Чинність закону про кримінальну відповідальність в просторі

Проблемам чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі присвячені ст. 6-8 КК. Виходячи з положень цих статей, вказана чинність визначається на основі чотирьох принципів: територіального, громадянства, універсального, прагматичного.

Принцип територіальний. Цей принцип базується на суверенітеті держави, влада якої поширюється на всю її територію. Термін суверенітет походить з французької мови і в перекладі
означає "верховна влада". Вперше застосований у XVI сторіччі французьким вченим Ж. Боденом.
Цей принцип знайшов своє втілення у ч. 1 ст. 6 КК: Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
Про яких осіб йдеться в законі?
Всі люди, які перебувають на території України, відносно належності до неї поділяються на: 1) її громадян; 2) осіб без громадянства (апатридів); 3) іноземців (громадян інших держав).
До всіх представників цих трьох категорій, що вчинили злочини на території України, застосовується законодавство України про кримінальну відповідальність, тобто КК України. Це так зване правило "Lex loci delictus" — закон місця вчинення злочину.
Але є виняток. Згідно з ч. 4 ст. 6 КК питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.
Йдеться про перебуваючих на території України президентів, прем'єр-міністрів, міністрів, депутатів парламентів, тощо інших держав, офіційних представників ООН, інших міжнародних організацій (НАТО, ЄС тощо), а також акредитованих в Україні дипломатичних представників інших держав (амбасадорів, їх радників, аташе тощо), а також членів їх сімей — не громадян України.
Ці питання регулюються нормами міжнародних конвенцій та договорів і прийнятого у їх розвиток Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.
У разі вчинення вказаними особами злочину на території України їх відповідальність за КК України можлива тільки у тому випадку, коли країна (або міжнародна організація), що акредитувала вказану особу (направила її для вирішення певних питань), позбавить її дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції України.
У світовій практиці майже нема випадків такого позбавлення вказаних осіб імунітету. Вони оголошуються країною перебу-
вання персоною "non grata" (небажаною особою) і видаляються за межі цієї країни. Подальше рішення щодо їх відповідальності приймає країна, яку вони репрезентували або громадянами якої вони є.
Згідно з Конституцією України до деяких категорій службових осіб в державі застосовується особливий порядок їх притягнення до кримінальної відповідальності.
Так, згідно з ч. 1 ст. 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень. Він може бути усунений з поста Верховною Радою в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Процедура імпічменту виписана у ст. 111 Конституції України.
Згідно зі ст. 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість. Народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
При застосуванні територіального принципу має бути визначене поняття території України. Воно міститься у статті 1 Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р.: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору" (тлумачення цього визначення дається в ст. 2-6 зазначеного закону).

Положення ст. 6 КК вказують, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо він хоча б частково мав місце на її території або на ній вчинив злочинне діяння хоча б один із співучасників.
Так, у ч. 2 ст. 6 КК йдеться про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато (наприклад, придбано обладнання для фальшування грошей, яке потім було вивезено за кордон), продовжено (наприклад, контрабандний товар з однієї країни в іншу був транспортований через

Україну), закінчено (наприклад, забруднення атмосферного повітря в іншій державі, після чого воно перемістилося на територію України і спричинило на ній тяжкі наслідки) або припинено (наприклад, затримано розповсюджувача підробленої іноземної валюти, яка була виготовлена за кордоном) на території України. У всіх цих випадках діяння кваліфікується за КК України, і всі особи, що його вчинили, мають нести за ним відповідальність.
У ч. 2 ст. 6 КК йдеться про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець, або хоча б один із співучасників діяв на території України. Отже, достатньо, щоб хоча б один із співучасників (скажімо, один із членів організованої групи контрабандистів) діяв на території України, або на ній діяв тільки організатор такої групи, або тільки підбурювач, або тільки пособник, щоб вважати, що злочин вчинено на території України і всі особи, які його вчинили, мають нести відповідальність за КК України.
Так само може діяти й інша держава, якщо злочин частково вчинявся на її території, а частково на території України. Все залежить від того, де конкретна особа (чи особи) притягується до кримінальної відповідальності.
Принцип громадянства (національний принцип).
Йдеться про випадки, коли громадяни України або особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, вчинили злочин за її межами.
Звичайно, їх, в разі встановлення факту вчинення злочину, вправі притягти до відповідальності держава, на території якої злочин вчинено.
Але, якщо вказані особи вже знаходяться на території України і не понесли раніше відповідальності за вчинений злочин, вони, згідно з ч. 1 ст. 10 КК не можуть бути видані іншій державі.
В таких випадках згідно з ч. 1 ст. 7 КК вказані особи підлягають кримінальній відповідальності за КК України.
Питання вирішуються таким чином і у випадках, коли діяння, вчинене за межами України, не вважається злочином в країні, де воно скоєно, а в Україні воно є злочином.
Якщо особи, зазначені у ч. 1 ст. 7 КК, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не
можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці ж злочини (ч. 2 ст. 7 КК).
Це положення відповідає міжнародному принципу: Nemo debet bis puniri pro uno delicto (ніхто не може бути покараний двічі за той же самий злочин). Воно зафіксовано в більш широкому плані в ч. 1 ст. 61 Конституції: Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Засудження за межами України тягне відповідні наслідки в разі вчинення такою особою нового злочину (тобто рецидивного прояву) на території нашої країни.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
Універсальний (від лат. universalis — загальний) принцип. Він зветься ще космополітичним, тобто міжнародним.
За цим принципом іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).
Зазвичай такі особи видаються іноземній державі для вирішення питання про їх відповідальність за місцем вчинення злочину на підставі ч. 3 ст. 10 КК.
Але в тих випадках, коли Україна є учасницею певних конвенцій або багатосторонніх договорів про боротьбу з певними видами злочинів, які дають право кожній державі-учасниці притягати до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили саме ці злочини, наша держава вправі сама вирішувати питання про відповідальність цих осіб, якщо вони опинилися на її території. Це так звані міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, щодо яких передбачена універсальна юрисдикція.
Це стосується таких злочинів як ввезення, виготовлення, збут і розповсюджування порнографічних предметів (ст. 301 КК), най- манство (ст. 447 КК) тощо.
Прагматичний (реальний) принцип.
Цей принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили зло-
чин за її межами, підлягають відповідальності за КК України у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст. 8 КК).
Йдеться про вчинення вказаними особами за межами України такого злочину, за який згідно з ч. 5 ст. 12 КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Але не будь-якого особливо тяжкого злочину, а такого, що спрямований проти прав і свобод громадян України (наприклад, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК) або інтересів України (наприклад, шпигунство, передбачене ст. 114 КК).
Екстрадиція. Ст. 10 КК регулює питання екстрадиції.
Екстрадиція — передача особи, що вчинила злочин або підозрюється в його вчиненні, однією державою іншій державі для притягнення її до кримінальної відповідальності або для виконання щодо неї обвинувального вироку.
Як зазначалося вище, видача громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин на території іншої держави, для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду на території цієї держави, неможлива (ч. 1 ст. 10 КК).
Водночас згідно з міжнародними договорами у певних випадках злочинці можуть бути передані іншій державі.
По-перше, такими є іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України. Вони можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 10 КК).
По-друге, такими є іноземці і особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території. Вони можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України (ч. 3 ст. 10).
Наприклад, видачу злочинців передбачає Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

16 січня 1998 р. Верховна Рада ратифікувала з певними застереженнями Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 року і Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. з додатковими протоколами.