Сербська православна церква

Сербська православна церква бере свій початок від IX ст., коли на прохання світських правителів сюди було направлено грецьких священиків. Утворення Сербської єпархії датується останньою чвертю IX ст. У 1219 р. Сербська церква вже визнається автокефальною, а з 1346 р. — патріархією. Однак невдовзі розквіт церкви змінився її занепадом, оскільки наприкінці XIV ст. Сербія підпала під владу турків. Сербська церква підпорядковується Константинопольському патріарху аж до 1557 р. Проіснувавши потім ще два століття як самостійна одиниця у структурі вселенського православ´я, вона знову потрапляє в залежність від Константинополя, ставши при цьому митрополією. Лише 1879 року Сербська церква повертає собі автокефалію.

Водночас із Сербською православною церквою на території Югославії існували й інші православні церкви. Такі церковні утворення були в Чорногорії, Боснії, Герцеговині та Македонії. Після утворення в 1918 р. Королівства сербів, хорватів і словенів (з 1929 р. — Югославія), починається формування єдиної Сербської православної церкви, що завершилося у травні 1919 p.; наступного року було поновлено патріаршество. В роки другої світової війни Сербській церкві було завдано величезних збитків у зв´язку з тим, що вона дотримувалася послідовної антифашистської лінії.

Нестабільність політичного союзу народів, що входили до складу Югославії, у повоєнні роки відбилася і на стані Сербської православної церкви. У 50-х роках у її складі виникла автономна Македонська православна церква, що проголосила себе у 1867 р. автокефальною.

Сербська православна церква на території колишньої Югославії мала 21 єпархію в Югославії та 7 за її межами. В її складі — близько 2,3 тис. храмів, більш як 1,5 тис. священиків, 180 монастирів та близько 8 млн. віруючих. Священиків готують богословський факультет Белградського університету та чотири семінарії.

Очолює церкву з титулом Патріарх Сербський, Архієпископ Печський, Митрополит Белграде"-Карловацький. Його резиденція міститься у Белграді. Вища церковна влада — Архієрейський Синод у складі патріарха та чотирьох єпархіальних архієреїв. Офіційний друкований орган — журнал "Гласник".

Румунська православна церква — одна з найбільших православних церков — об´єднує близько 16 мільйонів віруючих. її історична доля пов´язана з іноземним поневоленням та залежністю від Константинопольського патріархату. Початок християнства на території сучасної Румуни відноситься до V ст., в XIV ст. тут утворюються дві митрополії, але автокефальною Румунська православна церква стала лише в 1865 р. завдяки процесові об´єднання князівств Валахії та Молдови, що завершився в 1862 р. утворенням Румунської держави.

Новий статус Румунської церкви у православному середовищі було визнано не одразу. Константинопольський патріархат визнав її автокефалію лише через 20 років. З 1919 року Румунська церква має статус патріархату. її патріарх має титул Блаженнійшого патріарха всієї Румунії, Намісника Кесарії Каппадокійської, митрополита Унгро-Влахійського, архієпископа Бухарестського. Його резиденція знаходиться в Бухаресті.

При патріархові діє Священний Синод, що складається з усіх архієреїв і збирається один раз на рік, а також постійний Синод, до складу якого входять лише митрополити.

Відповідно до церковного уставу та соборноправної традиції діють також Національні церковні збори, до складу яких входять члени Синоду та обрані віруючими представники кліру й мирян з усіх єпархій. Вищим адміністративним і виконавчим органом церкви є обрана Національними церковними зборами Національна церковна рада. Вона складається з трьох кліриків та шести мирян і обирається на чотирирічний термін.

На території Румунії церква має 13 єпархій, що об´єднані у 5 митрополій. Юрисдикція Румунської православної церкви поширюється на православних румунів, що проживають у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії та Нової Зеландії.

Структурні підрозділи Румунської православної церкви з різним статусом є у США, Угорщині та колишній Югославії. З 1972 р. до н складу на правах єпископської автономії входить так звана Французька православна церква з кількома тисячами своїх прихильників. Загалом церква має понад 8 тис. храмів, 133 монастирі. Офіційними друкованими органами церкви є журнали "Румунська православна церква", "Православ´я" та "Богословські дослідження". Крім суто релігійних, Румунська православна церква виконує ще й державно-політичні функції, оскільки юридично не відокремлена від держави. Мабуть, зайва "втягненість" церкви в політичну сферу життя суспільства й зумовила гострі колізії в її керівництві у зв´язку з падінням режиму Чаушеску.