Основні природно-кліматичні умови районів будівництва і санітарно-гігієнічні вимоги до забудови сельбищних зон міст. Основні положення

Природно-кліматичні умови завжди істотно впливають на архітектуру будівель, їх просторову і функціональну організацію, на вибір будівельних матеріалів та інш. Переконливим підтвердженням цього служить народне житло. Воно всюди різне. Таке різноманіття виникло не тільки від особливостей національно-побутових та культурних, але й від місцевих природно-кліматичних умов. До їх числа в першу чергу відносять:

температурний, вологісний і вітровий режими, рівень сонячної радіації, сезонні відмінності погоди, особливості рельєфу місцевості та інш. Природно-кліматичні умови звичайно враховуються при вирішенні конкретних містобудівних задач, зв'язаних з вибором різних типів будівель і планувальних прийомів для забудови, з розміщенням сельбищних зон та їх структурних елементів на територіях міст, з вибором видів благоустрою та озеленення територій та інш.

Санітарно-гігієнічні вимоги до планування житлових районів, мікрорайонів - кварталів -житлових комплексів та інш., а також до розміщення різних об'єктів їх забудови включають:

забезпечення необхідного ступеня природного освітлення і інсоляції житла і оточуючих житлові будинки територій, при цьому в південних районах із жарким кліматом додатковою вимогою стає запобігання від зайвої сонячної радіації;

створення сприятливого аераційного режиму на оточуючих житло територіях, тобто надійних умов для їх провітрювання, при цьому у районах із сильними вітрами, пильними, піщаними або сніговими бурями додатковою вимогою стає захист житлових територій від їх впливу;

створення сприятливого акустичного режиму на житлових територіях, тобто проведення комплексу заходів для захисту житлових територій від шуму;

проведення архітектурного та інженерного благоустрою і озеленення житлових територій.

9.2.Температурно-вологісний та вітровий режими житлових приміщень і територій. Їх вплив на вибір архітектурно-планувальних та містобудівних рішень

Вплив температурно-вологісного режиму на комфортність житла дуже суттєвий. Житлові приміщення повинні мати надійний захист від різких сезонних і добових перепадів температур зовнішнього повітря, від переохолодження в умовах півночі та перегріву на півдні.

Вибір компактної просторової форми об'єму житлового будинку, коли максимально можливий розмір його ширини забезпечує мінімальний периметр зовнішніх стін, отож і мінімальну площу стінового огородження, є ефективним для застосування як у північних зонах для підвищення опору переохолодженню, так і в південних - для підвищення опору перегріву.

Для санітарно-гігієнічного комфорту велике значення має провітрювання приміщень. Особливо важливо забезпечити провітрювання в умовах жаркого вологого клімату. Сполучення високих температур й підвищеної вологості дуже негативно впливає на людину. У таких умовах лише активний обмін повітря дозволяє нейтралізувати такий вплив. Застосування населенням коштовних кондиціонерів для цієї цілі сьогодні ще не можно вважати поширеним. Тому в сучасному будівництві набули розвиток прийоми регулювання температури і вологи усередині будинків і їх приміщень природним шляхом - за рахунок особливих архітектурно-планувальних житлових будинків, які сприяють їх провітріванню (рис.9.1), а також за рахунок правильного вибору планувального прийому житлової забудови.

Вітровий режим. Він визначається на основі багатолітніх спостережень і характеризується швидкістями потоків повітря у даній місцевості, їх напрямками і циклічністю в різні пори року.

Рис.9.1. Приклади схем провітрювання житлових будинків: а) кутове провітрювання в секційному домі; б) наскрізне провітрювання в секційному домі; в) провітрювання крізь шахту (атріумний простір)

Домінуючий напрямок вітру вибирається за допомогою так званої, "рози вітрів", яка представляє собою графік-діаграму, що наочно відображає режим вітру в даній місцевості. Такий графік складається за результатами спостережень за визначений час: місяць, сезон, рік.

Роза вітрів складається за напрямками 8 або 16 румбів, тобто за основними географічними сторонами світу. За цими напрямками у визначенному масштабі відкладають у вигляді векторів значення повторюваності напрямків вітру у відсотках від загального числа спостережень чи значення середніх або максимальних швидкостей вітру, що відповідають кожному румбу. Кінці векторів поєднують ламаною лінією. Розу вітрів складають за результатами повторюваності вітрів для найбільш характерних сезонних періодів: самого холодного місяця взимку - січня і самого спекотливого влітку - липня (рис.9.2). Саме в ці періоди створюються найбільш несприятливі санітарно-гігієнічні умови: поширюється розвиток хвороботворних мікроорганізмів, погір - шується екологічний стан повітряного середовища коло промислових підприємств. Вітровий режим теж регулюється засобами планування забудови в залежності від того чи треба захистити території двору, мікрорайону або інш. від зайвого продування, чи, навпаки, треба забезпечити необхідний рух повітря для провітрювання територій. Слід враховувати, що аераційний режим забудови формується в так званому "шарі проживання люди-

Рис.9.2. Приклад графіка-діаграми "рози вітрів" складеного за нормативними значеннями повторюваності їх напрямків для м.Дніпропетровська [З]. «Роза вітрів» виконана для напрямків 8 румбів; інші додаткові напрямки для 16-румбової «рози» показані на графіку тонкими осьовими лініями: а) графік для січня показан суцільними лініями; б) графік для липня – штри-ховими

ни", тобто на відстані 2 м від рівня пла-нування землі. Швидкість руху повітря, яка дорівнює від 2 до 6 м/с, вважається комфортною, при швидкості більше 6 м/с - виникає почуття дискомфортності, а застій повітря, коли його швидкість дорівнює 0…2 м/с, взагалі створює антисанітарні умови. Необхідний режим повітряного середовища житлової території для тих чи інших місцевих умов у реальному проектуванні встановлюють за допомогою спеціальних розробок та аераційних розрахунків. Результати розробок дозволяють встановити найбільш раціональні для даної місцевості прийоми забудови. Їх використовують при розробці генеральних планів різних житлових груп і взагалі при виборі територій для розміщення сельбищних зон міст. Правильний вибір типів житлових будинків та прийомів їх розміщення, правильне встановлення величин розривів - інтервалів між будинками з урахуванням домінуючих напрямків вітрів дозволяють підтримувати сприятливі й екологічні умови та ефективно очищати повітряний басейн.

Рис.9.3. Графіки вітрових тіней в залежності від співвідношення їх висоти та довжини: а, б - 5-поверхових будівель; в - 9-поверхових

В умовах сильних вітрів кращим вітрозахистом територій житлової забудови є багатосекційні будинки, що мають значний протяг у довжину, якщо вони розташовуються упоперек домінуючого напрямку вітру, тобто так звані, вітрозахисні будинки - екрани. Природно, що такі будинки мають свої планувальні особливості: у них з навітряного боку, тобто того, відкіля дує вітер, розташовують нежитлові приміщення, або вони мають планувальну структуру,подібну галерейним будинкам, тільки в них замість відкритих галерей застосовують бокові коридори з обмеженою кількістю вікон. Використання

таких будинків дозволяє суттєво пом'ягчити мікроклімат територій усередині просторів дворів, мікрорайонів та інш., розташованих у зоні ” вітрової тіні'¹'' (рис.9.3).

У північних районах з низькими зимовими температурами сильні вітри і снігові бурі ще більш ускладнюють умови для проживання. Тому в таких районах для пом'ягшення негативного впливу вітрів приймають частково або повністю закриту забудову із створенням з боку домінуючого напрямку вітру одно- чи багаторядного вітрозахисного фронту із будинків-екранів та високих зелених насаджень.

У районах Крайньої Півночі Росії з постійно домінуючими потужними вітрами організують групи будинків, які розміщують по умовному "колу", що дозволяє формувати замкнуті двори. При такій організації забудови житлові приміщення в будинках розміщують з боку дворового фасаду.

У південних районах з сухим спекотним кліматом також необхіден захист від суховіїв та пильних бурь. У таких умовах застосовують прийоми, подібні вищезгаданим.

У районах спекотного вологого клімату для зниження температури перегрітого повітря в жаркий період року забезпечують умови для провітрювання прилеглих територій. Звичайно це досягається при забудові навітрених та підвищених ділянок будинками баштового типу або при застосуванні відкритої системи забудови, при якій будинки, що мають протягнуту у поздовжньому напрямку форму плану, розміщують довгим боком паралельно напрямку домінуючих вітрів. При цьому, якщо швидкості вітрів перевершують 6 м/с, будинки трохи відхиляють від напрямку дії вітрів для зменшення їх негативного впливу, тобто для утворення необхідних за розмірами вітрових тіней. Як доповнення такого захисту ще використовують густу посадку дерев та чагарників. Для зволоження повітря улаштовувають басейни, фонтани, штучні водоймища. Дуже ефективне за таких природних умов використання для забудови будинків з відкритими просторами на рівні перших поверхів. При такій забудові суттєво покращується аераційний режим прилеглих територій і створюються на них затінки. А ось замкнуті двори в умовах спекотного вологого клімату не рекомендуються.

У районах середньої кліматичної полоси України (ІІ-й та частково ІІІ-й кліматичні райони) в залежності від місцевих умов і вітрового режиму частіше віддають перевагу варианту частково-закритої забудови з різними ступенями екранування (рис.9.4).

Рис.9.4. Схеми прийомів забудови територій групами житлових будинків: а) використання протягнутих будинків-екранів для захисту прилеглих територій від вітрів; б) частково закрита (вільна) забудова для забезпечення аерації прилеглих територій

9.3.Інсоляція. Її вплив на вибір архітектурно-планувальних та містобудівних рішень

Інсоляція житлових приміщень будинків та прилеглих до них житлових територій, тобто їх безперервне опромінення прямим сонячним світлом, є одним з провідних засобів забезпечення санітарно-гігієнічного комфорту житла. Вплив сонячного світла нищівний для більшої частини хвороботворних мікроорганізмів, в тому числі туберкульозних паличок. Такий ефект забезпечується, так званою, бактерицидною дією сонячного світла. Окрім цього, сонячне світло оказує загальнооздоровчий фізичний та психологічний вплив на людину.

Тривалість інсоляції, тобто її рівень, для житлових приміщень та територій житлових

комплексів встановлюється нормами проектування [1,5] і регламентується в залежності від кліматичних умов району будівництва (табл.9.1).

Таблиця 9.1

Примітка: Дані щодо тривалості інсоляції для квартир, в яких інсолюються всі житлові кімнати, а також в умовах реконструкції та при складних містобудівних умовах дозволяється зменшувати на 0,5 год.

Рис. 9.5. Приклади планувальних схем секцій житлових будинків: 1 — широтна необмеженої вільної орієнтації; 2 - широтна обмеженої орієнтації; 3 - меридіональна обмеженої орієнтації

Рис.9.6. Орієнтація житлових приміщень по сторонам світу за умовами інсоляції. Сектори несприятливої орієнтації: А - для усіх кліматичних районів; Б - додатково для III, IV районів

Тривалість безперервної інсоляції приміщень дитячих дошкільних установ, шкіл, установ охорони здоров'я та відпочинку повинна забезпечуватись на більш високому рівні — не менше 3 год у всіх зонах. Тривалість інсоляції для приміщень іншого призначення визначається спеціальними типологічними нормами проектування. Вимоги інсоляції також суттєво впливають на планувальні рішення окремих приміщень, квартир, будинків, а також на житлову забудову в цілому. Окрім розглянутих вимог до тривалості інсоляції, будівельні норми [5] встановлюють також додаткові - до орієнтації квартир. Так, для квартир, в яких всі вікна житлових кімнат виходять на один фасад будівлі, тобто для квартир односторонньої орієнтації, у всіх кліматичних районах є недопустимою орієнтація на північний сектор горизонту, а в південних районах, крім того, орієнтація західна і південно-західна (рис.9.6). У квартирах дво -

сторонньої орієнтації на північ може бути орієнтована лише частина кімнат в залежності від їх загальної кількості.

Конфігурація плану будинку і варіант розташування в ньому квартир визначають містобудівну маневреність будинку. Під цим терміном розуміються межі, в яких можно вільно вибирати різні напрямки для розміщення - "посадки" проектуємої будівлі на тому чи іншому майданчику під забудову при умові виконання вимог інсоляції.

Для задовільнення вимог інсоляції в північній та середній зонах розміщують житлові будинки паралельно напрямку північ-південь. Такий тип орієнтації називають меридіональною орієнтацією. У такому випадку всі приміщення при різних варіантах планування будуть опромінюватись прямим сонячним світлом. До меридіональних будинків умовно відносять також ті, що розташовані з відхиленням від меридіану в любий бік не більш ніж на 15°. Орієнтація будинків уздовж паралелей, коли їх фасади орієнтовані на дві інші сторони горизонту - на північ та південь, називається широтною орієнтацією. Такий тип орієнтації вважається зручним у південних зонах особливо при галерейній планувальній структурі будинку. У такому випадку всі або більшість житлових кімнат орієнтують на південну сторону горизонту, а кухні та інші підсобні приміщення - на північну. При інших планувальних структурах, коли квартири розміщують по обом сторонам будинку, можливі ще такі варіанти орієнтації: перший, коли квартири орієнтовані на дві сторони горизонту - на північ та південь, такий варіант називають широтною необмеженною орієнтацією; та другий, коли квартири мають двосторонню орієнтацію великих три-, чотири кімнатних квартир і односторонню південну орієнтацію малих одно-двокімнатних квартир, такий варіант називають широтною обмеженною орієнтацією (рис.9.5). Отже, в залежності від того, наскільки вільно можна використовувати житлові секції будинків для різних умов забудови, їх підрозділяють на меридіональні обмеженої орієнтації, широтні необмеженої або вільної орієнтації та широтні обмеженої орієнтації. Саме такий набір різних секцій дозволяє виконувати проектування житлових будинків в будь-яких містобудівних умовах (рис.9.7).

У південних зонах найбільш неприйнятна сторона горизонту знаходиться в західному напрямку, тому що пологі західні проміння сонця глибоко проникають у вже нагріті за день приміщення і на протязі кількох передвечірних годин викликають їх значний перегрів. У таких умовах навіть за ніч приміщення не встигають охолонути до комфортних температур. У південній же стороні горизонту сонце знаходиться у зеніті, і тому його проміння майже не проникає в глибину приміщень. Тому в житлових будинках південної зони не допускається орієнтація односторонньо орієнтованих квартир на сектор горізонту від 200 до 290°, а двосторонньо орієнтованих квартирах допускається орієнтувати на цей сектор не більш однієї кімнати в двокімнатних квартирах і не більш двох кімнат у три-чотирикімнатних. При цьому вікна і балконні двері кімнат з несприятливою орієнтацією повинні бути обладнані сонцезахисними устроями.

Нормативні вимоги інсоляції відкритих просторів територій житлових дворів, мікрорайонів - кварталів - житлових комплексів потребують обов'язкове сонячне освітлення на протязі всього року. В умовах реального проектування для орієнтованого визначення тривалості інсоляції окремих ділянок територій забудови використовують спеціальні графіки тіней.

Будинки значної висоти і лінійно протягнуті створюють значні зони затінення, які ніколи не опромінюються сонячним світлом, наприклад, при їх широтній орієнтації. На таких затінених територіях, що знаходяться з північної сторони від будинків, погано росте трава, квіти і чагарники, тому на них неможливо розміщувати дитячі і спортивні майданчики. При меридіональному або діагональному розміщенні житлових будинків затінення територій з їх обох боків більш рівномірно і не порушує норм інсоляції.

Таким чином, затінення конкретної території і будівель залежить від висоти сонцестояння, яка обумовлюється географічною широтою місця будівництва і порою року, а також від висоти затіняючих будівель та їх орієнтації, від форми і конфігурації забудови. У південних районах сонцестояння вище, тіні від будівель - недовгі, відповідно і затінення території буде меншим. Тому розриви - відстані між будівлями в таких районах можуть призначатися меншими (рис.9.8). Ширина затіненої зони території значна у меридіонально розташованих будівель: із західного або східного боку - до трьох висот будівлі, а у широтних будівлях - вона менше: з північного боку - до двох висот будівлі.

У зв'язку з цим величини інсоляційних розривів між будівлями встановлені різними (табл.9.2)

Виконання норм інсоляції при варіанті застосування в забудові житлових багатоповерхових будинків зв'язано з певними труднощами, оскільки покращенню умов інсоляції відповідає збільшення розривів між будинками, що суперечить необхідності забезпечувати високу щільність житлового фонду.

Таблиця 9.2

Мінімальні інсоляційні розриви між паралельно розташованими будівлями в

залежності від поверховості будівлі, що створює тінь

Вважається, що більш високі резерви щільності має змішана щодо поверховості забудова. При застосуванні такого прийому забудови сельбищних територій міст тіні від високих та низьких будівель накладаються, на одне і те ж місце два рази і більше, тому затінена територія буде мінімальною.

орієнтація	Рядові секції	орієнтація	Кутові секції	орієнтація	Поворотні секції
Ш     Ш     М     М		Ш     Ш   УН		Ш   Ш   Ш

Рис.9.7. Набір основних планувальних схем блок-секцій багатоповерхових житлових будинків

9.4.Зовнішні шуми. Їх вплив на вибір архітектурно-планувальних та містобудівних рішень. Захист житла і житлових територій від зовнішних шумів

Рис.9.8. Схема санітарних розривів між житловими будинками: А - інсоліруємий будинок; Б -затіняючий будинок     Рис.9.9. Приклад організації шумозахисту житлових територій при розміщенні магістральної вулиці на пониженому рівні - у виїмці: 1 -автомагістраль; 2 - тротуар; 3 - шумозасний будинок - екран з першими поверхами нежитлового призначення; 4 - захисна рядова посадка дерев; 5 -проектуємий житловий будинок звичайного типу

Шумозахист житла і житлових територій є одною з істотних санітарно-гігієнічних вимог. Шуми шкідливо впливають на нервову систему людини, викликають розлад слуху і швидке стомлення. Джерелом зовнішних шумів у житлових районах, мікрорайонах-кварталах – комплексах бувають міські автомагістралі з інтенсивним рухом транспорту, трамваї, а також залізниці, що проходять біля житлових територій, та аеродроми. Транспортні шуми складають 80…90% всіх міських шумів, їх рівень на крупних міських магістралях може дорівнювати 90…100 дБ і навіть більше. За даними обстежень, рівень транспортних шумів у великих містах кожного року збільшується на 1 дБ. Зовнішні шуми проникають в житло з вулиць, дворів, сусідніх квартир, розташованих зверху, знизу або поруч на поверху, вони також виникають від роботи санітарно-технічного устаткування водопроводів і каналізації, мусоропроводів і ліфтів. Припустимі рівні шуму для житлових будинків і прилеглих до них територій, шумові характеристики основних джерел зовнішнього шуму, порядок визначення очікуваних рівнів шуму і необхідного їх зниження, методики розрахунків акустичної ефективності архітек-турно-планувальних і будівельно-акустичних засобів зниження шуму в реальному проектуванні визначають за діючими нормативами [1]. Зменшення впливу зовнішних шумів до нормативних рівней досягається містобудівними заходами, об'ємно-планувальними рішеннями будинків і їх квартир, а також забезпеченням

Рис.9.10. Приклад шумозахисного будинку секційного типу: а) загальний вигляд у забудові; б) план типового поверху-спальні квартир, орієнтованої на внутрішний двір; в) схема плану забудови магістралі

необхідних звукоізоляційних якостей огороджуючих конструкцій будинків.

Містобудівні заходи направлені на огородження житлових будинків і сельбищних територій від транспортних шумів, які виникають на міських магістралях. На шляху роз-повсюдження шуму розміщують екрани, земляні насипи, зелені насадження, будівлі і споруди нежитлового призначення. Транспортні траси опускають у виїмки і, нарешті, віддаляють житлову забудову від червоних ліній міських магістралей і вулиць (рис.9.9).

Останній захід викликає суттєве збільшення площі міст, знижує щільність житлового фонду, а також порушує комфорт мешканців, тому що при цьому значно збільшуються радіуси пішоходної доступності зупинок міського транспорту і закладів обслуговування.

Суттєве зниження шуму досягається при віддалені від його джерела в межах перших 30м. Наступне збільшення відстані вже мало впливає на зниження шуму. Нормами [1] визначаються відстані від краю проїжджої частини доріг до лінії регулювання житлової забудови. Для магі-стральних доріг така відстань повинна прийматись не менш 50 м, а при застосуванні шумозахисного обладнання - не менш 25 м.

На розповсюдження шуму впливає вибір типу забудови вуличного фронту. Периметральна забудова житловими домами виконує роль перешкод-екранів на шляху розповсюдження шуму до внутрішних житлових територій. При строчнорядковому варіанті забудови оба фасади не захищені від шуму, а самі будинки вже не служать перешкодами для розповсюдження шуму на житлові території.

У сучасній містобудівній практиці для забезпечення акустичного комфорту житлових територій біля магістралей використовують, як правило, сполучення декількох заходів, але при цьому основним заходом шумозахисту вважається екранування житлових територій від джерел шуму за допомогою особливого типу шумозахисних житлових будинків, які розташовують увздовж магістралей і вулиць з підвищеними рівнями шумів. У таких спеціальних будинках на вулиці орієнтують сходи, ліфтові, холи, санітарні вузли та коридори, а на протилежний бік - на внутрішні двори-сади-спальні кімнати. Будівельна практика показала, що найбільш ефективні шумозахисні якості мають будинки з П-образною формою плану, з протягом бокових фасадів не менш ніж 30 м (рис.9.10). Такі будинки дозволяють знизити на 90 дБ рівень шуму в спальнях, орієнтованих на внутрішні житлові території.

Величина шуму у житлових приміщеннях згідно з нормами проектування не повинна перевершувати 30 дБ.

Для зниження рівня шуму на житлових територіях обслуговуючі заклади, які потребують проїздів автотранспорту, розміщують ближче до в'їздів на території кварталів-мікрорайонів-комплексів, а господарчі і транспортні майданчики оточують захисними зеленими насадженнями.

Дитячі ігрові і спортивні майданчики зони активного відпочинку розміщують на як можна більшій відстані від вікон житлових будинків та місць тихого відпочинку.

9.5.Рельєф місцевості. Його вплив на вибір архітектурно-планувальних та містобудівних рішень

На території України перш за все в гірській місцевості (Крим, Карпати), є території з різними ухилами - від невеликих до крутих. Такі ж складні рельєфні умови нерідкі і в містах з природніми холмами або численними ярами та крутоярами, що характерно, наприклад, для Дніпропетровська.

Рельєф місцевості звичайно значно впливає на формування планувальної структури міста, на розміщення її окремих структурних елементів та об'єктів, на трасування вулиць, а загалом - на композиційне рішення забудови. Раціональне розміщення житлових будинків та їх груп відносно рельєфу має значне економічне і функціональне значення і тому вимагає особливих архітектурно-просторових рішень.

Вважається, що ухил поверхні до 1% не впливає на розміщення довгих багатосекційних, протяжних до 100 м будинків, а ухил 2…2,5% - на розміщення багатосекційних, протяжних до 50 м. При ухилах 3…4% довгі будинки розміщують паралельно горизонталям чи з відхиленням від них у межах 20…30° (рис.9.11). Поперек горизонталей - по ухилу ставлять тільки короткі- одно-

Рис.9.11. Схеми розміщення будинків на рельєфі а) протяжних-довгих; б) баштових; в) уступчатих

секційні будинки. При ухилах 5…15% будинки розміщують теж уздовж горизонталей, але з відхиленням від них лише на 2…3°. Будинки, що розміщуються уздовж горизонталей, ще називають паралельно-цокольними. Для них необхідне особливе планувальне рішення першого або цокольного поверху. Такі будинки не використовують на круглих схилах, тому що вікна фасадів, обернутих на схили, будуть мати дуже обмежену видимість. Якщо вищевказані вимоги до розміщення будинків на схилах рельєфу, які слід розглядати як найбільш доцільні, входять у суперечність з умовами орієнтації і інсоляції, то при виборі схеми розміщення віддають перевагу односекційним будинкам, або багатосекційним з вертикальним уступ-

частим зміщенням блок-секцій на один-два поверхи, які вільно спускаються по схилу рельєфу перпендикулярно горизонталям. Такі будинки можуть бути змінної поверховості або каскадного типу. Перші мають ще другу назву - перпендикулярно-цокольних (рис.9.12).

При виборі типів будинків для забудови слід враховувати те, що уступчаста і односекційна забудова на 6…8% дорожча, але вона дозволяє створювати індивідуальні виразні архітектурно-композиційні рішення з повним задоволненням вимог інсоляції.

Рис.9.12. Приклади принципових схем розміщення житлових будинків на схилах територій із складним рельєфом: а) багатосекційний будинок розміщений паралельно схилу, йому характерна зміна архітектурного рішення цокольного поверху; б) багатосекційний будинок розміщений перпендикулярно схилу - каскадного типу із уступчатою лінією покрівлі; в) багатосекційний будинок розміщений перпендикулярно схилу - змінної поверховості із горизонтальною лінією покрівлі; г) будинок коридорний розміщений перпендикулярно схилу - каскадного типу; д) будинок коридорний розміщений перпедикулярно схилу змінної поверховості

9.6.Протипожежні вимоги. Їх урахування при вирішенні архітектурно-планувальних та містобудівних задач

Одними з важливих планувальних задач при розробках проектів забудови сельбищних територій міст є трасування транспортних і пішохідних шляхів усередині житлових територій та розміщення житлових будинків та інш. об'єктів забудови за діючими протипожежними нормами [1,2].

Кількість і довжина транспортних шляхів повинні обмежуватися тільки необхідним мінімумом для організації під'їздів до будинків та громадських будівель і майданчиків-площадок для господарчих і транспортних вимог, наприклад, для сміттєзбірників, роз'їзних площадок та інш. При цьому кількість перехрещень транспортних шляхів із пішохідними повинна теж бути мінімальною. Врахування протипожежних вимог до розміщення будівель і споруд у забудові забезпечує обмеження розповсюдження вогню і максимально швидку ліквідацію пожежі.

Згідно з такими вимогами призначають систему протипожежних проїздів і розриви між будівлями. Можливість в'їздів на житлову територію передбачається крізь розриви в забудові вулиць, які влаштовують на відстанях не більш 300 м один від одного або крізь проїзди, які влаштовують на рівні перших поверхів протягнутих у довжину будинків, при цьому крок проїздів по периметру квартальної забудови не повинен перевищувати 180 м. Розміри проїздів приймають шириною не менш 3,4 м, висотою не менш 4,25 м. Нормами передбачається можливість проїзду пожежних машин до житлових і громадських будинків, у тому числі з вбудовано-прибудованими приміщеннями, доступ пожежників з автодробин чи автопідйомників у кожну квартиру або приміщення, а також улаштування розворотних площадок 12 х 12 м. Радіус закруглень проїздів по осі дороги призначають не менше 10 м.

Трасування та габарити протипожежних проїздів залежать від поверховості і довжини будівель. Так, при висоті житлових будинків до 9-ти поверхів влаштовують проїзди з одного боку уздовж будинків на відстані 5…8 м від краю проїжджої частини до їх стін. При висоті 9 поверхів і вище - на відстані 8…10 м. У таких прифасадних смугах не дозволяється розміщення огороджень, повітряних ліній електромереж, а також рядових посадок дерев.

Ширину протипожежних розривів між житловими і громадськими будівлями приймають за нормами [1] в залежності від ступенів вогнестійкості кожного з об'єктів (табл.9.3).

Таблиця 9.3

Нормативні протипожежні відстані-розриви між будівлями

Примітка: протипожежні відстані між житловими та громадськими будівлями; будівлями і спорудами промислових підприємств, споруд транспорту та інш. слід приймати за нормами [1].