Принципи громадянства

Принципи громадянства України — це вихідні засади, ке­рівні ідеї, які одержали закріплення в законодавстві у вза­ємовідносинах між державою і особою.

Конституція України і Закон «Про громадянство Украї­ни», інші акти встановлюють принципи громадянства. Йдеть­ся про головні принципи. «Принцип» у перекладі з латинсь­кої (principium) означає «засади», «основа».

Ці принципи знайшли втілення в Конституції України 1996 p., у Декларації про державний суверенітет України, в Декларації прав національностей України, в Законі «Про на­ціональні меншини», в Законі «Про громадянство України». Вони складають цілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українсь­кою державою і громадянами.

У ст. 2 Закону «Про громадянство України» встановлюєть­ся, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: а) єдиного громадянства; б) запобігання виникненню випадків безгромадянства; в) неможливості по­збавлення громадянина України громадянства України; г) ви­знання права громадянина України на зміну громадянства; ґ) неможливості автоматичного набуття громадянства інозем­цем чи особою без громадянства та автоматичного його припи­нення; д) рівності перед законом громадян незалежно від під­став, порядку і моменту набуття ними громадянства України; е) збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

Громадянство в Україні базується на таких принципах: 1) єдиного громадянства України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства; 4) неможливості автома­тичного набуття і втрати громадянства; 5) рівності перед за­коном громадян України незалежно від підстав, порядку і ча­су набуття ними громадянства України; 6) збереження гро­мадянства незалежно від місця проживання громадянина України; 7) визнання права громадянина на зміну громадянс­тва; 8) захисту і піклування про громадян України, що пере­бувають за межами України; 9) невидачі громадян України іноземній державі.

Принцип єдиного громадянства, закріплений в ст. 4 Конс­титуції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянст­ва адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Республіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в на­шій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадяни­на з державою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й по­двійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли од­на й та ж особа визнається громадянином кількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укла­дають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з по­двійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства. На це спрямована і Конвенція про скорочення безгромадянства.

Принцип запобігання виникненню випадків безгрома­дянства, закріплений у ст. 2 Закону «Про громадянство Украї­ни», означає недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із за­конодавством інших держав, громадянство яких бажає при­дбати громадянин України. Тому згідно з п. 2 ст. 9 закону особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припини­ти іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття її до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадян­ства України.

Принцип недопустимості позбавлення громадянства гро­мадянина України має особливе значення. Він закріплений у Конституції України (частина перша ст. 25), у Законі «Про громадянство України» (п. З ст. 2) і відповідає світовим стан­дартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині другій ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство». У радянські часи позбавлення громадян­ства широко застосовувалося як форма боротьби з інакомис­лячими, як своєрідна форма репресії.

Позбавлення громадянства — це розторгнення громадянсь­ких зв'язків за ініціативою держави в односторонньому по­рядку, що не передбачає як умови згоди на це громадянина. Заборона конституційного законодавства України на застосу­вання позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків, як однією, так і другою сторонами без взаємної згоди.

Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадян­ство України». У ньому встановлюється, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматично­го набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином Украї­ни або набуття громадянства України його дружиною (чоло­віком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя у результаті припинення шлюбу або при­пинення громадянства України другим з подружжя. У ст. 19 вказується на підстави втрати громадянства України. Але во­но втрачається не автоматично, тобто при настанні відповід­ного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного придбання грома­дянства. Ст. 9 закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положен­ня Конвенції про громадянство заміжньої жінки (1957 p.), в якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом громадян України неза­лежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянст­ва України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянст­во України», означає, що кожний громадянин України воло­діє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з частини першої ст. 24 Консти­туції України, яка закріплює основоположний принцип конс­титуційного ладу України і світового конституціоналізму: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рів­ними перед законом. Принцип рівності громадянства пере­дбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі часу придбання гро­мадянства.

Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави не означає втра­ти ним громадянства. Згідно з Законом «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 р. однією із підстав втрати гро­мадянства було те, що особа, яка перебуває за межами Украї­ни, не стала без поважних причин на консульський облік у термін 7 років. Сьогодні такої підстави для втрати громадян­ства немає.

Принцип визнання права громадянина на зміну грома­дянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без особ­ливих перепон, змінити своє громадянство в порядку, встанов­леному законодавством. У частині першій ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути по­збавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який ха­рактеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому пра­вовий статус особи, є відображенням демократизму конститу­ційного ладу. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, при­мусового утримання людини в громадянстві. Це б ущемлюва-ло її свободу і суперечило тенденції демократизації суспіль­них відносин.

Принцип захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у частині тре­тій ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклу­вання та захист своїм громадянам, які перебувають за її ме­жами». Це зобов'язує дипломатичні представництва і консуль­ські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, які пе­ребувають за кордоном, користуватися в повному обсязі пра­вами, наданими законодавством країни перебування, міжна­родними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебування громадянина.