощо). Аксіологічний аспект туристської діяльності дуже важливий, адже результатом навіть короткотермінових поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності культури і суспільного життя. Завдяки цьому відбуваються певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади іншого способу життя. Кожна людина насправді є "мірою всіх речей": цю свою вимірювальну здатність вона застосовує щодо подій, до яких причетна.

Важливого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світом набуває формування комунікативної культури особистості, виникнення в суспільстві міжіндивідної мережі спілкування, взаємоповаги, толерантності. Загальновизнана духовна очищувальна сила паломництва до святих місць. Не менш вагома і поява у прочан особливого відчуття єдності. Для багатьох із них непересічне значення має сама подорож із однодумцями.

З огляду на тенденції розвитку людства XXI ст. має стати часом гуманітарного повороту, переходу від деструктивного типу цивілізації з її споживацьким ставленням до природи, ксенофобією, непримиренним економічним і політичним суперництвом до людиноорієнтованої моделі співжиття. Одним із чинників формування такої моделі є етика спілкування і співжиття, яка ґрунтується на визнанні рівноправності переконань і життєвих позицій, поєднанні цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, яка є основою загальнолюдської культури, а також концепції "нового гуманізму". Ця концепція є одним із уособлень теоретичної моделі вселюдських цінностей - аксіологічних максим, зміст яких, конкретизуючись в кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя.

Туризм як найдемократичніша форма людських взаємин сприяє моральному оздоровленню сучасного суспільства, яке потерпає від набутого соціального імунодефіциту - дефіциту щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури і етики обумовлюється такими її ціннісними нормативами:

а) принцип самодостатності особистості (визнання гідності людини);

б) принцип толерантності (доброзичливе ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя).

Взаємодіючи і взаємодоповнюючись, ці принципи (у разі їх дотримання) сприяють утворенню в суспільстві моральної атмосфери щирого спілкування, довіри як основи дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованої взаємодії.

Туристські комунікації сприяють встановленню відносин невимушеного, добровільного спілкування, заснованого на довірі, щирості, добродійності. Справжній турист є людиною діалогічного стилю, здатний не на фатичне (лат. - дурний), тобто беззмістовне, формальне спілкування, а на зацікавлене, морально значуще, соціально перспективне. Культура спілкування, довірливі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання і вміння домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Важливою ланкою, здатною інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, конфронтації, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм. Своїми різноманітними можливостями він здатний розв'язувати багато взаємопов'язаних проблем важливого суспільного значення. Одна із них - забезпечення інтеграції сучасного "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і невимушеним контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм сприяє забезпеченню у світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" ("Глобальний етичний кодекс туризму"). Таке спілкування витворює альтернативну або доповнювальну Інтернету та іншим комунікативним інституціям живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації.

Спілкування людей, які подорожують, - одна з універсальних форм міжособистісних контактів. Інтернаціоналізація та глобалізація життя робить його одним з важливих факторів, які визначають якість життя людства. Не випадково туризм вважають ефективним каналом "народної дипломатії", адже людські взаємини вищі за відносини урядів, вони безпосередні, щирі, прозорі. У цьому сенсі великим гуманістичним потенціалом наділені соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгійний", "подієвий" туризм, а також туризм для людей "третього віку" та інвалідів. Цими ознаками "туризм співзвучний гуманізмові" (М. Бідо).

У розумінні туризму як "людського підприємництва" важливу роль відіграє здатність теоретика-туризмолога виокремити екзистенційний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, середовищем. Туризм допомагає долати обмеження повсякденності, позбавлятися щоденного поспіху. Справжньому туризму притаманна екзистенційна легкість. Екзистенційний аспект туристських подорожей обумовлюється і зворотністю туристичних траєкторій руху: турист обов'язково має повернутися додому і займатися звичними для нього справами.

Філософія туризму містить у собі і морально-психологічний компонент. Однією з форм професійної моралі тих, хто фахово займається цим видом діяльності, є етика туризму. У поведінці фахівця туристської справи (туроператор, турагент, керівник турфірми тощо) морально-психологічні якості є винятково важливими. Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається справити приємне враження, бути доброзичливою, привітною, уважною. Для деяких людей моральна культура може бути суто функціональною, демонстративною. Нечемне поводження з відвідувачами загрожує успішному бізнесу. Сучасний туристичний бізнес як форма суспільної діяльності повинен цілком відповідати "людським вимірам", бути гуманно центрованим за суттю. Туризм має плануватися і здійснюватися як привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення. Поєднуючись з духовним розкріпаченням, адже турист - це вільна людина, яка самовизначається, туризм є унікальним засобом самоосвіти і самовиховання (етика, педагогіка і психологія туризму).

Як і будь-яка інша соціоморальна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою: щоб бути справді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися матеріально-економічною, політично-правовою та морально-інтелектуальною свободою. Вони фокусуються у свободі вибору - обрання виду туризму або подорожі, програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у бажаному для неї значенні й обсязі. У реальному житті це виявляється у свободі, якою користується "елітний" турист, якому пропонують найекзотичніші маршрути, найвишуканіший сервіс і культурні розваги, і в свободі "соціального" туриста, який може розраховувати на скромніші послуги.

Свобода як духовна цінність завжди є джерелом усвідомлення туристом власної гідності. Реалізувати її нелегко. За демократизації суспільних відносин загострюється проблема соціального туризму - подорожей, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування і за рахунок коштів, виділених державою на соціальні потреби. Сутність соціального туризму іноді визначають відповідно до соціального статусу основного контингенту його учасників: туризм для незаможних; діяльність, спрямована на рекреацію (відновлення) людини за рахунок надання мінімального набору оздоровчих туристських послуг. Таке розуміння значно звужує діапазон, збіднює зміст цього різновиду туризму. Соціальний туризм доцільно розглядати в контексті завдань і цілей соціальної політики, яка не зводиться лише до "соціального благодійництва".

Соціальний туризм, що користується фінансовою підтримкою держави, профспілок, виконує також заохочувальну функцію, оскільки стимулює суспільно-корисну активність людей. Однак запровадження ринкових відносин, як правило, супроводжується намаганням скоротити витрати на соціальні програми, у т. ч. соціальний туризм. Те, що раніше у нашій країні вважалося обов'язковою функцією держави (оздоровлення широкого загалу населення), віднедавна стало предметом добровільного інтересу приватних осіб. Такий підхід потребує суспільного коригування.

Соціально визначеною є і туристська діяльність, спрямована на соціальну адаптацію його учасників до культурно-освітніх можливостей суспільства, що особливо важливо для підростаючого покоління. Із погіршенням криміногенної ситуації, підвищенням рівня дитячої і підліткової злочинності, соціально орієнтований, виховний туризм відіграє помітну роль у профілактиці протиправної (девіантної) поведінки молодих людей.

Важливою складовою філософії туризму є її екологічний компонент. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми, чим зумовлене тяжіння міського жителя до природи. Однак тиск турпотоків на природу стає загрозливим для неї. Згідно з прогнозами масштаби міжнародного туризму у найближчі двадцять років збільшаться утричі. Відповідно, посилиться екологічне навантаження, нових масштабів може набути екологічна небезпека, адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які не бережно до неї ставляться. Неминучою її "помстою" є отруєна вода в річках та озерах, насичені шкідливими речовинами гриби і ягоди, забруднене повітря. Тому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон як загального надбання спільнот, на територіях яких вони розташовані (концепція коеволюції, тобто узгодженості людини - природи - суспільства). Таким є одне із завдань "зеленого туризму", який стимулює потяг мешканців мегаполісів до сільської місцевості, де збереглися і відтворюються традиційні ремесла, залучає їх до джерел фольклорної культури. Це сприяє активному пробудженню і вихованню історичної пам'яті, патріотичній просвіті, без чого неможливе національне відродження.

Екотуризм є особливо важливою формою туризму, оскільки він здатний узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу у здоровому середовищі проживання. Він поєднує соціоекономічні і культурні інтереси міського і сільського населення.

Користь екотуризму для сільських жителів, мешканців малих міст і селищ полягає у створенні робочих місць, розв'язанні проблеми зайнятості населення, актуальної для України. Створення нового робочого місця в туризмі, за підрахунками економістів, становить лише 40% від вартості нового місця роботи у промисловості. Важливе при цьому облагородження туристських сільських зон, формування цивілізованої інфраструктури сільської гостинності. Як свідчить практика, 90% сучасної світової туристської інфраструктури становить її приватний сектор, значна частина якого розташована саме в сільській місцевості.

Привабливість екологічного туризму обумовлюється його роллю у взаємозбагаченні духовного світу його учасників: городяни отримують змогу наочно оцінити сутність сільського способу життя, його привабливі сторони; сільські жителі - сприйняти позитивні сторони міської культури. Відіграючи взаємозалежні ролі в туристському спілкуванні, його учасники зміцнюють суспільну корпоративну свідомість - "чуття єдиної родини".

Отже, філософське осмислення туризму передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксіологічних, духовно-культурних, інтеграційних, комунікативних функцій. Філософсько-світоглядний підхід до дослідження туризму переконує, що він істотно сприяє об'єднанню людей, комунікації і соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної, світової культур, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей. У цьому сенсі будь-який, крім сурогатного (лат. - замінник, що має лише окремі властивості того предмета (продукту), який замінює), туризм є "культурним". Культурно-моральна орієнтація притаманна діловому, бізнесовому або лікувально-оздоровчому туризму. Тому коректною підставою диференціації видів туризму є не критерій культури ("культурний" - "некультурний" туризм), а його змістово-функціональна мета.

Філософський погляд на феномен туризму виявляє в ньому як позитивні, так і негативні чинники. Як і будь-якому соціальному явищу, туризму притаманні суперечності: між тенденцією демократизації суспільного життя й елітаризацією готельних, екскурсійних послуг; між глобалізацією туристських зв'язків і певною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між збільшенням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів (лат. - приваблювати, спокушати) щодо їх прийому тощо. Однією із най гостріших в теорії і практиці туризму є екологічна проблема.

Визнаючи природний туризм і екотуризм найціннішими формами, що особливо позитивно впливають на людину, слід водночас дбати про захист і збереження природного середовища, яке складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, особливо фахівці сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність у зонах "проблемної" екології - вразливих природних місцях і заповідниках. Однак людина, яка подорожує, теж повинна розуміти свою відповідальність за збереження природи.

Універсалізація туризму спричинює девальвацію самобутніх національних культур. Насадження стандартів масового туристського ринку, наприклад, "магдональдської кухні", системи "фаст-фуд" (швидке харчування), розчинює унікальні культурні зразки, зумовлює появу штучних культурних артефактів, які часто набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

Проблемною залишається ситуація, коли доходи від туризму є чи не єдиним джерелом існування жителів привабливих для туристів місць. Це породжує їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських продуктів, послуг, від перебігу політичних подій тощо.

Кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується підвищенням фахового рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок в організації гостинності. Тому у філософії туризму важливого значення набуває праксеологічна складова - теоретичне моделювання розвитку туризму, розроблення програм і генеральних планів його вдосконалення. За твердженням одного з її фундаторів, польського філософа Тадеуша Котарбінського (1886-1981), праксеологія повинна методологічно, науково обґрунтувати "граматику дії" - логіку організації праці. Філософською основою праксеології є здоровий прагматизм, теорія виваженого практичного ставлення до світу. Основні положення праксеологічної філософії (логіка організації ефективної дії; створення умов для забезпечення плідної діяльності; орієнтація на цивілізовану взаємодію конкурентів, тобто "згода незгодних") є предметом теоретико-методологічного осмислення туризмології. Праксеологічно налаштовані туристський менеджмент і маркетинг, технологічні механізми функціонування туризму (готельне господарство, страхування, транспорт, логістика (наука про перевезення вантажів, обладнань) служба сервісу, харчування, інформаційне забезпечення тощо). Між суто філософськими і філософсько-праксеологічними проблемами немає неперехідної межі, але врахування особливостей теорії і практики туризму є важливим чинником розвитку туризмології, у т. ч. її філософської частини.

Предметом філософського осмислення є особливості інноваційного, креативного мислення і діяльності працівників туристської сфери, проблеми "альтернативного" туризму. Його поява свідчить про те, що традиційний (масовий, стандартизований) туризм для багатьох поступово втрачає свою привабливість, а також про великий потенціал туризму, його здатність набувати інноваційних форм, збагачуватися новими смисловими значеннями. Альтернатива завжди передбачає можливість вибору. Альтернативні претензії в туризмі часто є викликом таким якостям "нормативного" туризму, як масовість, стандартизація, гарантована безпека, безумовний комфорт. Альтернати вісти-мандрівники надають перевагу екстремальним видам туризму, екзотичним формам розваг, подорожуванню малими групами. Оригінальність послуг "нестандартного" туризму зумовлена появою в структурі "homo viator" нових інтересів і бажань.

Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які потреби і запити нерідко пов'язані з потуранням аморальним, антисоціальним нахилам. Невипадково в "Глобальному етичному кодексі туризму" наголошується: "Експлуатація людини в усіх її формах, особливо сексуальній і, в першу чергу, дітей, суперечить основним цілям туризму і у зв'язку з цим, відповідно до міжнародного права, повинна активно переслідуватися...".

Це, зокрема, спричинило появу таких видів "ризинового" туризму, як підводний (дайвінг), гірський, спелеологічний (туристські походи по печерах), пригодницький (тури до екзотичних природних резервацій) тощо.

Притаманні туризмові суперечності, негативні тенденції, явні і приховані (латентні) загрози також є об'єктом філософської уваги. Тому планування і впровадження масштабних туристських заходів, повсякденна туристська практика мають здійснюватися не лише фахівцями й експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму, а й всіма організаціями, установами і підприємствами, які причетні до туристської справи.

Туризм - багатоаспектне явище. У його теоретичному філософському осмисленні мають поєднуватися елементи мистецтва, етики Й естетики тощо. "Філософія туризму повинна бути такою цікавою і змістовною, як і філософія книги" (М. Попович). Розвиток туризму є важливим елементом загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, покликаної забезпечити сталий розвиток суспільства. Оскільки концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу й охорони навколишнього середовища, вона має широкі гуманістичний, етичний і культурний виміри. Філософія туризму теоретично вмотивовує соціальні, моральні прагнення туризму, стверджує його гуманістичну місію - сприяння духовному вдосконаленню суспільства, розвитку особистості.

Список використаної літератури;

1. Серж: Перро, Жан Мішель Оернер. Необхідність "туризмології" - "Наукові записки КІТЕП", - К., 2001. - Випуск І.
2. Горський В. С. Подорож як феномен культури. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.
3. Кисельов М. М. Туризм і природознавство - філософсько-світоглядний аспект. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.
4. Федорченко В. К. Туризм і народна дипломатія // Філософія і культурологія туризму. - К., 2001.